| Краткое содержание: |
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, вказується на зв’язок дослідження з науковими планами та програмами, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет та методологічні засади дослідження, його емпірична база, формулюється наукова новизна, розкриваються наукове та практичне значення одержаних результатів.
Розділ 1 “Історичний та порівняльно-правовий аналіз кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку” складається з двох підрозділів, де розкриті історичні та порівняльно-правові аспекти дослідження кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку.
У підрозділі 1.1. ” зроблено огляд літератури за темою і обґрунтовано напрям дослідження. Також дисертантом проаналізовано історичний процес становлення норми про відповідальність за групове порушення громадського порядку у вітчизняному законі про кримінальну відповідальність, який відбувався в контексті розвитку норм, що передбачають відповідальність за злочини проти громадського порядку.
За періодами розвитку вітчизняного закону про кримінальну відповідальність автором виділені такі етапи генезису кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку: 1) виникнення кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку (перша половина ХІІІ ст. – перша половина ХVII ст.); 2) розвиток такої відповідальності та її диференціація (друга половина ХVII ст. – початок ХХ ст.); 3) уточнення ознак відповідного складу злочину (1922–1961 рр.; 1966–2001 рр.); 4) остаточне закріплення та виникнення потенційних моделей удосконалення відповідальності за групове порушення громадського порядку (з 2001 р. й дотепер).
За об’єктом посягання запропоновані наступні періоди розвитку й становлення кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку: 1) посягання на різні суспільні відносини, зокрема, на основи правопорядку (ХV ст. – 1715 р.); 2) посягання на державну владу (1715– 1845 рр.); 3) посягання на порядок управління (1845–1961 рр.; 1966–2001 рр.); 4) посягання на громадський порядок (з 2001 р. й дотепер).
Визначено, що кримінально-правові дослідження відповідальності за злочини проти громадського порядку та моральності (за КК УРСР 1960 р. – злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та здоров’я населення), особливо радянського періоду, відрізняються значними декларативними положеннями. Це обґрунтовано гострою соціально-політичною спрямованістю цих злочинів. У роботі встановлено, що диференціація відповідальності за масові заворушення призвела до появи простого (не обтяженого кваліфікуючими обставинами) складу, який з часом трансформувався у групове порушення громадського порядку. Відмінність між вказаними злочинами полягало передусім у ступені суспільної небезпеки діянь.
У підрозділі 1.2. “Відповідальність за групове порушення громадського порядку за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн” міститься аналіз положень кримінального законодавства 35 зарубіжних країн різних правових сімей. Зроблено висновок, що не у всіх із проаналізованих іноземних КК передбачена відповідальність за групове порушення громадського порядку.
У більшості досліджених кримінальних законодавствах зарубіжних країн відсутні будь-які подібні склади злочину, і тільки за кримінальним законодавством Республіки Азербайджан, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Латвії, Республіки Молдови, Французької Республіки та Держави Ізраїль передбачена відповідальність за різні форми групового порушення громадського порядку.
Родовим об’єктом складів групового порушення громадського порядку визначений громадський спокій (КК Французької Республіки), громадський порядок (КК Республіки Азербайджан, КК Республіки Білорусь, КК Республіки Грузія, КК Республіки Латвія, КК Республіки Молдова) та державні й суспільні основи (КК Держави Ізраїль). В окремих КК зарубіжних країн у відповідних складах злочину передбачена й інша обов’язкова ознака об’єкта злочину – потерпілий від злочину (зокрема, представник влади – КК Республіки Азербайджан, КК Республіки Білорусь, КК Республіки Грузія, КК Республіки Молдова).
Автором визначено, що відповідні склади групового порушення громадського порядку за конструкцією можна поділити на таких чотири види: формальний (ст. 431-4 КК Французької Республіки, ст. 152 КК Держави Ізраїль), усічений (ст. 151 КК Держави Ізраїль), матеріальний (ст. 342 КК Білорусі, ст. 226 КК Республіки Латвія) та формально-матеріальний (ст. 233 КК Республіки Азербайджан, ст. 226 КК Республіки Грузія, ч. 1 ст. 285 КК Республіки Молдова). Об’єктивна сторона окремих складів злочину передбачає таку обов’язкову ознаку, як спосіб вчинення злочину (явна непокора законним вимогам представнику влади – КК Республіки Азербайджан, КК Республіки Білорусь, КК Республіки Грузія, КК Республіки Молдова).
Суб’єктом групового порушення громадського порядку визнається фізична осудна особа, яка досягла 12-річного (ст. 34 вав КК Держави Ізраїль) або 13-річного віку (ст. 122-8 КК Французької Республіки), або 14-річного віку (ст. 226 КК Республіки Грузія, ст. 226 КК Республіки Латвія, ч. 1 ст. 258 КК Республіки Молдова), або 16-річного віку (ст. 233 КК Республіки Азербайджан, ст. 342 КК Республіки Білорусь).
Суб’єктивна сторона групового порушення громадського порядку характеризується прямим умислом. Так, у ст. 431-4 КК Французької Республіки безпосередньо вказано на умисну форму вини, а в ст.ст. 151, 152 КК Держави Ізраїль зазначена мета, що свідчить про прямий умисел.
Відповідні склади групового порушення громадського порядку за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн не передбачають кваліфікуючі обставини.
У роботі встановлено, що санкції правових норм за кримінальним законодавством Французької Республіки, Держави Ізраїль, Республіки Молдова, Республіки Латвія, які передбачають відповідальність за групове порушення громадського порядку, є більш суворими у порівнянні з санкцією ст. 293 КК України. Найменш м’які санкції за групове порушення громадського порядку передбачено за кримінальним законодавством Республіки Грузія, Республіки Азербайджан, Республіки Білорусь. Проведений дисертантом аналіз засвідчив про те, що санкція кримінально-правової норми, передбаченої ст. 293 КК України, є більш м’яка у порівнянні з іншими санкціями відповідних норм зарубіжного законодавства країн колишнього СРСР. Аналіз відповідних санкцій за групове порушення громадського порядку дозволив автору відмітити більш альтернативний характер окремих санкцій норм зарубіжного кримінального законодавства.
Вивчення зарубіжного досвіду щодо протидії аналізованому злочину дало підстави дисертанту: а) визначити перспективним законодавчу конкретизацію в ст. 293 КК України групи осіб, що порушують громадський порядок; б) зробити висновок про доцільність розглянути на предмет рецепції регламентацію компромісної норми в статті, яка передбачає відповідальність за групове порушення громадського порядку; в) запропонувати зміни до санкції ст. 293 КК України щодо розширення регламентації альтернативних позбавленню волі видів покарання, зокрема, таких як обмеження волі та виправні роботи.
Розділ 2 “Об’єктивні ознаки групового порушення громадського порядку” складається з двох підрозділів, які присвячені характеристиці та дослідженню об’єктивних ознак групового порушення громадського порядку.
У підрозділі 2.1. “Об’єкт групового порушення громадського порядку” розкриті основні ознаки об’єкта групового порушення громадського порядку. Визначаючи об’єкт злочину, який передбачений ст. 293 КК України, дисертант притримується позицію (І.М. Даньшин, М.Й. Коржанський, В.О. Навроцький, С.С. Яценко), за якою об’єктом вказаного злочину є громадський порядок. Автор стверджує, що родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 293 КК України, необхідно вважати громадський порядок як урегульовану нормами права та поставлену під охорону закону про кримінальну відповідальність сукупність суспільних відносин, що складаються у сфері забезпечення нормальних умов праці, відпочинку, побуту і спокою людей.
Узагальнюючи сформульовані в кримінально-правовій науці позиції щодо сутності основного безпосереднього об’єкта цього злочину, дисертантом запропоновано визначати його як суспільні відносини, що регламентують порядок поведінки групи людей в громадських місцях, чим забезпечують спокійні умови життєдіяльності як окремих громадян, так і в цілому суспільства.
Обов’язковим додатковим безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 293 КК України, визначено суспільні відносини, що регламентують порядок роботи транспорту, підприємств, установ чи організацій. Факультативним додатковим безпосереднім об’єктом групового порушення громадського порядку можуть виступати життя, здоров’я, честь та гідність людей, відносини власності, громадська безпека, відносини у сфері господарської діяльності.
У підрозділі 2.2. “Об’єктивна сторона групового порушення громадського порядку” розкрито основні ознаки об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 293 КК України, та визначено момент закінчення цього злочину.
Дисертантом доведено, що групове порушення громадського порядку вчиняється тільки через певні злочинні дії (форми): організацію групових дій (організація вчинення групового порушення громадського порядку або керівництво його підготовкою чи вчиненням, а також створення організованої групи (злочинної організації) для порушення громадського порядку чи керівництво нею, або забезпечення фінансування чи організація приховування злочинної діяльності такої групи (організації); активна участь у групових діях (полягає у інтенсивному виконанні особою разом з іншими учасниками групових дій вказівок організатора щодо грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи підприємств, установ чи організацій).
Дослідження матеріалів судової практики дозволило автору виробити класифікацію типових активних групових дій, до яких запропоновано віднести: заклики до громадян не виконувати вимоги представників влади; непокора розпорядженням представників влади; створення значних перешкод для нормальної роботи підприємств, установ чи організацій; блокування роботи транспорту; незаконне пікетування; обмеження доступу громадян до громадських місць. Дисертантом аргументована позиція, що групове порушення громадського порядку є злочином з матеріальним складом. Доведено, що виділення з першого загального наслідку (грубого порушення громадського порядку) одного з його проявів (суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації) є недоцільним, відтак запропоновано останній наслідок виключити з диспозиції ст. 293 КК України.
У роботі обґрунтовано, що обов’язковими ознаками об’єктивної сторони групового порушення громадського порядку є також місце вчинення злочину (громадське місце – певна територія, до якої наявний вільний доступ та яка дозволяє реалізувати право людей на працю, відпочинок та побут) та обстановка вчинення злочину (публічно – обстановка, при якій активні учасники групових дій з прямим умислом спрямовують свою поведінку у громадських місцях на порушення громадського порядку (зокрема, суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи або організації) таким чином, щоб все це стало зрозумілим для невизначеного кола фізичних або юридичних осіб, й спрямоване на привернення уваги громадськості чи держави до певних проблем винних осіб). Такі положення підтверджуються результатами опитування працівників ОВС (92,2 % з усіх респондентів згідні з тим, що обов’язковими ознаками об’єктивної сторони групового порушення громадського порядку є також місце та обстановка вчинення злочину).
Розділ 3 “Суб’єктивні ознаки групового порушення громадського порядку” складається з двох підрозділів, в яких досліджуються ознаки суб’єкта та суб’єктивної сторони групового порушення громадського порядку.
У підрозділі 3.1. “Суб’єкт групового порушення громадського порядку” розкрито основні ознаки суб’єкта складу злочину, передбаченого ст. 293 КК України. Дисертантом додатково обґрунтовано думку, що суб’єктом групового порушення громадського порядку визнається фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний суб’єкт). Автор погоджується з окремими науковцями (В.О. Навроцький, В.Т. Дзюба), які стверджують, що суб’єкт цього злочину не може бути спеціальним.
Також автором розвинена пропозиція, яка висловлена у кримінально-правовій науці (В.В. Кузнецов) щодо передбачення в Загальній частині КК України підстави кримінальної відповідальності юридичних осіб, зокрема й за вчинення злочинів проти громадського порядку (ст.ст. 293, 294 КК України). Про зміну пріоритетів практичних працівників щодо концепції суб’єкта злочину як фізичної особи свідчить й позиція 120 респондентів (46,3 % з усіх опитаних осіб), які підтримали вказану пропозицію.
У підрозділі 3.2. “Суб’єктивна сторона групового порушення громадського порядку” визначено, що злочин, передбачений ст. 293 КК України, вчиняється тільки з умисною формою вини. Визначення змісту умислу при груповому порушенні громадського порядку залежить від видів умислу та співучасників. Дисертантом доведено, що коли винна особа вчиняє злочин, передбачений ст. 293 КК України, з визначеним (конкретизованим) умислом, то слід вести мову про прямий умисел, а якщо з невизначеним (неконкретизованим) – про непрямий.
У роботі зроблено висновок, що зміст умислу співучасників полягає в наступному: 1) організатора: особа усвідомлює, що організовує групові дії, передбачає грубе порушення громадського порядку або суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, і бажає їх настання; 2) виконавця (співвиконавця): особа усвідомлює, що бере активну участь у групових діях, передбачає грубе порушення громадського порядку або суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, і бажає їх настання; 3) підбурювача: особа усвідомлює, що викликає рішучість у інших співучасників організувати чи вчинити групове порушення громадського порядку, передбачає, що такі дії призведуть до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, і бажає настання вказаних наслідків; 4) пособника: особа усвідомлює, що фізично або інтелектуально допомагає іншим співучасникам організувати чи вчиняти групове порушення громадського порядку, передбачає, що такі дії призведуть до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, і бажає або свідомо припускає настання вказаних наслідків. Обґрунтовано, що непрямий умисел може мати місце в поведінці саме пособника.
Аргументовано, що мотив, мета та емоційний стан є факультативними ознаками суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 293 КК України. Мотивом групових порушень громадського порядку визначено антигромадське спонукання, яке викликає в особи рішучість організувати чи приймати участь в групових протиправних діях. Мотиви вчинення групових порушень громадського порядку можуть бути різними, наприклад, корисливими, релігійними, національними, політичними тощо. Дисертантом доведено, що мета досліджуваного злочину також може бути різною: грубо порушити громадський порядок; суттєво порушити роботу транспорту, підприємства, установи чи організації; отримати матеріальну вигоду; вирішити соціальні проблеми. Встановлено, що для кваліфікації групового порушення громадського порядку слід виключити мотив та мету, які є конструктивними ознаками інших групових дій, відповідальність за які передбачена певними кримінально-правовими нормами (хуліганство).
Розділ 4 “Особливості кваліфікації та кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку” складається з двох підрозділів, в яких досліджуються відмінності даного складу злочину від суміжних складів злочинів та інших правопорушень й окремі питання звільнення від кримінальної відповідальності та її реалізації.
У підрозділі 4.1. “Розмежування групового порушення громадського порядку з суміжними складами злочинів та іншими правопорушеннями” визначені суміжні до групового порушення громадського порядку злочини (ст.ст. 294, 295, 296, 279, 341, 356 КК України) та адміністративні правопорушення (ст.ст. 185, 185-1 КУпАП). Автором запропоновано перелік ознак, які дозволяють відмежувати вказані діяння. Встановлено, що ст. 293 та ст. 279 КК України не знаходяться у конкуренції, а є суміжними між собою.
У роботі визначено, що головним критерієм розмежування злочину, передбаченого ст. 293 КК України, і правопорушень, передбачених ст.ст. 185, 185-1 КУпАП, є характер та ступінь їх суспільної небезпеки. Дисертантом доведено практичну важливість відмежування складів злочинів, які передбачені ст.ст. 293 та 294 КК України. Проведений історичний аналіз кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку та порівняння відповідних сучасних складів злочинів, а також виявлення істотних проблем в кваліфікації таких діянь, дозволили автору зробити висновок про доцільність об’єднання ст.ст. 293 та 294 КК України. Пропозицію про об’єднання вказаних статей підтримала й переважна більшість респондентів – 201 особа (74,4 % з усіх опитаних працівників ОВС).
У підрозділі 4.2. “Особливості кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку” визначені перспективи звільнення від відповідальності суб’єктів злочину, передбаченого ст. 293 КК України, та сформульовані напрями вдосконалення санкції відповідної кримінально-правової норми.
Дослідження відповідних матеріалів судової та слідчої практики засвідчило факт наявності певної проблеми у розкритті інших злочинів (злочинів у сфері господарської діяльності, злочинів проти громадської безпеки тощо), які вчиняються учасниками групових порушень громадського порядку. Тому дисертантом запропонована модель компромісної норми, яка може бути передбачена в ст. 293 КК України. Така компромісна норма дозволить використати її потенціал у розкритті працівниками правоохоронних органів інших, як правило, більш тяжких злочинів. Про це, зокрема, свідчать результати проведеного автором анкетування працівників ОВС (57,1 % з усіх опитаних осіб вважають, що така законодавча пропозиція може мати місце).
Вивчення зарубіжного досвіду, а також співвідношення санкції ст. 293 КК України із санкціями суміжних складів злочинів засвідчило, що віднесення злочину, передбаченого ст. 293 КК України, до злочинів невеликої тяжкості є невиправданим. Автором обґрунтовано зміну санкції норми про відповідальність за групове порушення громадського порядку. Збільшення верхніх меж санкції злочину, передбаченого ст. 293 КК України, а також її розширення за рахунок інших видів покарання, на думку дисертанта, є перспективним напрямом удосконалення вітчизняного закону про кримінальну відповідальність у цій сфері.
|
