КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВОСУДДЯ ВІД НЕЗАКОННИХ ДІЯНЬ СУДДІ ЯК СПЕЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Право на справедливе та незалежне правосуддя є одним з найцінніших надбань суспільства. Громадська довіра й повага до судової влади – це гарантія ефективної роботи судової системи. Члени суспільства розглядають поведінку суддів як невід’ємну складову довіри до судів, а відтак і держави загалом. Наявність такої довіри передбачає існування певних засобів, що забезпечують відповідальність суддів, які не виправдовують такої довіри і перетворюються на інструмент свавілля. Одним із таких засобів є кримінально-правова охорона правосуддя, при здійсненні якої потрібно дотримуватися принципу незалежності суддів з метою захисту їх від необґрунтованого кримінально-правового переслідування.

Вимоги належної роботи суддів по здійсненню правосуддя закріплені як на національному, так і на міжнародному рівнях. Загальна декларація прав людини 1948 року (ст. 10), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 14 (1)), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 6) гарантують право кожної особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним, компетентним та неупередженим судом у встановленому законом порядку. Зазначені положення міжнародно-правових документів відображені в Конституції і законах України та охороняються нормами Кримінального кодексу України.

Відповідно до Основного Закону правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні (ст. 127). Вчинення суддею (суддями) злочинів проти правосуддя становить підвищену суспільну небезпеку саме тим, що посягає  на саму сутність правосуддя. Тому дослідження проблематики кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань «представників Феміди» в умовах побудови демократичної держави є вельми необхідним.

Питання кримінально-правової охорони правосуддя розглядалися у працях Ю.В. Александрова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, І.С. Власова, П.А. Вороб’я, А.В. Галахової, Л.Д. Гаухмана, В.О. Глушкова, М.С. Голоднюка, О.О. Кваші, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, Я.М. Кульберга, О.М. Литвака, Л.В. Лобанової, А.А. Музики, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, Ш.С. Рашковської, О.Я. Свєтлова, В.В. Сташиса, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, З.А. Тростюк, І.М. Тяжкової, В.І. Тютюгіна, А.П. Тузова, Є.В. Фесенка, В.Д. Філімонова, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка та інших вчених. Водночас, незважаючи на велику кількість напрацювань вітчизняних  та зарубіжних науковців з питань кримінально-правової охорони правосуддя, комплексного дослідження злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями), не було зроблено.

Прийнятий 5 квітня 2001 року Кримінальний кодекс України запровадив у правовий вжиток ряд нововведень, у тому числі таких, що стосуються кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань суддів. Використання понять та термінів інших галузей права при формулюванні диспозицій статей та існуючий процес судової реформи  зумовлюють труднощі при кваліфікації цих злочинів, а відповідно й відсутність реальної практики застосування цих норм. За даними Генеральної прокуратури України, соціально-економічні умови розвитку українського суспільства останнім часом зумовили зростання кількості таких злочинів. Так, якщо у 2006 році було порушено 4 кримінальні справи за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК України), то у 2007 році – вже 16, що в чотири рази більше, ніж за попередній рік. Із 20 кримінальних справ цієї категорії, які впродовж 2006–2007 років перебували у провадженні слідчих органів прокуратури, до суду направлено лише 3, і при цьому жодну судом не розглянуто. Водночас у 11 кримінальних справах постанови про їх порушення скасовані судами з одночасною відмовою у порушенні кримінальної справи. За перші дев’ять місяців 2008 року органами прокуратури стосовно суддів порушено 34 кримінальні справи, із яких 19 справ – за ст. 375 КК України, 6 – за ст. 368 КК України, 8 – за статтями 364, 366 КК України, 1 – за ст. 367 КК України.

З огляду на все вищенаведене необхідність дослідження кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь суддів є актуальною. Обраний напрям дисертаційного дослідження є важливим для покращення нормативного регулювання охорони правосуддя в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за темою «Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку» № РК 0106U004753 (ІІ кв. 2006 р. – ІV кв. 2008 р.).