КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ КАТУВАННЮ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним із прерогативних завдань держави у галузі кримінально-правової охорони прав людини є захист її життя і здоров’я. Конституція України (ст. 3) проголошує життя і здоров’я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність. У ст. 27 Конституції України обов’язком держави визначено захист життя людини, а ст. 28 передбачає захист її гідності, наголошуючи, що «ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню».

Конституційна норма про заборону катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання відповідає положенням ст. 5 Загальної декларації прав людини 1948 р., Європейської конвенції про запобігання катуванням 1987 р. та інших міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною.

Враховуючи конституційні положення та вимоги міжнародно-правових актів, а також беручи до уваги наявні в Україні факти тортур та жорстокого поводження, вітчизняний законодавець увів до Кримінального кодексу України 2001 р. новий склад злочину – катування (ст. 127). При цьому пріоритет міжнародних норм захисту права людини від протиправного посягання у формі катування був акцентований  розміщенням вітчизняними законодавцями цього складу злочину у розділі ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи» Особливої частини чинного КК України, а не в розділі ІІІ «Злочини проти волі, честі та гідності особи», хоча за ст. 28 Конституції України катування віднесено саме до таких дій, що принижують гідність особи.

Включення до КК України окремої статті зі складом злочину «катування» було викликано тим, що в Україні у період, який передував прийняттю нового кодексу, систематично, особливо працівниками правоохоронних органів, допускалися факти катування. Так, правозахисна організація «Міжнародна амністія» включила Україну до списку 149 країн, де допускається жорстоке ставлення правоохоронців до затриманих. Правозахисники звинувачують правоохоронні органи України у катуваннях людей, що перебувають під слідством. Цей вид злочинів криє в собі підвищену суспільну небезпеку, оскільки вони спрямовані проти життя і здоров’я особи. Застосування до людини катування спричинює тяжкі наслідки для людей, що їх пережили, та викликає негативний соціальний резонанс.

Виходячи зі сказаного, вивчення кримінально-правових та кримінологічних проблем, пов’язаних з боротьбою із досліджуваним видом злочинів, є актуальним. Перш за все, випадки катувань не завжди стають відомими правосуддю, тобто цей злочин має підвищений рівень латентності. Причиною є те, що потерпілі не звертаються до правоохоронних органів за захистом свого порушеного права, не вірячи, що винні, часто із числа самих правоохоронців, будуть встановлені й понесуть покарання, а заподіяна шкода – відшкодована. Інколи постраждала особа навіть не усвідомлює, що відносно неї вчинено злочин, оскільки виконавцями насильницьких дій були працівники правоохоронних чи інших державних органів і діяли вони начебто в ім’я досягнення правомірних цілей і захисту правомірних інтересів. Немаловажним чинником є і фактор страху, викликаний побоюванням помсти, заподіяння шкоди собі і своїм близьким з боку осіб, дії яких оскаржені. Отже, актуальною є проблема своєчасного і повного виявлення фактів вчинення такого злочину та забезпечення невідворотності покарання за нього, що сприятиме утвердженню законності.

З огляду на те, що досліджуваний склад злочину є новим в українському кримінальному законодавстві, актуальність теми дослідження полягає і в тому, що в правоохоронній практиці виникають проблеми, пов’язані з правовою оцінкою катування, з відмежуванням його від суміжних злочинів. Це обумовлює значимість дослідження прикладного правозастосовного аспекту боротьби з катуванням, важливого для правоохоронних органів.

Сукупність цих обставин визначає актуальність теми даного дослідження, важливість і значимість її наукової розробки на дисертаційному рівні. Такі обставини обумовили проведення дослідження на комплексному теоретико-прикладному рівні, що знайшло своє відображення у змісті роботи.

Актуальність теми зумовлюється також тим, що комплексного наукового її розгляду в Україні досі здійснено не було.

Загальні питання, що стосуються злочинів проти особи, до яких належить і катування, розроблені у працях М.І. Бажанова, О.Ф. Бантишева, В.І. Борисова, В.В. Голіни, Б.О. Кістяківського, О.Ф. Кістяківського,  В.В. Коваленка, В.Н. Куца,              Л.В. Левицької, О.А. Мартиненка, В.Т. Маляренка, В.К. Матвійчука, А.А. Музики, В.О. Навроцького, О.С. Новакова, В.П. Пєткова, В.М. Поповича, А.В. Савченка, В.В. Сташиса, В.О. Шамрая, Л.М. Шестопалової та ін. Окремі аспекти теми висвітлювались у працях А. П. Бущенка і А. Павличенка, а також російських дослідників М.С. Таганцева, Н.В. Борисенкова, М.А. Граніна, Г.Ю. Гладких, Л.К. Лисицького, Л.В. Лобанова та ін.

Досить стисло ст. 127 (катування) КК України аналізувалася у декількох виданнях Науково-практичного коментаря Кримінального кодексу України за ред. С.С. Яценка, М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.

Ґрунтовно проблема катування була розглянута у колективній праці «Протизаконне насильство в органах внутрішніх справ: Соціологічний та історико-правовий аналіз» за заг. ред. проф. О.Н. Ярмиша та у дисертаційному дослідженні О.М.Ігнатова «Насильницькі злочини, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ України: кримінологічна характеристика, детермінація та попередження». На законодавстві Російської Федерації побудована дисертація російського вченого Р.С. Чобаняна «Катування: кримінально-правове і кримінологічне дослідження».