КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ, ЩО ВЧИНЮЮТЬСЯ НЕПОВНОЛІТНІМИ ЖІНОЧОЇ СТАТІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами, планами й темами, визначаються мета та головні задачі дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні та теоретичні засади, висвітлюються наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про апробацію дослідження і публікації.

Розділ 1. «Кримінологічна характеристика злочинів, що вчинюються неповнолітніми жіночої статі» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Наукові підходи щодо визначення змісту та структури кримінологічної характеристики злочинів, що вчинюються неповнолітніми» проаналізовано погляди та підходи кримінологів щодо визначення змісту та структури характеристики злочинності взагалі та кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх зокрема.

Звернуто увагу на плюралізм наукових позицій у цьому питанні, оскільки одні автори використовують термін «кримінологічна характеристика» лише під час розгляду загальних показників злочинності, а особу злочинця і детермінанти розглядають як окремі кримінологічні категорії, відповідно до другої позиції до кримінологічної характеристики включаються також дані про особу злочинця, нарешті, прибічники третьої позиції до кримінологічної характеристики включають і загальні показники злочинності, й особу злочинця, і детермінанти злочинної поведінки, при цьому неоднакові позиції щодо цього питання можуть мати місце навіть у різних главах (розділах) єдиного навчального чи наукового видання, створеного колективом авторів. Обґрунтовано, що найбільш повною і точною слід вважати таку кримінологічну характеристику, яка своїм змістом охоплює всі три вказаних компонента — загальні кількісно-якісні показники злочинності, особу злочинця та детермінанти злочинної поведінки.

Також звернуто увагу на те, що в літературі не існує єдності думок не тільки щодо змісту кримінологічної характеристики, але й щодо її структури, тобто щодо вирішення питання про те, в якій послідовності слід характеризувати вказані складові злочинної поведінки. Ні в кого з дослідників не виникає сумніву, що починати кримінологічну характеристику треба з висвітлення кількісно-якісних показників злочинності, але питання про те, який з останніх компонентів повинен бути на другому місці, а який — характеризуватися після нього, вирішується дослідниками неоднаковим чином, тому одні дослідники починають характеризувати особу неповнолітнього злочинця, а потім детермінанти злочинної поведінки, інші — навпаки.

З урахуванням цих наукових позицій дисертант робить висновок, що слід розрізняти детермінацію (причинність) як процес взаємодії негативних зовнішніх факторів з кримінально значимими рисами злочинця і конкретні детермінанти, які існують на макро-, мезо- і мікро- рівнях та проявляються в особі злочинця. Тому, якщо йдеться про детермінанти, то немає принципового значення, в якій послідовності вони характеризуються, а якщо детермінація характеризується як біполярний процес взаємодії зовнішніх обставин та внутрішніх властивостей, то у цьому випадку детермінація та особа злочинця співвідносяться як філософські категорії «загального» та «окремого», і тому починати дослідження у цій частині доцільніше зі з’ясування більш широкої кримінологічної категорії.

У підрозділі 1.2. «Загальна характеристика основних кримінологічних показників злочинів, що вчинюються неповнолітніми жіночої статі» здійснюється всебічний аналіз основних показників (рівень, коефіцієнти, структура, динаміка, тенденції) за останній період у порівнянні з показниками злочинності в цілому, а також злочинності неповнолітніх та злочинності жінок.

З’ясовано, що серед виявлених осіб, які вчинили злочини, неповнолітніх жіночої статі було у 2005 р. — 1700, у 2006 р. — 1322, у 2007 р. — 1158, у 2008 р. — 1035, у 2009 р. — 1179, у 2010 р. — 1320, у 2011 р. — 1239, тобто, судячи по абсолютним показникам, динаміка у звітних роках порівняно з попередніми роками має такий вигляд: у 2006 р. — –378 (–22,2 %), у 2007 р. — –164 (–12,4 %), у 2008 р. — –123 (–10,6 %), у 2009 р. — +144 (+13,9 %), у 2010 р. — +141 (+12,0 %), у 2011 р. — –81 (– 6,1 %). Такі показники головним чином відбивають ті тенденції, які були притаманні у вказані роки як злочинності в цілому, так і злочинності неповнолітніх та злочинності жінок.

Встановлено, що за відносними показниками в період 2005—2010 роки постійно зменшується питома вага неповнолітніх серед осіб, які вчинили злочини та серед засуджених осіб, а також питома вага неповнолітніх жіночої статі серед жінок, які вчинили злочини, та серед засуджених жінок, однак зниження рівня злочинності та судимості неповнолітніх взагалі та неповнолітніх жіночої статі зокрема перебуває у певному кореляційному зв’язку зі зниженням у вказаний період абсолютної кількості та питомої ваги неповнолітніх у цілому та неповнолітніх жіночої статі відповідно у загальній кількості населення та загальної кількості населення жіночої статі. Що ж стосується коефіцієнтів злочинної активності у розрахунку 100.000 неповнолітніх у цілому та неповнолітніх жіночої статі зокрема, то обидва коефіцієнта з 2005 по 2008 рік зменшувалися, а з 2009 року демонструють значне збільшення. При цьому питома вага неповнолітніх жіночої статі серед загальної кількості неповнолітніх, які вчинили злочини, була у 2005 р. — 7,5 %, у 2006 р. — 7,8 %, у 2007 р. — 7,4 %, у 2008 р. — 7,6 %, у 2009 р. — 9,1 %, у 2010 р. — 9,5 %, а серед засуджених неповнолітніх була у 2005 р. — 6,7 %, у 2006 р. — 7,2 %, у 2007 — 6,5 %, у 2008 р. — 6,8 %, у 2009 р. — 7,8 %, у 2010 р. — 8,1 %, тобто має місце тенденція до збільшення питомої ваги неповнолітніх жіночої статі у злочинності неповнолітніх, тоді як питома вага дівчат серед населення вікової групи 14—17 років останніми роками залишається практично стабільною на рівні приблизно 48,8 %.

Вивчення структури злочинності неповнолітніх жіночої статі показує, що в цілому в період 2005—2010 роки показники судимості були такими: за злочини проти власності було засуджено 79,0 %, у тому числі за крадіжку — 58,6 %, грабіж — 12,8 %, розбій — 3,4 %; за хуліганство — 6,8 %; за незаконний обіг наркотичних засобів — 6,6 %; за злочини проти життя — 0,9 %; за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень — 0,9 %; за незаконне заволодіння транспортним засобом — 0,7 %; за зґвалтування — 0,1 %. При цьому питома вага неповнолітніх жіночої статі серед засуджених неповнолітніх по окремих видах злочинів є такою: серед засуджених за хуліганство — 9,6 %, за крадіжку — 8,4 %, за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень — 8,0 %, за злочини проти життя — 7,0 %, за незаконний обіг наркотичних засобів — 6,6 %, за розбій — 5,0 %, за грабіж — 4,9 %, за заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень — 4,8 %, за незаконне заволодіння транспортним засобом — 1,0 %, за зґвалтування — 1,0 %, за середньої питомої ваги дівчат серед засуджених неповнолітніх 7,1 %. Тобто найбільшу активність серед однолітків неповнолітні жіночої статі проявляють під час вчинення таких злочинів, як хуліганство, крадіжка, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також злочинів проти життя.

Доведено, що серед засуджених неповнолітніх жіночої статі спостерігається чітка тенденція до зменшення кількості та питомої ваги засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини: у 2005 р. — 54,0 %, у 2006 р. — 49,6 %, у 2007 р. — 49,1 %, у 2008 р. — 43,6 %, у 2009 р. — 45,4 %, у 2010 р. — 35,3 %. Неповнолітні чоловічої статі значно частіше засуджувалися за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, але при цьому також проявляється тенденція до зменшення цього показника як за абсолютними, так і за відносними величинами.

У підрозділі 1.3. «Детермінація злочинів, що вчинюються неповнолітніми жіночої статі» виокремлено основні фактори, взаємозв’язок яких детермінує злочинну поведінку неповнолітніх.

Перш за все були розглянуті питання про детермінацію злочинності, які є предметом наукових дискусій, в результаті чого автор приєднався до позиції тих учених, котрі вважають недоцільним виділяти причини, умови й обставини злочинності, бо це має суто умовний і мінливий характер, і пропонують використовувати категорії «детермінанти» або «фактори» злочинності як такі, що об’єднують усі види детермінаційних зв’язків. Умовний характер, на думку автора, має і роздільний розгляд зовнішніх детермінантів та особи злочинниць, бо зовнішні та внутрішні фактори у процесі детермінації злочинної поведінці перебувають у нерозривному зв’язку і не існують один без одного.

Ураховуючи умовний характер такого розподілу, перш за все були розглянуті зовнішні детермінанти (фактори) соціально-економічного, політичного, культурного, організаційно-управлінського, соціально-психологічного, сімейно-побутового й етико-виховного характеру, які існують на макро-, мезо- і макро-рівнях та впливають на формування особистості та поведінку неповнолітніх жіночої статі.

До найбільш криміногенних факторів соціально-економічного комплексу слід віднести ту обставину, що сучасне українське суспільство поділилося на дві нерівні частини — дуже бідних та дуже багатих, соціальна нерівність між якими дедалі більше розширюється та поглиблюється, наслідком чого є низький рівень життя сімей, де проживають неповнолітні жіночої статі, а також безробіття. За даними анкетування осіб, що відбувають покарання в колонії для неповнолітніх жіночої статі, було встановлено, що у 80,4 % батьки або особи, які їх замінюють, були безробітними, у 1,3 % працевлаштованим був один з батьків та мав низький заробіток, у 3,6 % батьки перебували на заробітках за кордоном, 2,2 % не мали батьків, а тому шукали для себе гроші самі, 12,5 % виховувались в інтернаті, при цьому 88,0 % засуджених відбували покарання за злочини проти власності, у тому числі: за крадіжку — 56,4 %, грабіж — 26,2 %, розбій — 5,4 %.

У підрозділі 1.4. «Кримінологічна характеристика особи неповнолітніх злочинниць» розглянуто особливості неповнолітніх жіночої статі, які вчинили злочини.

У структурі особи неповнолітніх злочинниць можна виділяти дві групи ознак: 1) соціально-демографічні; 2) соціально-психологічні.

До соціально-демографічних ознак в першу чергу належить розподіл неповнолітніх злочинниць за віковими категоріями 14—15 років та 16—17 років. У останні роки за даними МВС України він в середньому є таким: 14—15 років — 33,7 %; 16—17 років — 66,3 %, тоді як у неповнолітніх чоловічої статі цей показник складає для вікової категорії 14—15 років 29,9 %, а 16—17 років — 70,1 %.

З інших соціально-демографічних ознак найбільш примітними є освіта та працевлаштування. Встановлено, що найвищою злочинною активністю характеризується група неповнолітніх жінок, які ніде не навчаються і не працюють. Частка таких неповнолітніх складає 72,9 % серед неповнолітніх жіночої статі, що перебувають на обліку у кримінальній міліції у справах дітей і 95,1 % — серед засуджених, які відбувають покарання в колонії для неповнолітніх жіночої статі.

Дослідження освітнього рівня свідчить про фактичне відставання неповнолітніх злочинниць від одноліток з числа законослухняних дівчат. Значною мірою це обумовлено тим, що неповнолітні правопорушниці у багатьох випадках виховуються у неблагополучних сім’ях, тому через педагогічну занедбаність, обтяжену спадковість, низький матеріальний статок та статус батьків уже на початкових етапах навчання поступаються своїм однолітнім з благополучних сімей в інтелектуальному та емоційному розвитку, що зумовлює хронічне незасвоєння шкільної програми, послаблює пізнавальну цікавість та призводить до прояву афективності, агресивності й неадекватних реакцій.

У психологічному плані неповнолітні жіночої статі, які вчиняли злочини, — це особистості зі значно вищим рівнем тривожності, імпульсивності та агресивності. Їх висока чутливість призводить до того, що в міжособистісних стосунках вони схильні вирішувати конфлікти силовим, протиправним шляхом. Для неповнолітніх злочинниць характерним є низький рівень соціальної адаптації і, навпаки, високий ступінь відчуження від важливих соціальних груп (родина, однокласники). Вони меншою мірою відчувають свою відповідальність, є ненаполегливими у навчанні, проявляють більший антагонізм до контролю та байдужість у ставленні до моральних цінностей та релігії, при цьому серед засуджених, що відбувають покарання у колонії для неповнолітніх жіночої статі, 97,3 % з них не вірять в добро, 97,8 % не вірять в Бога, а порівняно з однолітками чоловічої статі вони більш агресивні, цинічні, егоїстичні та винахідливі.

Розділ 2. «Запобігання злочинам, що вчинюються неповнолітніми жіночої статі» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Інформаційно-правове забезпечення запобігання злочинам, що вчинюються неповнолітніми жіночої статі» аналізуються правові засади та інформаційні підстави для здійснення запобіжної діяльності.

Здійснено аналіз міжнародних документів, які встановлюють правові стандарти щодо захисту та забезпечення належних умов для виховання дітей, а також законів України, що визначають охорону дитинства як стратегічний загальнонаціональний пріоритет. З урахуванням процесу модернізації законодавства у відповідності до міжнародних вимог щодо підвищеного юридичного захисту неповнолітніх жіночої статі пропонується такий концептуальний підхід, що передбачає: а) посилення запобіжного потенціалу права; б) ухвалення відповідних законів та введення відповідних процедур для неповнолітніх жіночої статі; в) спеціалізацію та високий професіоналізм слідчих, прокурорів та суддів у справах неповнолітніх осіб; г) забезпечення надання безоплатної юридичної допомоги на всіх етапах контакту із судовими та правоохоронними органами.

Зазначено, що законодавче забезпечення повинне здійснюватися у нерозривному зв’язку з інформаційно-аналітичним забезпеченням, тобто будь-які запобіжні заходи повинні ґрунтуватися на достовірних та повних даних про рівень, коефіцієнти, динаміку, структуру і тенденції злочинності неповнолітніх жіночої статі. Між тим, на сьогодні в Україні жодне відомство не має повної і точної інформації про неповнолітніх жіночої статі, які вчинюють правопорушення та злочини, навпаки, інформація, що має місце в цих відомствах (у першу чергу Міністерство внутрішніх справ України, Державна судова адміністрація України, Держкомстат України), є вельми фрагментарною та не узгодженою за формами звітності та основними показниками. У дисертації звертається увага на ці неузгодженості та пропонуються шляхи їх усунення.

У підрозділі 2.2. «Загально-соціальне запобігання злочинам, що вчинюються неповнолітніми жіночої статі» аналізуються ті засоби запобігання, які мають загальний характер.

Звернуто увагу на те, що особливості соціально-економічних, господарчо-управлінських, культурно-виховних, ідеологічних, психологічних, медичних, комунікативних та правових заходів запобігання полягають у тому, що їх розробка, планування та здійснення проводиться у цілому не заради боротьби зі злочинністю неповнолітніх, а для гармонізації суспільного життя. Тобто загально-соціальне запобігання — це такі продумані економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, культурно-виховні, організаційно-управлінські, правові та технологічні реформування, які обов’язково та об’єктивно повинні здійснювати суспільство і держава з метою послаблення та усунення деструктивних явищ і процесів, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми жіночої статі.

У роботі докладно розглядаються ці загально-соціальні заходи та робиться висновок, що запобігання злочинам, які вчинюються неповнолітніми жіночої статі, шляхом використання цих заходів є ранньою формою запобігання правопорушенням та злочинам, оскільки у процесі їх здійснення не припиняється протиправна поведінка неповнолітніх дівчат, а створюються умови для усунення самої можливості її появи.

У підрозділі 2.3. «Кримінологічне запобігання злочинам, що вчинюються неповнолітніми жіночої статі» йдеться про спеціально-кримінологічні профілактичні заходи.

Дисертант виходить з того, що завданням системи спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, що вчинюються неповнолітніми жіночої статі, є як випередження виникнення детермінуючих злочини негативних явищ і процесів, їх обмеження та усунення, так і активне реагування на формування і розвиток злочинної поведінки. Цей вид запобігання розглядається в роботі як такий, що інтегровано охоплює різноманітні за характером, змістом і методами заходи, які здійснюються правоохоронними органами та громадськими організаціями.

На підставі положень щодо кримінологічного запобігання злочинності, які мають місце у кримінологічної літературі, автор робить висновок, що розробка заходів спеціально-кримінологічного запобігання злочинів, які вчинюються неповнолітніми жіночої статі, має враховувати також особливості регіону, де мешкають неповнолітні жінки. Заходи, що реалізуються на рівні регіонів, повинні враховувати специфіку характеристик злочинності й антигромадської поведінки неповнолітніх дівчат, їх соціально-економічний стан, виховні та сімейні умови та інші кримінологічно значущі фактори. Ці заходи мають набути системного характеру, реалізуючись у межах регіональних програм запобігання злочинності та спеціальних регіональних програм запобігання протиправній поведінці неповнолітніх жіночої статі.

У підрозділі 2.4. «Взаємодія правоохоронних органів з державними службами у справах дітей та з громадськими організаціями у запобіганні злочинам, що вчинюються неповнолітніми жіночої статі» йдеться про вдосконалення координації роботи зацікавлених органів та організацій.

Обґрунтовується, що ефективність роботи щодо запобігання вчинюваним злочинам серед жінок неповнолітнього віку значно зростає, якщо вона здійснюється, з одного боку, у тісній взаємодії органів внутрішніх справ, прокуратури, суду, державних органів та організацій у справах дітей, а з іншого — у постійній взаємодії з громадськістю. Громадські організації можуть брати активну участь у діяльності щодо захисту прав і законних інтересів неповнолітніх осіб, запобігання бездоглядності і правопорушень, організації фізичного, трудового, морального й релігійного виховання та навчання, сприяти соціальній реабілітації неповнолітніх жінок, які повернулись з місць позбавлення волі або спеціальних навчально-виховних установ для неповнолітніх жіночої статі.