Кролевець О.М. Еволюція відображення зв\'язку групових життєвих стилів та соціальної структури в соціологічних концепціях

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

В першому розділі "Погляди на зв'язок між груповими стилями життя і соціальною структурою в теоретичній соціології" після огляду стану наукової розробки теми, був викладений авторський підхід до інтерпретації ключових для даного дослідження понять "життєвий стиль" та "соціальна структура", де була також обґрунтована можливість застосування терміну "образи зв'язку". Надалі були розглянуті погляди на зв'язок групових стилів життя з соціальною структурою в теоретичній соціології від кінця ХІХ до кінця ХХ ст. В результаті було з'ясовано, що найбільш глибинними, системними, понятійно насиченими та емпірично обґрунтованими концепціями щодо виявлення та розгляду зв'язку групових стилів життя з соціальною структурою є концепції М. Вебера та П. Бурдьє. Ці два дослідники присвятили аналізу зазначеного зв'язку окремі праці (як-то нариси про основні поняття стратифікації М. Вебера чи "Дистинкції…" П. Бурдьє), в той час як автори інших проаналізованих концепцій торкалися розгляду  цього зв'язку побічно, в контексті інших теоретичних досліджень, а тому вивчали його менш детально, концентруючи увагу на його окремих рисах або окремих випадках його існування. Також були  виділені   особливості образів зв'язку в різних концепціях.

Було, зокрема, визначено, що Т. Веблен розглядає стиль життя вищих соціальних верств як невід'ємний атрибут, символ їх соціального статусу, засіб, що цілеспрямовано слугує для демонстрацїї високої соціально-економічної та соціально-політичної позиції,  для  отримання і підтримання відповідного рівня соціального престижу. Демонстративні аспекти стилю життя (дозвілля та споживання) покликані символізувати приналежність до елітного прошарку, стану, групи, що було яскраво продемонстровано Вебленом  в "Теорії дозвільного класу". Також автор зазначає, що в плані відображення зв'язку групових стилів життя і соціальної структури, концепція Веблена має суттєві недоліки і обмеження, зокрема, концентрація уваги дослідника лише на вищих соціальних прошарках, перебільшення ролі і значення економічного фактору в їєрархії престижу, брак конкретних емпіричних підтверджень теоретичних висновків.

М. Вебер зосереджує увагу на тому, як життєвий стиль статусних груп, міжкласових та внутрішньокласових, впливає на їх позиції в суб'єктивній площині соціальної структури через престиж як суб'єктивний вимір соціального статусу, хоча він також визнає, що на формування стилю життя внутрішньокласової групи суттєво впливає специфіка того економічного класу, до якого вона належить (тобто її об'єктивний економічний статус); для міжкласових статусних груп, таких як бюрократія, вплив системи економічної стратифікації на стиль життя значно менший. Було акцентовано увагу на тому, що Вебер визнає можливість впливу стилю життя статусної групи на її місце в соціальній структурі через престиж, який постає у Вебера однією з основних характеристик статусних груп і відповідних стилів життя як статусна почесть, як оцінка їх соціальної ваги в суспільстві, що знаходить відображення в громадській думці. Статусна група демонструє свою відмінність від інших груп, позиціонує себе в соціальній структурі через конкретний стиль життя. Тобто стилізація життя сприяє розгортанню соціальної диференціації через суб'єктивний аспект статусу, адже оцінка суспільною свідомістю стилю життя певної групи визначає її місце в картині соціальної структури, звісно остання розглядається в даному випадку у суб'єктивній площині.

В концепції К. Мангейма простежено стратову диференціацію характеру зв'язку: життєвий стиль привілейованих, панівних соціальних верств а також верств пригнічених, нижчих детермінований їх стилем мислення (ідеологічним чи утопічним), що в свою чергу визначається їх місцем в соціальній стратифікації. В той же час для "вільної верстви" інтеліґенції залежність зворотна: її невимушений, вільний і гнучкий до змін стиль життя є основним фактором проміжковості, "міжкласовості" її становища  в соціальній структурі.

В контексті структурно-функціоналістських концепцій стиль життя конкретної групи залежить від її місця в соціальній структурі, тобто від статусу і ролі більшості її членів. Певні життєві стилі, що формуються відповідно до соціальних ролей, сприяють закріпленню соціальної диференціації, є одним з факторів збереження і відтворення існуючої соціальної структури. Адже якщо соціальні  статуси і ролі груп детермінують їх стилі життя, то ці стилі життя, зберігаючись протягом значного періоду часу, закріплюючись в діючій нормативній системі, сприяють збереженню, відтворенню і стабілізації існуючої соціальної структури.

Проаналізувавши праці Л. Іоніна, автор робить висновок, що у нього диференціація форм і механізмів досліджуваного зв'язку носить соціокультурний характер: при домінуванні моностилізму в культурі для кожної групи існує лише один можливий стиль життя, що детермінується правилами і нормами канону або традиції і стає для неї аскриптивним, жорстко пов'язаним з її місцем в соціальній ієрархії, тобто стиль життя групи цілком залежить від її об’єктивного місця в соціальній структурі, він “насаджується” політичними інститутами на основі традиційних або канонічних ідеологічних установок. За умов полістилізму характер зв'язку змінюється: життєвий стиль групи являє собою один з факторів, що визначає її місце в соціальній структурі. Це може відбуватись, зокрема, через суб'єктивний аспект статусу (соціальний престиж, як у М. Вебера), через оцінку місця групи в соціальній структурі, що виявляється в суспільній свідомості, зокрема, стиль життя групи впливає на те, з яким щаблем стратифікації ідентифікується група в уявленнях людей.

Розглянувши роботи П. Бурдьє автор зазначає, що у нього наявні два рівні соціального простору (загальний макросоціальний і внутрішньокласовий) і, відповідно, соціальної структури, адже він виділяє соціальні класи як макроутворення і групи-фракції всередині класів як мікроутворення. На рівні макросоціального простору життєвий стиль груп визначається належністю їх до певного класу: представники одного соціального класу об'єднані схожим життєвим досвідом, схожістю життєвих ситуацій, в які вони потрапляють, а значить ─ схожим габітусом, колективним класовим габітусом, це породжує схожість життєвих стилів груп всередині класу і дає можливість говорити про особливий "класовий" стиль життя, що, безумовно, визначається позицією класу в соціальній структурі. Але статус групи в контексті внутрішньокласової структури визначається здебільшого її стилем життя, адже стилізація життя є тим засобом, за допомогою якого одні групи демонструють свої відмінності від інших, що знаходяться всередині того ж класу, позиціонують себе у внутрішньокласовому просторі. Слід зазначити, що в концепції Бурдьє присутні елементи узагальнення і синтезу попередньої теоретичної рефлексії зв'язку групових стилів життя з соціальною структурою, зокрема, ідей  Т. Веблена та М. Вебера.

В другому розділі "Критерії порівняння відображення зв'язку групових стилів життя та соціальної структури в теоретичній соціології"  автор запропонував і розробив критерії для порівняння образів досліджуваного зв'язку в різних концепціях. Для цього були, по-перше, виділені компоненти зв'язку: 1) об'єкти, що пов'язуютья (з одного боку, групові життєві стилі, а з іншого – соціальна структура); 2) з'єднувальна ланка. Також зазначено про доцільність розгляду групових життєвих стилів як підсистеми в системі культури того чи іншого соціуму, адже якщо вважати груповим стилем життя сукупність правил та зразків поведінки, звичаїв, традицій, що притаманні представникам тієї чи іншої  соціальної  групи, то все вищеперераховане  є похідним від панівних в цій соціальній групі цінностей, норм, ідей, поглядів, переконань, уявлень, що в свою чергу є базовими складовими її духовної культури, яка по відношенню до домінуючої культури даного соціуму може виступати як субкультура або контркультура. Переважна більшість сучасних соціологів – дослідників групових стилів життя розглядають їх в контексті широкої перспективи культури, як складову культури певного соціуму, а Л. Іонін  взагалі використовує поняття "життєвий стиль" і "культурний стиль" як синонімічні та розглядає зв'язок життєвих стилів і соціальної структури в контексті зв'язку культури і соціальної структури.

Таким чином, оскільки специфіка теоретичної інтерпретації понять "соціальна структура" і "культура соціуму", особливості розгляду цих суттєвих аспектів соціальної реальності  в кожній соціологічній концепції є джерелом  відмінностей між образами зв'язку групових стилів життя і соціальної структури, сформованими в межах різних концепцій, були запропоновані та розроблені такі критерії для порівняння образів зв'язку в різних концепціях: 1) соціоструктурний критерій, а саме – аспект (план) соціальної структури, на який спираються автори різних концепцій при формуванні образу зв'язку групових життєвих стилів з соціальною структурою; 2) соціокультурний критерій, а саме –  теоретична  орієнтація авторів концепцій при аналізі культури і культурних явищ (тобто та теорія або концептуальна схема, вивчення культури і культурних явищ, на яку орієнтується дослідник при формуванні образу зв'язку групових стилів життя з соціальною структурою). Два зазначених критерії стосуються об'єктів зв'язку. Але ж крім цього є ще й сама з'єднувальна ланка зв'язку, а логіка побудови цієї ланки в різних концепціях теж має відмінності, одним з джерел яких є теоретико-методологічні особливості кожної концепції. Тому необхідно виділити окремо  логічно-конструктивний критерій для порівняння, а саме – відображувана форма зв'язку групових життєвих стилів з соціальною структурою (тобто як, з точки зору автора тієї чи іншої концепції, виглядає схема зв'язку між соціальною структурою та груповими життєвими стилями).

При розробці першого критерію було визначено, що оптимальною є 4-планова модель соціальної структури П. Штомпки, який розглядав соціальну структуру як багатомірну цілісність, єдність нормативного, ідеального, інтеракційного та стратифікаційного вимірів (планів).

В процесі розробки другого критерію було з'ясовано, що кожна традиція соціологічного мислення має свою  специфіку розуміння сутності культури і культурних явищ, що відображено у відповідних поняттях, свої базові засади і принципи для дослідження культури та культурних явищ. Проте Л. Іонін у своїй праці "Соціологія культури", фактично здійснивши процедуру типологізації, звів усю багатоманітність теоретичних підходів до розуміння культури до двох макронапрямків: позитивістсько-об'єктивістського та культурно-аналітичного (розуміючого), корені розмежування між якими містяться ще в дільтеєвському розрізненні природничо-наукового пояснення та культурно-історичного розуміння.

При розробці третього критерію було визначено, що зв'язок між будь-якими явищами чи процесами проявляється перш за все в залежності або взаємозалежності, були виділені дві можливі форми, в яких може відображуватись взаємозалежність між груповими життєвими стилями та соціальною структурою:  а) двосторонньо-креативна взаємозалежність, тобто така взаємозалежність, коли з одного боку об'єктивні соціальні статуси груп визначають їх стилі життя, а з іншого ─ навпаки, життєві стилі груп можуть впливати на їх місце в суб'єктивній площині соціальної структури (зокрема, через соціальний престиж) і зміна стилю життя групи може призвести до зміни її суб'єктивного статусу. Важливо те, що в обох випадках здійснюється вплив на формування, творення іншого об'єкту зв'язку  (в першому випадку об'єктивна позиція тієї чи іншої групи в соціальній структурі впливає на формування її стилю життя, в іншому ─  життєвий стиль групи впливає на формування її суб'єктивного статусу); б) односторонньо-креативна або різнопланова, коли один об'єкт зв'язку впливає на формування другого, а другий слугує для збереження і відтворення першого в існуючому стані і таким чином теж здійснює на нього вплив (наприклад, якщо соціальні статуси і ролі груп детермінують їх стилі життя, то ці стилі життя, зберігаючись протягом значного періоду часу, підтримувані нормативною системою, сприяють закріпленню існуючої соціальної структури,  забезпечують її збереження і відтворення).

Третій розділ "Порівняння відображення зв'язку групових  стилів життя та соціальної структури в теоретичній соціології" присвячений безпосередньому порівнянню образів досліджуваного зв'язку в різних концепціях на основі розроблених критеріїв, а також розгляду спроби створення  комплексної моделі  цього зв'язку з елементами теоретичного синтезу попередніх поглядів.

По-перше, автором були виділені особливості окреслених в різних концепціях образів зв'язку групових життєвих стилів з соціальною структурою по кожному із запропонованих в другому розділі критеріїв. Досить легко були встановлені схожості між концепціями  за першими двома критеріями, на основі яких проявляються підходи до розуміння об'єктів, що пов'язуються (об'єктів зв'язку).

За соціоструктурним критерієм  схожості наявні в концеціях Т. Веблена, М. Вебера, Л. Іоніна та П. Бурдьє – всі вони орієнтуються на стратифікаційний аспект соціальної структури. Близький до них і К. Мангейм, хоча він при аналізі соціальної структури використовував стратифікаційний аспект в комбінації з ідеальним. Структурні функціоналісти при аналізі соціальної структури спирались на нормативний її аспект.

Порівняння  за соціокультурним критерієм  вимагає врахування двох моментів: а) підхід до розуміння змісту і сутності культури і культурних явищ; б) належність до одного з двох базових напрямків теоретико-методологічних орієнтацій при дослідженні культури і культурних явищ, що їх виділив Л. Іонін. В контексті основних варіантів (підходів до) розуміння змісту і сутності явища культури  схожості наявні у М. Вебера та структурних функціоналістів, які орієнтуються на нормативно-аксіологічний підхід, близький до них К. Мангейм, в концепції якого наявні елементи як діяльнісного, так  і нормативно-аксіологічного підходів до розуміння культури. До діяльнісного підходу схиляється і Т. Веблен. Л. Іонін в розумінні змісту і сутності культури є прихильником концепції реперезентативної культури Тенбрука. П. Бурдьє дотримується гносеологічного підходу до розуміння змісту і сутності культуриє. В контексті виділених Л. Іоніним двох напрямків теоретичних та методологічних орієнтацій при дослідженні культури і культурних явищ спільність можна простежити у М. Вебера, К. Мангейма та самого Л. Іоніна, яких можна віднести до напряму культурно-аналітичного. Структурно-функціоналістські концепції належать до позитивістсько-об'єктивістського напряму. Враховуючи зазначені два моменти, можна сказати, що найбільш близькими за другим критерієм порівняння є концепції М. Вебера та К. Мангейма.

Складніше порівнювати образи зв'язку за такою складовою як з'єднувальна ланка зв'язку і, відповідно, за логічно-конструктивним критерієм (відображувана форма зв'язку групових життєвих стилів з соціальною структурою). За цим критерієм кожній концепції притаманні свої особливості. Зокрема, автором зазначено, що Т. Веблен з одного боку визнає підпорядковуючий детермінуючий вплив об'єктивного соціального статусу групи на її стиль життя, а з іншого він визнає також і те, що цей стиль життя поступово стає головним фактором отримання, збереження і підтримання її суб'єктивного статусу (соціального престижу). Таким чином, Веблен відображає зв'язок життєвих стилів і соціальної структури  як двосторонньо-креативну взаємозалежність.

У М. Вебера наявне відображення зв'язку між груповими стилями життя і соціальною структурою у вигляді двосторонньо-креативної взаємозалежності, але при цьому залежність в обох напрямках є частковою і ступінь впливу того чи того об'єкту зв'язку змінюється в залежності від різновиду статусної групи. Стиль життя внутрішньокласових груп  здебільшою визначається специфікою того економічного класу, до якого вона належить. Для міжкласових статусних груп, таких як бюрократія, вплив системи економічної стратифікації на стиль життя значно менший, адже їх соціальний статус визначається не стільки об'єктивними параметрами (розмір матеріального доходу, обсяг власності, обсяг доступу до влади), скільки суб'єктивними характеристиками (рівень отримуваної шани, поваги, престижу), тобто позицією в суб'єктивній площині соціальної структури. Вебер більше концентрується на аналізі міжкласових статусних груп і тому більше акцентує уваги на тому, як життєвий стиль групи впливає на її місце в суб'єктивній площині соціальної структури.

К. Мангейм визнає можливість двосторонньо-креативної  взаємозалежності між груповими стилями життя і соціальною структурою, але лише в контексті однієї соціальної верстви ─ інтеліґенції. Життєвий стиль панівних та нижчих верств детермінований відповідним стилем мислення (ідеологічним або утопічним), що  в свою чергу  визначається їх об'єктивною позицією в соціальній структурі.

Форма зв'язку групових стилів життя з соціальною структурою в контексті структурного функціоналізму постає як односторонньо-креативна або різнопланова взаємозалежність, тобто така взаємозалежність, коли один об'єкт зв'язку впливає на формування другого (стабільна соціальна структура впливає на групові стилі життя), а другий слугує для збереження і відтворення першого і таким чином теж здійснює на нього якби "підповерхневий", латентний вплив (групові стилі життя забезпечують збереження, відтворення і стабілізацію існуючої структури).

За Л. Іоніним, домінування моностилізму або полістилізму в культурі породжують різні форми зв'язку групових життєвих стилів і соціальної структури. При моностилізмі для кожної групи існує лише один можливий стиль життя, що детермінується правилами і нормами канону або традиції і стає для неї аскриптивним, жорстко пов'язаним з її об'єктивною позицією в соціальній ієрархії. За умов полістилізму форма зв'язку змінюється, можна говорити про двосторонньо-креативну взаємозалежність: життєвий стиль групи являє собою основний фактор, що визначає її місце в суб'єктивній площині соціальної структури (тобто виникає  зворотній вплив групового стилю життя на позицію соціальної групи, але вже в суб'єктивній площині соціальної структури).

Підхід П. Бурдьє щодо розуміння форми зв'язку групових життєвих стилів і соціальної структури можна вважати дворівневим, адже він виділяє соціальні класи як макроутворення і групи-фракції всередині класів як мікроутворення. На рівні загального або макросоціального простору та відповідної структури, де, як окремі елементи, виділяються соціальні класи, спостерігається залежність групових життєвих стилів від позиції групи в соціальній структурі, адже  представники одного соціального класу об'єднані схожим життєвим досвідом, схожістю життєвих ситуацій, в які вони потрапляють, а значить – схожим габітусом. Це безсумнівно породжує схожість життєвих стилів груп всередині класу. На рівні внутрішньокласового соціального простору і внутрішньокласової структури зменшується значення економічних засобів для позиціонування певної групи і, відповідно, збільшується роль культурних і відмінностей у символічному капіталі, а значить ─ в соціальному престижі. Тобто в контексті внутрішньокласового простору суттєво посилюється зворотній вплив стилю життя групи на її статус в суб'єктивному аспекті.

Також в цьому розділі автор обґрунтовує необхідність покладення в основу узагальненої, синтезованої позиції щодо відображення характеру зв'язку групових життєвих стилів з соціальною структурою комплексного розуміння форми зв'язку. Елементи такого розуміння наявні вже у М. Вебера, в концепції якого вперше було зафіксовано не тільки те, що між груповими життєвими стилями та соціальною структурою наявна  взаємозалежність, а й зміна форми і механізму зв'язку в контексті різних сеґментів одного й того самого суспільства.

Серед сучасних соціологів, які роблять спроби розробки комплексної моделі зображення  зв'язку групових життєвих стилів з соціальною структурою, можна назвати польського дослідника А. Січинського.  В своїй роботі "Стиль життя. Культура. Вибір" він в основному приділяє увагу аналізу самої сутності такого явища як життєвий стиль індивіда або групи, але в контексті цього торкається проблеми зв'язку життєвого стилю з соціальною структурою. Можна сказати, що Січинський прагне поєднати основні риси форми зв'язку групових стилів життя з соціальною структурою, відображеної у структурно-функціоналістських концепціях та форми, що її окреслив Л. Іонін за умов панування в суспільстві полістилістичної культури.

Фундаментальним положенням А. Січинського при аналізі життєвих стилів є наявність можливості вибору, а точніше – виборів, що їх здійснює індивід/група  протягом всього життя (так само як і у Іоніна), але існує певний набір, "репертуар" можливостей, який обмежує цей вибір. Кожна культура (культура певного місця й часу, певного соціуму, в т.ч. соціальної верстви або класу) має свій репертуар знаків, символів, смислів, поглядів, а також цінностей, норм, звичаїв. І все це впливає на вибір, який роблять індивід чи група, приймаючи той чи інший стиль життя. Ціннісно-нормативне обмеження альтернатив поведінки і, відповідно, вибору життєвих стилів ─ це той момент, в якому польський дослідник погоджується із структурними функціоналістами. Тобто, можна сказати, що Січинський визнає можливість   впливу групового життєвого стилю на місце групи в соціальній структурі через самоідентифікацію групи з певною позицією та через ідентифікацію групи суспільною свідомістю з тим чи іншим положенням в структурі (суб'єктивна оцінка статусу, соціальний престиж), а також і зворотнього впливу, а саме, залежності групового стилю життя від позиції групи в соціальній структурі, коли життєві стилі сприяють закріпленню,  відтворенню і стабілізації існуючої структури. Важливо те, що ці два напрямки залежності і впливу можуть співіснувати одночасно, в одному суспільстві і в один історичний період.

Робота Січинського виступає суттєвим допоміжним засобом для вироблення узагальнених положень щодо теоретичної рефлексії характеру зв'язку групових життєвих стилів і соціальної структури:

1) В усіх розглянутих концепціях визнано, що між груповими життєвими стилями та соціальною структурою наявний взаємозв'язок, взаємозалежність, взаємообумовленість.

2) М. Вебер, Т. Веблен, Л. Іонін та П. Бурдьє визнають, що стиль життя групи являє собою один з факторів формування соціального статусу групи. Це відбувається через суб'єктивний вимір статусу (соціальний престиж),  через оцінку місця групи в соціальній структурі, що виявляється в суспільній свідомості, зокрема, стиль життя групи впливає на те, з яким щаблем стратифікації ідентифікується група в уявленнях людей. За таких умов зміна групою свого стилю життя може спричинити і зміну її позиції в соціальній структурі через зміну статусу в його суб'єктивному вимірі, адже зміна стилю життя може призвести до зміни престижу групи, оцінки її місця в соціальній структурі. Тобто життєві стилі груп можуть бути і одним з чинників соціоструктурних змін, а саме, змін в суб'єктивній площині соціальної структури.

3) В усіх розглянутих концепціях визнано те, що групові життєві стилі в тій чи іншій мірі регулюються ціннісно-нормативною системою і системою соціальних ролей і залежать від об'єктивного соціального статусу групи, від об'єктивних аспектів її позиції в соціальній структурі. Соціальна роль переважної більшості членів групи впливає, хоча й не абсолютно, на формування стилю життя цієї групи. Життєві стилі, що формуються у відповідності до соціальних ролей, сприяють закріпленню існуючої соціальної диференціації і, зберігаючись протягом значного періоду часу, підтримувані нормативною системою, стають одним з факторів збереження і відтворення існуючої соціальної структури.

Якщо говорити про історико-онтологічні референти концептуального відображення досліджуваного зв'язку, то слід зазначити, що обидва напрямки залежності і впливу майже завжди співіснують одночасно, в одному суспільстві і в один історичний період. Адже практично не існує суспільств, які були стовідсотково моностилістичними (в розумінні Л. Іоніна), де  не було б ніякої можливості вибору і поведінка індивідів і груп була б цілковито "вимушеною". Мінімальна можливість вибору є завжди. Але в той же час не існує і абсолютно полістилістичних суспільств, вибір завжди в тій чи іншій мірі обмежений панівною ціннісно-нормативною та соціально-рольовою системою.

Звичайно, взаємозалежність групових життєвих стилів та соціальної структури в межах одного суспільства ніколи не буває паритетною. В контексті різних сеґментів соціальної структури, різних її рівнів, різних щаблів соціальної стратифікації відбувається акцентуація, посилення одного з напрямків (векторів) залежності і впливу, збільшення його значення і ролі. Саме такі випадки особливо підкреслювались М. Вебером при аналізі міжкласових статусних груп, К. Мангеймом в концепції "проміжкової верстви" інтеліґенції, П. Бурдьє при аналізі груп-фракцій як елементів внутрішньокласової структури.