Кубальський В.Н. Кримінально-правові проблеми протидії тероризму в Україні

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається стан її наукової розробленості, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами і планами; визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, сформульовано положення і висновки, які становлять наукову новизну дисертації, визначається практичне значення одержаних результатів дослідження, апробація результатів дисертації та її структура. 

Перший розділ “Тероризм як соціально-правове явище” складається з двох підрозділів і присвячений визначенню поняття “тероризм”.

У підрозділі 1.1. “Соціальна сутність тероризму” шляхом аналізу наукової літератури висвітлено соціальну сутність тероризму. При розкритті змісту соціальної сутності підкреслюється, що тероризм - явище, в якому тісно переплелися політичний, правовий, психологічний, філософський, історичний, технологічний, економічний, соціальний, культурологічний та інші складові аспекти. Відповідно, відзначаються спроби дати семантичне, психологічне, правове, соціологічне та інші визначення поняття “тероризм”. Незалежно від обраного підходу до досліджуваного явища, вчені визнають акти тероризму ефективним насильницьким методом, способом дій, тактикою, засобом вирішення різноманітних конфліктів, інструментом досягнення різнопланових цілей, в тому числі, для здобуття влади та грошей. Враховуючи наведене, дисертант стверджує, що акти тероризму можуть використовуватися як ефективний інструмент впливу на значимі економічні та політичні процеси у світі.

В процесі з’ясування окремих аспектів цього явища адекватною предмету дослідження є тенденція до комплексного розгляду та аналізу цього явища. Відзначається, що тероризм – це складне і багатоаспектне соціальне явище, сутність якого визначають політичний, правовий, економічний, морально-психологічний та інші аспекти. Тероризм є не лише правовою, а й соціально-економічною, культурною та політичною проблемою глобального виміру.

У підрозділі 1.2. “Поняття тероризму як соціально-правового явища” аналізуються визначення поняття “тероризм”, які запропоновані науковцями. Підкреслюється, що, з одного боку, присутня тенденція до невиправдано широкої трактовки цього явища, з іншого - необгрунтованого звуження змісту цього поняття. Наведені дисертантом визначення з довідкових юридичних видань свідчать про відсутність єдиного підходу до розуміння сутності сучасного тероризму з юридичної точки зору.

Дисертантом розглянуто міжнародний аспект проблеми. Визначено співвідношення між такими поняттями, як “тероризм” і “міжнародний тероризм”. В роботі узагальнено, що існуюча в літературі та законодавстві різноманітність визначень поняття “тероризм” обумовлюється: 1) різним розумінням сутності тероризму, що пов’язано переважно з політичними підходами в оцінці терористичних проявів; 2) різними критеріями, що застосовуються для визначення цього поняття; 3) прагненням дати універсальне визначення тероризму як соціального явища, політичної, психологічної, кримінологічної категорії та конкретного злочинного діяння. Звертається увага на те, що незважаючи на те, що в багатьох міжнародних документах містяться визначення поняття “тероризм”, останні не мають універсального міжнародно-правового значення у зв’язку з відсутністю єдиного всеохоплюючого міжнародного договору про боротьбу з тероризмом.

Існуючі у науковій літературі визначення поняття “тероризм” можна умовно поділити на дві групи. До першої автор відносить визначення, в основі яких лежить політична складова як обов’язковий елемент цього явища; до іншої групи відносяться визначення, в яких зазначена складова вже не розглядається як іманентна для цього явища.

Дисертант піддає критиці визначення поняття “тероризм” в Законі України            “Про боротьбу з тероризмом”, вказує на його недоліки, зокрема на те, що воно припускає численні тлумачення та може охоплювати собою і діяння, які не є за своєю суттю тероризмом.

З урахуванням наведених у дисертації понять та виходячи зі змісту положень міжнародних антитерористичних правових актів, дисертант запропонував власне визначення тероризму як соціально-правового явища: “Тероризм - явище, яке охоплює собою ідеологію, організаційну структуру і суспільно небезпечну діяльність, що полягає у вчиненні чи погрозі вчинення терористичних злочинів, спрямованих на залякування населення і вчинених з метою здійснення впливу на прийняття рішень органами державної влади або міжнародними організаціями”.

Другий розділ “Терористичні злочини та їх види” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Протидія терористичним злочинам за законодавством зарубіжних держав” проведений аналіз тієї частини законодавства про кримінальну відповідальність деяких зарубіжних держав, що передбачає відповідальність за терористичні злочини. Такий аналіз дав змогу виявити переваги та недоліки вітчизняного законодавства у цій сфері. Зазначається, що відповідальність за терористичні злочини передбачена нормами кримінальних кодексів переважної більшості зарубіжних держав.

Законодавство про кримінальну відповідальність деяких зарубіжних держав (Республіки Албанія, Грузії, Королівства Іспанія, Фінляндської Республіки, Французької Республіки, США) містить окремі глави (розділи), які спеціально присвячені тероризму. Криміналізація суспільно небезпечних діянь у сфері протидії тероризму в різних державах, як правило, здійснюється двома шляхами: перший полягає в тому, що створюються нові спеціальні кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за терористичні злочини (переважно пострадянські та східноєвропейські держави); другий характерний тим, що розширюються межі складів “нетерористичних”, більш традиційних злочинів і наявність терористичних ознак розглядається як кваліфікуюча ознака для злочину, вже передбаченого КК, і фактично слугує підставою для посилення покарання за вчинення такого злочину (Австрійська Республіка, Королівство Іспанія, Королівство Норвегія, США, Турецька Республіка, Французька Республіка, ФРН та ін.). В останньому випадку основним критерієм віднесення злочину, вже передбаченого КК, до терористичного, виступає наявність терористичних цілей.

Зроблено висновок про те, що вирішення проблем оптимізації правового регулювання у сфері протидії тероризму в Україні повинно здійснюватись на основі положень міжнародних договорів у сфері протидії тероризму, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У підрозділі 2.2. “Терористичні злочини та їх види за законодавством України” відзначається, що понятійний апарат нормативно-правових актів в Україні у сфері протидії тероризму потребує приведення у відповідність з концепцією і термінологією міжнародних антитерористичних правових актів, що особливо важливо для організації спільної міждержавної протидії цьому явищу, виходячи з його природи. Автор звертає увагу на термінологічну неузгодженість щодо визначення злочинів, пов’язаних з тероризмом, що є недоліком як вітчизняного законодавства, так і наукових досліджень у сфері протидії тероризму. Тому запропоновано аргументи на користь використання терміну “терористичні злочини” в Законі України “Про боротьбу з тероризмом”, що мало б позитивні наслідки для вітчизняної теорії і практики протидії тероризму. З цією метою автор пропонує в Законі України “Про боротьбу з тероризмом” терміни “терористичний акт”, “злочини терористичної спрямованості”, “злочини, вчинені з терористичною метою”, “злочини, пов’язані з терористичною діяльністю” та інші замінити на термін “терористичні злочини”.

Аналіз положень, що містяться в абз. 2 ст. 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” (“Терористичний акт – злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України”) дозволив автору дійти висновку про необхідність їх вилучення. Замість них, виходячи з аналізу відповідних норм міжнародних антитерористичних правових актів, дисертант пропонує внести положення наступного змісту: “терористичні злочини - це злочини, передбачені статтями 146, 147, 258, 261, 266, 277-280, 292, 341, 349, 439, 441, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, якщо вони спрямовані на залякування населення і вчинені з метою здійснення впливу на прийняття рішень органами державної влади або міжнародними організаціями”.

Виходячи з положень міжнародних антитерористичних правових актів і спираючись на доктринальні підходи вчених, автор пропонує ст. 1 “Визначення основних термінів” Закону України “Про боротьбу з тероризмом” доповнити терміном “терористичні цілі” під якими слід розуміти залякування населення з метою здійснення впливу на прийняття рішень органами державної влади або міжнародними організаціями.

Третій розділ “Проблеми формування і розвитку антитерористичного законодавства України” складається з двох підрозділів.

 Підрозділ 3.1. “Система антитерористичного законодавства України” присвячено дослідженню питання про формування системи антитерористичного законодавства України.

Дисертант відзначає, що виходячи з того що, як відомо, основні терористичні загрози для України утворюються за її межами, виникає необхідність в опрацюванні у взаємозв’язку концепції і заходів національного та міжнародного характеру. Враховуючи те, що протидія тероризму, з огляду на його природу в сучасних умовах, неможлива без тісного міжнародно-правового співробітництва, автор в роботі часто звертається до положень міжнародних антитерористичних правових актів. В роботі пропонується використовувати для потреб вітчизняної правової науки термін “гармонізація” щодо позначення процесів взаємодії національного та міжнародного права у сфері протидії тероризму як складових міжсистемної галузі права – антитерористичного права.

Визначено поняття антитерористичного законодавства як законів, інших нормативно-правових актів, а також окремих правових норм, які стосуються запобігання тероризму, встановлення кримінальної відповідальності за участь в терористичній діяльності в будь-якій формі, врегулювання діяльності державних органів чи їх спеціальних підрозділів, до компетенції яких входить протидія тероризму. Крім того, до антитерористичного законодавства України відносяться належним чином ратифіковані державою міжнародні договори у сфері протидії тероризму.

Дисертантом розроблена класифікація антитерористичного законодавства залежно від його спрямованості і предмету регулювання: 1) нормативно-правові акти, які визначають ознаки терористичних злочинів; 2) нормативно-правові акти, які регулюють діяльність державних органів та їх окремих підрозділів щодо безпосередньої діяльності у сфері протидії тероризму. Дається характеристика кожної із зазначених груп антитерористичного законодавства.

Помилковим, на думку дисертанта, слід вважати зведення антитерористичного законодавства виключно до кримінально-правової складової. Поряд із нею на боротьбу з тероризмом зорієнтовані норми адміністративного, конституційного, цивільного, міжнародного, кримінально-процесуального, виправно-трудового та інших галузей законодавства. Необхідність запровадження комплексного підходу у правотворчій та правозастосувальній сфері щодо протидії тероризму зумовлюється багатоаспектною природою тероризму як явища.

В дисертації представлені результати аналізу недоліків вітчизняного антитерористичного законодавства та пов’язаних з ними проблем, викладено пропозиції щодо його подальшого вдосконалення. Зроблено висновок про те, що нині в Україні відсутні фактичні підстави для внесення відповідних законодавчих змін в Закон України “Про боротьбу з тероризмом” та інші закони в частині обмеження конституційних прав і свобод громадян для втручання в особисте життя громадян з метою запобігання терористичним проявам. Зазначені обмеження під приводом боротьби з тероризмом можуть використовуватися окремими силами в політичних, комерційних та інших цілях. Світовий досвід переконливо підтверджує наявність обмежень деяких конституційних прав та свобод в державах, для яких актуальною є проблема негайної протидії системному тероризму. На погляд дисертанта, запровадження таких змін у законодавство України матиме ефект, протилежний очікуваному.

Як підсумовує дисертант, антитерористичне законодавство України не можна визнати досконалим і адекватним небезпеці, яку несе сучасний тероризм:                                1) антитерористичне законодавство має бути цілісним та послідовним; воно потребує систематизації; зміни, доповнення і нові норми мають прийматися на основі використання системного підходу і не суперечити положенням, що містяться в міжнародних договорах у сфері протидії тероризму, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) існує необхідність прийняття цілої низки нормативно-правових актів, які б по-новому або додатково врегулювали важливі для антитерористичної діяльності питання: закону “Про боротьбу з екстремізмом”, Концепції (стратегії) протидії тероризму в Україні на певний період, Державної доктрини запобігання терористичним проявам в Україні та ін. Враховуючи значну частину недоліків в положеннях чинного Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, слід, як вважає дисертант, з метою передусім запобігання тероризму в Україні розробити і прийняти закон “Про протидію тероризму”.

У підрозділі 3.2. “Кримінально-правові проблеми протидії тероризму в Україні: законодавчий аспект” містяться результати аналізу норм КК України, які передбачають відповідальність за терористичні злочини.

    В роботі висвітлюються основні етапи розвитку вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність в частині, що передбачає відповідальність за терористичні злочини.     

Дисертант вважає, що сучасний стан кримінально-правового регулювання протидії тероризму в Україні не можна визнати задовільним і таким, що відповідає міжнародно-правовим стандартам нормативного забезпечення підстав кримінальної відповідальності за вчинення терористичних злочинів. Зокрема, з’ясовано, що термін “терористичний акт”, як він визначений в ч. 1 ст. 258 КК України, не охоплює собою усіх терористичних діянь, а тому не може виступати узагальнюючою категорією для позначення таких діянь в Законі України “Про боротьбу з тероризмом”. У зв’язку з цим потребують змін відповідні положення цього Закону.

Досліджуючи питання стосовно санкцій за терористичні злочини, дисертант дійшов висновку про необхідність передбачити в КК України за вчинення терористичних злочинів такий додатковий вид покарання, як конфіскація майна. Відповідно до норм міжнародного права у сфері протидії тероризму конфіскація майна повинна бути визначена в законодавстві України про кримінальну відповідальність як покарання чи захід кримінально-правового впливу за ряд конвенційних терористичних злочинів, що відповідає завданням і потребам протидії тероризму в сучасних умовах та обумовлюється передусім необхідністю можливого відшкодування завданої терористами шкоди. Крім того, такий вид покарання за вчинення терористичних злочинів передбачений нормами Кримінальних кодексів деяких зарубіжних держав.

Зарубіжний досвід протидії діяльності терористичних організацій вказує на те, що виявлення і притягнення до відповідальності їх учасників вкрай ускладнено, оскільки вони часто переховуються на території третіх держав, використовуючи підробні документи, змінюючи зовнішність тощо. При цьому застосування строків давності до таких осіб значно зменшує ймовірність настання покарання за вчинення терористичних злочинів. Виходячи з вищевикладеного, автором запропонована нова редакція ч. 5 ст. 49 Кримінального кодексу України. Також, враховуючи підвищений ступінь суспільної небезпеки терористичних злочинів, автором обгрунтована доцільність внесення змін до Закону України “Про застосування амністії в Україні” від 1 жовтня 1996 р. в частині, яка б не допускала застосування амністії до осіб, засуджених за вчинення терористичних злочинів.