Купін А.П. Правове регулювання застосування конфіскації та оплатного вилучення в адміністративно-юрисдикційній сфері

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковими планами та програмами, мету й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, відомості про апробацію результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. – “Сутність конфіскації та оплатного вилучення як проявів адміністративної відповідальності” – складається з трьох підрозділів. Розділ присвячено дослідженню змісту й основних принципів адміністративної відповідальності, співвідношенню адміністративної відповідальності з іншими видами відповідальності, а також особливостям конфіскації та оплатного вилучення порівняно з іншими мірами адміністративного примусу, пов’язаного з обмеженням права власності.

У підрозділі 1.1 – “Поняття, підстави та цілі застосування конфіскації та оплатного вилучення в ході притягнення до адміністративної відповідальності” – розглянуто поняття адміністративної відповідальності як інституту правової відповідальності, в більшості випадків теоретики права зводять її до різновиду юридичної відповідальності, яка в свою чергу виступає видом соціальної відповідальності. Розгляд автором визначень адміністративної відповідальності, які надають вчені-адміністративісти, дав змогу зробити висновок про те що під адміністративною відповідальністю розуміють особливий вид юридичної відповідальності, яка полягає в застосуванні, реалізації адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення суб’єктами функціональної влади на підставі та в порядку, встановленому адміністративним правом.

Адміністративні стягнення відносяться до адміністративно-примусових заходів та застосовуються з метою виховання осіб, які скоїли адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Виходячи зі різноманіття визначень адміністративної відповідальності, можна дійти висновку, що адміністративній відповідальності приманні такі ознаки: це один із самостійних видів правової відповідальності; вона є засобом охорони встановленого державою правопорядку; вона є специфічною формою правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних проявів; вона є наслідком винного антигромадського діяння; вона є одним з видів державного примусу; вона зобов’язує правопорушника дати відповідь перед повноваженим державним органом щодо своїх неправомірних дій і понести за це стягнення з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру); фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності, як правило, виступає адміністративне правопорушення (проступок); правами щодо застосування адміністративної відповідальності наділено широке коло повноважених державних органів, перелік яких визначений законодавством; вона, як правило, застосовується щодо фізичних осіб, але не виключає можливості притягнення до відповідальності юридичних осіб; цей вид юридичної відповідальності врегульовано нормами адміністративного права; на відміну від інших видів відповідальності, за вчинення адміністративних проступків на правопорушників накладаються відповідні адміністративні стягнення; метою застосування адміністративного стягнення є виховання особи в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Поряд із цим, відзначено, що термін “підстави” означає “те головне, на чому базується що-небудь”. Підстави застосування конфіскації та оплатного вилучення як виду адміністративного стягнення поділяються на нормативні, процесуальні та юридико-фактичні (фактичні). Основну увагу в роботі зосереджено на аналізі останніх, які конкретизуються в законодавстві у складах адміністративних правопорушень.

Враховуючи специфіку конфіскації та оплатного вилучення, дисертант робить висновок, що перелік їх фактичних підстав, на відміну від інших адміністративних стягнень, є меншим, однак кожна з них характеризується підвищеним ступенем суспільної шкідливості. У дисертації наведено перелік фактичних підстав застосування конфіскації й оплатного вилучення з класифікаційним розподілом їх на групи та узагальненим аналізом елементів. Задля забезпечення узгодженості законодавчого визначення підстав застосування конфіскації та оплатного вилучення із реаліями правозастосування дисертантом сформульовано конкретні пропозиції щодо модифікації переліку відповідних підстав.

У підрозділі 1.2 – “Особливості конфіскації та оплатного вилучення у порівнянні з іншими мірами адміністративного примусу, пов’язаного з обмеженням права власності” – зазначено, що конфіскація та оплатне вилучення є різновидом адміністративних стягнень, реакцією держави на вчинення адміністративних правопорушень, яка поєднує в собі елементи особистісного й майнового характеру, превентивний, виховний та каральний аспекти мети, що й дало змогу зробити висновок про комплексний поліструктурний потенціал конфіскації та оплатного вилучення.

Адміністративне стягнення є одним із засобів адміністративного примусу, який спрямований на захист правопорядку, виховання осіб у дусі дотримання законів, а також запобігання вчиненню нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами.

Кожне із зазначених у Кодексі України про адміністративні правопорушення стягнень є покаранням, призначеним за проступки, застосування якого означає настання юридичної відповідальності й тягне для винної особи несприятливі наслідки у вигляді позбавлення чи обмеження певних благ або прав.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних в наслідок вчинення адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета, грошей у власність держави.

Конфіскація майна в адміністративному порядку  може бути  як основним так і додатковим видом стягнення. Зараз конфіскацію застосовують в окремих випадках, вказаних у законодавстві. Вона має місце при контрабанді, при незаконному перевезенні визначених предметів на будь-якому виді транспорту, при пересилці поштою предметів, які заборонено пересилати, при незаконному полюванні та рибальстві тощо.

Зміст оплатного вилучення полягає в позбавленні власника певного предмета можливості користуватися ним у натурі. Адже він вилучається в примусовому порядку. Однак така особа не позбавляється права на вартісний вміст цього предмета. Отже, мета, яка переслідується в даному випадку, є іншою, ніж при конфіскації, хоч і близькою до неї – позбавити права користування предметом. Особливість полягає лише в тому, що власник вилученого в нього предмета, який позбавлений права власності на нього, не позбавляється права на його вартісний вміст.

Природа оплатного вилучення досить складна, хоча запобіжний характер цього стягнення очевидний. Реалізація цього стягнення призводить до видозмінення майнових прав порушника і є обмеженням його суб’єктивного права, що тим самим примушує його до виконання невиконаного правового обов’язку.

У дисертації проаналізовано праці вчених-адміністративістів, адміністративно-деліктне законодавство, на підставі чого сформульовано визначення конфіскації та оплатного вилучення, окреслено їх ознаки, роль і місце в системі адміністративних стягнень.

Зосереджено увагу на відмежуванні конфіскації та оплатного вилучення як видів адміністративних стягнень від суміжних правових понять, а також конфіскації як різновиду кримінального покарання.

Дисертантом сформульовано висновок про те, що конфіскація та оплатне вилучення є основними видами адміністративних стягнень і займають своє чільне місце в системі адміністративних стягнень, мають комплексний характер і є адекватною реакцією держави на вчинення особою адміністративних проступків із підвищеним ступенем суспільної шкідливості.

У підрозділі 1.3 – “Розвиток законодавства про конфіскацію та оплатне вилучення як види адміністративного стягнення” – відзначено, що історичний аналіз завжди дав змогу глибоко дослідити будь-який процес, виділити його передумови, тенденції розвитку, уникнути помилок та врахувати позитивні здобутки минулого. Генезис нормативного закріплення засад конфіскації та оплатного вилучення як видів адміністративних стягнень у вітчизняному адміністративно-деліктному законодавстві характеризується певною тривалістю, наявністю певних етапів.

У перші роки радянської влади конфіскацію майна застосовувало широке коло органів, вона являла собою міру адміністративного та економічного впливання на визначене коло суб’єктів та сприяла їх усуненню. Цю політичну спрямованість конфіскації відображали перші радянські декрети “Про реквізиції та конфіскації”, “Про порядок реквізиції та конфіскації майна приватних осіб та товариств”. Ці декрети детально визначали порядок виконання реквізиції та конфіскації, коло органів, які її виконують; встановлювали судову відповідальність посадових осіб за порушення правил проведення реквізиції та конфіскації, вказаних у декретах. Законодавство про конфіскацію в адміністративному порядку в подальшому розвивалося в напрямі звуження сфери її використання та зберігання основних положень розглянутого декрету РНК. В подальшому було прийнято “Зведений закон про реквізицію та конфіскацію майна”, який визначав випадки конфіскації в судовому та адміністративному порядку: конфіскуються предмети, пересилка яких поштою заборонена; якщо при перевезенні будь-яким видом транспорту буде виявлено предмети, перевезення яких заборонено в інтересах громадського порядку, ці предмети підлягають конфіскації; конфіскації підлягають предмети дрібної спекуляції; по відношенню до майна осіб, “що втекли за кордони Республіки з політичних спонукань і не повернулися до моменту конфіскації”.

На підставі опрацювання різноманітних наукових, нормативних, публіцистичних джерел дисертантом запропоновано власний варіант періодизації нормативного закріплення засад конфіскації та оплатного вилучення як видів адміністративних стягнень у вітчизняному адміністративно-деліктному законодавстві.

Розділ 2. – “Адміністративно-процесуальне регулювання застосування конфіскації та оплатного вилучення” – складається із трьох підрозділів і присвячений розгляду питань адміністративно-процесуального регулювання застосування конфіскації та оплатного вилучення, а саме суб’єктів застосування адміністративних стягнень даного виду, порядку провадження із застосування адміністративних стягнень та засобів забезпечення законності в діяльності адміністративно-юрисдикційних органів.

У підрозділі 2.1 – “Суб’єкти застосування адміністративних стягнень у вигляді конфіскації та оплатного вилучення” – проведено юридичний аналіз адміністративно-правового статусу органів державного управління.

Всі державні органи володіють певною компетенцією, але не всі з них мають адміністративно-юрисдикційні повноваження, хоча слід визнати, що кількість органів виконавчої державної влади, яким надані ці повноваження, щороку збільшується. Прийнято вважати, що з розвитком ринкових відносин сфера дії адміністративного примусу буде звужуватися, але, на жаль, цього не відбулося. Як відомо, адміністративний примус неоднорідний: залежно від мети й підстав застосування того або іншого адміністративно-примусового заходу у правовій літературі їх розподіляють на декілька груп. За їх цільовим призначенням вони можуть бути поділені на три групи: адміністративно-запобіжні заходи; заходи адміністративного припинення та заходи адміністративної відповідальності. Автор погоджується з існуючим у науці адміністративного права уявленням про те, що поняття адміністративно-юрисдикційного органу не збігається з поняттям органу державного управління. Про це свідчить розділ ІІІ Кодексу України про адміністративні правопорушення, в якому зазначено органи, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Дисертант звертає увагу на різноманіття, неоднорідність органів адміністративної юрисдикції, зміну ролі кожного з них відповідно до динаміки політичних, соціально-економічних процесів, що відбуваються в суспільстві. У дисертації здійснено їх класифікацію та порівняння з органами цивільного та кримінального судочинства. Дисертант досліджує систему органів адміністративної юрисдикції і водночас аналізує юрисдикційні повноваження кожного з них.

З метою забезпечення надійного захисту прав громадян та відповідно до положень Концепції реформи адміністративного права України дисертант вважає за потрібне звільнити адміністративно-юрисдикційні органи від обов’язків, які не пов’язані з основною діяльністю, вивільнити додаткові ресурси, які можна використати з більшою ефективністю на інших ділянках адміністративної діяльності; посилити контроль за діяльністю органів внутрішніх справ, створивши перешкоди щодо різного роду зловживань; посилити ділову компетентність, засади незалежності, ефективність, оперативність, безсторонність у провадженні в справах про застосування конфіскації та оплатного вилучення.

У підрозділі 2.2 – “Порядок провадження по застосуванню адміністративних стягнень у вигляді конфіскації та оплатного вилучення” –подано аналіз положень сучасної адміністративно-правової доктрини щодо поняття адміністративного процесу, його структури, різновидів адміністративних проваджень, визначення місця й ролі в адміністративному процесі провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачено конфіскацію та оплатне вилучення.

Конфіскація, як адміністративне стягнення є судово-адміністративним заходом, що застосовується, як правило, як додаткове на рівні з основним стягненням, передбаченим статтею 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Конфіскація не пов’язана з відшкодуванням нанесених громадянам майнових збитків, за винятків випадків відміни відповідної постанови органу адміністративної юрисдикції з припиненням справи про адміністративні правопорушення, коли особа має право вимагати повернення неправильно відсудженого майна або сплати його вартості.

Конфіскацію як адміністративне стягнення необхідно відрізняти від конфіскації як адміністративно-запобіжного заходу, що застосовується в позасудовому порядку посадовими особами митних органів, спеціалізованих інспекцій щодо відносно обмежених обігоздатних предметів. Конфіскація в адміністративному порядку не переслідує інтересів державної необхідності, її мета – примушення особи до виконання покладених на неї законом обов’язків. 

Порядок застосування заходів адміністративного стягнення являє собою сукупність значного числа процедурних і процесуальних дій учасників процесу. Ці дії спрямовані на досягнення конкретних завдань: своєчасне, усебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи; вирішення справи в точній відповідності із законодавством; забезпечення виконання винесеної постанови, а також з'ясування причин і умов, що сприяють здійсненню адміністративних правопорушень; запобігання їх; виховання громадян у дусі дотримання законів; зміцнення законності.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення, будучи складовою адміністративно-юрисдикційного процесу, містить у собі сукупність стадій, що характеризуються специфічною функціональною спрямованістю, відносною самостійністю й логічною завершеністю.

Стадіями провадження в справах про адміністративні правопорушення є логічно пов'язані, наступні один за іншим етапи здійснення дій суб'єктів правозастосування, спрямовані на вирішення визначеного проміжного завдання (фіксація правопорушення, встановлення очевидців, адміністративне затримання, відбір пояснень). Деякі стадії завершують провадження (виконання прийнятого рішення). Стадії, на відміну від провадження, не завжди закінчуються складанням підсумкового процесуального документа.

Дисертант доводить, що відповідне провадження є різновидом юрисдикційного провадження та має свої специфічні властивості. У роботі виділено та детально проаналізовано стадії відповідного провадження, принципи, завдання, правовий статус учасників, строки, місце розгляду, основні процесуальні документи. Під кутом аналізу стадій провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачено застосування конфіскації та оплатного вилучення, виділено найбільш проблемні питання й сформульовано пропозиції щодо їх вирішення, в тому числі шляхом внесення змін і доповнень до законодавства.

У підрозділі 2.3 – “Засоби забезпечення законності в діяльності адміністративно-юрисдикційних органів із застосування конфіскації та оплатного вилучення” – визначено й проаналізовано відповідні засоби.

З утворенням незалежної України як демократичної, соціальної, правової держави стало можливим повернення влади до проблем людини та забезпечення її прав і свобод. Конституція України визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, гарантує її права і свободи. Саме це зумовило становлення нових суспільних відносин, які потребують належного правового регулювання. Незважаючи на часті зміни, чинне законодавство не дає змоги повною мірою забезпечити охорону та захист прав і свобод громадян, що сприяє розвитку різних негативних тенденцій, створює сприятливі умови для поглиблення антисоціальних проявів і негативно впливає на процеси державотворення.

До правових гарантій належить правова охорона прав і свобод громадян, яка здійснюється за допомогою різноманітних засобів, зокрема шляхом встановлення й застосування заходів юридичної відповідальності. Механізм правової охорони потребує подальшого вдосконалення, приведення у відповідність до нових умов, що склались в Україні, міжнародних стандартів. Основним елементом, на якому базується зазначений механізм, є об’єкт правової охорони – права і свободи громадян. Одним з основних елементів системи правової охорони і захисту прав і свобод людини є встановлення та реалізація юридичної відповідальності за їх порушення.

Відповідно можна виділити конституційно-правову, адміністративно-правову, кримінально-правову, цивільно-правову, цивільно-процесуальну, кримінально-процесуальну охорону.

Адміністративно-правова охорона прав та свобод громадян – це спосіб регулювання суспільних відносин у сфері державного управління, спрямований на попередження порушень прав та свобод громадян і усунення перешкод для їх реалізації.

Особливу увагу дисертант приділяє характеристиці механізму права на оскарження постанов (рішень) та дій з питань адміністративної відповідальності, контролю та нагляду в адміністративно-юрисдикційній діяльності з боку уповноважених органів і формулює пропозиції щодо їх удосконалення.

Розділ 3. – “Проблеми вдосконалення законодавчого регулювання застосування адміністративних стягнень у вигляді конфіскації та оплатного вилучення” – присвячено аналізу зарубіжного досвіду нормативного закріплення засад застосування конфіскації та оплатного вилучення, а також основним напрямам реформування вітчизняного законодавства про конфіскацію та оплатне вилучення на сучасному етапі розвитку. Підкреслено, що вивчення всіх досягнень та помилок нормативного визначення засад існування конфіскації як виду адміністративного стягнення зарубіжних країн є необхідною умовою успішної нормотворчої діяльності в адміністративно-деліктній сфері.

Відзначено, що на сьогодні істотно активізувалася діяльність і вчених-юристів, і нормотворців у напряму оновлення адміністративно-деліктного законодавства, в тому числі тієї його частини, яка визначає засади використання потенціалу оплатного вилучення  як виду адміністративного стягнення. Як наслідок – поява значної кількості зразків перспективного законодавства: проекту Концепції реформування інституту адміністративної відповідальності в Україні, кількох варіантів проекту Кодексу України про адміністративні проступки, проекту Закону України “Про кримінальні проступки” тощо. Аналіз їх положень та новітньої адміністративно-правової наукової літератури дав змогу дисертанту вести мову про існуючу багатовекторність у вирішенні подальшої долі оплатного вилучення як виду адміністративного стягнення: від повного заперечення його існування й аж до збереження як такого.