КУРБАТОВА ІРИНА СЕРГІЇВНА КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИМ ЗЛОЧИНАМ ЩОДО ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається його зв’язок з науковими програмами, планами, формулюються мета, задачі, визначаються об’єкт, предмет, вказуються методи дослідження, його теоретична, нормативна та емпірична база, розкривається наукова новизна, практична значимість одержаних результатів дослідження та особистий внесок здобувача у їх отриманні, наводяться відомості щодо апробації результатів роботи.
Розділ 1 «Соціально-правова природа насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку» складається з трьох підрозділів та висновків.
У підрозділі 1.1 «Стан наукового дослідження проблеми запобігання насильницьким злочинам щодо осіб похилого віку» проводиться аналіз наукових джерел для з’ясування стану доктринального дослідження теоретико-прикладних проблем запобігання злочинам щодо осіб похилого віку.
Встановлено, що насильство як суперечливий соціокультурний феномен вивчається науковцями різних галузей гуманітарного і природничонаукового знання – історії, філософії, правознавства, політології, культурології, психології, соціології, біології та ін. Дослідження природи насильницької поведінки є одним з найважливіших завдань також і кримінологічної науки. Вагомий внесок у вивчення цієї проблеми зробили відомі вітчизняні та зарубіжні вчені: Г.А. Аванесов, Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, Ю.М. Антонян, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.В. Бородін, М.Ю. Валуйська, О.А. Герцензон, В.В. Голіна, В.О. Глушков, Б.М. Головкін, О.В. Гороховська, В.К. Грищук, О.В. Губанова, О.М. Гумін, Л.М. Давиденко, І.М. Даньшин, С.Ф. Денисов, Т.А. Денисова, О.М. Джужа, В.Т. Дзюба, Н.А. Дідківська, О.І. Дітріх, А.І. Долгова, В.М. Дрьомін, А.П. Дьяченко, В.П. Ємельянов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.М. Ігнатов, А.О. Йосипів, О.Г. Кальман, О.М. Костенко, М.М. Корчовий, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнецова, В.М. Куц, І.П. Лановенко, Н.С. Лейкіна, О.М. Литвак, О.М. Литвинов, В.М. Мамчур, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.О. Мєркулова, В.О. Навроцький, В.Т. Нор, Л.А. Остапенко, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.О. Туляков, І.К. Туркевич, П.Л. Фріс, П.В. Хряпінський, С.А. Шалгунова, С.Д. Шапченко, О.Б. Шигонін, О.С. Яр, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценко та ін.
Аналіз досліджень цих та інших науковців засвідчив сталу тенденцію виокремлення в ролі об’єкта дослідження окремих видів насильницьких злочинів. Проте вчені залишають поза увагою необхідність виокремлення як об’єкта дослідження (чи його складової) насильницьких злочинів, що вчиняються щодо осіб похилого віку, нагальність якої є очевидною. На це вказує як сучасний стан насильницької злочинності, так й історія розвитку людства в частині ставлення до осіб похилого віку в цілому. Осуд злочинних діянь щодо цих осіб ґрунтується на сталій історичній традиції дотримання моральних переконань та релігійних вірувань щодо неприпустимості посягань на життя та здоров’я осіб похилого віку.
Різні аспекти геронтологічної злочинності в цілому і геронтологічного насильства зокрема досліджені в роботах І. Божидара, Д. Вандемєєра, Р. Вульфа, К. Піллемера, Ф. Неттінга, С. Стейнметца, Д. Піттмана та ін.
Серед сучасних монографічних досліджень слід назвати праці російського соціолога П.В. Пучкова «Концептуальні підстави превенції геронтологічного насильства в сучасному російському суспільстві» (2009), Е.К. Турдубаєвої «Соціальна протидія насильству над літніми людьми в сучасному Киргизстані» (2009), О.В. Борсукової «Стареча злочинність і злочини проти осіб похилого віку (кримінологічні та кримінально-правові проблеми)» (2003), П.В. Разумова «Кримінологічна характеристика геронтологічної злочинності і заходи її попередження» (2005), Ю.О. Репецької «Віктимологічна характеристика і попередження злочинів, вчинених щодо осіб похилого віку» (2010).
В Україні у 2010 році проведено два спеціальних кримінологічних дослідження геронтологічних проблем злочинності – кандидатські дисертації А.В. Андрушка «Геронтологічна злочинність: кримінологічна характеристика та запобігання» і О.М. Гришко «Запобігання корисливим злочинам щодо осіб похилого віку: віктимологічне дослідження».
Однак наукові розробки вітчизняних і зарубіжних учених стосуються насамперед необхідності виділення геронтологічної злочинності в самостійний специфічний вид злочинності (без єдності розуміння поняття «геронтологічна злочинність») та окремих досліджень певних (зокрема віктимологічного) аспектів такої злочинності і не замінюють фундаментальних досліджень з питань захисту осіб похилого віку від кримінального насильства в Україні. Відтак, постає необхідність виокремлення в якості предмета дослідження насильницьких злочинів, що вчиняються саме щодо цих осіб, а також систематизації теоретичних знань з цієї наукової проблеми, метою яких є вирішення практичних завдань запобігання злочинності.
У підрозділі 1.2 «Поняття насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку та їх класифікація» доводиться доцільність виокремлення насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку як самостійного виду злочинів, а, отже і предмета кримінологічних досліджень. Обумовлена застосуванням насильства специфіка способу вчинення таких злочинів та особливості жертви злочину визначають і особливості детермінації, специфіку та напрями запобіжної діяльності.
Особами похилого віку, виходячи зі здобутків геронтології та інших наук, слід вважати осіб як жіночої, так й чоловічої статі, які досягли віку 60 років, оскільки саме зазначена вікова категорія на загальностатистичному рівні характеризує перехід людини від зрілості до більш пізніх стадій життя (що охоплює старість та довголіття), пов’язана з відповідними фізіологічними (інволюція організму, старіння органів та зниження чи втрата їх функціональності), соціальними (зміна соціальних ролей, соціального статусу, зростання потреби у соціальному захисті, зниження соціальної адаптації тощо) та психологічними (згасання процесів пізнавальної, емоційно-вольової та мотиваційної сфер, акцентуація певних рис характеру тощо) змінами, які відбуваються у процесі старіння людини.
Встановлено, що специфіка юридичної характеристики даного виду злочинів обумовлена тим, що коло злочинних діянь обмежується наявністю спеціального потерпілого (жертви) – особи похилого віку. В ролі жертви злочину – особою похилого віку слід вважати особу (людину), яка досягла віку 60 років, незалежно від статі, приналежності до тієї чи іншої соціальної групи та інших ознак. Поряд зі спеціальним потерпілим сутнісною ознакою, що визначає специфіку юридичної характеристики досліджуваного виду злочинів, є їх насильницький характер. Своєю чергою, насильницький спосіб вчинення обумовлює винятково умисний характер досліджуваних злочинів та їх виняткову (як за характером, так й за ступенем) суспільну небезпечність.
Запропоновано визначення насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку як передбачених кримінальним законом (КК України), вчинених у спосіб фізичного чи психічного примусу (впливу) умисних, розрахованих на неспроможність адекватного опору діянь, що вчиняються відносно осіб похилого віку (які досягли 60-річного віку, незалежно від статі, приналежності до тієї чи іншої соціальної групи та інших ознак).
Наголошується на тому, що як самостійний вид злочинів насильницькі злочини щодо осіб похилого віку поряд з інтегруючими ознаками (спосіб вчинення та жертва злочину) мають низку специфічних об’єктивних та суб’єктивних ознак, що обумовлюють різноманітність їх проявів у реальному житті. Це вимагає розробки класифікації досліджуваних злочинів, основою побудови якої є сукупність таких кримінологічно значимих ознак: 1) жертва злочину (вік, соціальний статус, взаємозв’язок зі злочинцем, належність до певної соціальної групи, стан здоров’я, стан в момент вчинення злочину, характер поведінки, кількість жертв); 2) насильницький спосіб вчинення злочину (вид примусу, впливу, що застосовується при вчиненні злочину, форма діяння при вчиненні злочину, спосіб застосування насильства і його інтенсивність); 3) спрямованість злочину залежно від об’єкту посягання; 4) особистість злочинця (вік, ступінь близькості з жертвою, характер міжособистісних стосунків з жертвою, стан у момент вчинення злочину, стан психічного здоров’я в момент вчинення злочину, особливості передкримінальної (дозлочинної) поведінки, момент виникнення умислу на вчинення злочину, мотиви вчинення злочину); 5) обстановка вчинення злочину (кількість епізодів, кількість злочинців, наявність свідків (очевидців), місце вчинення, зовнішня ситуація початку вчинення злочину).
У підрозділі 1.3 «Детермінація насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку» досліджено детермінацію насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку, пов’язану з впливом двох взаємопов’язаних та взаємозалежних груп факторів. Встановлено, що першу групу складають загальні фактори детермінації насильницької злочинності: падіння духовності та моральності суспільства, кризові явища в ідеологічній та соціально-економічній сферах, спад виробництва, соціальна незахищеність основної маси населення, відсутність ефективної системи контролю за розподілом благ та перерозподілом національного багатства, різка поляризація й диференціація за рівнем доходів, зростаюче безробіття, неорганізованість дозвілля молоді, криза інституту сім’ї, невирішеність житлової проблеми тощо, які впливають на всі прошарки населення та детермінують (у сукупності з факторами суб’єктивного характеру, наприклад, психічними аномаліями) злочинну поведінку окремих індивідів.
Другу групу складають специфічні фактори, пов’язані зі ставленням до осіб похилого віку в суспільстві, а також їх віктимністю. Об’єктивно існуючі процеси старіння, обумовлена ними специфіка життя осіб похилого віку в сукупності з соціально-економічними негараздами, що супроводжують життєдіяльність нашого суспільства (збільшення демографічного навантаження, коли дедалі менша кількість працюючого населення має утримувати постійно зростаючу кількість осіб похилого віку, принизливе соціально-економічне становище осіб похилого віку в суспільстві), а також неефективна діяльність держави та недостатня активність громадських інституцій щодо налагодження «діалогу поколінь» і створення дійових механізмів забезпечення соціальної адаптації осіб похилого віку тощо породжують процеси дискримінації людей з причин їх старості та вчинення щодо них протиправних посягань.
Розділ 2 «Кримінологічна характеристика злочинів, особи злочинця та віктимологічні ознаки осіб похилого віку, які стали жертвами насильницьких злочинів» містить три підрозділи та висновки.
У підрозділі 2.1 «Кримінологічний аналіз насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку» досліджено кількісно-якісні показники стану цього виду злочинів. Встановлено, що питома вага насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку в структурі загальної насильницької злочинності становить 10,5%, а окремих її видів, передбачених, зокрема у: ст. 186 КК – 2%, ст. 187 КК – 1,6%, ст. 115 КК – 1,4%, ст. 122 КК – 1%, ст. 212 КК – 0,9%, ст. 189 КК – 0,7%, ст. 125 КК – 0,7%, ст. 116 КК – 0,6%, ст. 118 КК – 0,4%, ст. 126 КК – 0,3%, ст. 123 КК – 0,2%, 152 КК – 0,2%, ст. 124 КК – 0,1%, ст. 127 КК – 0,1%, ст.153 КК – 0,1%. Не зареєстровано жодного факту вчинення щодо осіб похилого віку злочинів, передбачених у ст.ст. 120, 129, 146 КК України.
Структура насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку складається з чотирьох груп злочинів: 1) проти життя особи (умисні вбивства) – 22,3%; 2) проти здоров’я (умисні тілесні ушкодження, побої, мордування, катування) – 32,6%; 3) проти статевої свободи та статевої недоторканності (зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом) – 3,7%; 4) проти власності (грабіж, розбій та вимагання) – 41,4%.
Акцентується увага на тому, що спостерігається так званий класичний для насильницьких злочинів розподіл за часом скоєння – пік зростання припадає на весняну (квітень – 11,6%, травень – 11,2%) та осінню (вересень – 12,1%) пори року. Більша частина злочинів вчиняється у вихідні дні (33,9%). Водночас тяжкі та особливо тяжкі злочини вчиняються переважно у робочі дні тижня, коли особи похилого віку знаходяться на самоті. Час вчинення насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку корелює з алгоритмами активності жертви (з 15:00 до 18:00 – 21,9%; з 12:00 до 15:00 – 18,6%). При цьому, чим тяжчий злочин, тим пізніший час його вчинення. Констатується приблизно рівномірний розподіл частки злочинів по різних типах населених пунктів (сільська місцевість – 56,3%; місто – 42,1%). Конкретним місцем вчинення злочину переважно є індивідуальний будинок (44,2%) чи квартира (35,8%), які належать жертві, або вулиця поблизу житлового будинку (12,1%).
З’ясовано, що переважну більшість злочинів вчиняють місцеві жителі (82,8%), одноособово (90,2%), без попереднього готування (77,6%). Способом вчинення злочину, як правило, є застосування фізичної сили: один удар (23,9%), декілька ударів (35,4%); одне (16,8%) або декілька (5,3%) поранень холодною або вогнепальною зброєю; задушення (9,3%). У більшості випадків (62,3%) знаряддя вчинення злочину не застосовуються, у решті – застосовується вогнепальна зброя (10,2%), ніж (8,8%), інша холодна зброя (4,7%), мотузка (1,9%), підручні засоби (1,4%). Свідки (очевидці) злочинів зазвичай відсутні (82,2%).
Окрему увагу приділено дослідженню проблеми латентності цього виду злочинів. В результаті проведеного соціологічного опитування встановлено, що кожна третя особа похилого віку (32,3%) є жертвою насильницьких злочинів, винні у вчиненні яких залишаються непокараними. Найбільш поширеною причиною неповідомлення особами похилого віку про вчинений злочин є родинні стосунки зі злочинцем.
Доводиться, що латентність насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку обумовлена низкою факторів, пов’язаних з особистістю жертви злочину та її посткримінальною поведінкою, зумовленою віковими психофізіологічними особливостями: особи похилого віку вирізняються більш пасивною позицією, переживають більше страхів та побоювань, через недостатність елементарних фізичних та психічних сил не бажають бути втягненими в розслідування злочину тощо.
У підрозділі 2.2 «Особа злочинця, що вчиняє насильницькі злочини щодо осіб похилого віку» досліджуються основні характеристики особистості злочинця, типовий портрет якого складають чоловіки (89,1%) молодого віку (16-28 років (23,2%) і віку 29-39 років (30,9%), з числа місцевих жителів (82,8%), знайомі жертви (60,8%), з середньою (38,7%) або неповною середньою (37,1%) освітою, низьким або середнім рівнем достатку (49,2%), які не працюють і не навчаються (41,0%), неодружені (40,6%), які виховувалися в атмосфері сімейної поваги і батьківської любові (44,7%) або вседозволеності (22,4%), раніше не судимі (77,5%), які за місцем проживання (59,8%) характеризуються формально-нейтрально.
Констатовано, що мотиви вчинення насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку в цілому є типовими для насильницьких злочинів загалом. Основною (37,1%) є корислива мотивація, насамперед заволодіння майном (29,4%) і неповернення боргу (6,9%). Мотивація решти насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку обумовлена переважно внутрішньоособистісним та міжособистісним конфліктом злочинця (особисті неприязні стосунки – 8,1%, самоствердження – 7,3%, хуліганський мотив – 6,9%, помста - 6,9% тощо).
Підрозділ 2.3 «Характеристика жертви злочину – особи похилого віку, взаємозалежність та взаємозв’язок зі злочинцем у криміногенній ситуації» присвячено дослідженню основних характеристик особистості жертви, узагальнений портрет якої є таким: це особа жіночої статі (59%), з середньою (41,9%) чи середньою спеціальною (40,1%) освітою, з соціальним статусом пенсіонера (82,1%), заміжня (41,1%), не має судимості (97,7%), яка в момент вчинення злочину була тверезою (81,2%) та знаходилась у безпорадному в силу різних причин (19,8%) чи у хворобливому стані, викликаному соматичним захворюванням (17,9%).
Визначено, що особливості віктимологічної характеристики насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку, взаємозв’язку і взаємозалежності жертви злочину та злочинця в межах криміногенної ситуації пов’язані з: 1) об’єктивно зумовленою віковими змінами віктимністю жертви (фізіологічні зміни осіб похилого віку і зумовлена ними підвищена безпорадність та беззахисність є віктимогенним фактором, який певною мірою і впливає на вибір жертви злочину); 2) необізнаністю (хибними стереотипами) осіб похилого віку щодо типового портрета насильницького злочинця, що вчиняє злочини саме відносно цієї категорії громадян, щодо кримінальних ризиків та типових криміногенних ситуацій вчинення насильницьких злочинів, що в умовах вчинення конкретного злочину через неправильну поведінкову стратегію не лише не сприяє уникненню критичної ситуації, а нерідко призводить до значно тяжчих наслідків.
Встановлено, що вчинення злочину починається переважно з раптового нападу на жертву (50,2%). Як правило (60,8%), жертва та злочинець знайомі (жертвами є близькі родичі злочинця (28,7%), сусіди злочинця (29,5%), приятелі (14,4%), випадкові знайомі (24,2%), з якими злочинець познайомився під час спільного вживання алкоголю безпосередньо перед вчиненням злочину тощо. Кожна третя жертва злочину – це близький родич злочинця (зокрема, кожна десята жертва – мати злочинця, а кожна двадцята – батько). Майже у половині випадків (45,1%) злочину передують конфліктно-неприязні стосунки, що певною мірою зумовлено намаганням злочинців виправдати насильницькі дії щодо осіб похилого віку. Причому така тенденція є прямо пропорційною тяжкості вчиненого злочину.
З’ясовано, що криміногенна ситуація вчинення насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку характеризується такими типами поведінки жертви: 1) провокуюча поведінка – 23% (провокування сварки, конфліктної ситуації, прояв образливої поведінки, вживання алкогольних напоїв зі злочинцем, свідоме нехтування заходами особистої безпеки тощо); 2) сприяюча поведінка – 29,3% (прояв надмірної довіри малознайомій особі, демонстрація зовнішніх принад, що є найбільш привабливими для злочинців, небажання терпіти матеріальну та іншу залежність тощо); 3) нейтрально-сприяюча – 45,6% (невчинення будь-якого опору нападнику, намагання викликати співчуття злочинця тощо). Отже, у більшості випадків поведінка жертви, що проявляється переважно під час вчинення насильства має провокуючий і нейтрально-сприяючий характер, а поведінка, яка безпосередньо передувала вчиненню насильницького злочину, переважно нейтрально-сприяючий.
Розділ 3 «Заходи запобігання насильницьким злочинам щодо осіб похилого віку» становить три підрозділи, у яких порушуються проблеми реалізації відповідної запобіжної діяльності на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях, і висновки.
У підрозділі 3.1 «Загальносоціальні заходи запобігання насильницьким злочинам щодо осіб похилого віку» доводиться, що запобігання насильницьким злочинам щодо осіб похилого віку має здійснюватися на рівні концептуально обґрунтованої стратегії. Виходячи з ліберально-гуманістичних засад протидії злочинності, запобігання насильницьким злочинам щодо осіб похилого віку передбачає три основні концептуальні напрями: а) вільного доступу суспільства до будь-яких ресурсів реалізації соціально-економічних заходів щодо забезпечення прийнятних умов життєдіяльності людини; б) забезпечення вільного вибору конкретного типу поведінки, що передбачає, перш за все, забезпечення гідних духовних та культурних умов формування особистості; в) визначення шляхів самореалізації при продуманій системі превентивних заходів.
Наголошується, що концепція запобігання насильству щодо осіб похилого віку має базуватися на консолідації потенціалу широкого кола урядових (правоохоронних органів, закладів соціального обслуговування, освіти, зайнятості, охорони здоров'я тощо) та неурядових установ і організацій та спиратися на основні принципи соціальної політики стосовно осіб похилого віку: 1) принцип посилення значущості геронтологічного етапу життєвого шляху людини; 2) принцип опори на власні сили (несумісність геронтологічної політики з соціальним, а тим більше державним, патерналізмом); 3) принцип диференційованості соціальної політики, спрямованої на захищеність літньої людини та геронтологічної профілізації фахівців, що працюють з літніми людьми; 4) принцип розширення поведінкового вибору, альтернативних можливостей; 5) принцип регіоналізації геронтологічної політики.
Запобігання насильству щодо осіб похилого віку на загальносоціальному рівні передбачає, перш за все, вжиття державою комплексу соціально-економічних заходів щодо підвищення рівня життя в країні, соціальної підтримки незахищених верств населення, гідних умов співіснування різних поколінь. Слід враховувати особливості кризи так званих сімей трьох поколінь, у яких разом мешкають та вирішують свої проблеми батьки, їх діти та онуки. Специфіка досліджуваних злочинів обумовлює спрямованість культурно-виховних заходів на нейтралізацію стереотипів негативного ставлення до осіб похилого віку, нейтралізації ідеології ейджизму. Адресатом таких заходів має бути молодь.
У підрозділі 3.2 «Спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи запобігання насильницьким злочинам щодо осіб похилого віку» доводиться, що превенція насильства щодо осіб похилого віку на спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях здійснюється переважно на основі діючих соціальних інститутів, перш за все, інституту соціального забезпечення, інституту охорони здоров'я, інституту правоохоронних органів. При цьому провідна роль безумовно відведена правоохоронним органам, насамперед міліції, ефективність діяльності якої посилюється взаємодією з громадськістю та засобами масової інформації. Основною метою такої взаємодії є формування через профілактичну пропаганду антикриміногенних моделей поведінки як у злочинця, так і жертви насильства.
Обґрунтовано, що на державному рівні необхідно уніфікувати підходи (насамперед щодо збору та аналізу статистичної інформації) до вивчення такого явища, як насильство щодо осіб похилого віку. Слід проводити загальнодержавні віктимологічні опитування, обов’язковою складовою яких має бути проблематика злочинних проявів щодо літніх людей.
Ефективна реалізація спеціально-кримінологічних заходів запобігання насильству щодо осіб похилого віку передбачає вирішення проблеми підготовки висококваліфікованих спеціалістів системи охорони здоров’я і соціальних служб. Окремо слід відзначити проблему насильства в медичних та інших соціальних закладах, в яких утримуються дані особи, унеможливлення працевлаштування до них осіб, схильних до насильства, постійний відомчий і громадський контроль за діяльністю таких закладів. Підвищенню ефективності спеціально-кримінологічного запобігання досліджуваних злочинів сприятиме доступність технічних засобів захисту для потенційних жертв насильства. Враховуючи психофізіологічні особливості осіб похилого віку, йдеться переважно про засоби оповіщення.
Специфічним заходом індивідуального впливу на особу злочинця є використання превентивного потенціалу практики міжпоколінних взаємодій. Необхідно як засіб виправлення злочинця на законодавчому рівні передбачити обов'язок осіб, які вчинили насильницьке посягання щодо літніх людей – осіб похилого віку, надавати їм матеріальну та іншу соціально-значиму допомогу. Практично це може бути реалізовано у вигляді примусових робіт у будинках престарілих, хоспісах та інших установах такого типу.
У підрозділі 3.3 «Особливості віктимологічної профілактики насильницьких злочинів щодо осіб похилого віку» наголошується, що з метою мінімізації суб’єктивної віктимізації осіб похилого віку необхідне посилення кримінологічної інформованості населення про: 1) потенційні кримінальні загрози: найбільш поширені види злочинних посягань, типову обстановку (місце, час, знаряддя, засоби тощо) їх вчинення, потенційних злочинців (типовий портрет злочинця: соціально-демографічні, морально-психологічні, включаючи особливості мотивації, та кримінально-правові характеристики); 2) можливі способи уникнення конфліктних ситуацій, виходу з них та мінімізації негативних наслідків.
Окремо акцентовано увагу на необхідності удосконалення організації кваліфікованої допомоги реальним жертвам насильницьких злочинів щодо їх поводження в кризовій ситуації (при прямій загрозі вчинення щодо цих осіб насильства), психологічної допомоги та їх реабілітації.