КУШЕРЕЦЬ Дарина Василівна ОХОРОНА ТА ЗАХИСТ МАЙНОВИХ ПРАВ У СФЕРІ ДОГОВІРНОГО ПРАВА: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, указується на зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами, визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, висвітлюються методологічні засади роботи, формулюється наукова новизна, її практичне значення, наводяться дані про апробацію і публікації отриманих результатів дисертації, її структуру та обсяг.
Розділ 1 «Концептуальні проблеми доктрини охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права» складається із чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Бібліографія дослідження проблеми охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права» автор, аналізуючи праці вчених-цивілістів, які вже стали науковою спадщиною, і пропоновані сьогодні підходи до вивчення проблеми охорони та захисту майнових прав, звертає увагу на перманентний, але одночасно з цим і різноплановий характер проведених наукових розвідок. У своєму становленні й розвитку цивілістична і політико-правова думка пройшли етапи від найпростіших уявлень, що обґрунтовують необхідність боротьби за конкретне право, в основі яких, передусім, моральні засади захисту майнових прав особи, властивого раннім епохам, до сформованої в новітній час системи понять, категорій і знань про право на захист, межі здійснення самозахисту, застосування уповноваженою особою заходів оперативного характеру, реалізація вимоги про захист права, зверненої до компетентних органів держави та багатьох інших.
Узагальнюючи зарубіжний і вітчизняний досвід вивчення проблеми охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права, дисертант виявляє закономірності такого розвитку, які зумовлюються, власне, різницею поглядів на розуміння сутності охорони й захисту цивільного права, природи визначених ними способів, форм та механізмів захисту права.
У підрозділі 1.2 «Методологія аналізу проблеми охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права» автор, у межах сформованого в системі наукового знання і світогляду інструментарію пізнання явищ дійсності, формулює методологічні засади аналізу проблеми охорони й захисту майнових прав у сфері договірного права.
Вихідним елементом запропонованого підходу та його методологічним базисом є закони, категорії і принципи діалектики, що сприяли багатоаспектному аналізу розглянутої проблематики. Своє дослідження дисертант проводить із урахуванням системного аналізу, діяльнісного підходу, а також із використанням всієї сукупності загальнонаукових методів і філософських прийомів вивчення, серед яких методи об’єктивності та всебічності пізнання предмета, руху від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного, аналізу й синтезу, дедукції та індукції тощо. Характер даної роботи зумовив використання як її методологічної основи методів дослідження неюридичних наук, загальноправових і спеціальних способів і прийомів вивчення дійсності. Серед них: формально-догматичний, історико-правовий, порівняльно-правовий методи, метод узагальнення судової практики та інших.
У підрозділі 1.3 «Нарис розвитку законодавства щодо охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права» автор, відповідно до обраного напряму та методології дослідження, подає нарис розвитку законодавства про охорону й захист майнових прав у сфері договірного права. Вихідною тезою авторського бачення проблематики дослідження є важливість відтворення на підставі аналізу формально-юридичних джерел цивільного права еволюції процедур охорони й захисту права різного ступеня складності. У своєму розвитку вони подолали шлях від самозахисту, інтердиктів римського права, приватнодоговірної системи господарювання, яка визначила непорушність приватної власності, до механізмів цивільно-правового захисту, що відобразили в різні часові епохи особливості цивільно-правових відносин.
У своєму дослідженні, для розуміння витоків даного правового явища і формулювання концептуально завершених підходів до нього, дисертант аналізує етапи становлення національного цивільного законодавства в контексті не тільки його самобутності або рецепції основних положень західноєвропейської цивілістичної доктрини і практики, але й усталеної правової традиції охорони та захисту майнових прав, особливості відтворення на грунті вітчизняного правознавства концептів здійснення і захисту цивільних прав.
У підрозділі 1.4 «Принципи цивільно-правової охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права» дослідник аналізує основні засади цивільного законодавства і принципи цивільно-правової охорони та захисту майнових прав.
Основу авторського зрізу пізнання становить єдність поглядів, які обґрунтовують розгляд принципів як одного із можливих і численних інструментаріїв вивчення категорії «охорона та захист майнових прав». Вихідним елементом авторського підходу є поняття «принцип цивільно-правової охорони та захисту майнових прав», характеристика якого, дається з урахуванням тих його якостей, які однаково притаманні всім правовим принципам. Базис системи принципів, що пропонується, складають основоположні ідеї, які визначають сьогодні сутність охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права. З огляду на це в роботі аналізуються принципи верховенства права, законності, цивільної змагальності, диспозитивності, безпосередності, неприпустимості самовільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимості позбавлення права власності, свободи договору, свободи підприємницької діяльності, розумності, справедливості, добросовісності як положення, що відображають основні властивості цивільно-правової діяльності, її цілі та завдання, правосуб’єктність її учасників, порядок здійснення належних їм прав та ін.
Розділ 2 «Теоретичні засади дослідження цивільних правовідносин у сфері договірного права» у структурі дослідження складається із чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Вчення про цивільні правовідносини в контексті охорони та захисту майнових прав» автор, у межах дисертаційного дослідження, розглядає проблему сутності цивільних правовідносин та особливості їх реалізації.
Доктрина цивільних правовідносин має фундаментальний зріз свого дослідження й розвитку, відбиваючи характеристику системи цивільного права, основоположні концепти його розвитку та гармонізацію цивільного законодавства. Подолавши непрості етапи становлення, цивільно-правова думка сьогодні неодмінно пов’язує зміст цивільних правовідносин із особистими майновими або немайновими правами, цивільними суб’єктивними правами й обов’язками, нормами цивільного права, формами їх втілення, предметною сферою свого регулювання.
Дослідник підкреслює важливість вивчення підстав виникнення цивільних правовідносин, їх класифікації на регулятивні й охоронні, а також проблем їх здійснення в договірному праві. Автор пропонує розглядати систему правовідносин, які формуються, не тільки в аспекті концептуальних уявлень про охорону й захист майнових прав, але й більш широко – як фундамент розуміння єдності механізму охорони та захисту, сутності гарантій їх реалізації в договірному праві.
Вихідними тезами авторського аналізу є хрестоматійне положення про гарантії охорони та захисту майнових прав для формування сутнісних характеристик її моделі. В обґрунтуванні авторської концепції дисертант звертається до Цивільного кодексу та аналізує запропоноване законодавцем бачення проблем регламентації домовленостей сторін, форми договору, процедури його укладання, вирішення переддоговірного спору, обов’язків сторін, правових наслідків як застережень за умови невиконання договірних зобов’язань тощо.
Автор розглядає сформовані наукові підходи до можливої структури цивільних правовідносин з охорони та захисту майнових прав, вказуючи на неможливість віднесення до переліку об’єктів таких відносин нематеріальних благ, цінність яких не може бути виражена у грошовому еквіваленті, хоча вони і кореспондуються до майбутніх або наявних прав особи. У роботі обгрунтовується позиція, згідно з якою суб’єктами цивільних правових відносин, які складаються у зв’язку з охороною і захистом майнових прав, є фізичні та юридичні особи, а також держава в особі її органів і органів місцевого самоврядування, правосуб’єктність яких виникає з моменту набуття майнових прав або передачі майна для охорони.
Дисертант оцінює зміст цивільних правовідносин щодо охорони та захисту майнових прав у контексті прав сторони договору на здійснення дій щодо захисту майнового права від порушення, невизнання, оспорювання чи загрози порушення (право на самозахист); обов’язку сторони договору застосовувати до порушника лише законні, своєчасні, відповідні порушенню чи протиправному посяганню та моральним засадам суспільства дії; права суб’єкта-порушника на застосування до нього законних, своєчасних, відповідних порушенню чи протиправному посяганню та моральним засадам суспільства дій; обов’язку суб’єкта-порушника вчинити фактичні дії щодо відновлення порушеного права; здатності суб’єкта-порушника нести відповідальність за вчинене правопорушення, а також сприймати несприятливі наслідки законно вжитих до нього засобів захисту і самозахисту.
У підрозділі 2.2 «Структура цивільних правовідносин у сфері договірного права» автор досліджує особливості правового статусу фізичних і юридичних осіб як основного елементу цивільних правовідносин і базису охорони й захисту майнових прав. Дисертант розглядає правовий статус як комплексне правове поняття, яке визначає правове становище суб’єктів правовідносин, а також сукупність належних їм прав та обов’язків.
Аналізуючи сформовану практику закріплення суб’єктів таких правовідносин, дослідник доводить, що поняття «фізичні особи» є загальноправовим, включає в себе цивільну правоздатність і дієздатність, характеризуючись при цьому своєю індивідуалізацією і персоніфікацією як учасника цивільних правовідносин. Розглядаючи особливості юридичних осіб, автор переконує, що здатність до самостійної майнової відповідальності, передбаченої законом або договором, не може бути застосована до змісту поняття «дієздатність» юридичної особи, оскільки в такому випадку наявність дієздатності є підставою деліктоздатності. Дисертант класифікує суб’єктів цивільних правовідносин у сфері договірного права залежно від обсягу їх прав на майно, що є предметом договору.
У дослідженні під об’єктом договірних правовідносин розуміються як визначені договором чи законом матеріальні або вимірювані у грошовому еквіваленті нематеріальні блага, на які сподівається кожна зі сторін договору, укладаючи його. Звертаючи увагу на дискусійні питання щодо об’єктів цивільних прав, автор аналізує юридичний зміст і формулює дефініцію поняття «майно у сфері договірного права», місце майнових прав у системі цивільного обороту та можливості їх визнання як об’єкта договору, спірні аспекти визначення об’єктами договірних правовідносин споруд незавершеного будівництва та землі, відповідності поняття «нерухоме майно» в цивільному законодавстві України стандартам європейських держав.
Розглядаючи об’єкти цивільних прав, передбачені ст. 177 ЦК України, дисертант доходить висновку, що охороні та захисту у сфері договірного права підлягає не сама послуга, а право на її отримання на умовах і в обсязі, які визначені цивільно-правовим договором. Послугою є нематеріальне благо, яке виникло в результаті виконання певної роботи, вживається особою одержувачем у процесі її надання, задовольняючи матеріальні, естетичні, духовні, соціальні чи інші потреби людини. На думку дисертанта, доцільно віднести послугу до переліку нематеріальних благ, а дану дефініцію слід сформулювати в окремій статті, доповнивши главу 15 «Нематеріальні блага» Цивільного кодексу України статтею 2011 «Послуги». Разом з тим, з огляду на неможливість відчуження наданої послуги, потребує уточнення ч. 1 ст. 178 ЦК України, яку слід викласти в такій редакції: об’єкти цивільних прав (окрім послуг) можуть вільно відчужуватися або переходіти від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи.
У підрозділі 2.3 «Підстави охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права» дослідник, розглядаючи в ретроспективі цивільне законодавство, вказує на традиції в регламентації права на захист і при цьому відсутність дефініцій понять «порушення», «оспорювання», «невизнання» як підстав цивільно-правової охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права. Аналізуючи суміжні правові категорії, дисертант обґрунтовує твердження, за яким порушення умов договору та порушення зобов’язань – це аналогічні поняття, оскільки мова йде про зобов’язання, яке має договірний характер.
Автор виходить з тієї концептуальної позиції, що порушення завжди стосується майнових прав, оскільки особисті немайнові права не мають економічного змісту та належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Підставою для захисту є дії чи бездіяльність виключно неправомірного характеру. Порушення договірного зобов’язання виявляються в невиконанні або неналежному виконанні стороною договору обов’язків відповідно до умов договору або положень чинного законодавства.
Невизнання права та оспорювання права є підставою для охорони майнових прав, а не для захисту. Стан пасивної бездіяльності властивий невизнанню прав як заперечення наявності в особи права через відмову у здійсненні передбачених договором певних дій, які особа, що не визнає право, зобов’язана або може вчинити в цивільних правовідносинах, у яких вона перебуває. Оспорювання можливе виключно в активних діях, спрямованих на заперечення існування певної правомочності або суб’єктивного права в цілому, що реалізується шляхом звернення до юрисдикційного органу.
У підрозділі 2.4 «Напрями державної політики щодо охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права» дисертант досліджує основні напрями діяльності держави щодо охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права як нормативну і владну діяльність суб’єктів публічного управління, що спрямована на розробку правових норм, які передбачають як відновлення порушених майнових прав, так і притягнення винних осіб до майнової відповідальності, розробку механізмів охорони й захисту майнових прав фізичних та юридичних осіб від протиправних посягань. З огляду на це, в роботі виділяються такі напрями діяльності держави: а) економічний, який полягає в підтримуванні стабільності економіки, грошово-кредитних відносин держави, валютного курсу, стримуванні інфляційних коливань; б) правовий, який у питаннях охорони й захисту майнових прав особи змодельований на конституційних формулах: право приватної власності є непорушним та жодна особа не може бути протиправно позбавлена права власності; в) економіко-правовий контроль, який виявляється у сфері бюджетного процесу, оскільки механізм формування бюджету повністю пов’язаний із тими майновими правовідносинами, які мають місце чи складаються як у державі в цілому, так і на місцях. У цій частині цивільно-договірна політика держави є стратегічною з огляду на те, що збільшення цивільного обороту товарів, послуг, капіталу за рахунок договірних правовідносин є основою економіки держави; г) адміністративно-правової та кримінально-правової охорони й захисту майна та майнових прав сторін договору. Ця функція держави має чітко визначену превентивну роль, яка, безумовно, пов’язана із охороною, захистом та відновленням майнових прав особи.
Розділ 3 «Механізм охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права» складається із чотирьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Цивільно-правовий договір у парадигмі охорони та захисту майнових прав сторін» аналізується цивільно-правовий договір як основна конструкція договірного права, що визначає загальні засади розвитку добровільно-консенсуальних елементів охорони й захисту майнових прав.
Аналіз різних аспектів тлумачення поняття «цивільно-правовий договір» та дослідження сучасних підходів до оновлення його змісту дозволили автору обґрунтувати власне бачення цивільно-правового договору як основного концепту охорони й захисту майнових прав суб’єктів договірних відносин. Багатоманітність проявів та диференціація функціонального навантаження стають підґрунтям для виокремлення структурних елементів цивільно-правового договору. У роботі доводиться наявність постійних зв’язків між системністю організації змісту договору та ефективністю охорони й захисту майнових прав суб’єктів договірних правовідносин, акцентується увага на значенні обов’язкової правосуб’єктності сторін договору у вигляді цивільної дієздатності та правоздатності й точності істотних умов договору.
Аналізуючи сутність договору та враховуючи різноплановість запропонованої методології його дослідження, автор звертається до з’ясування сутності поняття «домовленість сторін», яке є основою договірних відносин. У дисертації домовленість розглядається не лише як психологічно-вольова ознака, що лежить на поверхні, символізуючи згоду, а й юридичне поняття, яке включає в себе наявність легітимної власності, термінів, обопільне розуміння такої домовленості, термінів її дії та реальних можливостей кожної зі сторін, мети таких домовленостей, їх ціни для кожної зі сторін тощо. Визначаючи ознаки та структурні елементи цивільно-правового договору, дослідник формулює його дефініцію як прояв волі сторін, закріпленої письмово або усно у вигляді домовленостей двох і більше правоздатних та дієздатних осіб, змістом яких є предмет та умови виконання домовленостей, спрямованих на виникнення, зміну або припинення цивільно-договірних правовідносин, що породжують у зв’язку з цим цивільні права та обов’язки сторін із можливим нотаріальним та реєстраційним посвідченням договорів чи без такого.
У роботі проводиться ґрунтовний аналіз судової практики, на підставі якого автор уточнює тлумачення змісту нормативно закріпленої категорії «істотні умови договору». Детально розглядається кожен елемент істотних умов договору, зокрема термін, ціна, зміст тощо. З урахуванням сучасного стану розвитку договірного права дисертант доходить висновку, що специфічним різновидом договірних умов, з точки зору охорони майнових прав, є особливі застереження. У дослідженні доводиться, що договірна концепція, на якій побудовано договірне право в Україні, корегується через захисні застереження, які все частіше стають невід’ємною частиною істотних умов договору, розподіляючи пропорційно тягар щодо майново-фінансових витрат. На підставі аналізу цивілістичної доктрини, судової практики, з урахуванням сучасних тенденцій розвитку системи охорони й захисту майнових прав у сфері договірних зобов’язань автор пропонує розуміння поняття «істотні зміни договору» як змін глобального характеру у сфері економічно-політичного життя, які після укладення договору порушили стабільність політичного, економічного, фінансово-валютного регулювання у країні.
Наслідком авторського бачення поставлених питань і конкретним науковим результатом їх вивчення є низка пропозицій щодо внесення змін до чинного цивільного законодавства.
У підрозділі 3.2 «Механізм охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права: постановка наукової проблеми» здійснюється дослідження способів і засобів захисту та гарантій їх забезпечення як основи формулювання висновків про функціонування охорони та захисту майнових прав у сфері договірного права.
Автор обґрунтовує необхідність віднесення до структурних елементів механізму охорони майнових прав у підгалузі договірного права способів досягнення певного правового результату у сфері охорони майна та майнових прав, а також інтересів особи, які пов’язані з майновими правами. Дисертант вказує на особливу роль попереджувально-правових і стимулюючих засобів. Структура дослідження побудована на розумінні стадійності механізму цивільно-правової охорони та захисту майнових прав у контексті виділення відокремлених частин договірного процесу у вигляді укладення договору, виконання договору, захисту та відновлення порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та інтересів сторін договору.
Автор виходить з того, що на стадії укладення цивільно-правових договорів йдеться про охорону майнових інтересів оферента та акцептанта. У роботі підкреслюється значення організаційних питань, пов’язаних із аналізом економічної доцільності укладення договору, оперативності його виконання, реальною його можливістю, якістю виконання та змісту тих істотних умов договору, які після його підписання потрібно буде виконувати. Способами охорони майнового інтересу на цьому етапі є аналіз економічної доцільності та реальності отримання того блага, яке хоче отримати кожна зі сторін договору при його виконанні, а засобами їх забезпечення – консультації, наявність інформації про контрагента, відгуки на продукцію, роботи чи послуги у пресі, мережі Інтернет тощо. Звертаючись до процесу укладення договорів різних типів, дисертант вказує на особливості охорони та захисту майнових прав для типових договорів, договорів приєднання, публічних договорів, попередніх договорів, договорів на користь третьої особи тощо.
З’ясовуючи риси механізму охорони майнових прав та майнових інтересів сторін у сфері договірного права на етапі виконання цивільно-правових договорів, автор підкреслює першочергове значення дій сторін як способів досягнення правового результату. Надаючи договору значення універсального способу як охорони, так і можливого захисту майнових прав та інтересів особи, дисертант переконує в його вагомій охоронній ролі. У роботі наголошується на важливості значення термінів виконання договорів та терміну позовної давності для охорони майнових прав. Аналізуючи поняття «якість виконання» в контексті механізму охорони майна та майнових прав фізичних та юридичних осіб у сфері договірного права, дисертант формулює його дефініцію як виконання сторонами договору договірних зобов’язань, спрямованих на точність, акуратність, естетичність робіт та якість матеріалів, товару чи послуг, визначених умовами договору, гарантованих підрядчиком (виконавцем) у договорі чи передбачених у законі.
Дослідження оплати товарів, робіт чи послуг як фактору, що впливає на механізм охорони майнових прав та інтересів сторін договору на стадії його виконання, дозволяє зробити висновок про її гарантійну роль у договірних зобов’язаннях, оскільки оплата є суттєвим фактором в істотних умовах договору, який відноситься автором до способів охорони майнових прав та інтересів сторін договору. На підставі з’ясування функцій оплати обґрунтовано її критерії та доведено, що оплата повинна бути повною за обсягом, точною за формою (готівкою, безготівковим розрахунком, натуральною формою оплати), відповідно до кількості, асортименту та якості товару, робіт чи послуг, умов оплати (розстрочка, попередня оплата, кредитні платежі, індексація тощо) .
У результаті дослідження дисертант формулює висновок про те, що способи захисту майнових прав у сфері договірного права утворюють собою синтез матеріального, процесуального і виключно приватного права, яке формується за рахунок договорів на підставі «звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».

У підрозділі 3.3 «Забезпечення виконання договірних зобов’язань у системі гарантій охорони та захисту майнових прав» автор, у межах предмета та завдань дослідження, з’ясовує характеристику гарантійних аспектів належного функціонування договірного права.
У роботі здійснено ретроспективний аналіз розуміння сутності забезпечувальних заходів та їх місця в системі договірних відносин. Мова йде про універсальність засобів забезпечення договірних зобов’язань за римським правом, закріплення поручительства в Соборному уложенні 1649 року, розвиток положень про заставу майна в цивільному кодексі Східної Галіції 1797 р. та Статуті цивільного права 1864 р., становлення інституту забезпечення договірних зобов’язань за Основами Цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік. З урахуванням історії становлення та сучасної доктрини договірного права дисертант дійшов висновку, що під забезпеченням договірних зобов’язань необхідно розуміти відокремлені спеціальні зобов’язання – прив’язки, які є невід’ємною частиною цивільно-правових договорів, спонукаючи боржника до належного виконання договірних зобов’язань на кожному етапі їх виконання, які набувають активної форми лише за умови невиконання чи неналежного виконання договірних зобов’язань, являючи собою цивільно-правові санкції та продовжуючи при цьому договірні зобов’язання.
Автор досліджує окремі види забезпечення зобов’язань. У дослідженні доводиться, що неустойка є платою за неналежне виконання договірних зобов’язань, напрямом матеріально-морального задоволення власника, а також стимулює зобов’язану особу до вчасного виконання своїх зобов’язань. Договір поруки розглядається як фінансова гарантія для кредитора щодо безумовного виконання договірних зобов’язань чи за рахунок боржника, чи за рахунок поручителя та виконує компенсаторну функцію. Дисертант розкриває сутність договору гарантії як правової прив’язки до основного договору, що носить забезпечувальний характер, гарантуючи стабільність цивільного обороту. Щодо договору завдатку, то автор зазначає, що він є підтвердженням виконання певного зобов’язання та носить забезпечувальний характер, спрямований на вчасне й точне виконання договірних зобов’язань. Аналіз поняття «застава» дозволяє досліднику сформулювати основні його риси як спеціалізованої гарантії; реального забезпечення договірних зобов’язань; публічної цивільно-правової прив’язки; економічно-фінансового інструменту; матеріальної та юридичної складової щодо реальної охорони майнових прав кредитора. Застава отримує оцінку не тільки як засіб охорони майнових прав кредитора, але й як форма неюрисдикційного захисту таких прав.
У своєму науковому пошуку дисертант виходить із того, що проблема забезпечення договірних зобов’язань здебільшого пов’язана з тим, що в сучасній доктрині цивільного права поняття «охорона» майнових прав у сфері договірного права і його забезпечення, по суті, поглинається поняттям «захист». На підставі проведеного дослідження запропоновано визначення поняття «охорона майнових прав сторін у договірному праві», що охоплює всю сукупність дій, які характеризують перебіг реалізації договірних зобов’язань кожною зі сторін договору і стимулюючим фактором для яких є способи забезпечення договірних зобов’язань.
У підрозділі 3.4 «Загальна характеристика способів захисту майнових прав у договірних зобов’язаннях» автор розглядає найбільш поширені та практично обумовлені способи захисту майнових прав.
Вихідним положенням дослідження окресленого напряму став розподіл способів захисту майнових прав сторін у договірних зобов’язаннях на неюрисдикційні та юрисдикційні на підставі наявності у сторони договірних правовідносин права на застосування конкретного способу захисту майнового права, що має юрисдикційну форму.
Автор здійснює аналіз такого способу захисту як визнання правочину недійсним та доводить, що правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Унаслідок з’ясування особливостей такого способу захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення, виявляється їх обумовленість предметом відповідного договору. Дисертант зауважує, що примусове виконання обов’язку в натурі є тим способом захисту майнових прав фізичних та юридичних осіб, який притаманний лише договірному праву та застосовується виключно за наявності зобов’язальних правовідносин між позивачем та відповідачем. Також у роботі викладається власний погляд дослідника на поняття «припинення договірного зобов’язання» як на зумовлену переліком визначених законом юридичних фактів ліквідацію взаємних прав та обов’язків сторін договору, не пов’язаних зі зміною його умов.
На підставі проведеного аналізу законодавства, судової практики та теорії цивільного права автор дійшов висновку про те, що способи захисту майнових прав сторін у договірних зобов’язаннях мають свою специфіку застосування залежно від виду договору та його предмета, що у свою чергу впливає на обрання стороною конкретного виду захисту у правовідносинах, що виникли.
Розділ 4 «Теоретико-прикладні аспекти охорони та захисту майнових прав сторін в окремих видах договорів» складається із чотирьох підрозділів.
У підрозділі 4.1 «Особливості охорони та захисту майнових прав сторін у договорах про реалізацію та передачу майна» розкривається авторське бачення моделі охорони й захисту майнових прав сторін у найбільш поширених видах договорів, що спрямовані на передачу майна.
Звертаючись до історії становлення та розвитку договорів зазначеної групи, дисертант виходить із того, що найбільш поширеним у цій групі є договір купівлі-продажу, який у процесі розвитку цивільного законодавства дав початок іншим видам. Дослідження законодавства та судової практики дозволяє визначити специфіку охорони та захисту майнових прав сторін у низці договорів, об’єднаних у межах досліджуваної групи, а саме: попереднього договору, купівлі-продажу товару з розстроченням платежу, роздрібної купівлі-продажу, ренти, дарування тощо. Автор доводить, що особливості охорони та захисту майнових прав сторін у договорах даної групи формуються залежно від предмета договору, майна, що виступає об’єктом договору, спеціальних законодавчих вимог до договорів певного виду, моменту припинення дії договору. У роботі обґрунтовано, що застосування до попереднього договору способів забезпечення виконання зобов’язання, які використовуються під час укладення основних договорів, буде безпідставним і суперечитиме природі та призначенню попереднього договору.
У підрозділі 4.2 «Специфіка охорони та захисту майнових прав сторін у договорах про передачу майна в тимчасове володіння та користування» у межах предмета дослідження аналізуються договори прокату, найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди, найму (оренди) земельних ділянок, найму (оренди) транспортних засобів, найму (оренди) житла, позики з метою подальшого пізнання охорони та захисту майнових прав учасників договірних відносин.
Дисертант виходить із того, що передача майна як фізичними, так і юридичними особами в тимчасове володіння та користування іншим особам на підставі договірних зобов’язань вирішує низку економічних інтересів сторін договору, що, однак, не дозволяє уникнути конфлікту інтересів між власниками майна та особами, які отримують таке майно в тимчасове володіння та користування. За таких умов особливого значення набуває контроль у договірних правовідносинах, який повинен носити поточний характер, а захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного майнового права та інтересу отримує розширене тлумачення і може бути пов’язаний із: а) визнанням права; б) визнанням правочину недійсним; в) примусовим виконанням обов’язку в натурі; г) припиненням правовідносин; д) відшкодуванням збитків та майнової шкоди; є) іншими способами, що встановлені договором або законом.
Автор звертається до договору найму, наголошуючи, що це класична договірна конструкція, яка має багатовікову історію і є традиційною не лише для України, але й для інших правових систем. Розглядаючи етапи становлення договору найму, дисертант доходить висновку, що основи правового регулювання найму були сформовані ще класичним римським правом. Особливостями договорів про передачу майна в тимчасове володіння та користування в роботі визнано: а) передачу власником як рухомого, так і нерухомого майна в тимчасове володіння та користування іншій особі; б) володіння та користування майном, яке отримано особою на певний час і відповідно до договору носить оплатний характер; в) зумовлені взаємною згодою сторін дії, основою яких є економічний інтерес.
На думку автора, охорона майна, а разом із цим і охорона майнових прав та інтересів сторін у договорах про передачу майна в тимчасове володіння та користування, завжди пов’язується з певною метою, яка кожного разу визначає індивідуалізовану систему стримань. Зокрема, йдеться про те, що відсутність індивідуалізації предмета договору прокату ускладнює захист майнових прав наймодавця, а в окремих випадках може призвести до визнання договору неукладеним. Автор вважає, що в разі, якщо договір вважається неукладеним, але дії сторін, обумовлені ним, були виконані, то це означає, як мінімум, повернення наймодавцеві всього майна, переданого за таким договором.
У роботі здійснюється аналіз найбільш поширених порушень умов договорів, способів та гарантій захисту. Розкривається охоронна роль істотних умов договору, які допомагають сформувати систему доказів, простежуючи при цьому причинно-наслідковий зв’язок між винними діями наймача та спричиненими негативними наслідками. Крім того, автор приділяє увагу особливостям охорони й захисту прав та інтересів сторін лізингових договорів. Дисертант стверджує, що сам предмет договору лізингу, який характеризується індивідуальними ознаками, відіграє охоронну роль, оскільки конкретизує певну річ і тим самим виділяє її з-поміж інших аналогічних речей.
У підрозділі 4.3 «Охорона та захист майнових прав сторін у договорах про виконання робіт» автор аналізує істотні риси договорів відповідної групи, їх вплив на майнові права сторін, способи, засоби та порядок захисту майнових прав сторін у договорах про виконання робіт.
Специфіка охорони та захисту майнових прав зумовлена тим, що дана група договорів спрямована на створення певного матеріалізованого об’єкта, речі чи інтелектуального продукту, а замовник завжди має можливість пересвідчитися в якості як всієї роботи, так і її частини шляхом особистого контролю роботи підрядчика. Автор доводить, що контроль за виконанням робіт є основою концепції охорони майнових прав замовника, оскільки він дає можливість останньому оперативно реагувати на неналежне виконання робіт підрядчиком.
Дисертант визначає такі істотні особливості договорів підряду з точки зору охоронного права: а) охорона майнових прав підрядчика і замовника здійснюється як з точки зору вимог норм цивільного права, так і договору; б) охорона як самого майна, так і майнових прав сторін договору може гарантуватися шляхом страхування; в) гарантування захисту майнових прав сторін договору забезпечується термінами позовної давності; г) гарантією якості підрядних робіт замовника є цивільна-правова відповідальність підрядчика; д) невиконання чи неналежне виконання своїх договірних зобов’язань як з точки зору замовника, так і підрядчика забезпечується неустойкою та повним відшкодуванням збитків.
У роботі обґрунтовано, що договірні відносини повинні будуватися на засадах справедливості, яка повинна стосуватись обох сторін договору, оскільки це та морально-правова категорія в питаннях охорони майна та майнових прав сторін у договірному праві, без якої ні охорона, ні захист порушених майнових прав та інтересів неможливі. З огляду на це, автор наголошує на рівній відповідальності за оплату робіт, що зумовлює окремі пропозиції щодо зміни норм ЦК України.
У підрозділі 4.4 «Договори про надання послуг: концепція охорони та захисту майнових прав сторін» досліджуються поняття «послуга», типові моделі регулювання договорів послуг, зміст прав та обов’язків сторін у договорах послуг у контексті охорони та захисту майнових прав сторін.
У роботі отримують розробку положення про систему, сутність, значення договорів про надання послуг та їх окремі елементи. Автор звертається до категорії «механізм послуги», яку визначає як спосіб дії чи певної виробничої діяльності надавача послуг, який через певні виробничі засоби досягає визначеного договором індивідуалізованого корисного результату, що після його споживання підлягає оплаті.
Дисертант стверджує, що послуга – це певна обумовлена договором послідовність корисних для замовника дій, наслідки яких створюють певний правопорядок у суспільстві. Виходячи з того, що послуга – це урегульований законом чи договором комплексний економіко-правовий продукт, який носить оплатний характер і створюється людиною або роботизованою системою для задоволення законного інтересу замовника в нематеріалізованій формі зі вказівкою на час безпосереднього споживання, у роботі підтримано тезу про те, що розмежування понять «робота» та «послуги» носить виключно юридичний характер, поділяючись на робото-матеріалізований результат і послуго-нематеріалізований результат.
Автор звертається як до аналізу загальновідомих послуг, що пов’язуються із перевезенням товарів, транспортним експедируванням, зберіганням, страхуванням, дорученням, комісії, позики, кредитування банківського вкладу та рахунку, факторингу, так і нових послуг, наприклад, послуг мобільного зв’язку, інтернету, різноспрямованих послуг медичного характеру, різних споживчих послуг тощо.