ЛАЗАРЕНКО ДАРИНА ВАЛЕНТИНІВНА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок із науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.
Розділ 1 «Теоретико-правові засади адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів» складається з трьох підрозділів, у яких розкриваються основоположні засади регулювання використання природних ресурсів.
У підрозділі 1.1 «Поняття та межі адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів» зазначається, що об’єкти природи, у тому числі й природні ресурси, репрезентують інтерес суспільства і кожного окремого індивіда зокрема до використання природних ресурсів, що, як результат, приносить певну користь. І будь-який природний об’єкт, який буде використовуватися чи вже використовується у господарській діяльності, переходить до іншої термінології – «природний ресурс».
Дисертантка визначає, що природні ресурси – це складова частина природного середовища, яка охороняється законом, що існує незалежно від свідомості людини і є матеріальною основою для задоволення різних потреб людей та суспільства загалом.
Автор доводить, що адміністративно-правове регулювання використання природних ресурсів – це система адміністративно-правових засобів, що засновані на адміністративно-правових нормах, яка здійснюється компетентними суб’єктами публічних адміністрацій з метою регулювання забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб в екологічній сфері з можливістю застосування заходів адміністративного примусу, притягнення до адміністративної відповідальності щодо осіб, які порушили режим використання природних ресурсів.
Підрозділ 1.2 «Принципи адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів» присвячений розкриттю основних принципів адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів.
Автор виявив, що принципи адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів є різновидом принципів адміністративного та екологічного права, вихідними, основоположними засадами, які регулюють реалізацію громадянами їх екологічних прав на загальне та спеціальне використання природних ресурсів та нормальне функціонування громадянського суспільства та держави.
Сформовано принципи адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів: раціонального використання природних ресурсів на благо нинішнього і майбутніх поколінь; пріоритетності вимог екологічної безпеки при використанні природних ресурсів; гарантування публічною адміністрацією екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; превентивний характер заходів при використанні природних ресурсів; обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів, лімітів використання природних ресурсів; гласність і демократизм при прийнятті рішень публічною адміністрацією у сфері використання природних ресурсів; стимулювання органами державного управління суб’єктів господарювання до широкого впровадження новітніх технологій; збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів; формування публічною адміністрацією екологічного світогляду; науково обґрунтованого нормування використання природних ресурсів; платності спеціального використання природних ресурсів; компенсації шкоди заподіяної при розробці природних ресурсів та ненормативному використанні природних ресурсів.
Підрозділ 1.3 «Адміністративно-правовий статус суб’єктів публічної адміністрації, які здійснюють використання природних ресурсів» присвячено розкриттю суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, правосуб’єктності та адміністративної відповідальності осіб, які здійснюють використання природних ресурсів.
Дисертанткою доведено, що система суб’єктів публічної адміністрації у сфері використання природних ресурсів – це внутрішньо-організована сукупність структурних державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, які взаємопов’язані у своїй діяльності з метою забезпечення раціонального використання природних ресурсів.
До системи органів публічної адміністрації, які здійснюють регулювання використання природних ресурсів відноситься: Міністерство екології та природних ресурсів України як провідний центральний орган виконавчої влади у сфері використання природних ресурсів; Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через Міністра екології та природних ресурсів України (Державна екологічна інспекція України; Державне агентство України з управління зоною відчуження; Державне агентство екологічних інвестицій України; Державне агентство земельних ресурсів України; Державна служба геології та надр України); органи місцевого самоврядування у сфері використання природних ресурсів; громадські об’єднання у сфері використання природних ресурсів.
Розділ 2 «Механізм адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів» складається з чотирьох підрозділів і присвячений розкриттю поняття та складових механізму регулювання використання природних ресурсів.
Підрозділ 2.1 «Зміст механізму адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів» присвячений формуванню змісту правового механізму в аналізованій сфері.
Автор доводить, що механізм адміністративно-правового регулювання це механізм управлінського впливу суб’єктів публічної адміністрації на різноманітні об’єкти публічного управління шляхом використання адміністративно-правового інструментарію.
Дисертанткою визначено риси адміністративно-правових відносин у сфері регулювання використання природних ресурсів: у вузькому розумінні адміністративно-правові відносини у сфері використання природних ресурсів – це суспільні відносини у сфері використання природних ресурсів, які врегульовані нормами адміністративного права; адміністративно-правові відносин у сфері використання природних ресурсів є адміністративно-сервісними, коли фізичним та юридичним особам забезпечуються належні умови для використання природних ресурсів та виконавчо-розпорядчими, коли суб'єкти публічного управління є адміністративно владними щодо об'єктів публічного управління; адміністративно-правові відносини охороняються державою, яка сприяє здійсненню суб'єктивних публічних прав і юридичних обов'язків, а в разі правопорушення притягує винну особу до адміністративної або іншої юридичної відповідальності.
Підрозділ 2.2 «Форми адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів» присвячено розкриттю форм адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів.
Доведено, що форми адміністративної діяльності публічної адміністрації у сфері адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів поділяються на: видання адміністративних актів: а) видання підзаконних нормативно-правових актів; б) видання індивідуальних адміністративних актів; укладення адміністративних договорів; вчинення інших юридично значущих адміністративних дій; здійснення матеріально-технічних операцій;
Видання підзаконних нормативно-правових актів – це правотворчий напрямок діяльності публічної адміністрації, яка здійснює адміністративно-правове регулювання використання природних ресурсів, що передбачає розпорядчу діяльність, спрямовану на виконання законів шляхом розробки та встановлення підзаконних правил загального характеру. Видання індивідуальних адміністративних актів є найбільш поширеним способом реалізації адміністративних повноважень органів публічної адміністрації у сфері адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів, так саме через них безпосередньо здійснюється реалізація норм адміністративного права щодо раціонального використання та охорони природних ресурсів. Адміністративні договори у сфері використання природних ресурсів – це правовий акт застосування норм права, що здійснюється і реалізується компетентними органами публічної адміністрації для упорядкування адміністративно-правових відносин в сфері використання природних ресурсів, розмежуванні та фіксуванні прав та обов'язків сторін користування природних ресурсів.
У підрозділі 2.3 «Методи адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів» встановлено, що регулювання відносин у сфері використання природних ресурсів проводиться за допомогою методів адміністративно-правового регулювання, що здійснюється через засоби: заохочення, переконання, примусу, контролю, ліцензування та шляхом накладення адміністративних санкцій.
Дисертантка довела, що методи адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів – це сукупність різноманітних способів, прийомів та засобів здійснення безпосереднього й цілеспрямованого впливу органів публічного управління у межах визначеної компетенції для екологізації суспільних відносин, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в Україні та світі.
У підрозділі 2.4 «Адміністративна відповідальність у сфері використання природних ресурсів» проаналізовано адміністративну відповідальність у зазначеній сфері.
Виділено видові об’єкти адміністративних правопорушень у сфері використання природних ресурсів в Україні: відносини, що складаються у сфері використання землі в Україні; відносини, що складаються у сфері використання лісу в Україні; відносини, що складаються у сфері використання води в Україні; відносини, що складаються у сфері використання надр; відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу; відносини, що складаються при збереженні та відновленні природного стану атмосферного повітря; відносини, що складаються у сфері утилізації відходів в Україні.
Автор визначив адміністративну відповідальність у сфері використання природних ресурсів як різновид юридичної відповідальності, понесена суб’єктом, що вчинив адміністративний проступок у сфері використання природних ресурсів, за спеціально визначеною процедурою відповідними суб’єктами публічної адміністрації із застосуванням заходів адміністративного примусу.
Розділ 3 «Напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів» складається з двох підрозділів, у яких проаналізовано міжнародний досвід і запропоновано шляхи розвитку законодавства в аналізованій сфері.
У підрозділі 3.1 «Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів» виявлено, що зарубіжна практика свідчить, що основою всієї системи регулювання використання природних ресурсів в іноземних країнах є активне державне регулювання, в якому значні пріоритети надаються економічному стимулюванню та підтримці підприємництва, що розвивається в напрямі екологізації суспільного виробництва. Велике значення надається також діям громадських екологічних організацій, екологічній культурі, освіті, вихованню і просвітництву.
Автором встановлено, що досвід розвинутих зарубіжних країн доводить те, що держави усе більше адміністративно втручаються в процес регулювання використання природних ресурсів, як позитивними (через державні програми; пояснювальну роботу) так і негативними засобами (шляхом накладення суворих адміністративних санкцій). Усе це призводить до досить ретельного адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів.
У підрозділі 3.2 «Удосконалення законодавства України у сфері адміністративно-правового регулювання використання природних ресурсів» автором запропоновано удосконалити законодавство у сфері використання природних ресурсів наступними положеннями:
1) розширити повноваження місцевих органів державної влади стосовно врегулювання використання природних ресурсів;
2) більш детально врегулювати інститут приватної власності на природні ресурси, а також створити відповідну ринкову інфраструктуру у сфері використання природних ресурсів;
3) встановити систему нормативного та адміністративного регулювання, що включає в себе дозволи, ліміти, квоти, нормативи, обмеження, заборони, обов’язковість екологічної експертизи та інше.
4) більш детального врегулювати квотування використання природних ресурсів;
5) посилити контроль та адміністративну відповідальність за порушення законодавства сфері використання природних ресурсів;
6) встановити екологічні податки для екологічного стимулювання раціонального використання та збереження природних ресурсів;
7) посилити екологічну направленість податкового законодавства та цінової системи, розширити можливість кредитної та фінансової підтримки і допомоги суб’єктам господарювання у реалізації заходів з раціонального використання природних ресурсів через цільові спеціальні фонди бюджету;
8) виважено перерозподілити податкові платежі між бюджетами національних, регіональних та місцевих рівнів;
9) адміністративно стимулювати впровадження регіонального комплексного використання природних ресурсів.