ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНА ПАРАДИГМА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ПІСЕННОГО ЖАНРУ 60─80-Х РОКІВ ХХ СТ.

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання роботи, визначено її об’єкт, предмет, окреслено теоретичну і практичну цінність, розкрито наукову новизну, окреслено джерела ілюстративного матеріалу.

У першому розділі “Парадигматичні зв’язки у мовних підсистемах” узагальнено теоретичні й практичні набутки щодо вивчення сутності поняття парадигматичності з погляду філософії та мовознавства; розглянуто типи парадигматичних відношень лексичних одиниць як стилістично маркованих складників художнього твору; визначено ряд категорій, необхідних для системного опису ПП.

Зокрема обґрунтовано, що поняття парадигми широко використовується для побудови та опису певних систематизованих знань, репрезентації та напрямків розвитку, динаміки того чи іншого явища, що підлягає науковому опису.

Погляд на мову в аспекті парадигматики передбачає сприйняття її як системного структурованого утворення з певними класами мовних одиниць. У роботі представлено огляд застосування поняття парадигми на різних мовних рівнях з відповідним термінопозначенням підсистем – морфологічна парадигма (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський та ін.), фонологічна парадигма (М.А. Жовтобрюх, С.В. Семчинський та ін.), акцентна парадигма (В.В. Винницький, В.Г. Скляренко та ін.), словотвірна парадигма (Н.Ф. Клименко, Є.А. Карпіловська, З.С. Сікорська та ін.), синтаксична парадигма (І. Уорт, В.А. Бєлошапкова, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Загнітко та ін.).

Відзначено, що у другій половині ХХ ст. теоретично осмислюються типи парадигматичного об’єднання слів. У лексикології відомі спроби звести усю різноманітність груп лексики до поняття лексичної парадигми, яку визначають як сукупність кількох слів, об’єднаних спільним значенням. Поняття парадигми охоплює синонімічні та тематичні ряди, а також семантичні поля (зокрема, у працях україністів А.А. Бурячка, В.Й. Горобця, В.В. Жайворонка, М.П. Кочергана та ін., Л.А. Лисиченко, В.В. Німчука, О.О. Тараненка та ін.).

На ґрунті вироблених у мовознавстві класифікаційних підходів до вивчення парадигматичних зв’язків мовних одиниць, зокрема лексем, у лінгвостилістиці сформувався свій поняттєвий апарат, погляд на типи парадигматичних відношень слів у тексті. Антропо- та текстоцентричні підходи до вивчення мови художнього тексту висувають потребу поєднання двох аспектів мови (парадигматичного, синтагматичного), а також двох дослідницьких підходів (функціонального та генетичного) для розуміння стилістичної парадигми. На думку А.П. Загнітка, можна стверджувати про наявність трьох типів текстових парадигм: жанрової, функціонально-стильової та індивідуально-авторської.

Одним із виявів функціонально-стильових парадигм є епітетна парадигма народнопісенного типу, під якою С.Я. Єрмоленко запропонувала розуміти “обростання” певного часто вживаного прикметника колом слів із предметним значенням, об’єднання іменників навколо смислової домінанти фольклоризму.

У роботі відзначається, що в українській лінгвостилістиці 80–90-х років ХХ ст. набуває розвитку теорія індивідуально-авторських текстових парадигм та вироблення й усталення її поняттєвого апарату: мікрополе (М.Ф. Братусь, С.Я. Єрмоленко, Ж.В. Марфіна, Н.О. Мех, Н.М. Сологуб, Л.О. Ставицька, Г.М. Сюта та ін.) або парадигматичний ряд (Л.О. Ставицька); лексико-стилістична парадигма (А.І. Бондаренко, А.М. Варинська); художньо-семіотична парадигма (О.Г. Чумак); стильова (поетична) парадигма (І.С. Заярна, О.О. Корабльов); образна парадигма, наскрізний образ (С.Я. Єрмоленко, Н.В. Павлович, Л.О. Ставицька, І.І. Степанченко); вертикальний контекст (Ю.С. Васейко, А.К. Мойсієнко та ін.).

Аналізуючи ідіостиль письменника в контексті культури, міфології, у зв’язку з народною словесністю, пізнаючи парадигму трансформацій мовних одиниць як фрагментів культури, дослідники оперують поняттями парадигма лінгвокультурем (Ю.С.  Степанов), етнокультурний концепт (В.В. Жайворонок).

Отже, вивчення парадигматичних образних слововживань спирається на врахування моделей валентності тих чи тих лексико-стилістичних одиниць; лінійної послідовності лексичних одиниць як тематичного напряму в тексті; асоціативних смислових єдностей часових, просторових, причиново-наслідкових відношень мовних одиниць; ієрархії поняттєвих взаємовідношень образних явищ мови в контексті культури.

Для пісенних текстів фольклорного та літературного походження визначальними є поняття ритмомелодика, музичність, пісенність. Так, застосування мовно-естетичної категорії ритмомелодика до художнього твору дає змогу пізнавати його цілісну організацію, зміни інтонацій, їх зв’язок із семантичним навантаженням мовних одиниць, художньо-образних структур, що актуалізують зміст твору. Поняття ж музичність у лінгвостилістичній інтерпретації співвіднесене з функціонально-стильовим навантаженням відповідної лексики (зі сфери музики) в індивідуальних стилях письменників, використанням ритмомелодики народної пісні, народнопісенного словника, структурно-семантичної активізації фольклоризмів, лірично-пісенного синтаксису. Пісенність в українській стилістиці представлена як синонім народнопісенних творів; система фольклорних засобів емоційного впливу на читача у структурі літературних текстів; напрям стилізації мови художнього твору з використанням поетики пісні (С.Я. Єрмоленко, Н.О. Данилюк, Л.С. Козловська).

Другий розділ “Словник пісенної поезії як складна динамічна парадигма” розглядає семантику фольклоризмів та власне поетизмів у ЛСП ПП 60–80-х років ХХ ст., з’ясовує їхні функціонально-стилістичної характеристики.

Для моделювання ЛСП ПП вихідним обрано положення, що поетична мова –це динамічна система, яка зазнає розширення кола тематичних груп лексики, урізноманітнення словесно-виражальних засобів, характеру конкретно-чуттєвого зображення світу, що впливає на семантико-стилістичне і структурне оновлення народнопісенного словника. Останній становить основу с л о в н и к а П П – ЛСП з двома рівноправними і взаємопов’язаними підпарадигмами – фольклоризмів (народнопісенна лексика) та власне поетизмів (лексика сучасної української літературної мови з додатковим стилістичним забарвленням, що увійшла до словника ПП у різні періоди лексико-семантичного оновлення мови поезії). Отже, ЛСП ПП – це групування одиниць поетичного словника у підпарадигми за ознаками його історично зумовленого розвитку та семантичного наповнення. Кожна з підпарадигм є: а) система лексико-семантичних і тематичних груп (ЛСГ і ТГ відповідно) одиниць мови; б) об’єднання мікропарадигм форм конкретно-чуттєвого зображення дійсності – епітетів (постійних фольклорного походження і загальномовних та індивідуально-авторських), метафор (дієслівних, іменникових), компаративних зворотів, прикладкових конструкцій, перифраз, а також дієслівних поетичних синтагм з традиційною валентністю.

Одна з найбільших ТГ – флороніми. У текстах ПП зафіксовано такі фольклоризми-дендроніми: береза, верба, вишня, горіх (ліщина), горобина, дуб, клен, смерека, тополя, черемха, черешня, яблуня, явір, ясен. Група поетизмів – це номінації акація, каштани, ялинка. Серед назв кущів найчастотніші бузок, калина, що сприймаються як слова-символи з традиційним номінативним значенням. Фольклоризми-фітоніми в аналізованих текстах – це барвінок, любисток, мак, ромашка, рута, рута-м’ята, пролісок, чебрець, чорнобривці; номінації айстри, волошка, гвоздика, жоржини, канни, лілія представляють поетичну підпарадигму ПП. У ТГ “назви трав” народнопісенні лексеми диво-трава, придорож-трава, сон-трава, папороть, жито та власне поетизми колос, хліб.

Через семантичні властивості постійних епітетів забезпечується функція останніх – створюються конкретно-чуттєві образи. Епітетні означення мають семи: ‘колір’ – “Червону руту Не шукай вечорами, Ти у мене єдина, Тільки ти повір” (В. Івасюк); ‘зовнішній вигляд’ – “Тополі шовкові І кручі Дніпра Привіт посилають нам іздаля” (Д.  Луценко).

Більш розвинена сполучуваність флоронімів із загальномовними прикметниками, що є носіями сем: ‘зовнішній вигляд’ – “Біжить весна до літа По росяній траві” (В.  Крищенко); ‘запах’ – “Акація пахуча одцвіла, Знайома загубилася стежина” (Д.  Луценко); ‘колір’ – “– Не журися, червона калино, – Дуб їй відмовляє” (А.  Пашко).

Як жанрово-стильову ознаку ПП визначено традиційну валентність частотних дієслів із семами: ‘звук’ – “Гудуть край поля ясени, Гудуть край поля ясени, гудуть під ураганами” (О. Білаш); ‘рух’ – “В синім вікні захиталась тополя ─ буде світанок стрічати” (М. Сингаївський); ‘цвіт’ – “Шкільний наш двір і тихий сад, бузковий шум. Бузок цвіте. Веселий день, а в серці сум” (Ю. Рибчинський); ‘запах’ – “Пахне хлібом трава, Що купала мене з дитяти” (О. Білаш).

Дієслівні сполуки з флоронімами формують загальномовні метафори, як-от: “Де берізки одбігли від гаю, Де за вільхами вітер приліг, Я з тобою ожин назбираю, Дивних ягід моєї землі” (П.  Мах).

У компаративній мікропарадигмі – асоціативно-образні структури із значенням “зовнішні ознаки образу” (колір, форма), а саме: “Вишня в багрець одяглася, Мов молода наречена” (Д. Луценко); “Береза, наче мати сивоброва, Край стежечки в полях озимина” (Д.  Павличко).

Стилістичний відтінок книжності привносять у ПП генітивні метафори, що є маркерами індивідуальних стилів поетів-піснярів, напр.: "І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії" (В.  Івасюк).

У ТГ “назви явищ природи і небесних світил” фольклоризми вітер (вітер-квітограй – П. Голубничий), грім, роса, сніг (синоніми сніговій, заметіль, завія, пурга, метелиця, хуртовина, віхола, пороша), туман, хмари; вода, джерело, крапля (роса), криниця, море, річка, ручай, струмки; зорі, місяць, сонце. Мікропарадигма епітетів-постійних означень представлена у семи семантичних різновидах, серед яких – ‘колір’, ‘розмір’, ‘сила’, ‘прозорість’ та ін., як-от: “В чорних хмарах згасав Промінь сонця ясний” (А. Пашко); “Зірка над полями молода, ясна, журавлиними ключами знов шумить весна” (М. Нагнибіда). Загальномовні (меншою мірою індивідуально-авторські) поетичні означення розширюють це коло репрезентацією ще восьми типів вияву сем, зокрема: ‘психологічне сприйняття’ – “Між нами неба сині глибочині, Безоднями сполохані вітри” (Б.  Олійник); ‘час’ – “Рідну землю люблю, Світанкову росу і поля, і сади, і гаї” (Б.  Тихий); ‘звук’ – “Озеречка очей, В них і краплі веселок привітні, Що нестримно течуть До сестер в говірливий ручай” (Д.  Луценко) та ін.

Дієслівна мікропарадигма – об’єднання сполук з традиційною валентністю на зразок “Віє вітер над горою – Гладить вишиванку” (П.  Савчук); “Розлились по горах води, Зашуміли буйні броди” (М.  Ткач), а також метафоричних уживань за моделями перенесення ознак “людина → явище природи” – “Та нехай сміється неспокійна річка, Все одно на той бік я путі знайду” (М.  Ткач), “рослинний світ → нежива природа” – “Тут в години літні Зацвіла роса” (С.  Вихрущ).

Мікропарадигму компаративних конструкцій утворюють асоціативно-образні зв’язки лексем-фольклоризмів, що виражають подібність: а) за інтенсивністю вияву ознаки: “Море бурхливе, мов юні серця, Бурхливе, як мрія юнацька” (М.  Нагнибіда), б) за формою: “Ген-ген за річкою, Що в’ється стрічкою, Кружляє вітер” (М.  Ткач).

У ліричних пісенних рядках слова-образи сонце, зорі – компоненти генітивних метафор, що сприяють актуалізації зорових асоціацій за формою та кольором, як-от: “А поки що: лежать сніги, Як біла, біла втома, Й горить, горить червоне сонце горобин” (М.  Ткач).

Відзначено, що в громадянській ПП 60–80-х рр. ХХ ст. поетизм зоря – компонент публіцистичних фразеологізмів: “Будь славен мир, поля і ріки, І цвіт червоної зорі” (М.  Сом).

У дисертації так само проаналізовано семантичну структуру та функціонально-стилістичні характеристики поетизмів небо (небеса, небокрай), веселка (райдуга, райдуга-дуга, райдуга-міст), гроза, повені, хвилі. Напр.: “Ти розцвіла в блакитних барвінках, В славі й добрі, як веселка ясна” (Д.  Луценко); “Де райдуга світить – побачимось ми, Де райдуга світить – немає зими” (В. Шкраб’юк); “Вже догоряє небокрай, І злітає жовтий лист, – моя печаль, Вже йдуть від неба до землі, йдуть дощі, як скрипалі, у синю даль” (Ю.  Рибчинський); “А хвилі, мов гори, гуляють по морю”(М.  Нагнибіда).

ТГ орнітонімів представлена лише у підпарадигмі фольклоризмів – це назви птах, голуб, горлиця, гуси, жайворон, журавель (журавка), зозуля, лебеді, ластівка, лелека (лелеченьки), крук, орел, півень, сич, солов’ї, снігур, сокіл (соколята), сорока, чайка (чаєня. – розм.). Мікропарадигма епітетів-постійних означень (білий лебідь, білий голуб, білі чайки, зозуля сизокрила, сива ластівка, сивий орел, чорні круки і под.) модифікувалася у текстах ПП за рахунок розширення сполучуваності цих народнопісенних назв, як-от: “Вже полум’яні солов’ї не повернуться в гаї, в розмай дібров” (Ю.  Рибчинський) та ін.

У дисертації відзначено функціонально-стилістичну роль орнітонімів у поєднанні з дієсловами, у структурі порівнянь, напр.: “Нам зірка кохання сія золота, І чайка над озером в’ється” (Б.  Тихий); “Якщо любиш, кохай, вже зозуля закувала”  (М. Ткач); “У ранковій синій імлі лебеді, наче срібні кораблі, лебеді” (О. Кониський).

Одна з найбільших ТГ – назви місця. У фольклорній підпарадигмі вони представлені п’ятьма синонімічними рядами. Перший ряд – лексеми на позначення місцевості: край – земля – сторона; другий ряд – лексеми на позначення смуги землі, по якій їздять і ходять: дорога (путь-дорога), шлях – стежка – путівець. Третій ряд – це лексеми, що позначають велику площу землі, зарослу і засаджену деревами, кущами: ліс – гай – сад, плай (полонина) – долина. Четвертий – об’єднує слова із значенням ‘мала площа землі’: поле – степ – нива – луг. П’ятий ряд – це синоніми хата – дім – поріг – гніздо, що позначають місце, де живуть, перебувають люди. Названа ТГ має розгалужену мікропарадигму постійних епітетів із семами ‘протяжність’, ‘прозорість’, ‘колір’, ‘психологічне сприйняття’ (‘рідний’, ‘близький’): “На Поліссі у нас зеленії луки, У поліських дівчат золотії руки (М.  Курчач); “Моя рідна земля – дорога Україно, Прославляю твій рід на роки й на віки” (Н.  Гусак).

Поетичні означення реалізують свій образотворчий потенціал в експлікації сем ‘звук’, ‘зовнішній вигляд’, ‘час’, ‘форма’, ‘психологічне сприйняття’ та ін.: “Наснились мальви, рута-м’ята, І скрип криничний журавля. І смерекова отча хата, Яку давно покинув я” (М.  Бакай); “Там, де ти колись ішла, Тиха стежка зацвіла” (Б. Олійник).

Дієслівна мікропарадигма об’єднує словосполучення із значенням ‘вкривати(ся) рослинністю’, ‘давати плоди’, ‘поширюватися у просторі’, ‘швидко рухатися’, ‘чекати’, напр.: “Хочу я, щоб довічно колосили ниви, Будем колос плекати, будем хлібом щасливі” (М. Сингаївський); “Вона [хата – С.Р.] стоїть, немов із криці, і день у день чекає нас” (М. Бакай).

Асоціативно-смислові зв’язки в компаративних конструкціях пов’язані з просторовою та темпоральною семантикою – “Земле моя! Ти щедра, як весна!” (М. Нагнибіда).

Специфіка поетизмів-назв місця (даль (далечінь, далина), парк, роздолля, траса, широчінь (шир) полягає у розширенні метафоричних уживань, наприклад: “Пахне рідне село тишиною лугів, І роздоллям небес, і піснями гаїв”(А.  Демиденко).

ТГ “назви спорідненості” – одна із стрижневих у ліричній ПП. Загальномовні поетичні означення характерні для конкретно-чуттєвих поетичних образів: “О мамо рідна, ти мене не жди, Мені в наш дім ніколи не прийти” (В. Івасюк); “Кущ калини рясний, і тепло дорогого порога, і в достиглих пасльонах Замурзане миле дитя” (Д. Луценко).

Під впливом екстралінгвальних чинників у зазначений період стереотипізувалися публіцистичні словосполучення з ключовими лексемами сестра, сім’я на позначення радянських ідеологем, наприклад: “То п’ятнадцять йде сестер-республік В комунізму зоряне майбутнє, Ой то ж Ленін їх до світла кличе, То веде їх партія велична!” (О. Добахов).

Дієслівну мікропарадигму утворюють назви спорідненості, сполучаючись із звичними дієсловами: “Куди ж це ви, мамо?! – Сполохано кинулись діти” (Б. Олійник); “Знайдеться на усе причина – Для тишини і для грози... Та дивиться синок очима, А в них – дві крапельки сльози” (Ю.  Рибчинський) тощо.

У компаративних конструкціях реалізуються фольклорні асоціативно-словесні формули на зразок мати немов смерека (тобто, одинока), діти як птиці (швидко рухаються, пересуваються): “Немов смерека, на порозі хати Стояла в горі вистраждана мати” (Д.  Павличко).

Перифрази до фольклоризмів-назв спорідненості – вторинні номінації із символічним значенням лексем. Так, ототожнення мати – горлиця має загальномовний характер (СУМ, т. ІІ, с. 258: Горлиця. 2. Ласкаве звернення до дівчат і жінок). У поетичному тексті вони передають експресію ласкавості: “Мати наша – сива горлиця, Все до її серця горнеться” (Б.  Олійник).

У дисертації розглянуто також сполучуваність та функціонально-стилістичну характеристику складників ЛСГ “абстрактні назви”: фольклоризмів (біль, воля - неволя, диво, доля, дума (думка), кохання, правда – неправда, чари) та власне поетизмів (врода, втрата, добро – зло, дружба, душа, життя, запал, краса, любов, мета, мрія, надія, напасть, пам’ять, повага, подих (зітхання), помисли, радість, розлука, свобода, сила, слава, сміх, тепло, терпіння, тягар, холод, цілунок, цікавість). У досліджуваних текстах відзначено активність метафоричних конкретно-чуттєвих образів: “Я несу тобі, земле моя, Пісню весняну і сонячну любов” (В.  Вихрущ); “Круточола наша доля. Не вода в ній – кров тече” (Ю. Рибчинський); “Де ми були, де нас розлука розвела, – Полинова межа” (М. Ткач); “Життя – як пісня, що не віддзвенить, Я в мальві знов для тебе буду жить” (В.  Івасюк); “Про наше гаряче кохання Підслухало вітру зітхання” (Б. Тихий).

ТГ “назви частин тіла та органів людини” у ПП 60–80-х рр. ХХ ст. представлена фольклоризмами (брови, вуста, груди, губи, личенько (нар.-поет.), очі, руки (зменш-пестл. рученята), серце, сльози, чоло) та власне поетизмами обличчя (замість нар.-поет. личенько), пальці. Зафіксовано вживання у таких текстах: “Лише думки дівочії В ясних очах читав. А очі ті іскрилися, Сміялися самі” (А.  Пашко); “Ой ти, ніченько, чарівниченько, Не смути моє біле личенько” (Д.  Луценко).

Дієслівна мікропарадигма названої ТГ охоплює словосполучення з традиційною валентністю “Кружляє молодь парами, Несеться, мов ріка, І ніжно до мого плеча Торкнулася рука” (А.  Пашко), а також метафоричні “За роки суму і розлуки Обличчя встигло одцвісти” (Б.  Тихий).

Компаративну мікропарадигму формують численні стереотипні та індивідуально-авторські асоціативно-образні сполуки, де основою зіставлення є дія об’єкта, подібність за кольором, формою, стан іншої істоти, напр.: “В тебе очі голубі Сяють, як росини” (Д.  Луценко).

Складники ТГ ”темпоральна лексика” – фольклоризми (вечір, ніч, ранок, весна, зима, літо, осінь) та власне поетизми (день (днина), доба, надвечір’я, рік, час) - є стиле- та системоутворювальними одиницями ПП; стилістичний потенціал названих номінацій проектується і в царину духовності, і в площину часово-просторових виявів реальності. Поетична лексика цієї групи характерна для всіх структурно-семантичних типів мікропарадигм: постійних означень (“Ніч була ясна, я стежками біг, стопи опікав кам’яний поріг” (О.  Білаш); загальномовних (у тому числі метафоричних) епітетів з експлікацією сем: ‘тактильне відчуття’, ‘колір’, ‘час’, ‘психологічне сприйняття’ (“Зимна осінь ще той слід Листям не накрила, бо до тебе навесні Я повернусь, мила” (В.  Івасюк); “Хай в пісню надходять натхненно Розкрилені наші літа” (М.  Гірник); дієслівних словосполучень із традиційною валентністю й метафоричним уживанням (“Весни розцвілися у моїй душі: Де ж ти, любий, не барися, Я зову – спіши” (М.  Нагнибіда); “Там, де наше відтьохкало літо, – Забіліли сніги, замело” (Б.  Олійник); порівняльних зворотів (“Осінь в саду розлилася, Осінь, як повінь червлена” (Д.  Луценко); “День, мов золоті хмарки, Назустріч нам кладе Весільні рушники” (В.  Крищенко); генітивних сполук (“І я в журбі привабливих ночей Люблю й ловлю тепло твоїх очей” (Д.  Луценко)).

Функціонально-стилістичну характеристику ЛСГ “власні назви” представлено через аналіз поетичного вживання антропонімів, ойконімів, гідронімів, а також компонентів синонімічного ряду Україна - Вітчизна - Батьківщина. Відзначено лірично-інтимний і піднесено публіцистичний регістри індивідуально-авторських перифраз: “Київ - трепет світання, Срібна чаша світання, Ти - столиця кохання, Києве юний мій!” (Д.  Павличко).

Словесно-образні стереотипи засвідчено в епітетних структурах з інтимно-ліричним забарвленням, як-от: “Ти дівчина, Любавка чорноброва, Твоя коса до пояса звиса” (В.  Литвинець); “Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко? Я до твого серця кладку прокладу” (М.  Ткач).

Громадянська тематика ПП зумовлює вживання номінацій, що належать до  ТГ “військова лексика”. Епітет у відповідних текстах переважно зберігає пафосність оцінок, як-от: “Розірвалась тиша Від гарячого бою. І помчала у степ за вогненне село” (А.  Демиденко). Стереотипні інтенсифікатори мовообразів виділено в мікропарадигмах перифраз і генітивів: “Скільки нас із доріг Не вернулось до отчого дому, Як затихла весною у світі вогненна гроза” (Д.  Луценко).

Ключове слово “вогонь”, що має два значення: (а) “те, що від горіння, сильного розжарення, виблискує сильним світлом”; (б) “те, що у поведінці, зовнішності людини відображає якийсь її внутрішній стан”, формує словесно-образну структуру мікропарадигм – епітетної, дієслівної, генітивів. Напр.: “ Знову бачу погляд твій, Усміхнулись губи сяйвом весняним” (А.  Фартушняк); “Віхола, вишнева віхола Серця раптово торкнулася білим вогнем” (В.  Кудлик); “Вони ідуть, В очах вогонь атак не догорів” (П.  Перебийніс) тощо.

ТГ “назви музичних інструментів” (бубон, віолончель, гітара, дзвін, дуда, музика, орган, оркестр, сопілка, скрипка, сурма, трембіта, цимбали); “назви професій” (ливарники, лісоруби, машиніст, музиканти (музика), пожежники, скрипаль, слюсарі, хлібороби, цимбаліст, шахтарочка); “назви танців” (вальс, гопак, танок) характеризують жанрово-стильову різноманітність словника ПП, хоча кількісно вони невеликі. За названими поетичними номінаціями закріплені певні асоціативно-образні зв’язки: звукові, рухові, зорові, емоційно-психологічні. У сполученні з прикметниками, дієсловами, іменниками посилюється емоційно-аксіологічний та асоціативний потенціал відповідних номінацій, що відображено в системі мікропарадигм епітетів, дієслів, генітивних метафор. Напр.: “Скрипка грає, серце крає” (Ю.  Рибчинський); “Грай, трембіто, грай, Чує рідний край, Та не тільки лісоруби, – Тебе чують усі люди” (Ю.  Боршош-Кум’ятський); ”А гопак кружля, кружля, Аж хитається земля” (А.  Демиденко).

Один із наскрізних мотивів ПП 60–80-х рр. ХХ ст. – мотив пісні. ЛСГ “мова – пісня” (мова, пісня, слово, голос, спів) структурована так само, як і розглянуті групи поетизмів, пор.: “А пісня злітає, мов птиця, і серця торкає крилом” (Т.  Масенко); “За красну пісню На всі голоси, Що хочеш, водограю, попроси” (В.  Івасюк); “Тож слава герою Хоч долом, горою В піснях стоголосих луна” (І.  Бердник); “І пісня та мені розкаже щиро, Що не прийшла любов, що не пройшла” (Вл.  Григорак); “У такт серцям – зірки пульсують ранні, Пісні любові в сяйві золотім” (Ю.  Ярмиш).

Третій розділ “Індивідуально-авторська інтерпретація образів у ЛСП ПП 60–80-х рр. ХХ ст.“ присвячений визначенню структури ЛСП у проекції на ідіостилі поетів-піснярів. У цій частині дисертації змодельовано системи константних стилетвірних рис мовної практики Д.  Луценка, М.  Сингаївського,  А.  Демиденка, В.  Крищенка. З’ясовано, що індивідуально-авторська ЛСП постає як система лексико-семантичних і тематичних груп із певним стилістичним навантаженням (мікропарадигми конкретно-чуттєвих образів і картинно-образних позначень) та повторюваних авторських мовно-естетичних моделей відтворення об’єктивної дійсності (мікропарадигми наскрізних мотивів).

Спільною словесно-образною структурою в досліджуваних текстах є м і к р о-п а р а д и г м а   е п і т е т і в-к о л ь о р а т и в і в – одно- та двоосновних прикметників, за допомогою яких створюються образи істот та пейзажні картини. Це поетичні означення білий, синій, чорний, блакитний, зелений (М.  Сингаївський); білий, вогнистий, чорний, чорнявий, рожевий, синій, сивий, голубий, червоний, карий, білокрилий, чорнобровий, синьоокий, темно-карий (Д.  Луценко); білий, чорний, чорнявий, червоний, рожевий, полум’яний, жовтий, русявий, зелений, синій, карий, голубий, калинний (В.  Крищенко); білий, білявий, синій, голубий, зелений, карий, червоний, полум’яний, багряний, срібний, золотистий, білопінний, білочолий, срібноперий (А.  Демиденко). Напр.: “Коло броду дотлівали жовті віти яворів, А над ними пролітали білі лебеді вгорі” (Д.  Луценко,); “На білих снігах і на чорних снігах Лежатиму я, мов знеможений птах” (М.  Сингаївський); “Всюди білі, білі оксамити, Та червоні снігурі, мов квіти” (А.  Демиденко); “Де в ліс вростає далина За синіми потоками, Нас приголубила весна Словами кароокими” (В.  Крищенко).

В індивідуально-авторських ЛСП виокремлено м і к р о п а р а д и г м и   н а с -к р і з н и х  м о т и в і в. Зокрема, мотив рідної землі є провідним у пісенній мовотворчості Д.  Луценка, М.  Сингаївського, А.  Демиденка. Його формують іменники Україна, Батьківщина, Вітчизна, Дніпро, Київ, земля, що вживаються в інтимізованих епітетних словосполученнях і репрезентують сему ‛близький, рідний’, а також слова батько, мати, діти, онуки, колосся, хліб, стежина та ін. Пор.: “Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра” (Д.  Луценко); “Стою у полі, Як серед долі, Колосся грає аж під небокрай” (А.  Демиденко).

У громадянській ПП Д.  Луценка та М.  Сингаївського цей словесний образ пов’язаний з актуалізацією публіцистичних кліше як засобів мажорного осмислення розвитку рідної землі у 60–80-х рр. ХХ ст., як-от: “Серце промовляє: Мати в нас одна – Українська земля” (Д.  Луценко); “Тепла в росах стежина – Та, що з ночі пізнаю. Тут моя Батьківщина, Пісня рідного краю” (М.  Сингаївський).

Наскрізний мотив почуттів – ознака мовостилю поетів-піснярів Д.  Луценка, М.  Сингаївського та В.  Крищенка. Лексичні маркери цього мовообразу – назви почуттів, станів (любов, кохання, ласка, надія, печаль, розлука, доля, щастя, журба та ін.), соматичні назви (руки, вуста, очі, серце та ін.). Образотворча роль у таких сполуках належить епітетам (“Не ховала хвилювання, Як прощались – обняла. Теплі руки на прощання Подала” (Д.  Луценко); “Твої брови до любові, Щире серце – до розмови” (М.  Сингаївський); “Світає ранок сонячно І сходить щедрий день З руки твоєї ніжної І погляду ясного” (В.  Крищенко), а також дієслівним метафорам, як-от: “Часто за морем в ночі тривожні Плакало в болях серце сумне” (Д.  Луценко); “Вечори обійшовши і ночі, Я світання діждуся-таки, Бо зоріють в душі твої очі, Чую дотик твоєї руки” (В.  Крищенко).

У мовостилях поетів-піснярів простежено індивідуальні особливості створення мотиву почуттів. Так, у ПП М.  Сингаївського та В.  Крищенка актуалізується стилістична фігура контрасту: “Розлуку і любов, як дві журби, несу, - така любов моя” (М.  Сингаївський); “Жура здолать не зуміє, Забудуться лихі слова, Коли живе в душі надія, Тоді й душа твоя жива” (В.  Крищенко). Увиразнюють ті чи інші мовообрази почуттів народнопісенні порівняння, наприклад у ПП Д. Луценка та М.  Сингаївського: “Яке в тебе серце! В тривогах і болях Ласкаве й чутливе, мов ніжне дитя” (Д.  Луценко); “Далечінь відлунює громами, А душа, мов птаха, над лугами” (М.  Сингаївський). Для  індивідуально-авторського  стилю поета-пісняра В. Крищенка характерні ускладнені генітивні метафори, пор.: “Подаруй мені літо теплих лагідних рук” (В.  Крищенко).

Спільний наскрізний мовообраз для творчості Д.  Луценка, М.  Сингаївського, А.  Демиденка – пейзажний мотив. Його створюють поетичні словосполучення з іменниками зима, весна; ранок, вечір, ніч; хвиля, вітер, даль, туман; дорога, гай, стежка, нива (Д.  Луценко); зоря, місяць, сонце; вітер, небокрай; гай, край, луги, стежка, дорога, поле, земля (М.  Сингаївський); зима, весна, осінь, літо; вода, туман; вечір (А.  Демиденко). Асоціативно-образний потенціал названих ключових слів виявляє їх зв’язок з народнопісенною традицією, в якій засвідчено явище семантичного взаємопроникнення пейзажних номінацій з мовними одиницями на означення станів людини. Напр.: “Разом з тобою лягли спочивати Чайки на стомлені хвилі” (Д.  Луценко); “Закохав мене вечір У свою дивовижну красу, І тепер я зорю На долонях, мов краплю, несу” (М.  Сингаївський); “Шиє з листя ярий дім, Заквіта багряно, Шле у вирій поїзди Осінь полум’яна...” (А.  Демиденко).

У словнику Луценкових ПП фіксуємо й народнопісенні мікрообрази (окремі слова та словесні формули) як стильотвірні модифікатори літературної пісенності, пор.: „Ой ти, ніченько, зоре ранняя, Ждала милого до світання я”. Залучається й модель пісенного паралелізму, як-от: “Закувала зозуленька в лузі, крається моє серденько в тузі”; “Солов’ї в дібровах тьох та тьох”.

Індивідуально-авторські ЛСП репрезентують специфічні мікропарадигми наскрізних мотивів. Зокрема, у ПП Д. Луценка – це мотив чекання, позначений експресією елегійності, яку створюють дієслова відповідної семантики – ждати, приходити, зустрічати і под, напр.: “Там за село проводжала Долю мою молоду. Часто мене зустрічала мамина вишня в саду”.

В ідіостилі В. Крищенка виділено мікропарадигму наскрізного мотиву родини, що визначено функціонуванням назв спорідненості: “Не баріться, діти, матінка чекає, Приїжджайте, діти, поки ще не пізно”; “Може, в житті хтось принаду підкине У чарівничих, звабливих очах. Тільки родина, як зірка єдина, Твій порятунок – надійний причал”.

У пісенних текстах А. Демиденка актуалізується мотив музичної творчості, напр.: “Гарно-гарно бубон вдарив, – З ким же буть мені у парі?”; “І вслухатись в тишу, як в музику – В повнозвучний і мудрий орган”.

В індивідуально-авторських ЛСП Д. Луценка та М. Сингаївського відзначено функціональне навантаження поетизмів – дендронімів, фітонімів, як-от: “Вже дотліває сон-трава, Вже осінь листя з віт зрива” (Д.  Луценко); “Злітають пелюстки із білих ромашок” (М.  Сингаївський). Ці поетичні структури викликають зорові, запахові асоціації: “Я ждав тебе, як ждуть медових квітів снігами запорошені луги” (Д.  Луценко); “Як на ті чорнобривці погляну, бачу матір стареньку, Бачу руки твої, моя мамо” (М.  Сингаївський). Обов’язковий компонент – вказівка на простір, місце, де ростуть квіти, трави, дерева – коло хати, коло саду, вдома, біля вікна і под., як-от: „Край вікна любисток Пророста весною” (Д.  Луценко); “Біля хати росла кучерява розлога калина” (Д.  Луценко). Смерека, явір, тополя, вишня – такий ряд рослинних реалій (поетичних символів) вибудовується із просторово-пейзажного, інтимно-ліричного мотивів мовотворчості цих поетів-піснярів: “Щедро мені щебетала Мамина вишня в саду” (Д.  Луценко); “В полі тополя, в полі висока, схожа на неї доля моя” (М.  Сингаївський).

Отже, за активністю тих чи тих поетизмів, за організацією стійких асоціативно-образних зв’язків у дисертації розрізнено елегійно-мінорну пісенну практику Д. Луценка, мажорний колорит пісенної творчості А. Демиденка, лірично-інтимний колорит ПП М. Сингаївського та В. Крищенка.

У четвертому розділі “Лексичний повтор у текстах ПП 60–80-х рр. ХХ ст.: структурні, формально-семантичні типи, стилістичні функції” визначено жанрово-стильові особливості фігури повтору. За визначенням О.М. Веселовського, власне повтор є хронологічним компонентом в історичній поетиці пісенного фольклорного жанру. Якщо у фольклорному тексті пісенний повтор забезпечує його музично-ритмічну організацію, створює колорит вільної, невимушеної розмовної стихії, то в поетичних літературних творах ця фігура стає дієвим лексико-стилістичним засобом, що використовується і як ритміко-мелодійна структура, і як спосіб створення і підтримування змістової цілісності художнього тексту.

У роботі представлено номінативно-експресивні функції композиційних лексичних повторів – анафоричні, епіфоричні повтори слів, словосполучень.

Зокрема відзначено, що лексична анафора сприяє збільшенню семантичного обсягу мовної одиниці. Саме такий тип повтору створює основну тональність, яка супроводжує всю пісню, нарощує враження, забезпечує експресію інтенсивності вияву ознаки, напр.: “Чую тебе я в дзвоні світання, Чую тебе я в скрипки благанні, Чую тебе, як печаль забринить” (Р.  Братунь).

Перманентна лексична анафора утворює певний музично-ритмічний малюнок: а) мінорні словесно-музичні образи з експресією роздуму, елегійності, спокою, тяглості і под., напр.: “Сніги, сніги, як білі, білі мрії, Сніги, сніги, як білі, білі солов’ї” (А.  Демиденко); б) з лірично-мажорною тональністю, як-от: “Полісяночко, полісяночко, Луки райдужні, синя вись. Полісяночко, полісяночко, Біля мрій моїх зупинись” (В.  Крищенко).

Лексична епіфора у текстах ПП 60–80-х рр. ХХ ст. використовується поодиноко, напр.: “Я для нього, мов чужа, Лебеді, Лебедить моя душа, Лебеді”; “Знову осінь і зима, Лебеді, А я все ходжу сама, Лебеді” (Є.  Летюк).

Як одну з найпоширеніших форм лексичного повтору зафіксовано номінативний лексичний ланцюжок – форми варійованого та неварійованого повтору слова/словосполучення. За структурною характеристикою це повтор контактний, концентрований. Окрім того, що такі повторювані одиниці забезпечують цілісність тексту, вони створюють ефект сповільнення, спеціального підкреслення основного мотиву, надають рядкам певної музично-ритмічної організації. Напр.: “Щедре літо, щедре літо Квітне на ослоні, Всім дарує, мов намисто, Яблука червоні” (А.  Демиденко); “Хлопця чекаю, Що зігріває душу мою, душу мою” (Ю.  Гойда). Стилістична різноманітність властива варійованим повторам, у які вводяться: а) прикметникові епітети-конкретизатори просторових, колірних, емоційно-психологічних, суб’єктивних ознак референтів: “Там, де зустрів тебе, там шумить і нині Гай, зелений гай. Там полюбив, як я, твої очі сині, Гай, зелений гай” (Ю.  Рибчинський); б) займенниковий інтимізований епітет: “Спи, моя, спи, моя зоре, Люлі, моя Катерино” (М.  Нагнибіда); в) образне порівняння: “Чи дорогу тобі, може, хтось перебіг, Чи тебе забарили вітри норовисті, Що так рано в саду Раптом сніг, Сніг, як сміх, на зеленому листі?” (М.  Ткач).

Мовно-естетичну функцію виконують симетричні побудови лексичних повторів-підхоплень. Ці фольклорно-пісенні за походженням структури призначені викликати в уяві певні асоціації. За ритмічно-інтонаційною організацією цей тип повтору багатоплановий: слово, словосполучення в кінці першого віршового рядка ніби стверджує закінчення мовообразу; початок другого ж завжди потребує продовження. Пор.: “Та бита ордою скажених вітрів Стежина до мами, стежина до мами, Стежина побігла поміж ясенів” (К.  Лазаренко).

У стилістиці аналізованих ПП спостерігаємо явище поєднання різних структурних типів лексичного повтору: а) анафоричного дистантного та контактного повторів для виокремлення смислових центрів строфи: “Щирий сміх торкався вуст твоїх, Щирий сміх, як перший сніг. Та днів нестримний біг, Та днів нестримний біг Змести навік не зміг той перший сніг” (М.  Стельмах); б) повтору-потроєння та варійованого номінативного лексичного ланцюжка як сполучення ритмомелодійного та семантично вагомого компонентів: “Ти в косу, Ти в косу, Фіолетові квіти вплітала. Їх красу, їх весняну красу, Як неждану любов пригортала” (Д.  Луценко).

Підґрунтям для розрізнення типів синонімічного повтору є їх експресивні плани – лірично-пісенний та публіцистичний. Спостережено, що в ліричних ПП мовні та контекстуальні синоніми взаємопідсилюють семантичну структуру повтору, сприяють відображенню психології ліричного героя, стану збудження, емоційного реагування на що-небудь. Напр.: “Ці вулиці рідні, ці парки і ріки Я буду любити, кохати навіки, Навіки клянуся тобі” (С.  Романів). У текстах громадянського звучання контекстуальні синоніми створюють мажорну висхідну тональність: “Руку розправив – кличе Нашу сім’ю трудівничу В завтра іти величне – Світле, комуністичне” (Ю.  Петренко).

Досліджено, що ЛСП можна інтерпретувати і як зв’язномовну, текстоцентричну систему номінацій, об’єднаних сигніфікативно-репрезентативними функціями. Ключові слова ЛСП аналізованих ПП забезпечують асоціативно-образну зв’язність, лексико-тематичну підпорядкованість змістових елементів віршового тексту. У зв’язку з цим розглянуто лексико-семантичний повтор.

Як один із виявів лексико-семантичного повтору в аналізованих ПП представлено перифразування, що забезпечує асоціативно-образне варіювання наскрізного словесного образу, його різнобічну мовно-художню функцію. Наприклад, у ПП Р. Савицького “Червоні маки”: ”Червоні маки – квіти кохання, Ясні надії, тихе бажання. Червоні маки – отруйний цвіт, Гірка омана юних літ, Зрадливе розставання” (Р.  Савицький).

Різновид лексико-семантичного повтору – наскрізний вертикальний мовообраз, що реалізується як:

а) лексичний неварійований повтор ключового слова-образу за межами строфи – в усіх наступних. Це забезпечує виокремлення номінативно-експресивної функції фігури повтору, інтенсифікації зорових образів, напр.: “Степом, степом Розгулись гармати, Степом, степом Клекіт нароста... Степом, степом Падають солдати, А кругом Шумлять жита” (М.  Негода);

б) варіювання морфологічних ознак повторюваної одиниці, її сполучуваності, що урізноманітнює зорові, звукові, емоційно-психологічні асоціативні ефекти від мовообразів, посилює концентрацію на референті наскрізного мовного образу. Пор. такі контексти: “Березам сниться тепле літо, Березам сниться світлий гай. На лузі розцвітають квіти, Гуляє вітер-квітограй, Березам сняться юні хмари, Що йдуть, закохані, до них” (П.  Голубничий); “Чуєш, мамо, горлиця мені знову Нагадала давню пісню колискову”; (М.  Ткач); “Чуєш, ненько, вічна пісня та, Що з дитинства несу через всі літа!”; (М.  Ткач); “В полі, мамо, з пісні проросло жито, Буде, мамо, наша пісня жити!” (М.  Ткач); “Чуєш, мамо, учини ж мою волю, – Доки світ в вікні, даруй свої пісні!” (М.  Ткач);

в) кореневий повтор, напр.: “Літо-літепло Поміж нас зійшло, Стиглістю заграло, Нас причарувало” (А.  Демиденко);

г) використання стилістичних функцій синонімії, що сприяє уточненню смислів, урізноманітненню пояснень аналогічних ситуацій, а саме: “Твоя душа понад літами, Що все несуть мене у далі. На всіх шляхах я чую серця твого крик: –Не відкладай доріженьку до мами, Не відкладай доріженьку до мами, Щоб не спізнитися навік” (А.  Демиденко).

У створенні наскрізного вертикального мовообразу відзначено роль ампліфікації, варіювання сполучуваності ключових одиниць ПП. На прикладі популярних ПП А. Демиденка, В. Крищенка, М. Луківа, Ю. Рибчинського та ін. розглянуто функціонування мікротекстових ЛСП наскрізних слів-образів, підпорядкованих темі віршового твору – їх асоціативно-образні системи, напр.: ”Вже догорає небокрай, і злітає жовтий лист, – моя печаль. Вже йдуть від неба до землі, Йдуть дощі, як скрипалі, у синю даль” (Ю.  Рибчинський); “Вже у полоні хмарних днів, Наче музика без слів, твоя любов” (Ю.  Рибчинський). Контекстуальні умови забезпечують нарощення смислів слова, тобто розвиток особливої, релевантної тільки для певного тексту семантичної структури повторюваної лексеми.

У висновках підсумовано результати проведеного дослідження:

1. Парадигматичний підхід до вивчення поетичної мови унаочнює системність, структурованість мовних фактів, дозволяє створювати моделі розвитку поетичної пісенної мови, динаміки образотворення.

2. Особливості семантичної структури тої чи іншої текстової парадигми (функціонально-стильової, індивідуально-авторської, жанрової) визначає певна лінгвостилістична категорія. Ознаки стандартності й стереотипності жанру ПП зв’язані зі змістом понять “ритмомелодика”, “музичність”, “пісенність”.

3. У ЛСП ПП макромасштабність динаміки парадигматичних і синтагматичних відношень слів у мові й у тексті відображає моделювання системи підпарадигм – фольклорної (народнопісенний словник – 145 ключових слів ) та власне поетизмів (традиційна поетична лексика літературно-мовного вживання – 251 одиниця).

Систему лексико-семантичних об’єднань у структурі досліджуваної ЛСП ПП 60–80-х рр. ХХ ст. визначає тематика аналізованих творів, а саме: пейзажна (картинно-образне позначення певної місцевості, станів природи, рослинного й тваринного світів), почуттєва (конкретно-чуттєве відтворення родинних стосунків, психологічних станів людини, зокрема любові, закоханості, розчарувань тощо), громадянська (революційні події початку ХХ ст., Друга світова війна, патріотичні почуття до Батьківщини, рідної землі). Склад ЛСП аналізованих ПП розкриває їх зв’язок із жанром народної ліричної пісні, частково – з поезією громадянського змісту.

Сталу основу ЛСП ПП 60─80-х рр. ХХ ст. становлять назви, об’єднані у ТГ “флороніми”, “назви явищ природи та небесних світил”, “назви місця”, “темпоральна лексика”, ЛСГ “абстрактні назви”. Лексика саме цих груп зазнає динамічного розвитку як у кількісному відношенні (розширення груп слів), так і в плані варіювання сполучуваності. Романтично-сентиментальну, лірично-інтимну експресію мови ПП створюють константні мовно-естетичні знаки – фольклоризми, об’єднані в ТГ “соматичні назви”, “назви спорідненості”, “орнітоніми”, що не зазнали розширення, оновлення у ПП 60–80-х рр. ХХ ст. Складники ЛСГ “власні назви”, “вогонь”, ТГ “військова лексика”, “назви професій” надали жанрово-стильовій специфіці літературно-пісенних творів другої половини ХХ ст. публіцистичного звучання. Проте публіцистична, патетично-філософська експресивність нечисленних текстів пісень громадянської, суспільно-політичної тематики не показова для ЛСП ПП 60–80-х рр. ХХ ст.

Жанрово-стильовою особливістю лексичної структури аналізованих ПП є наявність ЛСГ “мова – пісня”, ТГ “назви музичних інструментів”, “назви танців”.

4. Визначальним для моделювання ЛСП ПП є виокремлення мікропарадигм як форм конкретно-чуттєвого зображення дійсності – епітетів (традиційних та поетичних означень), метафор (дієслівних та іменникових), компаративних зворотів, прикладкових конструкцій, перифраз, а також дієслівних поетичних синтагм з традиційною валентністю.

Насичення текстів ПП постійними епітетами пов’язане з їх психологічним, асоціативним змістом. В аналізованих ПП функціонально навантажені епітетні парадигми з прикметниками ясний, білий, червоний/красний, зелений, сизий; синій, блакитний, голубий; сивий, чистий, студений, рідний. Малопродуктивний клас епітетів-композитів.

Важливі для жанрово-стильової характеристики ПП й функції дієслів у словосполученнях з традиційною валентністю, зокрема в загальномовних метафорах, а також прикладкові словесно-образні метафоричні структури.

За семантичними сітками виділених мікропарадигм в усіх з аналізованих типів поетичних синтагм реалізовано семи ‘звук’ та ‘психологічне сприйняття’.

          5. Індивідуально-авторські лексико-стилістичні підпарадигми змодельовано як системи ТГ та ЛСГ із певним стилістичним навантаженням (мікропарадигми конкретно-чуттєвих образів, картинно-образних позначень) та повторюваних авторських мовно-естетичних моделей відтворення об’єктів певної дійсності (мікропарадигми наскрізних мотивів).

Аналіз ідіостильових ЛСП ПП Д. Луценка, М. Сингаївського, А. Демиденка та В. Крищенка дає змогу встановити, що наскрізними ТГ є фітоніми, дендроніми, а наскрізними мотивами – мотив рідної землі, почуттів, пейзажний. Функціонально навантажені в усіх індивідуально-авторських ЛСП епітети-кольоративи.

6. Лексичний повтор у досліджуваних ПП виконує ритмоорганізаційну, номінативно-експресивну та зв’язномовну, текстоцентричну функції. Як жанрово-стильові ознаки пісенності кваліфіковано вияви лексичної анафори, епіфори, контактних, концентрованих неварійованих та варійованих повторів, повторів-підхоплень.

Отже, під поняттям лексико-стилістична парадигма пісенної поезії розуміємо складну динамічну систему з двома рівноправними і взаємопов’язаними підпарадигмами – фольклоризмів і власне поетизмів, – складники яких об’єднані типовим, традиційним та індивідуально-авторським джерелом у стилістичному навантаженні лексико-тематичних груп для створення конкретно-чуттєвих образів, картинно-образних позначень, для мовно-естетичного моделювання наскрізних мотивів.