Лі Данься. Формування виконавської культури майбутніх педагогів-музикантів України та Китаю у процесі фортепіанної підготовки

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено
мету і завдання роботи, окреслено об’єкт, предмет дослідження, висвітлено
теоретико-методологічні основи та схарактеризовано методи дослідження,
розкрито наукову новизну та практичне значення дисертаційного дослідження,
наведено відомості щодо апробації та впровадження його результатів.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження
проблеми формування виконавської культури майбутніх педагогів-музикантів
України та Китаю у процесі фортепіанної підготовки» - представлено аналіз
філософських, мистецтвознавчих, психолого-педагогічних наукових джерел з
проблеми дослідження, з’ясовано сутність поняття «виконавська культура»,
здійснено компаративістський аналіз традицій фортепіанного виконавства
України та Китаю, окреслено культурологічну спрямованість фортепіанної
підготовки майбутніх педагогів-музикантів цих країн, визначено сутність та
зміст поняття «виконавська культура майбутнього педагога-музиканта».
Феномен «виконавська культура» розглядається з позицій наукової
культурологічної концепції як системи поглядів до вивчення артефактів
культури та організації дослідницької роботи. Аналіз різноманітних теорій
культури (еволюціоністської (Е.Тайлор, Дж.Фрейзер, Л.Морган, Г.Спенсер,
Г.Гегель, Л.Уайт, Р.Раппопорт, М.Харріс та ін.), цивілізаційної (Дж.Віко,
М.Данилевський, О.Шпенглер, А.Тойнбі та ін.), функціоналістської
(Е.Дюргейм, А.Браун, Б.Маліновський та ін.), соціологічної (М.Вебер,
П.Сорокін, Т.Адорно, Р.Мертон, Г.Маркузе та ін.), психоаналітичної
(Г.Лейбніц, І.Кант, З.Фрейд, К.Юнг та ін.), антропологічної (Е.Фінк, Ж.-П.
Сартр, Х.Ортега-і-Гассет та ін.),аксіологічної (В.Дільтей, В.Віндельбанд,
Г.Ріккерт, П.Гуревич) теологічної ( М.Бердяєв, В.Розанов, П.Флоренський) та
інших, а також сучасних українських та китайських досліджень
(В.Андрущенко, Л.Губерський, М.Михальченко, В.Скуратівський, Ху Ши,
Фень Юлань та ін.) дозволив усвідомити означений феномен як багатогранне
явище суспільного життя, сукупність матеріальних і духовних цінностей, які
відображають активну творчу діяльність людей в освоєнні світу в ході
історичного розвитку суспільства.
Унікальною і специфічною сферою культури є мистецтво, зокрема
музика, що в особливий спосіб реалізує відображення і сприйняття дійсності
через художні образи. Ознакою музичного мистецтва є художнє відображення
людського буття у звуковому матеріалі. Відтак, у площині мистецтва
розглянуто музичну культуру як багаторівневу систему, що включає різні види
та жанри музичного мистецтва, композиторську та виконавську творчість.
Доведено, що у становленні і розвитку музичної культури особливе місце
належить музичному виконавству, як різновиду музично-творчої діяльності, що
7
забезпечує реальне (звукове) буття музики, функціонування її у суспільстві як
художнього явища.
Аналіз музикознавчої, культурологічної літератури (В.Белікова,
Н.Жайворонок, Н.Кашкадамова, П.Круль, В. Москаленко та ін.) дозволив
розглянути «виконавську культуру» як соціально-культурний феномен,
складову духовної культури та підструктуру музичної культури. Виконавська
культура музиканта є виявленням його особистісної культури, виступає
системотворчим чинником у процесі засвоєння та реалізації професійних знань,
умінь, навичок та здібностей, характеризує високий рівень оволодіння
виконавською діяльністю в результаті осягнення ідейно-образного змісту
музичних творів, віднайдення способів досконалого втілення композиторського
задуму і самореалізації власного творчого потенціалу.
Розвиток виконавської культури базується на взаємозв’язку традицій та
інновацій, на досягненнях і взаємовпливах різних національних культур.
Компаративістський аналіз традицій фортепіанного виконавства України та
Китаю дозволив визначити особливості виконавської культури цих країн та
шляхи її розвитку в умовах культурно-освітньої інтеграції.
На основі вивчення ґрунтовних наукових досліджень з питань розвитку
української фортепіанної школи (Н. Гуральник, Н. Кашкадамова, В.Шульгіна та
ін.) та педагогічного досвіду з’ясовано, що визначальною рисою українського
фортепіанного виконавства, що ствердилося як вид музичної культури на межі
ХІХ-ХХ ст., є опора на європейські та національні музичні традиції:
загальнокультурний контекст сприйняття та відтворення художніх образів
(Г.Беклемішев, В.Пухальський,); цілісність музичної драматургії (А.Луфер,
К.Михайлов); емоційність, та інтонаційна виразність звуковисловлювання
(О.Криштальський, Р.Савицький); мелодизація фактури (В.Барвінський);
концертно-виконавська, просвітницька практика; розробка науково-методичних
підходів до розвитку музичного мислення та оволодіння виконавською
технікою (П.Луценко). Визначено, що українська школа фортепіанного
виконавства будувалася на принципах культурологічної спрямованості
навчання, індивідуального підходу, співвіднесення художнього змісту
музичного твору з музично-виражальними засобами його виконавського
відтворення, емоційної насиченості виконавської інтерпретації, творчого
самовираження у виконавському процесі (В.Барвінський, Г.Беклемішев,
П.Луценко, К.Михайлов, В.Пухальський, Р.Савицький, , А.Янкелевич та ін.).
Традиції китайського фортепіанного виконавства значно відрізняються
від українських, про що свідчать результати досліджень Сюй Бо, Чао Вень, Ши
Цзюнь-бо, Ян Хун Нянь та ін., а також вивчення виконавського досвіду
блискучих китайських піаністів (Ланг Ланг, Фу Цун, Лі Юньді, Шень Веньюй,
Шюй Фейпін, Ван Юйцзя, Чжан Хаочен та ін.), які здобували перемоги на
престижних фортепіанних конкурсах у різних країнах світу. Несподівано
найвищий рівень піанізму китайських виконавців на рубежі нового століття
(вони стали перемагати недавніх лідерів національних виконавських шкіл, що
мають блискучі історичні традиції) за короткий історичний період становлення
8
і розвитку фортепіанного виконавства в КНР (близько 100 років) здивував
світову музичну громадськість.
Злет фортепіанного виконавського мистецтва в КНР значною мірою
пояснюється активізацією інтересу китайського суспільства до фортепіанної
музики (за останні два десятиліття 80% дітей Китаю стали навчатися гри на
фортепіано, що отримало назву «фортепіанний бум») та швидким
розповсюдженням у навчальних закладах мистецького спрямування
(консерваторії, факультети художніх інститутів, фортепіанні класи
педагогічних університетів, інститутів, технікумів) кращих здобутків світової
фортепіанної педагогіки (методики Ф.Байєра, К.Черні, Ш.Ганона, М.Клементі
та ін.). На основі ретроспективного аналізу процесу становлення і розвитку
фортепіанного виконавства в Китаї визначено такі характерні риси означеного
феномена: яскраво виражений європейський характер, швидкий темп освоєння
світових досягнень цієї галузі, широке співробітництво з іноземними
фахівцями, переконливі презентації за межами країни на авторитетних
конкурсах і фестивалях. Характерним для китайського фортепіанного
виконавства є технічна досконалість і віртуозність гри (установка на
формування технічного апарату є пріоритетною навіть у навчанні дітей
раннього віку); підсилена увага до класичного фортепіанного репертуару (часто
в естрадно-джазовій версії); невпинний пошук шляхів адаптації та асиміляції у
світовий культурний простір.
Узагальнення теоретичного матеріалу показало, що виконавська культура
в Україні та КНР сформувалася як унікальний феномен, що відображає
національні традиції осягнення і творчої інтерпретації художніх образів музики
на основі емоційних реакцій музичного сприйняття, художнього досвіду
виконавця, набутих музично-виконавських знань та вмінь. Такі риси мають
бути притаманними виконавській діяльності вчителя-музиканта, адже він
постійно демонструє учням у власному виконанні зразки художніх образів
музики різних стильових напрямків, жанрів, форм тощо. Однак, при цьому
вчитель має активізувати музичне сприймання дітей, забезпечити усвідомлення
ними художньо-образного змісту музичного твору, викликати відповідну
емоційну реакцію, зосередити увагу на важливих елементах музичної
драматургії, засобах музичної виразності та ін.
На основі теоретичного аналізу педагогічних досліджень українських
(Л.Гусейнова, Н.Згурська, А.Михалюк) та китайських (Ван Цзяньшу, Ген
Цзінхен) науковців, присвячених проблемі формування виконавської культури
майбутніх педагогів-музикантів, визначено що даний феномен є одним із
головних показників досконалості виконавської підготовки студентів вищих
навчальних закладів і передбачає не лише досягнення високого рівня техніки
виконання та знання музичних творів, а й музично-естетичний, професійно-
творчий і духовний розвиток особистості. Виконавська культура майбутнього
вчителя-музиканта трактується у дослідженні як інтегрована професійно-
особистісна властивість, що характеризує здатність до педагогічно доцільної
інтерпретації музичних творів на основі глибокого осмислення музики як явища
9
суспільного життя, усвідомлення її закономірностей, стилів та жанрів,
оволодіння музично-виконавськими засобами відтворення художньо-образного
змісту.
Усвідомлення особливостей виконавських культур України та Китаю
уможливило розробку концепції дослідження формування виконавської
культури майбутніх педагогів-музикантів України та Китаю у процесі
фортепіанної підготовки, що ґрунтувалася на використанні міжкультурного
діалогу та взаємовпливів культур Сходу і Заходу.
У розділі визначено наукові підходи до формування досліджуваного
феномена: культурологічний (орієнтує на усвідомлення культури як явища
суспільного життя та людини, як носія і творця культури), аксіологічний
(визначає цінності культури та особистості), акмеологічний (орієнтує на
самовдосконалення та саморозвиток особистості), компетентнісний (орієнтує
на набуття культурологічних, фахових знань і вмінь та ефективність їх
реалізації у практичній діяльності), що стало підґрунтям цілісного аналізу
окресленої проблеми та склало методологію дослідження.
У другому розділі – «Методичне забезпечення процесу формування
виконавської культури майбутніх педагогів-музикантів України та Китаю у
процесі фортепіанної підготовки» - визначено компонентну структуру
досліджуваного феномена з подальшим розробленням критеріїв і показників,
представлено принципи, педагогічні умови та етапи формування виконавської
культури студентів педагогічних університетів у процесі фортепіанної
підготовки, розробку організаційно-методичної моделі формування означеного
феномена.
Аналіз сутності дефініції «виконавська культура майбутнього педагога-
музиканта» показав, що означений феномен є складовою загальної,
педагогічної та музичної культури особистості, відображає сукупність якостей
музичної діяльності та свідомості, що розкривають міру освоєння музичної
культури суспільства та здатність до педагогічної діяльності, а також
спрямованість на самовдосконалення та духовний саморозвиток. Виходячи із
таких позицій, у структурі виконавської культури майбутнього педагога-
музиканта виокремлено такі компоненти: мотиваційно-ціннісний, когнітивно-
аналітичний, творчо-діяльнісний.
Мотиваційно-ціннісний компонент виражає сформованість мотивів та
прагнень особистості до культурного саморозвитку, вироблення ціннісних
орієнтацій у галузі музичної культури, виконавської діяльності та майбутньої
педагогічної роботи. Когнітивно-аналітичний компонент охоплює сукупність
знань (культурологічних, психолого-педагогічних, спеціальних у галузі
музичного виконавства), необхідних майбутньому педагогу-музиканту для
оволодіння виконавською культурою та ефективного здійснення музично-
педагогічної діяльності, та наявність умінь аналізувати явища музичної
культури та визначати шляхи музично-естетичного виховання. Творчо-
діяльнісний компонент виражає здатність до яскравого художньо-образного
виконання музичних творів на основі музично-виконавського досвіду,
10
сформованість музично-виконавських умінь та навичок, здатність до
презентації музичних творів учнівській аудиторії.
Відповідно до означених структурних компонентів розроблено систему
критеріїв та показників оцінювання сформованості виконавської культури
майбутніх педагогів-музикантів. Критерієм мотиваційно-ціннісного
компонента визначено міру особистісної цілеспрямованості до формування
виконавської культури з показниками: інтерес до музично-виконавської та
педагогічної діяльності; зацікавленість у розширенні культурологічних знань,
удосконаленні фахових умінь та навичок; ціннісне ставлення до музично-
педагогічної діяльності. Критерієм когнітивно-аналітичного компонента
визначено ступінь культурологічної та музично-педагогічної обізнаності, що
схарактеризовано такими показниками: загальнокультурна ерудованість;
знання у галузі музичної культури, фортепіанного виконавства; усвідомлення
значення музичного виховання та духовного розвитку особистості. Критерієм
творчо-діяльнісного компонента визначено міру сформованості
інтерпретаційних умінь щодо виразного відтворення художньо-образного
змісту музичних творів у власному виконанні. Показники: здатність до
виконавської інтерпретації музичних творів різних національних культур та
стильових напрямків; уміння використовувати набуті знання та виконавські
навички у музично-педагогічній діяльності; здатність до творчого
самовираження у виконанні музичних творів.
Розробка методичного забезпечення процесу формування виконавської
культури майбутніх педагогів-музикантів у процесі фортепіанної підготовки
ґрунтувалася на принципах: культурологічної спрямованості навчання;
індивідуалізації; діалогічної взаємодії; інтеграції художніх знань у процесі
осмислення музики як феномена культури; інтелектуально-творчого підходу у
вирішенні художніх і технічних завдань у музично-виконавському процесі;
творчого самовираження у процесі виконання музичних творів.
Принцип культурологічної спрямованості визначено як провідний, що
орієнтував на усвідомлення значущості культури у навколишньому житті,
формування культури особистості, її духовного світу в процесі пізнання
мистецтва, його культурологічних підвалин. Принцип індивідуалізації
передбачає визнання неповторності кожної особистості, збереження її
індивідуальних емоційно-оцінних реакцій та застосування неповторних засобів
мистецької творчості. Принцип діалогічної взаємодії визначає партнерські
(діалогічні) стосунки викладача і студента у навчальному процесі, а також
внутрішній діалог виконавця з образами музики, орієнтує на усвідомлення та
осмислення діалогічності розвитку культур. Принцип інтеграції художніх знань
у процесі осмислення музики як феномена культури орієнтує на осмислення
цілісності художньо-мистецьких явищ. Принцип інтелектуально-творчого
підходу у музично-виконавському процесі передбачає взаємодію раціонального
і емоційного у вирішенні художніх і технічних завдань, понятійне осмислення і
естетичне переживання мистецтва. Принцип творчого самовираження у процесі
11
виконання музичних творів орієнтує на вияв творчої ініціативи, втілення
власних думок і переживань у виконавському процесі.
Означені положення стали основою для визначення педагогічних умов
формування виконавської культури майбутніх педагогів-музикантів у процесі
фортепіанної підготовки, а саме: створення творчої атмосфери занять;
забезпечення культурологічного спрямування та інтеграції художніх знань;
стимулювання до пізнання сутності національних культур та усвідомлення
культурних альтернатив; підтримка творчої ініціативи та самостійної
діяльності в опрацюванні музичних творів.
За таких педагогічних умов передбачено використання інформативних
(повідомлення, презентації), аналітичних (пояснення, обговорення, дискусії),
інтегративних (синхронний та діахронний аналіз, проведення художніх
паралелей), інтерактивних (діалог, «круглий стіл», «мозковий штурм»),
творчо-діяльнісних (творчі завдання, концертно-виконавська практика)
методів у послідовному проведенні педагогічної роботи з формування
виконавської культури майбутніх педагогів-музикантів згідно організаційно-
орієнтаційного, інформаційно-пізнавального, діяльнісно-коригувального та
самостійно-творчого етапів. Основними формами педагогічної роботи
визначено: індивідуальні (урок-діалог) групові (спецкурс-практикум), творчо-
самостійні.
Окреслені принципи, педагогічні умови, етапи проведення педагогічної
роботи, розроблені форми та методи склали основу методичного забезпечення
формування виконавської культури студентів та уможливили розробку
організаційно-методичної моделі формування досліджуваного феномена (Рис.1,
стор 12.).
У третьому розділі – «Дослідно-експериментальна робота з формування
виконавської культури майбутніх педагогів-музикантів України та Китаю у
процесі фортепіанної підготовки» - висвітлено зміст та результати
експериментальної роботи: дослідження стану сформованості виконавської
культури майбутніх педагогів-музикантів в умовах навчання гри на фортепіано
за традиційною методикою, виявлення рівнів сформованості виконавської
культури студентів педагогічних університетів з наданням якісних і кількісних
характеристик, перевірка експериментальної методики та аналіз результатів
дослідження.