ЛІКУВАННЯ І ПРОФІЛАКТИКА РЕЦИДИВІВ ХРОНІЧНОГО САЛЬПІНГООФОРИТУ ХЛАМІДІЙНОЇ ЕТІОЛОГІЇ

Краткое содержание

Матеріали та методи дослідження. Дослідження проводилося наступними етапами:

І етап – проведено ретроспективний аналіз історій хвороб жінок з хронічним сальпінгоофоритом хламідійної етіології, які мали в анамнезі повторні загострення даного захворювання.

ІІ етап – комплексне обстеження 157 жінок, хворих на ХСО, у віці від 18 до 45 років, які мали в анамнезі повторні загострення ХСО, підтверджені за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) та імуноферментного аналізу на Chlamidia trachomatis. Обстежено 50 соматично та гінекологічно здорових жінок, які склали контрольну групу; проведено комплексне дослідження імунологічних (клітинний і гуморальний імунітет) та біохімічних (ПОЛ, АОЗ, СМ) показників, УЗД органів малого тазу.

ІІІ етап – пацієнтки із ХСО хламідійної етіології були розподілені на дві групи – основну (79 осіб) та групу порівняння (78 пацієнток), які були рандомізовані за віком, тривалістю та характером патологічного процесу, частотою роз­витку загострень, розподіл на групи проводився за методом випадкового добровільного анонімного вибору; за основними показниками дані групи не відрізнялися. Пацієнтки із основної групи додатково до загальноприйнятого лікуван­ня отримували глутаргін по 0,5 г 3 рази на день усередину протягом 20 – 30 діб поспіль, а також циклоферон у вигляді 12,5% розчину внутрішньом’язово по 2 мл 1 раз на день 5 днів поспіль, потім у цій же дозі через день (усього 10 ін’єкцій). У комплексі медичної реабілітації ці жінки отримували фітопрепарат лізорм по 20 – 30 крапель на півсклянки води усередину 3 рази на добу протягом 20 – 30 діб поспіль. Група порівняння одержувала лікування та реабілітацію лише за допомогою загальноприйнятих препаратів у середньотерапевтичних дозах (азитроміцин, флуконазол, карсил або силібор, протизапальні засоби, полівітаміни).

ІV етап – оцінку ефективності лікувальних та реабілітаційних заходів проводили за даними клінічного, біохімічного та імунологічного обстеження, а також терміном досягнення і тривалістю стійкої клініко-лабораторної ремісії захворювання.

Крім загальноприйнятого клініко-лабораторного обстеження у всіх жінок, які були під наглядом, проводилися додаткові імунологічні та біохімічні дослідження. Визначали рівень „середніх молекул” (СМ) у сироватці крові мето­дом В.В. Ніколайчика і спів­авт. (1991). За концентрацією СМ судили про вираженість та наявність клініко-біохімічного синдрому ендогенної МІ (Л.Л. Громашевська, 1997, 2006). Активність перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) оцінюва­ли за вмістом у крові проміжних продуктів ліпопероксидації – дієнових кон’югат (ДК) та кінцевого продукту ПОЛ – малонового діальдегіду (МДА) спектрофотометрично, а також рівнем перекисного гемолізу еритроцитів (ПГЕ). Аналізували ак­тив­ність фер­мен­тів системи АОЗ – су­пе­р­оксид­дис­му­та­зи (СОД) та ката­ла­зи (КТ) спект­рофотометрично. Обчислювали інтегративний індекс Ф як спів­відношення прооксидантних та антиоксидантних властивостей крові (СОД·КТ/МДА). Вивчали рівень окисленого (ОГ) та відновленого глутатіону (ВГ) (Г.Ю. Мальцев, 2002) у крові та вітамінів з антиоксидантними властивостями (аскорбінової кислоти, токоферолу та ретинолу) у сироватці крові.

З імунологічних показників вивчали загальну кількість Т (CD3+), В (CD22+)-лімфоцитів, субпопуляцій Т-хелперів/індукторів (CD4+) і Т-супре­со­рів/кілерів (CD8+) у цитотоксичному тесті з моноклональними антитілами (МКАТ). У роботі використовували комерційні МКАТ класів CD3+, CD4+, CD8+ і CD22+ НВЦ „МедБиоСпектр” (РФ – Москва). Функціональну активність Т-клітин оцінювали за допомогою реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ) з використанням мікрометоду (Е.П. Киселева и соавт., 1985). Концентрацію циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) вивчали методом преципітації в розчині поліетиленгліколю (ПЕГ) з молекулярною масою 6000 дальтон; молекулярний склад ЦІК – шляхом диференційованої преципітації в 2 %, 3,5 % і 6 % розчинах ПЕГ. Фагоцитарну активність моноцитів (ФАМ) досліджували чашечковим методом (В.М. Фролов та співавт., 1989). При цьому вивчали фагоцитарне число (ФЧ), фагоцитарний індекс (ФІ), індекс атракції (ІА) та індекс перетравлення (ІП), що дозволяло судити про функціональний стан макрофагальної фагоцитуючої системи (МФС). В якості об’єкту фагоцитозу використовували живу добову культуру Staph. aureus (штам 505). Рівень імуноглобулінів (Ig) сироватки крові основних класів – A, M, G – вивчали методом радіальної імунодифузії. Рівень цитокінів (ІЛ-1β, ФНПα, ІЛ-4 та ІЛ-10) визначали з використанням сертифікованих в Україні тест-систем виробництва ТОВ „Протеїновий контур” (РroCon), СПБ – РФ. Дослідження здійснювали за допомогою ІФА на імуноферментному аналізаторі PR 1200 фірми Sanofi Diagnostics Pasteur (Франція) згідно з інструкцією фірми виробника реагентів для ІФА.

Статистичну об­роб­ку одержаних результатів досліджень здійснювали на базі обчислювального центру Східно-Українського Національного Університету ім. В. Даля на персональному комп’ютері Intel Pentium III 800 за допомогою багатофакторного дисперсійного аналізу з використанням пакетів ліцензійних програм Microsoft Office 97, Microsoft Excel Stadia 6.1 / prof та Statistica.

Отримані результати та їх обговорення. Клінічна картина ХСО хламідійної етіології у обстежених жінок характеризувалася частими загостреннями запального процесу, які були типовими за симптоматикою (нездужання, загальна слабкість, підвищена втомлюваність, наявність субфебрилітету, болючість придатків при пальпації, виділення з цервікального каналу та інш.). За даними УЗД органів малого тазу у всіх обстежених жінок відмічено потовщення та звивистість маткових труб.

Повторне обстеження після завершення курсу лікування дозволило встановити, що в основній групі хворих (яка додатково отримувала комбінацію глутаргіну та циклоферону) – у 74 (93,7 %) жінок було досягнуте одужання, яке проявлялося негативною ПЛР та рівнем Ig G у межах 1:16, 1:32, у 5 (6,3 %) – суттєве покращення стану здоров’я. У групі порівняння одужання досягнуте у 45 осіб (57,7 %), покращення стану здоров’я – у 20 (25,6 %), відсутність позитивної динаміки клінічних показників мала місце у 13 (16,7 %). У хворих основної групи відзначалося істотне скорочення тривалості збереження клінічної симптоматики ХСО, а саме біль внизу живота в основній групі зник у середньому на 6,8±0,5 до­би раніше, загальна слабкість – на 3,4±0,05 доби, нездужання – на 6,1±0,1 доби, підвищена стомленість – на 6,0±0,05 доби, субфебрилітет – на 7,5±0,3 доби (Р<0,05). При гінекологічному об­сте­женні встановлено, що у жінок основної групи болючість при пальпації придатків матки зникла на 6,3±0,2 доби ра­ні­ше, виділення з цервікального каналу – на 6,1±0,35 доби раніше (Р<0,05). Тривалість перебування у стаціонарі (кількість ліжко-днів) склала у жі­нок основної групи 9,7±0,3 доби, групи порівняння – 15,1±0,5 доби, тобто на 5,4±0,2 доби менше (Р<0,05).