ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ І КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТИ АВТОРСЬКОГО ЖІНОЧОГО МОВЛЕННЯ В РОМАНАХ МАРГЕРІТ ДЮРАС

Краткое содержание

Розділ 1. “Особливості репрезентації жіночої мовної особистості в текстах французького Нового роману”. В художніх текстах виявляється суб’єктивне ставлення письменника до дійсності, отже, мовлення віддзеркалює особистісні риси мовця, тобто мовну особистість. Під мовною особистістю ми розуміємо узагальненого суб’єкта культурної спільноти, який характеризується вмотивованою пізнавальною та практичною діяльністю (В.І.Карасик). Пізнавальний аспект мовної особистості, що досліджується в межах лінгвокогнітивної парадигми, концентрує увагу на проблемах мовної свідомості. Остання постає як системне утворення, оскільки компоненти, якими оперує свідомість, ґрунтуються на певній ієрархії актуальних для людини ознак (Ю.М.Караулов), отже, виявляються гендерні особливості та вподобання. Гендерно зумовлена організація компонентів тексту відображає упорядкування сприйняття реальності авторською мовною особистістю, підкреслює індивідуальність авторського стилю. Гендерна приналежність, таким чином, є однією з найсуттєвіших ознак мовної особистості автора, оскільки вона впливає на формування гендерно диференційованого досвіду та ціннісних орієнтацій; в художньому тексті всі вони співіснують, об’єднані в єдиний простір концептуальною системою автора.

Із моменту появи жанр роману існував як суб’єктивоване викладення подій, оскільки головною метою роману було не лише відображення життя, а й віддзеркалення певного його боку (P.Chartier). В середині ХХ століття у Франції з’являється феномен “Нового роману”, його становлення збігається з появою у французькій літературі значної кількості авторів-жінок. Дослідники пов’язують це з багатьма чинниками, проте найзначнішим визнають те, що текстова організація Нового роману гармоніює з гендернозумовленими жіночими психологічними особливостями (C.Clément, N.Wolf).

Особливостями жіночого письма є його непослідовність, суб’єктивність, воно має більше відступів та розривів порівняно з чоловічим, а текстова організація Нового роману постулює невтручання оповідача в перебіг подій і заперечує традиційне трактування класичного персонажу, як і простору й часу (J.Dumont). У французькому Новому романі авторське мовлення набуває нових рис: автори обґрунтовували відмінну від класичного роману оповідну організацію тексту, нові засоби використання мовного матеріалу. Розвиваються дві манери “писання”: “наукова” та “наївна” (терміни N.Wolf). Неороманісти “наукового” напрямку вживали мовні елементи, які традиційно не належать до художнього мовлення: обтяжений синтаксис, ускладнена пунктуація, використання та змішування в оповідній тканині тексту різних функціональних стилів. “Наївна” течія Нового роману характеризується протилежними рисами: розмовним лексичним матеріалом, пунктуацією, яка відповідає нормі французької орфографії, і спрощеним синтаксисом. Суперечливість між простим реченням та ускладненою оповідною організацією, характеризованою одночасним залученням різних типів оповідачів, і створює художній ефект. У межах “наївної” течії Нового роману синтаксичні розриви, властиві для “наукового” стилю, зустрічаються досить рідко, здебільшого вони відносяться                                  до оповідної організації тексту, що й забезпечує створення ефекту реального мовлення, своєрідної авторської сповіді. Таке оформлення художнього тексту вважається природнім саме для жіночих текстів, яким притаманні автобіографічність і сповідальність (О.Л.Козачишина, D.Cameron). Тобто, в межах Нового роману виникли умови, сприятливі для текстової реалізації жіночої мовної особистості.