ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ ТА КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТИ ВНУТРІШНЬОГО МОВЛЕННЯ ПЕРСОНАЖІВ (НА МАТЕРІАЛІ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ Ф.МОРІАКА)

Краткое содержание

Розділ 1. “Проблеми вивчення внутрішнього мовлення в художньому тексті у світлі когнітивно-інтерпретативного підходу”. Художній текст як когнітивно-комунікативне утворення, смисл якого заданий текстовими концептами (О.М.Кагановська, Є.Я.Кресан), являє собою результат авторського уявлення про дійсність. Отже, він є реалізацією художньої картини світу, частини загальної картини світу, засобами художньої мови (Г.А.Брутян, І.Г.Торсуєва).

Великий за обсягом художній твір – роман, зокрема французький роман, протягом свого становлення як самостійного прозового жанру зазнав значних трансформацій у змісті оповіді. Французький роман ХХ століття – це поліфонічна психологізована художня оповідь. Відображення подій у свідомості персонажів спричинило утворення нових форм характеризації – введення до тканини художнього твору внутрішнього мовлення героїв.

Характеристика внутрішнього мовлення як мовленнєво-розумового процесу, де смисл слова переважає над його значенням (В.С.Біблер, Л.С.Виготський, Н.О.Краєвська, О.О.Залевська, Сh.Puech), дає підстави стверджувати, що ВМ є безпосереднім середовищем для формування та розгортання вербалізованих концептів. До того ж, ВМ властива специфічна комунікативність: настанова на уявного співбесідника (В.С.Біблер, М.Р.Львов, В.Л.Рінберг, G.Bergounioux, Ch.Puech, A.Rabatel). Діалогічність ВМ, яка переходить у полілогічність, є структурним і семантичним компонентами форм його відтворення в художньому творі.

У реферованій роботі розглянуто наукові підходи до визначення та класифікації форм репрезентації мовленнєво-розумової діяльності персонажів художнього твору, серед яких виділено: 1) невласне-пряму мову (НПМ) – форму передачі чужого внутрішнього мовлення через інтерференцію суб΄єктно-мовленнєвих планів автора й персонажа; 2) внутрішні рефлексії (ВРф) – вкраплення невласне-прямої мови, що передають внутрішню миттєву реакцію персонажа на події, які відбуваються в навколишньому світі; 3) внутрішній монолог та внутрішній діалог (ВМг, ВД) – найбільш суб΄єктивні форми внутрішнього мовлення персонажа, яким властиве збереження автономності лінії героя та лінії автора; 4) потік свідомості (ПС) – найменш розчленована та найбільша за обсягом форма ВМ персонажа, де плану останнього надається необмежена роль в оповіді; 5) художню репрезентацію перцепцій разом із думками інтерпретовано в дисертації як “невербалізоване внутрішнє мовлення” (НВМ).

Цим формам ВМ властиве часткове взаємопроникнення та взаємопоглинання в тканині художнього твору, наприклад:

Mon Dieu! ce prêtre leur enseignait le catéchisme. C’était lui, et non un autre, qui en avait la charge. Ce prêtre… Il pensa avec terreur qu’il avait consenti à le rencontrer, à l’écouter, non qu’il redoutât rien pour lui-même…Mais que répondre? Toute à l’heure sa langue était comme liée.

−Peut-être n’auras-tu pas à parler. Il ne t’est demandé que d’être là.

D’où venait cet ordre, qui retentissait en lui, d’où venait-il, sinon de lui-même? (Мauriac, Аgneau, 195).

Аналіз цього зразка ВМ, дає підстави визначити його як НПМ. На це вказує граматичний маркер − займенник 3-ї особи однини. З іншого боку, в даному уривку створене враження безпосереднього запису процесу ВМ: уривчасті конструкції, посилена займенниковість, повтори, вигуки тощо. Це вказує на можливість вбачати в уривку ПС, адже домовленнєві стадії виражені мовно. До того ж, сюди включено речення, графічно оформлені як репліки діалогу. Свідомість персонажа розщеплена на два голоси, а займенник 2-ї особи однини є граматичним маркером ВД. Терміни НПМ, ВМг, ПС вживаються на позначення явищ, схожих між собою. Наявність великої кількості перехідних форм ВМ призводить до їх часткового взаємопоглинання. З іншого боку, кожен із наведених термінів представляє окремий підхід до класифікації форм відображення ВМ.

Особливу увагу приділено специфічній формі передачі мовленнєво-розумової діяльності персонажа, спорідненій з НПМ, яка виділена у французькій лінгвістиці та визначена як “point de vue” – точка зору (А.Рабатель). Концепція цієї форми ВМ виходить із теорії про роз’єднання оповідача й мовця. Неоформлені вербально висловлення є парадоксальним вираженням якщо не мовлення, то, принаймні, суб’єктивної точки зору, відмінної від точки зору мовця. ВМ у цьому феномені існує як експресивний відбиток перцептивного та інтерпретативного руху, не позначеного в тексті дієсловами мовлення та думки. Визначення терміна “point de vue” (для форми ВМ) збігається з терміном “точка зору”, який має дещо інше функціональне навантаження. Тому на позначення цього феномену як форми репрезентації мовленнєво-розумової діяльності персонажів у художньому тексті в дисертації запропоновано термін “невербалізоване внутрішнє мовлення” (НВМ), взятий із характеристик “point de vue”, наведених французьким лінгвістом А.Рабателем. НВМ споріднене з НПМ. Специфічністю НПМ є те, що вона може обмежитись відтворенням тільки думок, відділених від перцепцій. НВМ являє собою художнє відтворення перцепцій разом із думками. НВМ рідко відділене від інших форм передачі чужого мовлення. Якщо НВМ передує прямій мові, то воно відповідає феномену попередньої вербалізації. Якщо НВМ супроводжує НПМ, то воно є коментарем, що продовжує думку в підсвідомості мовця. Ознаки НВМ розчинені серед цих форм за відсутності дієслів сприйняття. Це непряма форма передачі ВМ, що демонструється на такому прикладі:

Un coq me réveille. Est-ce déjà l’aube? Je gratte une allumette: il n’est pas cinq heures. Je décide d’attendre encore (Мauriac, Pharisienne, 801).

Фрагмент із роману Ф.Моріака “La Pharisienne” є ілюстрацією НВМ, уведеного у ВМг персонажа. Граматичний маркер − займенник 1-ї особи однини, вказує на те, що оповідь ведеться в суб’єктивному плані персонажа. Він є оповідачем і суб’єктом свідомості. На протікання розумових процесів прямо вказує дієслово “décide”, що дозволяє визначити весь уривок як ВМг. Але перші три речення не містять дієслів мовлення та думки. Вони передають слухові (“Un coq me réveille”), дотикові (“Je gratte une allumette”), зорові (“il n’est pas cinq heures”) перцепції персонажа разом із його умовиводами (“Est-ce déjà l’aube?”). Отже, йдеться про НВМ, майстерно вписане автором до ВМг персонажа. Таким чином, спростовується думка про опозицію НВМ та ВМг як протиставлення несвідомого свідомому. Несвідоме може бути виражене і через ВМг,                         а НВМ передає думки, що тільки зароджуються та знаходяться в процесі формулювання.

Таким чином, термін ВМ обраний як узагальнюючий для всіх форм репрезентації мовленнєво-розумової діяльності персонажів художнього твору, оскільки ВМ як феномен мовлення та думки інтегрує ці форми.

Розділ 2. “Когнітивна динаміка розгортання текстових концептів у внутрішньому мовленні персонажів у романі Ф.Моріака ″Agneau″”. У Франсуа Моріака, письменника-християнина, представника французької літератури ХХ століття, кожен твір є тією чи іншою мірою автобіографічним. Для комплексного системного аналізу в цьому розділі обрано роман “Agneau” – один із романів пізнього періоду творчості Ф.Моріака, який є показовим для ілюстрації моріаківського світогляду та розуміння концептуальної картини світу письменника-християнина.

З метою виявлення концептуальної інформації, що розуміється як інформація, шляхом аналізу якої вичленовуються текстові концепти і яка створює підґрунтя для розгортання базових концептів художнього твору, зроблено концептуальний аналіз сильних позицій роману Ф.Моріака “Agneau”: заголовка, епіграфа, передмови. Проведений аналіз показав, що вони містять прихований, концептуально підтекстовий смисл повідомлення, в якому реалізується основний концепт автора. Цим концептуально підтекстовим смислом є біблійне вчення про гріх та спокутування людини Богом (Книга пророка Ісаї 29: 22; 43: 1; 44: 22-24; Євангелія від св. Матвія 20: 28; Марка 10: 45; Послання апостола Павла до галатів 3: 13; 4: 5; Перше послання апостола Павла до Тимофія 2: 6).