ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІСПАНСЬКИХ ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТІВ “ЗОЛОТОГО ВІКУ”

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано доцільність проведення дослідження, актуальність обраної теми, визначено наукову новизну, сформульовано мету, завдання й основні положення, що виносяться на захист, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, викладено теоретичне, практичне значення його результатів.

У першому розділі “Семантика образної системи іспанського поетичного тексту в світлі лінгвостилістичного та лінгвокогнітивного підходів” здійснено критичний огляд наукової літератури й викладено основні теоретичні положення дисертаційної роботи, на які спирається вивчення семантики поетичного тексту в межах лінгвостилістичної та лінгвокогнітивної парадигми. Увагу зосереджено на категоріальних поняттях: поетичний текст, дискурс, жанр та художній образ; розкрито жанрову специфіку іспанських віршованих творів “Золотого віку”.

Іспанський поетичний текст аналізованого періоду є специфічним мистецтвом. Він характеризується, передусім, наявністю художніх образів. Поетичний текст виступає індивідуальним як з точки зору його створення, так і з точки зору його сприйняття, тобто він є суто антропоцентричним, незважаючи на те, що його система відношень, які знаходяться всередині тексту, а також мовні засоби співвідносяться з позатекстовою реальністю, літературною нормою та історією.

Поетичний текст як форма реалізації авторського замислу та втілення його емоційних і естетичних переживань характеризується низкою особливостей: наявністю ядра й периферії, ускладненою структурою та семантикою, варіативністю асоціативного поля тексту, особистістю автора (Л.М.Васильєв).

На рівні змісту основним у поетичному тексті є передача якісних художніх властивостей; на рівні вираження – конвергенція стилістичних прийомів, що несуть на собі найбільше функціональне навантаження. Ці особливості слід враховувати у процесі визначення ядра й периферії – ступеня інтегрованості тексту.

XVII століття визначає початок нової епохи в розвитку словесної творчості, що виявляється у комплексних філософських, культурологічних, а також граматичних, лексичних, морфологічних дослідженнях, подальше виокремлення та розробку мовних моделей, стильових принципів, категорій рефлективної і критичної діяльності. Цей період включає і поезію іспанської літератури ХVI та ХVII століть, у яких відбувається становлення художнього образу, що характеризується переходом від раціонально-логічної свідомості Античності та ірраціонального Середньовіччя до індивідуально-творчої. В цей період поети понад усе цінують картини буття людини. Того часу ренесансна Іспанія була здатна закодифікувати свою мову. Починаючи з XVI століття, література виступає як предмет, що підлягає осмисленню. Літературу намагаються виявити за межами простору, в рамках культури якої вона знаходиться. Це також стосується класичної іспанської літератури “Золотого віку”. Отже, текст літератури формується в межах нового ментального простору, тому природа і слово можуть безмежно перехрещуватись, утворюючи для читача великий та єдиний текст.

Іспанська література “Золотого віку” розглядала ЛЮБОВ як концепт, що містив у собі природну силу, спрямовану на задоволення почуття і душевне кохання, які поєднувались одночасно. Єдність любові, чуттєвості були ідеалом і називаються “галантним часом” (galán – елегантний чоловік, коханець).

Поети тієї епохи присвячували себе складанню елегій і пісень. В іспанських поетичних текстах можна спостерігати два полюси концепту ЖИТТЯ: жага до життя і страх перед смертю, неможливість пізнання самого себе та пізнання світу, що зазнає цілковитого переосмислення в наш час у руслі розвитку         концептуального підходу.

В літературі “Золотого віку” образ Бога концептуалізується через образ Христа і залишається емоційно забарвленим поряд з проникністю релігії з глибшим самоусвідомленням людей. Отже, релігійність можна розглядати як процес інтенсифікації конфесійного життя в народі. Через Бога окрема людина має усвідомити власну індивідуальність, відчути себе своєрідною особистістю.

Настрої розчарування, невпевненості та песимізму відображалися також у поетичних текстах “Золотого віку” і теологічні погляди знову зблизилися, розглядали життя як передпокій СМЕРТІ.

Виявлені концепти ЖИТТЯ, ЛЮБОВ, БОГ, СМЕРТЬ – найчіткіші та найвиразніші представники іспанського поетичного тексту кінця XVI – першої половини XVII століття, де відбувся перехід від фізичної та релігійно-культурної трансформації до нової міметичної ментальності в іспанському суспільстві та літературі, зокрема.

Рівень художнього образу є актуальним завдяки метакомунікативній та метамовній функціям, що стають важливою ознакою розвитку жанрово-стильової системи в XVІ-XVIІ століттях.

Іспанська поезія містить загальну концепцію тексту, задану індивідуально-авторським внутрішнім кодом, поетична функція постає як своєрідна квінтесенція мовних можливостей і активний модифікатор інших мовних функцій, що веде до формування креативного простору мовленнєвої діяльності.

Художній образ в іспанських поетичних текстах є не лише засобом підвищеної експресивності, емоційності, а й виступає у ролі інтенсифікатора компресії інформації, оскільки він як представлення загального через одиничне має здатність стисло реалізувати у невеликому за обсягом тексті поетичні образи.

Система жанрів і форм поезії, яка зовні залишалася практично незмінною з часів Відродження, у багатьох випадках наповнилася новим змістом. Іспанські дослідники в роботах про поезію “Золотого віку” зазвичай розподіляють твори на три великі групи: 1) поезія в народних традиціях; 2) жанри культистської орієнтації (поезія для освічених людей); 3) твори “на випадок” (Р. Менендес Підаль).

Іспанська поезія того періоду відбивається у новому найвпливовішому напрямку в європейській літературі кінця XVI-XVII століття під назвою “концептизм”, що виражається у складних тропеїчних засадах та функціональних модифікаціях. Відбувається процес ресемантизації національного фольклору. Драматург того часу Лопе де Вега включав до своєї творчості народні пісні та їх обробки, писав вірші, користуючись розмірами народної поезії: A mis soledades voy//de mis soledades vengo//porque para andar conmigo//me bastan mis pensamіentos (Romance). Автори активно використовували романс і його     різновид – авторський романс, яким захоплювалися такі іспанські поети як Л.Гонгора, Ф. де Кеведо та Л. де Вега: Por eso, morzuelas locas//Antes          que la edad avara//el rubio cabello de oro//convierta en luciente                     plata (L. de Góngora).

Таким чином, оповідь про подію та її переживання, які складають основу драми, трагедії, є однією з визначених художніх домінант XVI століття. Звернемо увагу на те, що іспанський поетичний текст розгортається в лінійному, об’ємному плані, який містить змістовно-концептуальну інформацію, що об’єднує художню концепцію текстів.

Другий розділ “Концептуальна модель художніх образів та стильові домінанти в іспанських поетичних текстах “Золотого віку” присвячено розгляду поняття концепту й дослідженню прототипних моделей концептів ЖИТТЯ, ЛЮБОВ, БОГ, СМЕРТЬ, які складають іспанську поезію “Золотого віку”.

Іспанський поетичний текст відображає об’єктивний світ, відтворений у певній авторській перспективі. Кожен автор вибірково моделює дійсність відповідно до свого світосприйняття і світогляду. Таким чином, концептуальна картина світу містить систему концептів, що являють собою інформацію, яку має у своєму розпорядженні носій такої системи про дійсний або можливий стан речей у світі. Концепт тотожний художньому образу, який може асоціюватися з об’єктом        будь-якого рівня.

Під концептом розуміємо термін, що слугує для пояснення одиниць ментальних та психічних ресурсів нашого пізнання, являється інформаційною структурою, яка відображає знання та досвід людини і є складником концептуальної схеми (О.С.Кубрякова). Базові концепти ЖИТТЯ, ЛЮБОВ, БОГ, СМЕРТЬ, які       об’єднані низкою художніх образів, виступають основними елементами           концептуального мислення.

Концептуально-семантичний аналіз об’єктної частини спрямовано на визначення концепту ЖИТТЯ. Існування концептуальної схеми ЖИТТЯ Є РУХ мотивовано наявністю в образах-схемах обох концептів спільних споріднених ознак, що мають сему руху: huir, andar, ir, venir. Тому концептуальна схема художніх образів є прототипною (Л.І.Бєлєхова). Лінгвокогнітивні операції спеціалізації, модифікації та лінгвокогнітивні процедури конкретизації, розширення, компресії дають змогу побудувати категоріальні концептуальні схеми.

Концепт ЖИТТЯ підсилює своє значення через відповідні лексеми, що виражають такий дієслівний ланцюг: despertar, lucir, seguir, producir, amanecer, mejorar, renovar, encender, nacer. Усі одиниці тексту взаємопов’язані та об’єднуються семантичними й формальними повторами.

Побудова прототипної концептуальної схеми здійснюється шляхом концептуального аналізу художніх образів, що об’єднані загальним концептуальним референтом, тобто концептом ЖИТТЯ: No llegue para mí opulento el día//si yo no puedo ser por otra vía (L. de Argensola). Parece que entré con pie derecho                 (Lope de Vega). Pues el que más se acerca a la partida (Lope de Vega). En un mismo tiempo salen//de las manos y del alma//hacia el fuego y hacia el agua//ambos se van a su centro (L. de Góngora). Поданий ряд прикладів можна підвести під один концепт ШЛЯХ за допомогою лінгвокогнітивної процедури узагальнення ознак, що містяться у семантиці одиниць: llegar, entrar, acercarse, salir, irse. Таким чином, прототипна концептуальна схема одержує представлення у вигляді запису, загальноприйнятого для концептуальної метафори – ЖИТТЯ Є ШЛЯХ (ДОРОГА) – carretera:  Larga carretera, plazo limitado//tienes veloz, el tiempo corre, y queda//sólo el dolor de haberlo mal perdido (J. de Arguijo).

Отже, образ-схема ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ у результаті лінгвокогнітивного процесу трансформації розгортається через концептуальні метафори і метонімії: ПОЧАТОК ШЛЯХУ – ПОЯВА НА ЦЕЙ СВІТ ЛЮДИНИ; ПЕРІОДИ ЖИТТЯ – ЕТАПИ ШЛЯХУ; ТРУДНОЩІ ЖИТТЯ Є ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ; КІНЕЦЬ ШЛЯХУ Є СМЕРТЬ; ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ Є ДОРОГА.