ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНИЙ ТА СЕМАНТИКО-КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТИ ПОЕТИКИ Е.ДІКІНСОН

Краткое содержание

Розділ 1. “Теоретичні засади дослідження поетики Е.Дікінсон”.
У реферованій дисертації досліджуються лінгвостилістичний та семантико-когнітивний аспекти поетики Е.Дікінсон. Сьогодні поняття “поетика” має різні трактування та сферу застосування. Сучасні дослідження текстів уможливлюють комплексність висновків завдяки аналізу тексту як цілісного утворення. У роботі термін “поетика автора” трактується як система мовно-мовленнєвих і концептуальних авторських преференцій, системність яких виявляється через аналіз лінгвостилістичного оформлення віршованого мовлення й когнітивних та семантичних способів вираження змісту тексту.

Складниками поняття “поетика” є ідіостиль, ідіолект та когнітивний стиль автора. Ці складники розглядаються комплексно, оскільки їх взаємодія є визначальною для формування специфіки поетики окремого автора, бо, згідно з принципами когнітивних вчень, необхідною є інтеграція різних методів та підходів до вивчення мовлення.

У лінгвістичній теорії ідіолект (або індивідуальний говір, індивідуальна мова) трактується як сукупність індивідуальних (професійних, соціальних, територіальних, психофізичних та ін.) особливостей, які характеризують мовлення певного індивіда, тобто індивідуальний різновид мовлення (О.С.Ахманова), тоді як у лінгвопоетиці ідіолект тлумачиться як внутрішньо системна індивідуально-авторська мова (О.І.Северська, С.Ю.Преображенський). На основі таких підходів у роботі ідіолект розглядається як особливості індивідуально-авторського мовлення, а саме, преференції автора у відборі та застосуванні певних лексичних і граматичних одиниць, що детермінується його мовною компетенцією, поетичною майстерністю, досвідом комунікації та специфікою когнітивних операцій, пов’язаних із процесами сприйняття світу і його відображення за допомогою мовних засобів.

Поняття “індивідуальний стиль” також зазнає різних тлумачень у процесі свого становлення. За В.В.Виноградовим, “індивідуальний стиль” розглядається як “структурно єдина і внутрішньо пов’язана система засобів і форм словесного вираження”. З іншої точки зору, “ідіостиль усвідомлюється як спосіб описання альтернативного поетичного світу, який включається у культурно-поетичну парадигму, і, відповідно, характеризується вже як допустима версія, що визначає істинність поетичного висловлювання” (О.І.Северська, С.Ю.Преображенський).
З урахуванням попередніх трактувань поняття у контексті роботи ідіостиль автора розглядається як спосіб відображення зовнішнього та внутрішнього світу митця у мовленні за допомогою індивідуальної системи виразових засобів та стилістичних прийомів, що забезпечують специфічну образність його поетичного тексту.

Ідіолект та ідіостиль досліджуються в межах лінгвостилістичного аспекту розвідки шляхом аналізу вербальних одиниць поетичних текстів Е.Дікінсон. Діапазон лінгвостилістичного дослідження виразових засобів і стилістичних прийомів розширюється додатковим введенням елементів паралельного розгляду словесно-поетичних образів і позамовного контексту.

Хоча на початку розвитку когнітивної парадигми термін “когнітивний стиль” в основному стосувався категорій мислення та поведінки індивіда, він набув ужитку і в лінгвістичній теорії (В.З.Дем’янков). Ураховуючи загальне визначення поняття, яке в когнітивній психології трактується як “підхід до розв’язання проблем, якому віддається перевага та який характеризує поведінку індивіда стосовно цілого ряду ситуацій і змістовних сфер, але не залежить від інтелектуального рівня індивіда, його ‘компетенції’” (В.З.Дем’янков), такий підхід можна застосувати і до поетичної майстерності автора. У контексті роботі когнітивний стиль розглядається як характерні риси концептуалізації світу певним автором, що виявляється повторюваним ужитком ключових словесно-поетичних образів і метафоричних концептів та їх певною комбінаторикою у його текстах.

Дослідження поетики Е.Дікінсон є комплексним і включає такі етапи:         1) виявлення позамовних контекстуальних факторів, які слугують фоновими знаннями, оскільки вони детермінують формування світогляду авторки, зумовленого її стилем життя. Це здійснюється шляхом аналізу біографічних фактів життя поетеси, особливостей культурних, релігійних, соціальних та історичних реалій її епохи; 2) дослідження мовних та мовленнєвих одиниць поетичних текстів Е.Дікінсон, зокрема виразових засобів та стилістичних прийомів і специфіки їх поєднання з урахуванням позамовного контексту, що дозволяє виявити визначальні ознаки ідіолекту та ідіостилю авторки; 3) розгляд концептуального аспекту текстів за допомогою концептуального аналізу з метою вивчення особливостей когнітивного стилю авторки, куди входять метафорика віршів Е.Дікінсон, що дає змогу розкрити притаманний поетесі спосіб відтворення дійсності; 4) вивчення образного світу поетеси через залучення аналізу ключових метафоричних концептів та наскрізних словесних образів текстів із виокремленням концептуальних домінант, мегаметафор та словесних образів, що дозволяє дослідити концептуальний аспект поетики авторки; 5) інтеграція висновків, отриманих на попередніх етапах дослідження поетики Е.Дікінсон.

Розділ 2. “Лінгвостилістичний аспект поетики Е.Дікінсон”. Лінгвостилістичний аналіз мовленнєвих одиниць тексту є необхідним етапом комплексного дослідження поетики автора, Е.Дікінсон у тому числі, оскільки саме текст є тією площиною, де виявляються характерні ознаки ідіолекту та ідіостилю поета. Він фіксує унікальність світосприймання автора і відповідні способи концептуалізації дійсності у вигляді мовленнєвих виразів. Вербальна складова творів Е.Дікінсон досліджується на графічному, морфологічному, лексичному та синтаксичному рівнях текстів.

І. Графічний рівень. Вважається, що мовні стратегії Е.Дікінсон містять додаткові значення і разом з цим є інноваційними (Ch.Miller). Для авторського стилю поетеси характерні відсутність заголовків віршів, написання загальних іменників і особових займенників з великої літери, фрагментарність речень та використання тире замість традиційних для віршотвору таких пунктуаційних знаків, як крапка та кома. Фрагментарні речення часто ускладнюють розуміння віршів авторки. Наприклад, у “What Door – what Hour – Run / – run – My Soul!” (Dickinson, 1492) тире вставлене майже після кожного слова, але така структура дає можливості для необмеженості асоціацій, що виникають в уяві читача.

Домінування тире як основного пунктуаційного знака характерне для ідіолекту Е.Дікінсон на графічному рівні. Вважається, що за допомогою тире авторка підсилює можливості дискурсу, і це приводить до збільшення важливості ролі читача у процесі реконструювання мовних значень (P.Crumbley), вживання тире поетесою розглядається як поворотний момент, “шарнір” для руху значень у вірші у різних напрямках, немов двері, що відкриваються в обидві сторони (R.Weisbuch). Аналіз віршів поетеси дозволяє дійти висновку, що через значну кількість тире та фрагментарність речень деякі вірші авторки нагадують мовлення, швидше внутрішнє, яке містить ключові фрази та елементи мовчання: “I have no Life but this – / To lead it here – / Nor any Death – but lest / Dispelled from there” (Dickinson, 1398). Згідно з теорією втіленого розуміння, графічним оформленням віршів поетеса намагається підкреслити значимість певних словесно-поетичних образів та їх ієрархію в тексті.

Авторка порушує граматичні правила використання особових займенників, вживаючи займенники “He” та “She”, які, до того ж, написані з великої літери, для позначення природи, що виявляється у персоніфікації. У вірші “The reticent volcano keeps / His never slumbering plan” (Dickinson, 1748) вулкан персоніфікується не лише на семантичному рівні, а й на граматичному за допомогою присвійного займенника чоловічого роду “his”.

ІІ. Морфологічний рівень. Е.Дікінсон експериментує з утворенням нових форм слів, які також сприяють унікальності ідіолекту авторки. Приклади     свідчать про маніпулювання граматичними правилами, коли дієслово вживається у якості іменника: “I need no further Argue –” (Dickinson, 432); чи до дієслова додається закінчення “-less”, яке зазвичай характерне для прикметників: “reduceless” (Dickinson, 855).

ІІІ. Лексичний рівень. Своєрідним є лексичне наповнення поетичних текстів Е.Дікінсон. Внутрішній світ поетеси надзвичайно багатий завдяки його формуванню під впливом природи, чиї численні об’єкти фігурують у віршах авторки. Наприклад, вулкан: “A still – Volcano – Life –” (Dickinson, 601); місяць та море: “The Moon is distant from the Sea –” (Dickinson, 429); бджоли: “Like Trains of Cars on Tracks of Plush / I hear the level Bee –” (Dickinson, 1224). Це також метелики: “The Butterfly’s Numidian Gown” (Dickinson, 1387); птахи: “The most triumphant Bird I ever knew or met” (Dickinson, 1265) та багато інших істот і об'єктів. Такі образи навколишнього світу є домінантними у творах поетеси та створюють її “мовно-образну картину світу” (О.Я.Івасюк).

IV. Синтаксичний рівень. У плані синтаксису показовим є вживання інверсій. У віршах Е.Дікінсон є велика кількість прикладів, де інверсія сприяє додатковому семантичному навантаженню лексичних елементів: “Of bumble-bees and other nations / The grass is full” (Dickinson, 1746), “High from the earth I heard a bird” (Dickinson, 1723). Це також “Conscious am I in my Chamber, / Of a shapeless friend –” (Dickinson, 679), “Though can'st not boast, like Jesus, drunken without companion / Was the strong cup of anguish brewed for the Nazarene” (Dickinson, 1736) тощо. У текстах авторки спостерігається новаторський підхід до інверсій, які будуються за принципом розташування елементів синтагми з найбільшим смисловим навантаженням у початковій позиції в реченні, завдяки якому одночасно досягаються ефекти новизни та очуднення: “One Sister have I in our house” (Dickinson, 14), “Of nea ess to her sundered Things / The Soul has special times –” (Dickinson, 607), “Warm in her Hand these accents lie” (Dickinson, 1313),        “I Years had been from Home” (Dickinson, 609) та велика кількість інших прикладів. Такий прийом створює додатковий ефект їх важливості для розуміння метафор завдяки іконічності (Ch.Pierce, M.Nдnny, O.Fischer, M.Hiraga), одним із принципів втілення якої є локалізація більш пріоритетних елементів на початку речень.

Певні вірші Е.Дікінсон характеризуються чіткою синтаксичною побудовою за допомогою паралельних конструкцій, що розглядається як “домінуючий принцип паралелізму” (М.Freeman): “Where I have lost, I softer tread – / […] / Whom I have lost, I pious guard / […] / When I have lost, you’ll know by this – / […] / Why,      I have lost, the people know” (Dickinson, 104), “On such a night, or such a night, / Would anybody care / […] / On such a dawn, or such a dawn – / Would anybody sigh” (Dickinson, 146). Окрім утворення допоміжного ефекту ритмічності, цей прийом може слугувати ключем до розуміння “неграматичних” речень Е.Дікінсон, оскільки спрямовує читача на знаходження спільних асоціацій між такими фрагментами і взаємозв’язку наявних у них концептів.

Антитеза є одним із стилістичних прийомів, визначальних для ідіостилю Е.Дікінсон. Для авторки характерним є словник заперечення та відмови, так само, як і словник різко виражених антитез (H.Ickstadt). Її тексти вражають специфічною перспективою оповіді, де події або ніколи не відбувалися, як у прикладах “By those who ne’er succeed” (Dickinson, 67), “Who never lost, are unprepared” (Dickinson, 73), “I never hear the word ‘escape’” (Dickinson, 77), або неможливо чи немає бажання / можливості виконати дію: “I could not have told it” (Dickinson, 85), “I shall not fear mistake –” (Dickinson, 156). Ці та інші численні вияви заперечень та негативних конструкцій є ще однією ознакою поетики Е.Дікінсон.

V. Образність. Дослідження характерних рис ідіостилю Е.Дікінсон як складової її поетики включає аналіз тропіки текстів авторки. У творах поетеси наявні різноманітні стилістичні засоби та прийоми, що є типовими для всіх митців слова, тоді як їх комбінаторика в тексті значною мірою зумовлена особливостями концептуальної картини світу авторки.

Визначальним для ідіостилю Е.Дікінсон є вживання персоніфікацій.             У віршах авторки характерним є уособлення неживих предметів і явищ, спектр яких надзвичайно широкий. Наприклад, вулкан виступає страховиськом чи твариною: “Taking Villages for breakfast, / And appalling Men –” (Dickinson, 175), “When Etna basks and purrs” (Dickinson, 1146); смерть – жива особа: “Said Death to Passion” (Dickinson, 1033), “’Twill be because Death’s finger / Claps my murmuring lip!” (Dickinson, 56). У трактуванні авторки об’єкти природи носять одяг, як у прикладі “Frequently the hills undress” (Dickinson, 6), та смертні, немов людські істоти: “When Roses cease to bloom, Sir, / And violets are done – / When Bumblebees in solemn flight / Have passed beyond the Sun –” (Dickinson, 32). Окрім цього, Е.Дікінсон, змальовуючи природу, застосовує лексичні одиниці, які традиційно вживаються для опису суспільного життя: “The most important population / […] / Of bumble-bees and other nations” (Dickinson, 1746). Об’єктам природи, наприклад, райдузі, бджолам, метеликам, лісові, пагорбові тощо, притаманні суспільні відносини – вони ходять на ярмарок, мають певний соціальний статус: “Some Rainbow – coming from the Fair! / […] / The dreamy Butterflies bestir! / […] / Baronial Bees – march – one by one –” (Dickinson, 64); служать у війську: “The Regiments of Wood and Hill / In bright detachment stand!” (Dickinson, 64). Роль метафоризації об’єктів природи є двоякою – вона не лише сприяє розкриттю специфіки суспільного буття, а й привертає увагу людей до значимості природи                        в їхньому житті.

Метонімія є ще одним виразовим засобом, який характеризує ідіостиль Е.Дікінсон. Важливим аспектом, що знаходить свій вияв у поетиці авторки, є комбінаторика метонімій та метафор. Наприклад, поетеса вживає “The feet of people” (“ноги людей”), маючи на увазі не лише цю частину тіла індивіда: “The feet of people walking home / With gayer sandals go –” (Dickinson, 7), а прагнучи привернути увагу до образу “сандалів”, яким атипово приписується метафорична характеристика настрою. В дійсності сандалі не можуть бути веселими, але в баченні поетеси специфічні ознаки настрою людини екстраполюються на “рух” взуття під час ходіння людини.

Та найчастіше Е.Дікінсон керується метонімічними елементами, застосовуючи по відношенню до комплексних об’єктів лише їх частину чи одиничного представника. Наприклад, вона згадує лише одну бджолу, метелика та бриз, маючи на увазі макрокосм природи: “Nobody knows this little Rose – / […] / Only a Bee will miss it – / Only a Butterfly, / […] / Only a Bird will wonder – / Only        a Breeze will sigh – / Ah Little Rose – how easy / For such as thee to die!”      (Dickinson, 35). Цим авторка підкріплює значимість кожного елемента в цілому монолітному концепті, не глобалізуючи його водночас, де зміст міг би втратитися, якби був застосований конвенційний ужиток множини. Такі випадки присутні        у цілій низці її текстів: “Many a Bulb will rise –” (Dickinson, 66), “A sepal, petal, and a tho / Upon a common summer’s mo – / A flask of Dew – A Bee or two – /              A Breeze – a caper in the trees – / And I’m a Rose!” (Dickinson, 19), “And carried it     to God – / There – sandals for the Barefoot –” (Dickinson, 78) тощо. Відповідно, можна виявити два типи метонімій, характерних для ідіостилю Е.Дікінсон:           “частина-ціле” та “однина-множина”.

Найбільша насиченість змісту словесно-поетичними образами досягається через поєднання паралельних конструкцій з іншими виразовими засобами та стилістичними прийомами у межах одного вірша: “Like her the Saints retire, / […] / Like her the Evenings steal / Purple and Cochineal / After the Day!” (Dickinson, 60), де бачимо порівняння у поєднанні з паралелізмом конструкцій; “So spicy her Ca ations nod – / So drunken, reel her Bees – / So silver steal a hundred flutes / From out a hundred trees –” (Dickinson, 81) – комбінуються паралелізм із інверсією. Комбінаторика словесно-поетичних образів і вербальних засобів визначає ідіостиль Е.Дікінсон та впливає на особливості поетики авторки.

Індивідуально-авторська граматика Е.Дікінсон значною мірою зумовлена особливостями картини світу поетеси, що формується під впливом її гіперболізованої уваги до природи через обмеження соціального досвіду спілкування. Поетеса балансує між дотриманням норм граматики англійської мови та використанням вільного порядку слів у реченні, де смисл є пріоритетним на противагу необхідності дотримання правильної синтаксичної форми. Поетика Е.Дікінсон набуває характерних рис не закріпачення концептуального простору, а експресії образів, розташованих у вигляді “концептуальної павутини”, де вільний перехід між її пов’язаними складниками-концептами сприяє розумінню як конкретного вірша, так і ряду текстів завдяки їх системності.

Розділ 3. “Семантико-когнітивний аспект поетики Е.Дікінсон”. Когнітивний стиль Е.Дікінсон розглядається у руслі когнітивної лінгвістики та когнітивної поетики. Особливості концептуальної структури поетичних текстів авторки вивчаються за допомогою концептуального аналізу з метою виявлення концептуальних метафор (G.Lakoff, M.Johnson). Важливу роль відіграє контекстуальний аспект дослідження, де визначальними є індивідуальна мовна картина поетеси та картина світу американської нації, представником якої вона є.

Через усамітнення Е.Дікінсон її світогляд формується під впливом рідного оточення (Sh.Alfrey, М.Zapedowska), зокрема батьківського дому, який вона називає своєю фортецею (M.Bingham), та містечка Амхерст, де поетеса проводить усе своє життя. Ізольований спосіб життя авторки виявляється у формуванні нею ідіосинкратичних способів концептуалізації світу, де контейнер, часто закритий, є одним із домінуючих концептуальних образів, знаходячи застосування щодо різних понять: “The vastest earthly Day / Is shrunken small” (Dickinson, 1328), “Glass was the Street – in tinsel Peril / Tree and Traveller stood – / Filled with the Air with merry venture” (Dickinson, 1498). Таке бачення бере початок від ізольованого життя поетеси, яка спостерігає за світом із вікна свого “дому-контейнера”.

Метафора контейнер фігурує у значній кількості віршів Е.Дікінсон: “Experiment to me / Is every one I meet / If it contain a Ke el?” (Dickinson, 1073), “Pain – extends the Time –” (Dickinson, 967), “The Outer – from the Inner” (Dickinson, 451), що пов’язано з біографічними фактами та відповідним індивідуальним світоглядом поетеси. контейнер у цих текстах є заповненим (“Ke el”, “Inner”), що доводить більшу зацікавленість авторки у його змісті, а не формі.

Концептуальні метафори в поетичних текстах Е.Дікінсон різноманітні, а їх найбільша оригінальність досягається тоді, коли вони накладаються одна на одну або взаємопов’язані в межах одного вірша. У цьому разі спостерігається конвергенція словесно-поетичних образів, як у “My Heart upon a little Plate / Her Palate to delight / A Berry or a Bun, would be, / Might it an Apricot!” (Dickinson, 1027), де серце (духовність) асоціюється з буденним задоволенням від вживання їжі. Накладання метафор сприяє експресивності віршованих текстів, оскільки виникає можливість проведення несподіваних паралелей між об’єктами духовної та матеріальної сфери.

Постійне звернення Е.Дікінсон до образів природи доводить, що метафору природа – це людство можна вважати мегаметафорою (P.Werth, P.Stockwell) поетичного доробку авторки. В її уяві весь навколишній світ наповнений живими предметами, і морський вал вміє розмовляти: “A billow whispered in his Ear” (Dickinson, 1749), неначе існує відомий лише їй фантастичний мікрокосм. Серед домінантних метафор поезій авторки є концептуальна метафора море – це повітря (М.Freeman). Сприйняття концепту повітря як простору буття людини через море експліцитно з’являється у семи віршах Е.Дікінсон та присутнє імпліцитно ще у ряді віршів поетеси, що дозволяє розглядати його у якості домінанти.                   Ми вважаємо за доцільне розширити бачення цього концепту, оскільки море осмислюється не лише як повітря, а й як завершення життєвої “подорожі” людини в морській неосяжності, що спостерігаємо у вірші “My River runs to thee – / Blue Sea! Wilt welcome me? / My River waits reply – Oh Sea – look graciously – / I’ll fetch thee Brooks / From spotted nooks – / Say – Sea – Take Me!” (Dickinson, 162), де річка тече у напрямку до моря, сподіваючись на його гостинність, що дозволяє нам виявити метафору життя – це плин річки до моря, яка перегукується з українським виразом “плин життя” і російським “течение жизни”. Фраза “My River runs to thee” є метонімією, де поняття “річка” позначає життя людини, тоді як море символізує смерть, місце закінчення життя, причому смерть сприймається як бажаний “пункт призначення” людини.

Концепт кохання є ще одним визначальним концептом у поетичних текстах Е.Дікінсон. У своїх віршах поетеса не зводить кохання до певного шаблону, а експериментує з його різноманітними баченнями, як ось тут, де кохання – це безмежність: “Love – though art high – / [...] / Love – though art deep – / […] / Love – though art Veiled –” (Dickinson, 453). Також кохання – це самотність: “Love reckons by itself – alone –” (Dickinson, 826). Е.Дікінсон порівнює кохання і з поезією: “This – would be Poetry – / Or Love – the two coeval come –” (Dickinson, 1247), де кохання – це поезія є ключовою метафорою. У баченні Е.Дікінсон кохання є живою істотою: “But love is tired and must sleep, / And hungry and must graze” (Dickinson, 1731). Загалом такі метафори можна уніфікувати в одну ключову концептуальну метафору почуття – це жива істота, яку вважаємо ще однією домінантою авторського стилю поетеси.

Характерним для когнітивного стилю Е.Дікінсон є концепт смерть. Сцени смерті в творах авторки надзвичайно натуралістичні (наприклад, прах людей, дзижчання мухи, яке людина чує після своєї смерті,), попри те, що існують інші, більш соціально прийнятні слова, синонімічні поняттям “смерть”, “помирати”:      “I heard a Fly buzz – when I died –” (Dickinson, 465), “This quiet Dust was Gentlemen and Ladies / And Lads and Girls –” (Dickinson, 813). Серед концептуальних метафор, які стосуються смерті, є смерть – це ніч: “The Night's tremendous Morrow” (Dickinson, 1533); смерть – це втрата кохання: “Dying! To be afraid of thee / […] / The leaving Love behind” (Dickinson, 831); смерть – це дрібничка: “They may take the trifle / Termed mortality!” (Dickinson, 57); смерть – це криза: “’Twas Crisis –       All the length had passed –” (Dickinson, 948) тощо. Всі ці концептуальні метафори передають авторське бачення смерті.

Чи не найбільш вагомою концептуальною метафорою, яка виокремлюється дослідниками та дозволяє проаналізувати світогляд Е.Дікінсон, є життя – це подорож (M.Freeman). Ця метафора є певною мірою конкретним виявом більш загального поняття “рух”, що структурує сюжети віршів поетеси та є універсальним для інтерпретації численних концептів її образного світу, як от емоцій чи почуттів: “Exultation is the going / Of an inland soul to sea, / Past the houses – past the headlands – / Into deep Ete ity –” (Dickinson, 76); бачення життя у термінах подорожі по шляху до смерті: “Bereaved of all, I went abroad – / No less bereaved was I / Upon a new Peninsula – / The Grave preceded me –” (Dickinson, 784). Метафора рух – це життя часто з’являється не лише у віршах, що стосуються перемін, у поезіях найрізноманітніших тематичних спрямувань, а й часто обігрується у варіаціях динаміка / статика, як тут: “Some things that fly there be – / Birds – Hours – the Bumblebee – / Of these no Elegy. / Some things that stay there be – Grief – Hills – Ete ity – / Nor this behooveth me. / There are that resting, rise. / Can I expound the skies?” (Dickinson, 89). Метафора життя – це подорож набуває індивідуальних характерних ознак в інтерпретації Е.Дікінсон, піддаючись розширенню, що є типовим для когнітивного стилю авторки та її поетики в цілому. Аналіз віршів дозволяє помітити, що ця метафора трансформується у більш конкретні вияви метафори життя – це подорож у часі і просторі з різними варіаціями. Наприклад, життя – це морська подорож: “On this wondrous sea” (Dickinson, 4), “‘Twas such a little – little boat / That toddled down the bay!” (Dickinson, 107); життя – це підйом на гору: “The going from a world we know /     To one a wonder still / Is like the child’s adversity / Whose vista is a hill” (Dickinson, 1603), що є лише частиною авторського бачення феномену життя та охоплює практично всі напрямки його руху в часовому та просторовому планах.

У роботі показано, що характерною для корпусу поезій Е.Дікінсон є наявність багатьох текстів, які через іконічність, зокрема застосування паралельних конструкцій, асиндетонів, ритмічного та фонетичного оформлення, дозволяють “побачити” абстрактні поняття у вигляді картинки. Це особливо стосується образів природи, де авторка не пропускає нагоди створити такий опис, який вражає влучністю характеристик і правдивістю зображення завдяки деталізації та персоніфікації. Реалістичність дійсності, відтвореної у текстах Е.Дікінсон, є характерною для її когнітивного стилю. Одним із прикладів є вірш “A narrow Fellow in the Grass” (Dickinson, 986), де лексико-синтаксичні (“A narrow Fellow in the Grass”, “The Grass divides as with a Comb –”, “A spotted shaft is seen –”, “And then it closes at your feet / And opens further on –” (Dickinson, 986)) та фонетичні засоби (“A narrow Fellow”, “A spotted shaft is seen” (Dickinson, 986)) комбінуються таким чином, що виникає ментальний образ змія, хоча сам об’єкт не називається поетесою. Образ змія формується як візуальна та слухова картинка завдяки алітерації шиплячих приголосних звуків “s” та “∫”, що імітують шипіння плазуна, та метафори плямистий спис – це змій, де спостерігається подібність форми та змісту ментального образу.

Е.Дікінсон часто використовує словесно-поетичні образів, для яких характерний малий розмір. Приклади “A little boat adrift!” (Dickinson, 30), “Save just a little space for me / […] / The smallest ‘Robe’ will fit me” (Dickinson, 79), “Have you got a Brook in your little heart” (Dickinson, 136), “Some little Wren goes seeking round –” (Dickinson, 143), “That such a little figure” (Dickinson, 146) є лише кількома з-поміж частого посилання поетеси на невеликий розмір. Можливими причинами такої концептуалізації дійсності через мініатюрний розмір предметів є обмеженість життєвого досвіду Е.Дікінсон лише незначним мікрокосмом дому та саду, де поетеса перебуває майже все своє життя.

Близькість Е.Дікінсон до природи дозволяє їй оволодіти майстерністю відтворення складних концептів буття за допомогою образів природи. Певна розбіжність концептуальних метафор текстів авторки порівняно з універсальними метафоричними концептами свідчить про унікальність світогляду поетеси, чиє усамітнення надає їй можливість більш глибоко замислитись над сенсом життя. Відповідно, домінантною темою поетичних текстів Е.Дікінсон є єдність природи й людини, що виявляється у гармонії макро- й мікрокосму в її віршах.

ВИСНОВКИ

Поетика Е.Дікінсон визначає її творчий здобуток як такий, якому притаманні певні концептуальні риси залежно від основних характеристик її ідіостилю, ідіолекту та когнітивного стилю, де позамовний контекст слугує призмою, через котру переломлюється концептуальна специфіка вираження образів у віршах на шляху до відтворення читачем.

У результаті дослідження поетики Е.Дікінсон у когнітивному ключі ми дійшли висновку про її унікальність, оскільки особливості ідіолекту, ідіостилю та когнітивного стилю поетеси свідчать про те, що авторка не є заангажованою традиційним суспільним баченням канонів життя, а завдяки самоізоляції пропонує неканонічний погляд на духовні цінності, що знаходить вияв у концептуальному наповненні текстів із превалюванням емотивності та точності зображення ключових образів шляхом фокусування уваги на їх характерних ознаках.

Експресивність та образність поетичних текстів Е.Дікінсон досягаються завдяки авторській граматичній системі поетеси, де часте порушення загальноприйнятих норм англійської мови через присутність інверсій та еліпсисів компенсується частотністю їх вживання. Паралельні конструкції, включаючи анафору та епіфору, антитезу, порівняння та градацію, слугують ключовими стилістичними прийомами, що визначають ідіостиль Е.Дікінсон, і таким чином є формуючими елементами її поетики. Вживання заперечної частки “не” характерне для поетичних текстів Е.Дікінсон через часте зображення подій, які ніколи не відбувались, не відбудуться чи не можуть відбутися з причини обмеженого життєвого досвіду авторки.

“Фрагментарність” мовлення та перенасичення віршів тире сприяють глибині смислового наповнення, стимулюючи читача експериментувати з баченням словесно-поетичних образів завдяки реконструкції пропущених елементів речень залежно від особливостей світогляду читача. Інший аспект смислової концентрації текстів Е.Дікінсон полягає у їх високій образності, що нагадує емоційний розряд, завдяки ефекту очуднення, який виникає в результаті неконвенційності форми речень та вживання пунктуаційних знаків.

Е.Дікінсон системно використовує інверсії, повтори, паралельні конструкції, тропи, синестезію та словесно-поетичні образи. Відповідно, індивідуально-авторська граматика Е.Дікінсон базується на конвергенції стилістичних засобів і прийомів та концептуальних складових образів.

Світоглядні установки поетеси детерміновані її усамітненим життям та виявляються як концепти, де превалюють контейнер та рух у їх численних виявах залежно від локалізації образу на векторі “позитив-негатив”. Усамітнений спосіб життя Е.Дікінсон детермінує шляхи концептуалізації дійсності поетесою, через що додатково до універсальних метафор її концептуальна картина світу містить індивідуально-авторські метафори (життя – це подорож морем, смерть – це невід’ємний елемент буття) та виявляє тенденцію до метонімізації образів (зокрема вживання однини замість множини, частини для позначення цілого).

Е.Дікінсон часто фокусує увагу на непримітних представниках природи (наприклад, малинівці, гусені, маргаритці). Як результат, своєрідність поетики авторки досягається через наповненість концептуального простору її віршів      зоо-образами та фіто-образами (птах, бджола, гусінь, метелик, квітка) через виняткову роль природи, яка має значний вплив на формування концептуальної картини світу поетеси.

Для поетики Е.Дікінсон характерною є конвергенція мовленнєвих засобів та концептуальних образів. Це пояснюється тим, що її творчий підхід до віршотвору і поетична майстерність не дозволяють їй замислюватися про необхідність вживання слів, потрібних лише для дотримання рими та утворення правильних синтаксичних структур речень. Інакше це призвело б до втрати повноти змісту, котрий авторка прагне донести.

У випадках, коли Е.Дікінсон говорить від власного імені, сприймати її твори в автобіографічному ключі не раціонально, оскільки поетеса компенсує недолік спілкування з людьми, відправляючись у “подорож” своєї уяви чи створюючи собі уявних друзів за браком реального досвіду спілкування. Відповідно, ліричне “Я” авторки виступає складником її когнітивного стилю.

Виявлення основних складників поетики автора та розробка методики її дослідження у когнітивному руслі є перспективними у плані подальших розвідок поетики авторів не лише поетичних, а й прозових текстів. Важливими можуть бути знахідки зіставного підходу до вивчення поезій та листів Е.Дікінсон, для якої не існує чіткої стильової межі між віршами і листами.