Лисенко О.М. Конфліктна поведінка особистості за умов трансформації українського суспільства

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження; визначається ступінь наукової розробленості; формулюються мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет; визначаються теоретико-методологічні засади й емпірична база дослідження; обґрунтовується наукова новизна отриманих результатів; формулюється теоретичне і практичне значення результатів, а також форми їх апробації.

Перший розділ "Теоретико-методологічні підстави дослідження конфліктної поведінки особистості" присвячений аналізу традиційних підходів до дослідження феномена "конфлікту"; розглянуто низку теоретико-методологічних підходів до цієї проблеми. Запропоновано інтеграцію соціологічного, психологічного та соціально-психологічного контекстів при дослідженні конфліктної поведінки особистості на базі соціології. Методологічною підставою вивчення конфліктної поведінки особистості виступають соціологічні теорії соціальної дії та соціальної поведінки.

Пояснити поведінку особистості, зокрема й конфліктну поведінку неможливо без аналізу соціального оточення, системи суспільних відносин, груп, з якими особистість взаємодіє, а також без вивчення ціннісно-нормативної структури суспільства, що суттєво впливає на ієрархію цінностей, ціннісних орієнтацій, мотивів та установок особистості.

У розділі розглядаються методологічні проблеми теорії конфлікту. Продемонстровано плідність розвитку теорії конфліктної поведінки особистості у межах соціологічної науки.

Для теоретичного осмислення феномена конфліктної поведінки проведено аналіз традиційних підходів до дослідження конфлікту. Соціологічні теорії конфлікту ґрунтуються на соціологічній парадигмі, згідно з якою логіка аналізу йде від економічної, соціокультурної структур суспільства до соціальних спільнот і груп, їхніх цінностей та норм, а після цього - до особистості та її поведінки. При цьому індивід розглядається як об'єкт соціальних впливів, а стан суспільства зумовлює розвиток і поведінку особистості.

Соціально-психологічні й психологічні теорії конфлікту, підґрунтя яких становлять дослідження інтрапсихічних виявів конфлікту на індивідуальному рівні, пояснюють природу головним чином індивідуальної конфліктної поведінки. Особистісний конфлікт при цьому вивчається у відриві від економічної, соціальної й культурної структур суспільства. Пояснення генези інтраособистісних конфліктів здебільшого виходить з її психічних або соціально-психологічних особливостей.

Головна проблема міждисциплінарного аспекту при вивченні особистісного конфлікту вбачається у розробленні загального підходу і контексту вивчення цього явища. На думку Е. Фромма, "без знання соціального й культурного тла не можна правильно зрозуміти психологічні проблеми, але так само не можна зрозуміти соціальні явища, якщо не знати дії психологічних механізмів, закладених у їхній основі". Саме такий підхід реалізовано у дослідженні.

Для виявлення детермінації конфліктної поведінки особистості за умов транзиції плідною є теорія соціальної аномії. Форми аномії відрізняються багатоманіттям. В аксіонормативній сфері аномія виявляється у вигляді трансформації звичних цінністій, розмиванні колишніх принципів їхньої соціальної інтерпретації або "розщеплюванні" їхнього значення, а також може виявлятися в розбіжності соціальних норм із реаліями суспільного життя; у спотвореному або неповному відображенні у свідомості людей об'єктивних закономірностей функціювання конкретного суспільства; нестабільності, нестійкості й невизначеності норм, які внаслідок цього не можуть виконувати функцію соціального регулятора.

Деформація соціальних норм виступає засадовим чинником формування різноманітних видів конфліктної поведінки та відповідних їм конфліктних поведінкових установок. Аномія у формі "безнормності", у формі "неузгодженості мети та засобів", а також у формі "порушення почуття ідентичності" є однією з суттєвих передумов опосередковування генези конфліктної поведінки. З огляду на це даний тип поведінки не можна пояснити поза категорією аномії. Девіантну поведінку ми розглядаємо як різновид конфліктної поведінки.

На індивідуальному рівні почуття аномії характеризується глибоким відчуттям проблем і суперечностей соціального й індивідуального життя. Особистісна аномія становить один із численних аспектів дисоціації суспільних зв'язків та структур, зумовленої перебігом соціальних змін. Діалектичний взаємозв'язок об'єктивного та суб'єктивного в аномії виступає інтегративною характеристикою особистісних конфліктів, а також є одним із чинників мотивації конфліктних форм поведінки. Соціальна аномія є необхідною, але не єдиною умовою конфліктної поведінки особистості.

У період соціокультурної трансформації соціальні цінності зазнають суттєвих змін. Це породжує деформацію диспозиційної структури індивідів. Диспозиції особистості як продукт попереднього досвіду, в якому зафіксовано звичні засоби задоволення різноманітних ії потреб за звичних соціальних умов, не можуть бути ефективними регуляторами соціальної поведінки. Як наслідок поле конфліктної взаємодії розширюється. Ціннісно-нормативна парадигма допомагає обґрунтувати конфлікт особистості як соціальну поведінку.

Аналіз специфіки конфліктної поведінки особистості засвідчив, що виявами конфліктів індивідуально-психологічного рівня є: а) міжособистісні конфлікти; б) інтраособистісні конфлікти. Ці конфлікти суттєво залежать від соціального контексту, в якому вони виникають і розвиваються. Чинниками, що мотивують конфліктну поведінку на мікрорівні соціальних систем, є соціальні умови, які фруструють задоволення базових потреб індивідів, суперечності в системі інтересів та мотивів поведінки особистості. Специфіка особистісних конфліктів зумовлена також формою, в якій вони виявляються, й вибором стратегій при розв'язанні конфліктних ситуацій.

Таким чином, у першому розділі виявлено соціокультурне тло та психологічні механізми, що детермінують конфліктні установки індивідів. Природу виникнення конфліктної поведінки можна описати як систему чинників культурного, аксіологічного, соціоантропологічного характеру. Зародження конфліктів на соціальному рівні, як правило, заторкує особистісні структури індивідів. Своєю чергою, інтраособистісні конфлікти можуть зумовлюватися переважним впливом соціокультурних чинників. Як домінуючий чинник конфліктної поведінки особистості ми виокремлюємо соціокультурне оточення. Стосовно сучасної ситуації це виявляється у трансформації ціннісно-нормативної структури як суспільства, так і окремого індивіда; в дезінтеграції соціальних груп та інститутів, у втраті ідентичності особистості з колишніми структурами, спільнотами, їхніми цінностями та нормами; у нестабільності соціальної й економічної ситуації, наслідком якої є падіння життєвого рівня, обмеження можливості зберегти свій професійний та життєвий простір. Це визначає розуміння конфліктної поведінки не лише як психологічної реакції на неможливість досягнення дуже значимих цілей, а й як соціального явища.

У другому розділі - "Конфліктна поведінка особистості як результат впливу об'єктивних та суб'єктивних чинників" - продовжується дослідження конфліктної поведінки особистості на прикладі індивідуальних конфліктів абонентів Одеської міської служби "Телефон довіри" Центру соціально-психологічної підтримки; представлено аналіз соціологічного емпіричного дослідження особистісних конфліктів, які мають стресову форму вияву; проведено якісний та кількісний аналіз мотивів звернень до служби психологічної підтримки, проаналізовано проблеми абонентів ТД з метою вивчення мотивації конфліктної поведінки з огляду на належність особистості до певних соціальних груп.

Конфліктну поведінку ми інтерпретуємо як соціально-психологічну реакцію особистості на чинники, що спричинюють дезорганізацію її свідомості й діяльності. Дезорганізація особистості – це стан, за якого індивід не може ефективно функціонувати внаслідок інтерособистісного конфлікту, що виникає через асимілювання індивідом суперечливих стандартів поведінки, соціальних ролей та норм.

Ми проваджуємо концепт "конфліктна поведінка особистості". Він наголошує, що обраний поведінковий аспект дослідження особистісного конфлікту є найадекватнішим його соціологічній інтерпретації. Якщо поведінку розглядати як ланцюг дій та вчинків людини, регульованих цінностями і нормами, тоді конфліктна поведінка є дією та вчинками людей, зумовленими об'єктивними й суб'єктивними суперечностями оточення й внутрішнього світу особистості.

Конфліктну поведінку особистості ми розглядаємо як структурну складову соціального конфлікту. Це наслідок взаємодії індивіда із соціальним оточенням, це форма інтерперсональних відносин, на які впливають ціннісні орієнтації особистості, рольові експектації, соціальні ідентифікації.

Це визначення охоплює такі типи конфліктної поведінки: поведінка, що відхиляється; девіантна поведінка; аномічна поведінка; аутоагресивна або саморуйнівна поведінка; суїцидальна поведінка; поведінка, в основі якої лежать інтраособистісні конфлікти. В основу визначення видів конфліктної поведінки покладено наявність у тій чи іншій формі суперечності об'єктивного і/або суб'єктивного характеру, опосередковане особистим сприйманням суб'єкта конфлікту. Усвідомлення індивідом суперечностей соціального життя, суперечностей в аксіонормативній структурі, руйнування соціальних зв'язків, автономізація суспільного життя призводять до конфлікту як засобу реагування на індивідуально-психологічному рівні. В соціологічній літературі таку поведінку розглядають як типи поведінки, а не як види конфліктів.

Соціологічна концепція конфліктної поведінки особистості необхідна для адекватного розуміння сучасних соціальних процесів як на рівні суб'єкта конфлікту, так і на загально суспільному рівні. Конфліктна поведінка є одним із інтегративних наслідків соціальної дезадаптації особистості за умов трансформації суспільства.

Інтраособистісний конфлікт розглядається в роботі як протиборство тенденцій у самій особистості; йому притаманні амбівалентність, суперечливість цілей, внутрішніх мотивів особистості. Він може бути наслідком соціальної аномії або спричинюватися іншими чинниками як особистісної, так і соціальної природи. Інтраособистісні конфлікти здебільшого відбуваються під впливом навколишнього оточення. Їх можна поділити на дві групи, зважаючи на тип суперечностей, закладених в основу конфлікту:

- це конфлікти, що виникають як наслідок інтеріоризації об'єктивних, зовнішніх суперечностей індивідом (моральні, адаптаційні тощо);

- конфлікти, що випливають із суперечностей внутрішнього світу особистості (мотиваційні конфлікти, конфлікт неадекватної самооцінки); вони відбивають ставлення особистості до навколишнього світу.

Для виникнення інтраособистісного конфлікту, необхідна наявність особистісних та ситуативних умов. Серед особистісних умов можна назвати наявність в індивіда: амбівалентної внутрішньої структури та актуалізації цієї амбівалентності; складної та розвиненої ієрархії потреб і мотивів; високого рівня розвитку почуттів і цінностей; складно організованої й розвиненої когнітивної структури, здатності індивіда до самоаналізу та рефлексії.

Ситуативні умови, що роблять інтраособистісний конфлікт актуальним, можна поділити на зовнішні та внутрішні. Зовнішні умови конфлікту зводяться до того, що задоволення будь-яких глибоких і активних мотивів і відносин особистості стає неможливим або перебуває під загрозою. Внутрішній конфлікт виникає лише тоді, коли зовнішні обставини породжують певні внутрішні умови. Внутрішні умови конфлікту зводяться до суперечностей між різними структурними компонентами особистості.

У розділі аналізуються дві проблеми, з якими зверталися до "Телефону довіри". Мотив "порушення особистісної та соціальної ідентифікації" переважає у структурі проблем, пов'язаних з інтраособистісними конфліктами. У людини фрустрована потреба в соціогруповій захищеності, в тривалості групових взаємозв'язків. Це тягне за собою стрес та інтраособистісні конфлікти і як наслідок призводить до конфліктної поведінки. Конфлікт виникає у разі руйнування групових належностей, порушення раніше сформованих соціальних зв'язків, втрачання старих ідентичностей. Настає "криза реальності" (Бергер). У кризових ситуаціях у процесі ресоціалізації у абонентів зрілого віку відбувається радикальне переосмислення суб'єктивної реальності. Під впливом соціальних змін триває процес альтернації, тобто трансформації суб'єктивної реальності індивіда, руйнується попередня номічна структура. Альтернація часто супроводжується емоційними кризами, інтраособистісними конфліктами, адже сприйняття власної життєвої ситуації завжди є суб'єктивним. Зрікаючись своїх колишніх ідентичностей, людина змушена опановувати новий набір форм діяльності, що їх вимагає соціальне. Це веде до внутрішнього дискомфорту, відчуття безвиході буття. Особистісний конфлікт, ґрунтований на механізмах заміщення й витіснення, часто розв'язується завдяки перенесенню його до сфери соціальної діяльності й міжособистісних відносин.

Цей мотив виступає узагальненим наслідком конфліктних ситуацій інвайронмента і детермінує конфліктну поведінку особистості.

Друга проблема – це "суїцид" або, точніше, "суїцидальна поведінка". Цей мотив звернення на ТД найдраматичніший за своїми наслідками.

Суїцидальна поведінка розглядається як феномен соціально-психологічної дезадаптації особистості за умов інтер- та інтраперсональних конфліктів. Під суїцидальною поведінкою людей розуміють різноманітні форми їхньої активності, зумовлені прагненням позбавити себе життя, що слугують засобом розв'язання особистісної кризи, змістом якої гострий емоційний стан, спричинений зіткненням особистості із перешкодою на шляху задоволення своїх найважливіших потреб. Криза сягає такої інтенсивності, що людина не може знайти адекватний вихід із ситуації, що склалася.

Аналіз форм суїцидальної поведінки дає підстави для висновку, що головну роль у виникненні суїцидальне небезпечної ситуації відіграють конфлікти. Найпоширенішими є: а) конфлікти, пов'язані з особистісно-родинною ситуацією; б) конфлікти, зумовлені станом здоров'я; в) конфлікти, зумовлені матеріально-побутовими труднощами; г) конфлікти, пов'язані зі специфікою діяльності та соціальної взаємодії абонентів (ізоляція від соціального оточення, втрата соціального статусу, ускладнена адаптація до діяльності за змінюваних соціальних умов). Суїцидальна поведінка спричинюється об'єктивними та суб'єктивними суперечностями оточення та внутрішнього світу індивіда.

У результаті дослідження мотивації поведінки обґрунтовано, що на характер конфліктної поведінки особистості впливають такі об'єктивні чинники: трансформація ціннісної свідомості в суспільстві за умов його реформування; стан економіки, який детермінує соціальний статус особистості за умов швидкого розшарування населення.

У зв'язку з належністю особистості до певної соціальної групи виявлено такі закономірності:

- за умов трансформації суспільства вторинна соціалізація дорослих людей протікає гостріше, ніж соціалізація молоді. На це впливає процес ресоціалізації, а також незадоволеність соціальним статусом (руйнування соціального статусу або недісненні очікування щодо підвищення соціального статусу в новому соціальному середовищі); цілковите невдоволення оточенням, роботою, її умовами, змістом, винагородою;

- особи, позбавлені родинного оточення, частіше схильні до психологічних криз; у цьому разі конфліктна поведінка є наслідком соціальної дезадаптації, руйнування родинних зв'язків, перерозподілом соціальних ролей.

У розділі розглянуто соціальні технології адаптації особистості за умов соціокультурних змін українського суспільства. Психологічне консультування та медіацію (посередництво у конфлікті) розглянуто як комунікативні соціальні технології, що перетворюють емотивну й когнітивну сфери суб'єкта з метою подолання кризового стану. Діяльність служби "Телефон довіри" та групи медіації допомагає людям долати конфліктні ситуації, адаптуватися до мінливих умов соціального оточення за рахунок розширення репертуару власних ролей, шляхів розв'язання позаштатних, нестандартних ситуацій.