Луговий І.О. Адміністративна відповідальність за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, з’ясовується ступінь наукового розроблення проблеми, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет дослідження, а також викладаються методологічні засади роботи; формулюються основні положення, які характеризують її наукову новизну; пропонуються найважливіші результати дослідження, пояснюється їх теоретичне та практичне значення, наводяться дані про апробацію результатів роботи.

Розділ 1 “Поняття адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здіснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення” присвячений з’ясуванню правової природи та сутності інституту адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, визначенню його ролі та місця в адміністративно-деліктному законодавстві України, дослідженню еволюції та етапів реформування в контексті судово-правової реформи.

У підрозділі 1.1. „Вибори як об’єкт адміністративно-правової охорони і роль міліції в її забезпеченні” досліджується сутність виборів як політико-правового інституту.

Зазначається, що в умовах становлення в Україні демократичної правової держави інститут виборів поступово перетворюється в реальний механізм здійснення безпосереднього народовладдя, стає формою реалізації політичних інтересів громадян, засобом усвідомленого впливу на діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування.

Розвиваючи тезу М.І. Ставнійчук, автор доводить, що вибори за своєю суттю – це вияв реальної волі народу, процес здійснення цієї волі, що відбувається за допомогою держави (в межах її конституційної компетенції), під контролем держави, яка гарантує судовий захист усіх без винятку виборчих прав суб'єктів виборчого процесу.

Проте виборчі права громадян захищаються не лише в судовому порядку. Провідну роль у механізмі захисту цих прав відіграють правозастосовчі та правоохоронні органи держави, зокрема, органи внутрішніх справ, які зобов’язані запобігати, виявляти і припиняти порушення виборчого законодавства, у тому числі ті, за які законом передбачена адміністративна відповідальність.

Автор визначає межі компетенції органів внутрішніх справ у сфері забезпечення волевиявлення громадян таким чином: охорона громадського порядку (під час масових заходів передвиборної агітації, у зонах розміщення чи безпосередньо в місцях розташування виборчих дільниць); попередження та припинення злочинів і правопорушень під час проведення виборів; виявлення порушників законодавства про вибори та документування їх протиправної діяльності з метою подальшого обґрунтованого притягнення до відповідальності (за результатами проведеного нами опитування, 12,5 % респондентів з числа працівників органів внутрішніх справ були свідками даних правопорушень, з них лише п’ять осіб вживали заходи щодо їх припинення; 3,6 % опитаних складали протоколи про адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення); охорона приміщень виборчих дільниць до голосування і безпосередньо під час голосування; забезпечення супроводження і охорони бланків бюлетенів під час транспортування їх до виборчих дільниць; супроводження, охорона та запобігання обставинам, за яких можливе внесення змін або знищення виборчої документації при транспортуванні її до окружних виборчих комісій після підрахунку голосів.

Підрозділ 1.2. “Сутність та особливості адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення”.

Поняття адміністративної відповідальності в контексті порушення виборчого законодавства до проголошення Україною незалежності взагалі не згадувалось. Норми, що регулювали порядок організації і проведення виборів, не були захищені адміністративно-деліктним законодавством. В самих виборчих законах передбачалась лише кримінальна відповідальність.

Уперше спроба захистити виборчі права громадян за допомогою інституту адміністративної відповідальності була зроблена в 1990 р., коли до глави 15 КУпАП була включена ст.186-2, яка встановлювала адміністративні стягнення за порушення виборчих прав громадян. У 2006 р. КУпАП доповнено главою 15-А “Адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення”, яка містить 14 статей. Розширення кола виборчих правопорушень, за які законодавством встановлена адміністративна відповідальність, безперечно, є позитивним кроком, оскільки має на меті забезпечення більш докладної правової охорони встановленого порядку здійснення народного волевиявлення.

Автор дійшов висновку, що адміністративна відповідальність сфері, яка досліджується, полягає у застосуванні судом заходів адміністративного впливу (примусу) до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, що посягає на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення,
з метою захисту виборчих прав громадян та їх правового виховання, на основі й у порядку, встановленому чинним законодавством.

Розглядаючи адміністративне правопорушення як фактичну підставу настання адміністративної відповідальності, обґрунтовано такі тези.

Відсутність у переліку понять Загальної та Особливої частин КУпАП ознаки суспільної шкідливості правопорушення є суттєвою прогалиною в законодавстві, що зумовлює багаторічну полеміку з цього питання в науці адміністративного права. Адже суспільна шкідливість є матеріальною ознакою адміністративного делікту, суспільна небезпечність – якісна характеристика злочинного діяння.

Суспільна шкідливість адміністративного правопорушення, що посягає на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, полягає, насамперед, у завданні чи можливості завдання шкоди суспільним відносинам, пов’язаним із реалізацією виборчих прав громадян. Посягання на демократичні інститути не може бути позбавлено суспільної шкідливості.

На думку автора, з метою уніфікації поглядів з цього питання необхідно законодавчо закріпити суспільну шкідливість як невід’ємну ознаку будь-якого адміністративного правопорушення.

Ґрунтуючись на загальноприйнятих наукових доктринах, здобувач пропонує розуміти під адміністративним правопорушенням, яке посягає на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, суспільно-шкідливе, протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на порядок здійснення і забезпечення народного волевиявлення, за яке законодавством встановлена адміністративна відповідальність (ст. 212-7 – 212-20 глави 15-А КУпАП).

Розділ 2 “Склад адміністративних правопорушень, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення” містить два підрозділи.

Підрозділ 2.1. “Об’єкт й об’єктивна сторона адміністративних правопоруш­ень, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення” присвячений класифікації об’єктів цих проступків та дослідженню об’єктивної сторони конкретних складів правопорушень.

Зокрема, автором запропоновано трирівневу класифікацію видових об’єктів адміністративних правопорушень, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення:

–          суспільні відносини у сфері організації і проведення виборів;

–          суспільні відносини у сфері проведення передвиборної агітації;

–          суспільні відносини у сфері фінансування виборчої кампанії.

Щодо першої групи, то нині загальні правила організації і проведення виборів, які охороняються заходами адміністративної відповідальності, включають: порядок надання відомостей про виборців чи списків виборців та порядок використання таких списків; реалізацію права громадянина на ознайомлення зі списком виборців; незалежність виборчих комісій у межах їх виключної компетенції; виконання рішень виборчих комісій, прийнятих у межах їх компетенції; порядок замовлення або виготовлення виборчих бюлетенів; реалізацію права уповноважених законом осіб на отримання копії виборчого протоколу; реалізацію права на звільнення члена виборчої комісії від виконання виробничих чи службових обов’язків за основним місцем роботи на час виконання ним повноважень члена виборчої комісії; порядок опублікування документів, пов’язаних з підготовкою і проведенням виборів.

Аналізуючи чинне законодавство, автор доходить висновку, що до другої групи можна віднести такі правила передвиборної агітації: порядок проведення передвиборної агітації з використанням засобів масової інформації; обмеження щодо ведення передвиборної агітації; час проведення передвиборної агітації; форми і методи передвиборної агітації; можливість оприлюднити відповідь щодо інформації, поширеної стосовно суб’єкта виборчого процесу; право на користування приміщеннями для проведення агітації; порядок виготовлення, розповсюдження та розміщення агітаційних матеріалів.

Стосовно третьої групи видових об’єктів, зазначається, що сьогодні адміністративно-деліктним законодавством охороняється порядок надання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення виборчої кампанії, якщо розмір цієї підтримки менший ніж 400 мінімальних розмірів заробітної плати.

Досліджуючи об’єктивну сторону окремих проступків, аналізуючи результати соціологічних досліджень, автор доходить висновку, що норми ст. 212-7 – 212-20 КУпАП та норми чинного виборчого законодавства потребують узгодження та подальшого вдосконалення.

На думку автора, проблематичним є практичне застосування положень ч. 3 ст. 212-7 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення вимог закону про виготовлення нового примірника списку виборців для повторного голосування з урахуванням уточнень, внесених до списку виборців у день голосування. Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” взагалі не передбачає жодних особливостей щодо складання списку виборців для повторного голосування. Водночас приписи ст. 36 Закону України “Про вибори Президента України” є доволі нечіткими й однозначно не вказують на повноваження територіальної виборчої комісії щодо виготовлення списку для повторного голосування.

За супроводження офіційних повідомлень у період виборчого процесу коментарями, що мають агітаційний характер, та відео-, аудіозаписами, кінозйомками, фотоілюстраціями про дії посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування як кандидатів у депутати, так і на посади сільських, селищних, міських голів адміністративну відповідальність передбачена ч. 3 ст. 212-9 КУпАП. Таким чином, наведений перелік суб’єктів виборчого процесу не містить посилання на кандидата на пост Президента України. Натомість тотожні обмеження стосовно поширення інформації про діяльність цих кандидатів-посадовців встановлені положеннями ч. 3 ст. 58 Закону України “Про вибори Президента України”.

Статтею 212-11 КУпАП передбачена відповідальність за ненадання можливості оприлюднити відповідь щодо інформації, поширеної стосовно суб’єкта виборчого процесу. Автор зазначає, що адміністративна відповідальність за саме розповсюдження недостовірних відомостей про партію чи кандидата відсутня, хоча виборче законодавство встановлює такі обмеження. Пропонується закріпити відповідальність за „розповсюдження завідомо недостовірних відомостей про кандидата на пост Президента України, в депутати або на посаду сільського, селищного, міського голови”. Адміністративний процес не виключає можливості подання позову про захист честі, гідності чи ділової репутації в порядку цивільного судочинства. Але це питання є дискусійним і може бути предметом окремого дослідження.

Дисертант зазначає, що важливим елементом об’єктивної сторони досліджуваних правопорушень є наслідки вчиненого діяння. В цьому випадку вони мають нематеріальний характер. Автор поділяє думку В.К. Колпакова про те, що політична шкода можлива у проступках, які посягають на політичні права громадян. Саме до таких здобувач відносить адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення.

Здобувач акцентує увагу, що однією з важливих ознак об’єктивної сторони адміністративних правопорушень, які посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, є час вчинення проступку. Протиправність діяння, що порушує законодавство про вибори, обмежена часовими рамками виборчої кампанії. Це питання є надзвичайно важливим при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, оскільки при вчиненні конкретного діяння в інший час взагалі виключається наявність складу адміністративного правопорушення.