Малиновська Індивідуалізація суб\'єктів підприємницької діяльності

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається стан наукової розробки засобів індивідуалізації, визначаються предмет, мета і завдання дослідження, його теоретична база, методологія і наукова новизна, а також практична значущість одержаних результатів, формулюються наукові положення, що виносяться на захист, а також висвітлюється практичне значення й апробація отриманих результатів дослідження.

Розділ 1 «Загальна характеристика засобів індивідуалізації» присвячений дослідженню засобів індивідуалізації суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Проблематика тематики дослідження та вибір його методології» має загально методологічний характер і присвячений аналізу проблематики, стану урегульованості в чинному законодавстві відносин з індивідуалізації суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб, обґрунтовується потреба в них і аналізується зарубіжний досвід та відправні ідеї регулювання цих відносин.

Досі в юридичній науці проблемі комплексного врегулювання індивідуалізації юридичної особи як правовій категорії уваги не приділялося.

Відповідно в чинному законодавстві збереглися застарілі підходи до індивідуалізації у рамках галузевого законодавства, що не сприяє його ефективності. На основі аналізу шляхів історичного розвитку інститутів індивідуалізації доведено, що норми законодавства характеризуються певною консервативністю і з моменту їх виникнення розвинулися недостатньо.

Визначено, що рисами притаманними інститутам індивідуалізації є: 1) забезпечення охорони прав споживачів через належну персоніфікацію виробників товарів, робіт і послуг; 2) індивідуалізація складається з двох тісно взаємозалежних, але все-таки самостійних частин: засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту і засобів індивідуалізації продукції, робіт і послуг; 3) право на засоби індивідуалізації є особистим немайновим благом і абсолютним за своєю природою; 4) засоби індивідуалізації в чинному законодавстві змодельовані розрізнено та неоднозначно (інститут юридичної особи, недобросовісної конкуренції, інформаційного права, банківського права, реєстраційного права та інших підгалузей законодавства); 5) основний аспект проблематики дослідження – гуманістичний і спрямований на захист життя і здоров’я людей, честі гідності, законних прав і інтересів добросовісних підприємців, що охороняються законом.

У підрозділі 1.2. «Передумови виникнення засобів індивідуалізації товаровиробників та їх товарів» проведено історичний огляд основних етапів виникнення, формування і розвитку законодавства у галузі традиційних засобів індивідуалізації: комерційних (фірмових) найменувань, торговельних марок (товарних знаків).

У підрозділі 1.2.1. «Гносеологія засобів індивідуалізації» дисертант доходить висновку, що у своєму історичному розвитку фірма певною мірою пов’язана зі сформованим ще у давні часи звичаєм мати свій відмітний знак як атрибутику представників знатних станів. В епоху середньовіччя дворянські герби вивішували на замках, прикріплювали на щитах, і це дозволяло відрізнити один дворянський рід від інших. Торговельна марка як соціальна реальність також з’явилася в середні віки, та відрізняла одного товаровиробника від іншого, а як правова категорія стала відомою у другій половині XIX століття, юридично виокремившись серед інших засобів індивідуалізації товару і товаровиробника. Комерційне (фірмове) найменування, торговельна марка (товарний знак) виникли в той період, коли відчувалась потреба в них, коли культурна сфера економіки, яка базується на принципах конкуренції, вже не могла обходитись без цих засобів індивідуалізації. Зростання ролі та значення цих засобів індивідуалізації зумовило необхідність створення системи правового регулювання суспільних відносин, які складаються у сфері охорони, здійснення і захисту права на комерційне найменування та торговельну марку. В наш час розвиток засобів індивідуалізації продовжується у зв’язку з розвитком електронних мереж та комерційної торгівлі. У зв’язку з чим виникають нові засоби індивідуалізації.

У підрозділі 1.2.2. «Індивідуалізація товаровиробників в інших країнах» проведено аналіз джерел міжнародного законодавства в галузі традиційних засобів індивідуалізації: комерційних (фірмових) найменувань, торговельних марок (товарних знаків), а також встановлено їх значення для законодавства України. Зроблено висновок про необхідність у подальшому запровадити уніфіковану міжнародно-правову систему засобів індивідуалізації .

Доведено, що законодавство України на цей час не в повному обсязі відповідає міжнародним нормам та стандартам у галузі охорони і захисту засобів індивідуалізації, не враховує нові тенденції та логічний взаємозв’язок інститутів цивільного права і тому потребує удосконалення.

Розділ 2 «Позитивне регулювання індивідуалізації суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб в Україні» складається з п’яти підрозділів і присвячується дослідженню розвитку законодавства України щодо індивідуалізації юридичних осіб – підприємців.

У підрозділі 2.1. «Розвиток законодавства про індивідуалізацію суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб» наголошено, що перехід України до ринкової економіки з її конститутивною ознакою – конкуренцією – викликали гостру потребу у більш детальному позитивному правовому регулюванні відносин щодо індивідуалізації вже не тільки товарів і послуг, а й учасників цивільного обороту, зокрема товаровиробників та торговців. Проте Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, не врегулювали комплексно проблему засобів індивідуалізації. Проблеми ускладнюються й тим, що засоби індивідуалізації підприємців закріплюються у різних нормативно-правових актах цивільного та господарського законодавства. На підставі цього в роботі зроблений аналіз всіх нормативно-правових актів, що стосуються інституту індивідуалізації підприємців.

У підрозділі 2.2. «Система засобів індивідуалізації суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб» дисертант проводить ґрунтовний аналіз правового регулювання засобів індивідуалізації у чинному законодавстві, надає відповідні визначення, проводячи класифікацію, виділяючи загальні та спеціальні їх ознаки. Єдність засобів індивідуалізації юридичних осіб також зумовлює їх інституціональну приналежність і місце в системі права, теоретичну основу та механізм усунення колізій між окремими з них. У своєму основному призначенні вони, безумовно, повинні підпорядкуватися загальним правилам системи цивільного права як такі, що структурують його основу.

У підрозділі 2.3. «Традиційні індивідуальні ознаки суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб» здійснено стислий аналіз ознак індивідуалізації юридичних осіб, таких як найменування, місцезнаходження, печатка, статут та банківський рахунок. Ці ознаки індивідуалізації є найбільш відпрацьованими в теорії та практиці. Однак виникає низка проблем, пов’язаних, зокрема, з перехрещенням таких понять, як найменування юридичної особи, комерційне найменування та бренд. Дисертант вважає, що це різні сторони прояву одного і того ж явища та на підставі цього пропонує шляхи вирішення відповідних проблем. Зокрема наголошується, що власне найменування у разі його реєстрації може одночасно бути і комерційним, і торговельною маркою, і навіть брендом.

У підрозділі 2.4. «Комерційне (фірмове) найменування як засіб індивідуалізації» наголошено, що фірма є найменуванням, основним засобом індивідуалізації юридичної особи поряд із визначенням місця її перебування. В основі розуміння юридичної функції фірми як найменування організації є потреба забезпечення персоніфікації участі юридичних осіб у цивільному обороті, як одна з основних ознак, наявність якої з-поміж інших необхідна для визнання організації суб’єктом права. Таким чином, найменування є необхідною умовою вирізнення юридичної особи, з кола інших.

Аналіз чинного законодавства щодо комерційного (фірмового) найменування юридичної особи доводить, що віднесення Паризькою конвенцією цього об’єкта до права промислової власності на сьогодні не відповідає сучасним тенденціям розвитку права інтелектуальної власності. Стаття перша згаданої конвенції давно потребує корекції. Це вирішується через конструкцію підприємства як майнового комплексу, тому доцільно виключити найменування юридичної особи із глави 46 і перенести в §2 глави 7 ЦК України.

У підрозділі 2.5. «Торговельна марка як засіб індивідуалізації» проведено стислий аналіз існуючих підходів до визначення правової природи торговельної марки як об’єкта цивільно-правових відносин. Дисертантом обґрунтована точка зору, згідно з якою правовий режим створення, використання торговельної марки значно відрізняється від правового режиму виникнення і використання матеріальних об’єктів права власності. Обстоюється позиція, що право на торговельну марку за своєю правовою природою необхідно віднести до виключних прав на результати творчої діяльності. Зазначається, що цивільне законодавство України не передбачає єдиної підстави виникнення права на марку. Ці права встановлюються залежно від двох обставин, згідно з якими визнається значення правовстановлюючих юридичних фактів. Виключне право на марку виникає на підставі або реєстрації, або першості застосування марки в господарському обороті (тобто з моменту подачі заявки на реєстрацію чи першого фактичного використання марки).

Дисертантом проаналізовано міжнародне і українське законодавства щодо торговельної марки і доведено, що оскільки вітчизняне законодавство має розбіжності із законодавством ЄС, необхідно ст. 4 ЦК України привести у відповідність до глави 44 ЦК України, а Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» повинен деталізувати її положення.

Розділ 3 «Нові засоби індивідуалізації суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб» присвячено ґрунтовному дослідженню нових засобів індивідуалізації юридичної особи, до яких належать: логотип, бренд, доменні імена.

У підрозділі 3.1. «Логотип та бренд як засоби індивідуалізації юридичної особи» досліджується один з основних елементів ідентифікації – логотип.

Доведено, що логотип є ідентифікаційною ознакою, яка включає в себе об’єкти, що можуть самі по собі бути охороноспроможними.  У зв’язку з цим логотип може конкурувати з назвою, торговельною маркою. Логотип у його цифровому вираженні може бути використаний для індивідуалізації та позначення товарів. Логотип як об’єкт цивільних прав максимально наближений до торгової марки і може з нею повністю збігатися. За формальною ознакою його слід віднести до об’єктів права промислової власності, а функціонально – до спеціального субінституту індивідуалізації юридичних осіб.

Проаналізовано поняття «бренд», досліджено зміст і характер основних функцій бренду в Україні. Бренд ще не набув однозначного розуміння в доктрині права та позитивного регулювання. Під брендом розуміється як саме фірмове найменування, так і найбільш вдалі торговельні марки, що пропонуються споживачу як запорука їх підтвердженої зусиллями компанії репутації. Бренд – існує на ринку України, але норми, яка б регулювала захист прав на бренд, немає. Дисертантом запропоновано доповнити статтю 33 ГК України «Неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання» таким: неправомірне використання ділової репутації – це використання бренду іншої компанії або інших індивідуальних ознак, що призводить до змішування їх товарів, робіт, послуг.

Бренд та брендинг заслуговують на належну увагу українських підприємців та вироблення правил їх впровадження хоча б на рівні рекомендацій.

У підрозділі 3.2. «Проблеми індивідуалізації в глобальних мережах». досліджуються засоби індивідуалізації Інтернет-відносин, що є новим і унікальним явищем сучасного права. і характеризуються: 1) техніко-правовою природою; 2) базуванням на нових для права і науки поняттях «Інтернет», «віртуальний простір», «сайт», «провайдер», «доменні імена», «електронна комерція»; 3) інтерсуб’єктністю відносин, які виникають в Інтернет-просторі (віртуальному); 4) міжнародним значенням; 5) наявністю спеціальних правопорушень і засобів їх попередження; 6) глобальним значенням ефективності правового регулювання.

Ідентифікаційні ознаки в Інтернет-мережі проявляються у віртуальному просторі, що із застосуванням централізованих баз даних дає можливість для верифікації суб’єкта відносин через такий простір і отримання достатньої інформації для вирішення питання про безпечність і доцільність участі в тих чи інших правовідносинах з ним.

Розділ 4 «Охорона та захист прав на засоби індивідуалізації юридичної особи» присвячено дослідженню охорони та захисту прав на засоби індивідуалізації, як особистих немайнових прав.  

У підрозділі 4.1 «Поняття охорони та захисту прав на засоби індивідуалізації» проаналізовано міжнародне і національне законодавство щодо захисту та охорони засобів індивідуалізації. Стверджується, що охорона прав на засоби індивідуалізації концептуально має включати: 1) створення єдиної інформаційної системи засобів індивідуалізації; 2) гармонізацію національного законодавства у цій сфері відповідно до міжнародновизнаних принципів і норм; 3) забезпечення умов для розвитку підприємницьких відносин та використання засобів індивідуалізації; 4) створення єдиної системи підготовки і перепідготовки фахівців у цій сфері відповідно до суспільних потреб. Відповідно, охорона прав на засоби індивідуалізації юридичних осіб повинна бути нормативно, матеріально та організаційно забезпеченою.

У підрозділі 4.2. «Цивільно-правовий захист комерційних (фірмових) найменувань, торговельних марок» досліджено види порушень, наслідки порушення прав на комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки, та пропонуються засоби їх ефективного захисту.

Запропоновано, що право на захист слід розглядати в єдності його матеріально-правового змісту і процесуальної форми, яка полягає в тому, що можливість матеріально-правового характеру, надана управомоченій особі правом на захист, припускає і можливість здійснення останнього у певній, встановленій законом процесуальній формі, у визнаному законом порядку.

У підрозділі 4.3. «Захист засобів індивідуалізації в мережі Інтернет» дисертантом досліджуються проблеми, пов’язані з незаконним використанням інформації і захистом прав користувачів Інтернет. Сьогодні не існує єдиної концепції розв’язання проблеми інтернет-права. Світ інформаційних мереж все частіше піддається атакам з боку хакерів з метою вилучення інформації та її незаконного використання. Найчастіші випадки безкарного порушення прав на інформацію: крадіжка доменних імен; плагіат; контрафактна продукція; дії з порушенням прав на відтворення; дії у вигляді поширення записів на дисках і відеокасетах без дозволу власників прав тощо, що й спонукає до вивчення проблем захисту інформації в мережі Інтернет, зокрема й засобів індивідуалізації. Ця проблема, ще не знайшла належного відображення в українській науці цивільного права.

Доведено, що захист індивідуалізації в мережі Інтернет пов’язаний із захистом інформації та прав інтелектуальної власності, для чого можуть бути застосовані загальні інструменти цивільного права і права інтелектуальної власності.