Манівлець Е.Є. Реалізація конституційних прав і свобод громадян при проведенні невідкладних слідчих дій

Краткое содержание

У  “Вступі” обґрунтовується  вибір теми  дисертаційного дослідження, доводиться її актуальність; зазначено зв¢язок  роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються  об¢єкт, предмет, мета та завдання дослідження; розкрито його методологічні та  теоретичні  засади; висвітлено наукову новизну, практичне  значення одержаних  результатів; наведено дані про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг роботи.

Розділ  перший “Загальна характеристика інституту  невідкладних слідчих дій в контексті  реалізації завдань кримінального судочинства” складається з трьох підрозділів. Підрозділ 1.1. “ Поняття, сутність, значення невідкладних слідчих дій”  розкриває сутність і  властивості  невідкладних слідчих дій. В ньому детально аналізуються невідкладні та початкові слідчі дії. Виходячи  із специфіки невідкладних слідчих дій  виділяються їх ознаки, які мають загальний  та універсальний характер. Вони виразно підкреслюють  специфіку  невідкладних слідчих дій як у сфері  процесуальних відносин, так і в аспекті тактико-криміналістичних підходів. Таким чином, проаналізувавши  основні ознаки невідкладних слідчих дій, які  надаються багатьма авторами (В.І.Куклін, М.К.Кузьменко, А.Н.Коп¢єва, С.А.Голунський), автор дійшов висновку, що у кримінальному процесі поняття невідкладності вживається: по-перше,  в розумінні  першочерговості їх проведення відносно  до інших слідчих дій; по-друге,  у зв’язку з визнанням юридичної сили їх результатів, не дивлячись на те, що вони були проведені до моменту порушення кримінальної справи; по-третє, у зв’язку з обов’язком їх виконання  при передачі справи за  підслідністю; по-четверте, при передачі кримінального переслідування в порядку міжнародно-правової співпраці; по-п’яте, у зв’язку з відміною чи заміною  певних процесуальних гарантій, що обумовлюється специфічними  обставинами кримінального переслідування.

У підрозділі 1.2. “Невідкладні слідчі дії у системі  кримінально-процесуальної діяльності” йдеться про  удосконалення  досудового  розслідування, процесуальних дій, приведенню їх у відповідність з  діючими  міжнародними нормами й Основним  законом держави. Значення  слідчих дій при розслідуванні кримінальної справи дуже велике. І саме при проведенні невідкладних слідчих дій спостерігається найбільш велике  вторгнення  у сферу конституційних прав і свобод людини, у зв’язку з чим  питання їх проведення  набувають  особливої актуальності. Розкриваються  питання  проведення  невідкладних слідчих дій у законодавстві ряду східноєвропейських  держав. Дисертант пропонує реформувати стадію порушення кримінальної справи, тому що саме в цій стадії  відбувається найбільша кількість порушень прав громадян, втягнутих до сфери кримінального судочинства. Аналізуючи вищевикладені положення, дисертант вважає, що необхідно дозволити проведення  невідкладних слідчих дій до порушення кримінальної справи з дозволу суду. І термін розслідування  по кримінальній справі має обчислюватись з часу проведення першої невідкладної слідчої дії.

У підрозділі 1.3. “Міжнародно-правові стандарти  допустимості виконання  невідкладних слідчих дій у демократичному кримінальному процесі” аналізуються правові документи щодо забезпечення конституційних прав та свобод громадян. Аналізуються позиції Конституції  України та міжнародних  документів, які втілені у зміст кримінально-процесуального  законодавства. Підкреслюється важливість того, щоб вони зберігалися  під час  проведення невідкладних слідчих дій, тому що саме при їх проведенні  послаблюються  процесуальні гарантії захисту учасників кримінального судочинства.

Розділ  другий “Здійснення  конституційних прав  і свобод  особи  при проведенні невідкладних слідчих дій на досудових стадіях”  відкриває  підрозділ  2.1. “Загальні умови  забезпечення  конституційних прав і свобод  особи при проведенні невідкладних слідчих дій”. У ньому йдеться, що одним  із основних завдань кримінального  судочинства є забезпечення  належної реалізації конституційних прав і свобод людини при провадженні  у кримінальній справі. На його виконання спрямовані діяльність органів розслідування, прокуратури і суду, які здійснюють широкий комплекс правоохоронних функцій. Цій меті  слугує  різноманітний спектр процесуальних гарантій, які створюють режим  захисту прав та   законних інтересів особи у кримінальному  процесі. У цьому підрозділі підкреслюється, що  в нинішньому  вигляді  механізм реалізації  прав і свобод  людини при  проведенні невідкладних  слідчих дій  характеризується, перш за все, тим, що в даному  “вузькому місці” суспільних відносин сконцентровано три   основні рівня правового регулювання: міжнародно-правовий, конституційний та галузевий.  У найбільш  широкому вигляді загальні умови  забезпечення конституційних прав і свобод  особи у кримінальному судочинстві при проведенні невідкладних слідчих дій визначаються  змістом відносин між людиною і державою, суттю держави  та її місцем у міжнародній  системі  додержання порядку  захисту прав і свобод  особи. Характеристика  нинішнього стану системи прав  і свобод  людини в Україні дає  підстави стверджувати  про початок реалізації конкретних дій,  спрямованих на створення ефективних механізмів забезпечення прав і свобод. Далі детально аналізуються конституційні права, закріплені в кримінально-процесуальному законодавстві. Таким чином, перелічені  правові інструменти складають  цілісний механізм забезпечення  прав і свобод особи у кримінальному судочинстві, і зокрема, при проведенні невідкладних слідчих дій. Його ефективність  прямо залежить як від дієвості  кожного з  елементів, так  і від узгодженості  між ними, від інтеграції, взаємодоповнення зусиль.

У підрозділі  2.2. “Забезпечення  конституційних прав  і свобод особи  при проведенні  невідкладних слідчих дій, що мають місце при  її затриманні в кримінально-процесуальному  порядку” аналізується  забезпечення конституційних прав особи при її затриманні. Акцентується увага на тому, що  затримання відбувається  в інтересах  правосуддя та безпеки  суспільства, але при цьому не  можуть ігноруватися  і інтереси осіб, що затримуються.  Тому при виконанні даної процесуальної дії не допускається будь-якого обмеження прав людини, що визнаються або існують в державі у відповідності  із правом, конвенціями, правилами або звичаями. Автор критично ставиться до  термінів затримання, аналізує можливість затримання до порушення кримінальної справи.

Нині в Україні порядок затримання регламентується, насамперед, закріпленим у ст. 29 Конституції приписом про те, що особа може бути заарештованою або триматись під вартою виключно за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Дане положення  детально регламентується  у чинному КПК. І з огляду на  те, що  міжнародні договори, згода  на обов¢язковість яких  надана  Верховною Радою України, є частиною  національного законодавства ( ст.9 Конституції), механізм правового регулювання в цій сфері правовідносин доповнюють норми відповідних конвенцій, зокрема, стаття 5 Конвенції про захист прав та основних свобод. В кримінально-процесуальному  порядку особа може бути затриманою як на стадіях готування та безпосереднього  скоєння злочину, так і після  його вчинення. Але за будь-яких обставин затримання має відбуватись на  визначених у законі підставах. Якщо затримання здійснюється  у зв¢язку з виконанням рішень про застосування запобіжного заходу, про екстрадицію, про виконання покарання, то підстави  затримання містяться саме в зазначених рішеннях і окремого мотивування не потребують. Інша справа, коли затримання відбувається  у зв¢язку з необхідністю запобігти злочинові чи його припинити, з метою припровадження особи до компетентного органу для з¢ясування обґрунтованості підозри у  вчиненні  нею правопорушення, або якщо є розумні підстави вважати реальною можливість втечі особи після вчинення злочину.

В площині вищезазначеного доцільно звернути увагу  на формулу конституційного закріплення підстави  правомірного затримання особи у кримінально-процесуальному порядку за невідкладних обставин. Так, у Конституції України зазначається, що у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати  тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом.

В свою чергу, ч.ч. 6, 10, 11 статті 106 КПК України, ч.ч. 4, 8 статті 165-2 КПК України передбачають, що термін затримання  не може перевищувати сімдесяти двох годин, однак в той же час в цих нормах йдеться, що якщо виникла необхідність додатково вивчити відомості про  затриману особу або  з¢ясувати інші обставини, що  мають значення для прийняття рішення, суддя має право продовжити  затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного - до п¢ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. З урахуванням зазначених обставин в інтересах посилення  забезпечення прав особи в сучасній Україні, яка претендує на визнання її статусу правової держави на міжнародній арені, термін затримання, на думку автора, підлягає скороченню.

У підрозділі 2.3. “Забезпечення конституційних прав  і свобод  особи  при проведенні невідкладних слідчих дій  у її житлі  та іншому  володінні” вирішується  наступна проблема – забезпечення недоторканності та  захисту сфери  особистого та сімейного життя, що належать до розряду найважливіших прав людини. У цьому підрозділі підкреслюється, що право на недоторканність житла має  особливе значення для кожної людини, оскільки дотримання цього права  є вагомою гарантією інших прав – права на життя, на особисту недоторканність, на невтручання  в особисте і сімейне  життя, на володіння, користування, розпорядження своєю власністю. При проведенні невідкладних слідчих  дій у житлі, дуже важливим є  дотримання етичних  правил, тому їх  частина  закріплена в законі. Крім того,  поводження слідчого має бути ввічливим, тактичним, спрямованим на уникнення конфліктних ситуацій. Пропонується  нормативно закріпити права осіб, у відношенні яких проводяться слідчі дії, заявляти  відвід  понятим, якщо є підстави побоюватися розголошення таємниці, пов’язаної з особистим життям  громадян ( якщо понятими є сусіди, колеги  по службі і т.д.). Пропонується авторський варіант  норми щодо проведення невідкладних слідчих  дій : “При проведенні невідкладних слідчих дій кожен має право на  ввічливе  звертання, поважний тон. Забороняються дії, небезпечні для  життя  і  здоров’я громадян. Ніхто не може бути підданий катуванням і  жорстокому поводженню. Ніхто не має права розголошувати обставини інтимного життя громадян, виявлені про провадженні у справі. Забороняються дії, що тягнуть  ушкодження майна громадян, крім випадків, викликаних необхідністю”.

Розділ третій “Кримінально-процесуальні гарантії забезпечення конституційних  прав  і свобод  особи  при проведенні невідкладних слідчих дій” відкриває  підрозділ  3.1.  “Поняття, сутність, значення та система  кримінально-процесуальних гарантій  забезпечення конституційних  прав і свобод особи, що застосовуються  при проведенні  невідкладних слідчих дій”.   В ньому  розглядається проблематика  кримінально-процесуальних гарантій  у юридичній науці. Детально аналізуються  загальні та  спеціальні гарантії. Процесуальними гарантіями  прав і законних інтересів особи є  система передбачених законом  норм, що  забезпечують громадянину в ході судочинства  реалізацію  чи можливість реалізації  належних йому прав  і законних інтересів, попередження  їх обмежень, а також відновлення у  випадку порушень. При цьому законом забезпечується  узгодженість між дією даних гарантій та діяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду щодо реалізації завдань кримінального судочинства. Наявність процесуальних гарантій дозволяє кожному громадянину домогтися такого ставлення з боку органів кримінального  переслідування, яке б забезпечувало неухильне  дотримання прав і законних інтересів особи. Автор вважає, що для  рішення найважливішого  завдання – зміцнення правових основ  гарантій особи у кримінальному судочинстві необхідно привести чинне законодавство у відповідність до Конституції України шляхом усунення наявних у КПК протиріч. Необхідно послідовно закріпити в Кримінально – процесуальному законодавстві положення Конституції України, деталізувати їх, надати реально діючий характер. Насамперед, це має знайти своє відображення в доповненні Загальної частини КПК рядом  положень, викладених у розділі другому Конституції України, що є, власне кажучи, принципами кримінального процесу. В контексті цих принципів конституційні права повинні бути:

-в силу їх значимості продубльовані в кримінально- процесуальному законодавстві;

- гарантовані системою інших процесуальних норм у вигляді процесуальних процедур реалізації цих прав.

У підрозділі 3.2. “Суд у системі  забезпечення  прав і свобод  громадян при проведенні невідкладних слідчих дій” підкреслюється головна роль  судової влади у  системі забезпечення  конституційних прав  і свобод  громадян  при проведенні невідкладних слідчих дій. Розкривається  сутність  судового контролю як специфічного інституту  кримінального процесу. Вперше виділяються  межі здійснення  судового контролю  за проведенням невідкладних слідчих дій, що обмежують права громадян:

- функціональна межа – у результаті  здійснення  судового контролю як кримінально-процесуальної діяльності не повинне відбуватися змішування процесуальних функцій;

- межа здійснення судом владних  повноважень – судовий контроль не повинен перетворюватися в управління досудовим слідством;

- межа неприпустимості  порушення єдності кримінального процесу – введення в кримінальний процес інституту судового контролю не повинне  порушувати сформовану систему стадій кримінального процесу. 

У підрозділі 3.3  “Інші форми і методи  забезпечення законності при проведенні  невідкладних слідчих дій” йдеться про інші  несудові  засоби захисту. Відповідно до Конституції  України захист  прав людини здійснює широке коло державних органів та посадових осіб.  Перш за все це  народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України, органи прокуратури в порядку загального нагляду, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. В демократичному суспільстві всі ланки правової системи мають забезпечувати ефективну взаємодію у справі дотримання прав і свобод особи, в тому числі в сфері  кримінальної юстиції. В умовах відкритого суспільства також і недержавні організації, політичні партії, міжнародні організації мають створювати через різноманітні засоби впливу цілісний режим законності в сфері кримінальної юстиції.