МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ГРОМАДЯН НА УЧАСТЬ У ЗДІЙСНЕННІ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах розбудови демократичної, соціальної, правової Української держави проблема прав та свобод людини і громадянина має важливе теоретичне і практичне значення. Конституція і законодавство України закріплюють достатньо широкий обсяг прав та свобод, серед яких суттєва роль відводиться політичним правам, зокрема праву громадян на участь у здійсненні державної влади.

Закріплене в національному законодавстві України право громадян на участь у здійсненні державної влади цілком відповідає міжнародним стандартам. Однак проголошене право є декларативним без наявності тих правових засобів, які зможуть його реалізувати, перенести з суто теоретичної площини в саму практику суспільних відносин. Про це переконливо свідчать непоодинокі негативні явища політико-правової дійсності (неприхована конфронтація гілок влади, формальне відношення посадових осіб до забезпечення реалізації прав громадян тощо), які фактично усувають громадян від процесу реалізації влади, зокрема державної, спотворюючи їх дійсне волевиявлення, нівелюючи соціальну цінність ідей народовладдя та демократії.

На сьогодні право громадян на участь у здійсненні державної влади недостатньо досліджене в теорії, а також потребує подальшого вдосконалення та відпрацювання механізм його реалізації, завдяки якому можливо було б вирішити нагальні практичні завдання: сприяти свідомому, активному, вільному вибору громадянами власної політичної позиції, сформувати у них відповідальне ставлення як до власних, так і суспільних та державних інтересів, забезпечити включення у сферу прийняття та реалізації державних рішень.

Актуальність теми дисертації зумовлена тим, що, незважаючи на політико-правове значення, дана проблематика потребує всебічного дослідження, зокрема в теоретико-правовому плані, який дає можливість комплексно з’ясувати найбільш важливі аспекти механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади. На відміну від науки конституційного права, в якій досліджене право громадян на участь в управлінні державними справами, в теорії держави та права на сьогоднішній день не приділено достатньої уваги теоретико-правовому аналізу права громадян на участь у здійсненні державної влади як такого, що має комплексний та узагальнюючий характер, а також бракує наукових досліджень, присвячених механізму його реалізації.

Незважаючи на досить значну кількість наукових праць, присвячених правам та свободам людини і громадянина взагалі й політичним правам зокрема, юридичній відповідальності за їх порушення, гарантіям прав та свобод, правовій культурі, правосвідомості, недостатньо уваги приділено дослідженню цих державно-правових явищ в контексті структури механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади.

Потреба розробки поняття та основних аспектів механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади з метою підвищення ефективності існуючих правових норм та удосконалення чинного законодавства також обумовлена новими вимогами, які ставить практика до наукових досліджень у галузі прав людини.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні), узгоджується з Національною програмою правової освіти населення, затвердженою Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року, виконана у відповідності до тематичного плану науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова і кафедри теорії та історії держави і права Інституту політології, соціології, права згідно наукового напряму „Дослідження проблем гуманітарних наук” (ініціативна тематика), що затверджений Вченою радою НПУ ім. М.П. Драгоманова 25 грудня 2003 року, протокол № 6.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування концепції механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади, розробка наукових рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства, що регламентує механізм реалізації цього права.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:

– провести теоретико-правовий аналіз права громадян на участь у здійсненні державної влади;

– визначити поняття механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади;

– з’ясувати й проаналізувати структуру механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади;

– визначити місце і роль правової культури та правосвідомості в структурі механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади;

– обґрунтувати місце юридичних гарантій в системі гарантій права громадян на участь у здійсненні державної влади;

– охарактеризувати нормативно-правові гарантії права громадян на участь у здійсненні державної влади;

– висвітлити організаційно-правові гарантії права громадян на участь у здійсненні державної влади;

– з’ясувати особливості юридичної відповідальності як гарантії права громадян на участь у здійсненні державної влади.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з реалізацією прав та свобод людини і громадянина, зокрема політичних прав, здійсненням державної влади.

Предметом дослідження є механізм реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади.

Методи дослідження. Вчення про особу, як основну цінність державно-організованого суспільства, визначально вплинуло на вибір методологічної бази дисертаційної роботи, в основу якої покладено комплекс філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціальних методів, застосування яких сприяло виконанню завдань дослідження, а також з’ясуванню наскрізних теоретичних проблем співвідношення та взаємозв’язку особи, держави, влади.

У роботі використані філософсько-світоглядні методи і принципи (детермінізм, об’єктивність, конкретність істини, діалектичний метод), загальнонаукові методи (системний, структурно-функціональний, аналітико-синтетичний), спеціально-наукові методи (формально-логічний, порівняльно-правовий, соціологічно-правовий, спеціально-юридичний).

Одним із головних філософсько-світоглядних методів, який дозволив дослідити сам механізм реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади, а також його окремі структурні елементи в розвитку, з урахуванням взаємодії між ними та впливу на них різних факторів, є діалектичний.

Завдяки структурно-функціональному методу автор визначив структуру механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади, а також здійснив класифікацію окремих елементів цього механізму, зокрема це стосується гарантій даного права, правомочностей, що входять до його складу, та інших структурних елементів механізму, дослідив їх в процесі функціонування.

Важливе місце серед спеціально-наукових методів відводиться порівняльно-правовому, завдяки якому автор порівнює право громадян на участь у здійсненні державної влади з конституційним правом громадян України на участь в управлінні державними справами, співставляє систему та класифікацію гарантій цього права тощо.

Спеціально-юридичний метод допоміг автору сформулювати власні визначення таких понять, як: механізм реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади, гарантії цього права (загальні та юридичні), юридична відповідальність за його порушення, акцентуючи увагу саме на тих ознаках, які дисертант вважає головними.

Дослідження супроводжувалося формально-логічним методом, що знаходить своє підтвердження у широкому застосуванні категорій формальної логіки: „поняття”, „визначення”, „порівняння”, „аналіз” та інших.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці таких українських правознавців, як: В.І. Акуленко, В.Д. Бабкін, О.В Батанов, К.Г. Волинка, І.П. Голосніченко, А.В. Грабильніков, М.М. Гуренко, Т.М. Заворотченко, К.О. Закоморна, А.М. Колодій, М.І. Козюбра, В.В. Копєйчиков, В.О. Котюк, О.Г. Кушніренко, С.Л. Лисенков, О.О. Майданник, В.Т. Маляренко, О.В. Марцеляк, А.Ю. Олійник, Н.М. Оніщенко, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, Е.Є. Регушевський, В.В. Речицький, А.О. Селіванов, О.Ф. Скакун, В.Є. Скомороха, Т.М. Слінько, М.І. Ставнійчук, В.М. Тертишник, Ю.М. Тодика, М.І. Хавронюк, А.І. Хальота, В.В. Цвєтков, А.О. Червяцова, О.О. Чуб, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко; російських учених: О.В. Аграновська, М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, Н.О. Боброва, М.В. Вітрук, Л.Д. Воєводін, Л.І. Глухарьова, В.М. Горшенєв, С.В. Калашніков, В.М. Капіцин, Д.А Керімов, С.О. Кондратьєв, Б.М. Лазарєв, О.О. Лукашева, О.В. Малько, М.І. Матузов, В.І. Новосьолов, Ю.О. Тихомиров, Є.М. Хазов, В.Є. Чиркін; зарубіжних дослідників: І. Боуендел, Ж.-П. Жакке, Ж. Зіллер, Е.С. Кон, С.Н. Тейт, Г. Райт, С.О. Уайт.

Нормативну та емпіричну базу дослідження складають: чинне законодавство України, міжнародні документи з прав людини, які стосуються політичних прав громадян, конституції зарубіжних країн, рішення Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини, практика участі громадян у здійсненні державної влади.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим комплексним науковим дослідженням механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади, в якому сформульовано низку новаційних теоретичних положень, висновків та практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади.

Внаслідок проведеного наукового дослідження одержано ряд результатів, які мають наукову новизну, зокрема:

вперше:

– визначено зміст права громадян на участь у здійсненні державної влади, який складають наступні правомочності: 1) право безпосередньої участі громадян у здійсненні державної влади – брати участь у виборах, референдумі та інших формах прямої демократії; 2) право громадян на участь у здійсненні державної влади через вільно обраних представників, які від імені всього народу приймають рішення загальнодержавного значення; 3) право громадян брати участь у роботі органів законодавчої, виконавчої і судової влади шляхом доступу до державної служби, участі у відправленні правосуддя; 4) інші політичні права, що органічно доповнюють гарантовану громадянам можливість як безпосередньо, так і через своїх представників здійснювати повноту влади у державі і водночас сприяють участі громадян у здійсненні державної влади;

– пропонується авторська класифікація правомочностей, які входять до змісту права громадян на участь у здійсненні державної влади, за наступними критеріями: порядком реалізації, участю у реалізації державної влади, кількістю суб’єктів, значенням, обов’язковістю для органів державної влади, формою та джерелом закріплення;

– проводиться розмежування права громадян на участь у здійсненні державної влади, яке з позицій теорії держави та права є більш точним та узагальнюючим терміном, від конституційного права громадян України на участь в управлінні державними справами;

– сформульовано авторське поняття механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади як системи засобів (правових, політичних, соціальних та інших), за допомогою яких можливості та блага, що становлять зміст цього права, втілюються в реальні суспільні відносини, завдяки чому громадяни можуть брати участь у громадсько-політичному житті держави та здійсненні державної влади;

– визначено структуру механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади, яку можна розглядати як систему наступних елементів, які перебувають у стійкій єдності та утворюють три підсистеми: 1) норми, що закріплюють: право громадян на участь у здійсненні державної влади (зміст цього права), його гарантії та юридичні обов’язки, що відповідають даному праву (нормативна підсистема); 2) реалізація права громадян на участь у здійсненні державної влади, її принципи та стадії (функціональна підсистема); 3) правосвідомість та правова культура громадян (ідеологічна підсистема);

набуло подальшого розвитку:

– положення про те, що чільне місце в структурі механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади займає правосвідомість та правова культура громадян, яка, виступаючи різновидом загальної культури, дуже тісно взаємопов’язана з нею, тому, в першу чергу, залежить від виховання у всіх громадян незалежно від віку або соціального становища моральності, прищеплення загальнолюдських цінностей, утвердження духовних засад у суспільстві;

– положення про взаємодію та взаємний зв’язок загальних та юридичних, нормативно-правових та організаційно-правових гарантій (на прикладі гарантій права громадян на участь у здійсненні державної влади), що займають основоположне місце в структурі механізму реалізації будь-якого суб’єктивного права;

– положення про юридичну відповідальність як одну з найбільш ефективних юридичних гарантій реалізації прав та свобод людини і громадянина, зокрема автор пропонує розглядати юридичну відповідальність за порушення права громадян на участь у здійсненні державної влади як встановлену в нормах конституційного, адміністративного, кримінального, трудового, цивільного права відповідальність, що полягає у застосуванні до суб’єктів правопорушення у сфері участі у здійсненні державної влади санкцій вказаних галузей права.

Сформульовано пропозиції автора щодо усунення прогалин чинного законодавства (зокрема, про звернення громадян, про участь громадян у здійсненні правосуддя), яке регулює механізм реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, висновки, отримані в результаті дослідження, і розроблені наукові пропозиції та рекомендації можуть бути використані: у науково-дослідницьких цілях – при подальших наукових дослідженнях прав людини, а також механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади; у правотворенні – при підготовці проектів нормативно-правових актів, спрямованих на удосконалення механізму реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади; у навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій та у викладанні курсів „Теорія держави і права”, „Права людини”, „Конституційне право України”; у освітній роботі – для правового виховання громадян України, а також підвищення рівня їх правової культури та правосвідомості.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, викладені у дисертації, були оприлюднені на наступних конференціях: 1) всеукраїнська наукова конференція „Юридичні читання молодих вчених”: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 23-24 квітня 2004 р. (тези опубліковано); 2) звітно-підсумкова наукова конференція викладачів та аспірантів Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова за 2004 р.: м. Київ, 25 січня 2005 р.; 3) V міжнародна наукова конференція студентів та молодих учених „ПОЛІТ-2005”: Національний авіаційний університет, 12-13 квітня 2005 р. (тези опубліковано); 4) всеукраїнська наукова конференція „Другі юридичні читання”: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 18 травня 2005 р. (тези опубліковано); 5) III студентська наукова конференція „Україна, слов’янський світ, Європа: історія та сучасність”: Міжрегіональний гуманітарний інститут Київський славістичний університет, 20-21 травня 2005 р.; 6) всеукраїнська наукова конференція „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні”: Національний Університет „Острозька академія”, 28-29 квітня 2005 р. (тези опубліковано); 7) II міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку”: Волинський державний університет імені Лесі Українки, 17-18 березня 2006 р. (тези опубліковано); 8) I міжнародна науково-практична конференція „Від громадянського суспільства – до правової держави”: Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 28 квітня 2006 р. (тези опубліковано).

Публікації. Основні результати дослідження, що сформульовані у дисертації, знайшли відображення у десяти наукових працях: чотирьох статтях у фахових виданнях та шести тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел (238 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 224 сторінки, з них основного тексту – 202 сторінки.