МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ РЕГІОНУ

Краткое содержание

Розділ 1. Теоретичні основи державного управління розвитком соціально-економічної інфраструктури регіону.

Використання різних підходів до формування критеріїв, що виокремлюють галузі соціально-економічної інфраструктури територіального господарського комплексу як об’єкту державного управління, дозволяє визначити ті спільні елементи, для яких виконуються всі умови та обмеження, закладені в критеріях. Такими елементами бази поняття виступають: транспорт, зв’язок, житлово-комунальні послуги (водо-, газо-, енергопостачання, збір та вивезення сміття), охорона здоров’я, освіта та наука.

Тривалий час соціально-економічна інфраструктура вважалася об’єктом, що обслуговує матеріальне виробництво та населення. До 90-х років визнавалося, що її об’єкти виконують лише єдину функцію – забезпечення загальних умов соціально-економічного розвитку. Сучасні погляди вбачають зміну функціонального призначення інфраструктури, яке переміщується з полюсу забезпечення умов розвитку та обслуговування до полюсу забезпечення та регулювання економіки у вигляді впливу на весь процес відтворення. Виходячи з вище вказаних елементів економіки, що зараз відносять до інфраструктури, такі функції може виконувати кожен з них, незважаючи на різноманітність походження, стану, в якому функціонує той чи інший об’єкт, та значимості в активізації певної сфери економічної діяльності.

З метою визначення соціально-економічної інфраструктури як об’єкту державного управління в роботі були виявлені функції інфраструктури, реалізація яких відбувається у тісному взаємозв’язку та єдності. Це інтеграційна функція, функція регулювання та функція забезпечення. З огляду на вказані функції, значення інфраструктури можна розглядати в різних площинах: на державному рівні – як частку національного багатства, що не відноситься до тієї чи іншої галузі виробництва окремо, але відіграє вагому роль для всього господарського комплексу; регіональному рівні – як базу для розвитку усіх галузей господарства регіону; і на мікрорівні – як процес ефективного виробництва шляхом логістичного забезпечення підприємств.  Таким чином, виходячи з викладених характеристик соціально-економічної інфраструктури, репрезентативна частина цього поняття як об’єкту державного управління полягає у реалізації функцій інтеграції, регулювання та забезпечення.

У зв’язку з переходом України до ринкових відносин різко знизилась роль держави як системи, що забезпечує населення соціальними гарантіями, такими як безкоштовне житло, освіта, охорона здоров'я та інші послуги. Тому головним напрямом соціальної політики держави на етапі трансформації українського суспільства має бути зниження рівня бідності і зменшення диференціації доходів населення за рахунок забезпечення випереджаючих темпів зростання заробітної платні, створення умов для реалізації соціального потенціалу людини, реформування системи соціального захисту, соціального страхування і пенсійного забезпечення, посилення адресності підтримки соціально незахищених верств населення, здійснення активної демографічної політики, реформування системи охорони здоров'я, освіти, сфери культури і мистецтва.

Соціальний захист передбачає забезпечення соціально гарантованих умов для нормального існування і розвитку людини, тобто певного життєвого рівня. Дієвим важелем в підвищенні рівня життя населення може стати система обов'язкового соціального страхування, зокрема пенсійного. В Україні доля середньої пенсії до середньорічного доходу фізичної особи протягом останніх 5-ти років в середньому складає 34%. Для того, щоб зберегти існуюче співвідношення в умовах демографічної ситуації, що склалася, країна має вишукувати додаткові джерела фінансування, або зменшувати розмір пенсій, або підвищувати пенсійний вік. В Україні і в світі спостерігається тенденція зростання коефіцієнту, що характеризує відношення населення пенсійного віку до населення працездатного віку. Запровадження накопичувальної системи пенсійного забезпечення в контексті розробки державної політики щодо розвитку соціально-економічної інфраструктури надасть додаткове джерело фінансування її галузей.

Результати досліджень, проведених в роботі, обґрунтовують, що розвиток соціально-економічної інфраструктури значним чином може визначати економічне зростання в країні. Найбільш впливовими факторами розвитку інфраструктури є такі: технологічні нововведення в галузях соціально-економічної інфраструктури, рівень та форма (державна, приватна, змішана) фінансування, ступінь децентралізації у регулюванні інфраструктурних галузей, законодавча база та інституційне забезпечення, соціокультурний чинник як специфічний неекономічний фактор.

Розділ 2. Аналіз механізмів державного управління функціонуванням соціально-економічної інфраструктури. Проведений аналіз взаємозв’язку між обсягом державних витрат на соціально-економічну інфраструктуру і темпами економічного зростання підтверджує існування такої залежності достатньо високим значенням коефіцієнту кореляції (78%). Зв’язок між соціально-економічною інфраструктурою та економічним зростанням передбачає наявність певного механізму, через який інфраструктура, отримуючи інвестиції, здійснює вплив на економіку. При цьому мають місце декілька каналів впливу як з боку фінансування на соціально-економічну інфраструктуру, так і з боку інфраструктури на економічне зростання.

Звідси механізм впливу фінансування інфраструктури на економічне зростання може бути представлений як сукупність бюджетного механізму та механізму скорочення трансакційних витрат, що зумовлюють їх послідовний взаємозв’язок і призводять до єдиного результату. Схема механізму впливу фінансування соціально-економічної інфраструктури на економічне зростання представлена на рис. 1, на якому у взаємозв’язку «фінансування – інфраструктура» представлено два канали впливу – державні видатки та приватні інвестиції. Приватні інвестиції мають наслідком більш високу ефективність перетворень в галузі інфраструктури, оскільки спрямовані на отримання максимальної віддачі (прибутку) від вкладеного капіталу. Державні видатки переважно спрямовані на забезпечення соціального ефекту і мають наслідком розвиток людського капіталу, який вкладається приватними підприємцями у виробництво і приносить більш високий дохід.