МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ ЗАХИСТОМ ВРАЗЛИВИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність, вказано на зв'язок з темами наукових досліджень, визначено мету і завдання, об’єкт, предмет дисертаційної роботи. А також охарактеризовано використані методи дослідження, ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх практичне значення, подано інформацію про публікації за темою дисертаційної роботи, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі “Специфіка механізмів державного управління у сфері соціального захисту вразливих груп населення” на основі системного аналізу досліджень вітчизняних учених, уточнення сучасних характеристик основних понять наукової роботи, охарактеризовано соціальний захист як сферу державного управління, організаційно-функціональний механізм державного управління соціальним захистом, розкрито сутність соціального механізму як складової системи механізмів державного управління.

Однією з найважливіших функцій держави є соціальний захист її громадян. Безпосереднім об’єктом і суб’єктом соціально-захисної політики держави є населення. Підвищеної уваги з боку суспільства та держави потребують саме вразливі групи населення. Склад цих груп населення (пенсіонери, інваліди, діти-інваліди, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, безробітні, багатодітні сім'ї, діти-сироти та ін.) окреслений у ряді наукових праць (В. Руденко, О. Прутська, П. Кравчук, Т. Новікова, В. Гошовська, П. Шевчук та ін.) та в окремих нормативно-правових документах. На думку автора, головною причиною наявності в соціальній структурі суспільства таких категорій населення є існування проблеми бідності (рівень бідності у 2010 році становив 18,5 %, у 2011 році – 15,2 %). Існування соціально поляризованого суспільства є підставою для здійснення органами державної влади перерозподілу доходів через систему оподаткування, використання позабюджетних джерел фінансування соціального захисту, врахування інтересів і потреб вразливих груп населення.

Соціальний захист як сфера державного управління є системою економічних, правових та організаційних заходів держави щодо забезпечення прав і гарантій людини та громадянина. Під державним управлінням соціальним захистом населення автор пропонує розуміти діяльність державних органів влади, що характеризується сукупністю організаційних, правових, економічних, інформаційних та інших заходів щодо забезпечення соціальних гарантій кожного члена суспільства та ґрунтується на конституційних засадах соціальної держави. Складові, напрями, принципи та механізми здійснення державного управління соціальним захистом населення відображені у розробленому нами структурно-функціональному алгоритмі (див. рис. 1).

За результатами огляду наукових публікацій за темою дисертації зроблено висновок, що вчені зосереджують увагу на категорійно-понятійному апараті сфери соціального захисту (Г. Атаманчук, В. Бакуменко, Н. Нижник, В. Князєв,

В. Малиновський, П. Надолішній, Т. Пахомова, Л. Приходченко, М. Іжа), загальних проблемах у сфері соціального захисту (О. Новікова, Н. Борецька, В. Трощинський, Е. Лібанова, Е. Гансова, О. Палій), механізмах державного управління у сфері соціального захисту (В. Собченко, Ю. Юрченко, А. Крупник, Ю. Бондаренко, Н. Піроженко), механізмах участі неурядових організацій у реалізації соціальних програм (Н. Нижник, В. Горбатенко), функціонуванні механізмів надання послуг (В. Жуковська, Г. Кобзар, В. Марченко, О. Черниш).

Державна політика у сфері соціального захисту здійснюється через розгалужену систему органів державного управління, які беруть участь в її реалізації в межах своєї компетенції. Окрім інститутів держави, які забезпечують виконання функцій соціального захисту населення, певну роль у створенні умов повноцінної життєдіяльності людини, захисті її громадянських прав відіграють інститути громадянського суспільства – недержавні неприбуткові організації.