Механизмы развития венозного полнокровия в аденогипофизе при нарушении пульсового давления в пещеристых синусах (экспериментальное исследование)

Краткое содержание

Матеріал і методи дослідження. Дослідження виконано на 66 безпородних собаках-самцях віком 2,5–4,0 роки з масою тіла 8–12 кг.

Усі тварини були розподілені на дві групи – контрольну (20 псевдооперованих тварин) і дослідну (46 тварин). Дослідження складалися з восьми серій. Тваринам дослідної групи робили перев’язку внутрішньої сонної артерії на шиї терміном на 24 год, 5, 10 і 30 діб. Вивчали венозний тиск (ВТ) у печеристому синусі, архітектоніку і морфометричні характеристики судинного русла передньої частки гіпофіза (ПЧГ) у нормі та після однобічної перев’язки внутрішньої сонної артерії, ультраструктурні та стереометричні показники соматотропних і гонадотропних клітин, експозиційну динаміку сорбції барвника в аденогіпофізі.

Окрема частина досліджень була виконана на пристрої «Печеристий синус – внутрішня сонна артерія – гіпофіз». Проводили порівняльний аналіз пульсових коливань у печеристих синусах і гіпофізі.

виконували у два етапи: 1-й – катетеризація v. ophthalmica sup. з виміром вихідного тиску у печеристих синусах і підведенням лігатури під праву внутрішню сонну артерію; 2-й – перев’язка правої внутрішньої сонної артерії з одночасною реєстрацією тиску у печеристих синусах.

Запис ВТ у печеристих синусах і тиску у внутрішній сонній артерії проводили за допомогою хірургічного поліграфа «Салют». ВТ і артеріальний тиск (АТ) вимірювали у мм рт. ст. і перераховували в одиниці системи СІ – кПа. Паралельно проводили реєстрацію частоти серцевих скорочень.

Евтаназію робили шляхом внутрішньоплеврального введення 10 % розчину тіопенталу натрію в розрахунку 60–75 мг/кг маси тіла.

Вивчення судинного русла ПЧГ проводили шляхом ін’єкції його суспен­зією чорної туші в 5 % розчині желатину. Фіксацію і виготовлення гістологічних і ультрамікроскопічних препаратів здійснювали з використанням традиційних методик (Боголєпов Н.Н., 1976; Волкова О.В., Єлецький Ю.К. та співавт., 1982).

Для морфометрії судинного русла ПЧГ собак контрольної і дослідної груп, а також для вивчення щільності розподілу секреторних гранул у залозистих клітинах застосовували стереометричний метод по Г.Г. Автандилову (1973), Б.М. Аріель, Є.М. Тарарак (1974) і К. Ташке (1980).

Динаміку сорбції барвника тканинними елементами ПЧГ визначали шляхом порівняння кількісних показників сорбційної здатності гіпофізарної тканини псевдооперованих і дослідних тварин (Виноградов О.А., за авт. св. № 1465767 від 15 листопада 1988 р.).

Цифрові дані обробляли методами варіаційної статистики з використанням персонального комп’ютера (Гланц С., 1999; Лапач С.Н., Губенко А.В., Бабич П.Н., 2000; Макарова Н.В., Трофимец В.Я., 2002).

Результати дослідження та їхній аналіз. Результати серії експериментів, проведених на пристрої морфофункціонального комплексу «Печеристий синус – внутрішня сонна артерія – гіпофіз», свідчать про те, що збільшення або зменшення пульсового тиску в гіпофізі відбувається в залежності від пульсової хвилі у печеристих синусах. Відношення тиску крові у печеристих синусах до величини тиску в гіпофізі було приблизно 2:1.

При вивченні динаміки пульсового тиску за умов перев’язки правої сонної артерії до входження її у печеристий синус виявлено зменшення пульсового тиску у печеристому синусі на стороні перев’язки у 6,50 раза і в гіпофізі у 2,89 раза, у той же час підвищувався тиск у протилежному печеристому синусі. За умов перев’язки однієї сонної артерії після виходу її з печеристого синуса виявлено підвищення пульсового тиску у печеристому синусі в 1,04 раза на стороні перев’язки та підвищення тиску у гіпофізі в 1,08 раза. При двобічній перев’язці сонних артерій після виходу їх з печеристих синусів встановлене підвищення пульсового тиску у печеристих синусах і гіпофізі: у правому печеристому синусі в 1,04 раза, у лівому – в 1,04 раза, у гіпофізі – в 1,08 раза.

У печеристих синусах собак контрольної групи середній показник ВТ у правому печеристому синусі при максимальному АТ (13,24±0,07) кПа був
(0,413±0,006) кПа, у лівому – (0,415±0,008) кПа.

В експериментальній групі ВТ у правому печеристому синусі збільшувався в 1,49 раза, а в лівому печеристому синусі – в 1,06 раза. У абсолютних цифрах ВТ у правому печеристому синусі після перев’язки правої внутрішньої сонної артерії до входження у печеристий синус був (0,601±0,014) кПа (р<0,001 порівняно з контролем), у лівому – (0,466±0,009) кПа.