Мельник П.В. Правова охорона лісів Карпатського регіону України

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробленості в юридичній літературі. Визначається мета, задачі, об’єкт і предмет дослідження, а також його методологічна і теоретична основа. Відображається наукова новизна роботи, підкреслюється її теоретичне і практичне значення та апробація. Містяться відомості про кількість опублікованих наукових праць.

Розділ перший “Поняття правової охорони лісів Карпатського регіону України” складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню поняття і змісту правової охорони лісів, висвітленню особливостей правової охорони лісів Карпатського регіону України.

У підрозділі 1.1 “Ліси Карпатського регіону України як об’єкт правової охорони” дисертант висвітлює особливості Карпатських лісів і дає їм характеристику як об’єкту правової охорони. Ліс можна розглядати в природничому аспекті як природне явище, в технічному, аграрному, юридичному, рекреаційному, економічному аспектах, з позиції естетики і т. д. Характеризуючи зазначені погляди на ліс, автор дотримується думки, що з правової точки зору, необхідно підходити до визначення лісу з врахуванням юридичних критеріїв, тому в даному випадку є не обґрунтованим дублювання природничого розуміння лісу. Автор критично підходить до визначення лісу у статті 3 Лісового кодексу України. Він співставляє його із поняттям “рослинний світ”, поданим у Законі України “Про рослинний світ”, відповідно до якого, ліс є частиною рослинниго світу. Суперечність даних понять полягає у тому, що поняття ”ліс” включає, крім рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, такі об’єкти природи, як земля, тварини, мікроорганізми та інші природні компоненти, що біологічно взаємопов'язані між собою, і які не охоплюються поняттям “рослинний світ”. Дані об’єкти природи є самостійними елементами довкілля і їх використання та охорона повинна регламентуватися окремими нормативно-правовими актами. Тому не є обґрунтованим включення цих об’єктів природи у поняття “ліс”, яке повинно розглядатися, виходячи з принципу диференціації галузей права і охо­п­лю­ватися по­нят­тям “ро­с­лин­ний світ”.

При визначенні поняття лісу як юридичної категорії, слід виходити з основних природних властивостей лісу, тому у визначенні доцільно відмітити основні природні властивості (функції) лісів. А також потрібно враховувати те, що ліс є самостійний і відновний природний компонент. Юридичним критерієм, на підставі якого певна сукупність рослинності утворює ліс, є віднесення їх до категорії лісів у встановленому законом порядку, шляхом реєстрації їх у матеріалах державного обліку під час лісовпорядкування.

Отже, ліс – це частина природного середовища у вигляді сукупності рослинності, в якій домінують  дерева і чагарники, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище, наділена екологічними (водоохоронними, захисними, санітарно-гігієнічними, оздоровчими, рекреаційними), естетичними, виховними, економічними та іншими властивостями, а також віднесена у встановленому законом порядку до категорії лісів.

Далі у роботі аналізується співвідношення понять лісу і лісової рослинності, лісових ресурсів.

Дисертант також критично аналізує статтю 4 Лісового кодексу України, відповідно до якої лісовий фонд включає також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства, внаслідок чого, лісовий фонд складає ліс і земельні ділянки. Дане визначення лісового фонду, на думку автора, не є обґрунтованим, воно суперечить диференціації галузей права, оскільки користування земельними ділянками лісового фонду регулюється лісовим і земельним законодавством. У роботі обґрунтовується твердження, що земельні ділянки лісового фонду не слід включати у лісовий фонд, його утворюють лише ліси. Таке розуміння лісового фонду сприятиме виділенню їх у окремий об’єкт природи. Отже, землі державного лісового фонду є самостійною правовою категорією, відносини, пов’язані з їхнім користуванням, є частиною земельних відносин.

Під поняттям лісів Карпатського регіону України автор розуміє частину природного середовища Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Закарпатської областей у вигляді сукупності рослинності, в якій домінують  дерева і чагарники, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище, наділена екологічними (водоохоронними, захисними, санітарно-гігієнічними, оздоровчими, рекреаційними), естетичними, виховними, економічними та іншими властивостями, а також віднесена у встановленому законом порядку до категорії лісів.

Далі у роботі автор зупиняється на характеристиці лісового фонду Карпатських лісів України. Особливість лісів Карпатського регіону полягає у тому, що вони розташовані у місцевості з гірським рельєфом. Внаслідок великого впливу Карпатських лісів на екологічну ситуацію не лише у Карпатському регіоні України, але й усієї держави та сусідніх держав, автор відстоює необхідність встановлення у законодавстві особливого правового режиму щодо Карпатських лісів, внісши зміни і доповнення до Лісового кодексу України та біжучого екологічного законодавства, які полягають у обмеженні використання лісових ресурсів даного регіону, забороні здійснення суцільних рубок у всіх лісах Карпат, збільшенні лісистості, зміні способі та методів лісозаготівлі за допомогою економічного стимулювання застосування природозберігаючих технологій у Карпатських лісах. Основним завданням їх охорони та використання повинно бути раціональне невиснажливе лісокористування способами, які забезпечують збереження і посилення захисних, водоохоронних та інших корисних властивостей лісів, швидке і надійне відновлення лісу, відтворення насаджень з метою попередження розвитку ерозійних процесів, збільшення площі деревостанів особливо цінних порід, постійне збереження лісових насаджень на крутих схилах.

У підрозділі 1.2 “Правова охорона лісів Карпатського регіону України: поняття, особливості, стан” досліджуються особливості правової охорони Карпатських лісів, характеризуються правові акти в галузі охорони лісів Карпатського регіону, рівень їх правової охорони. Визначається поняття правової охорони Карпатських лісів.

Правова охорона лісів є визначальною частиною охорони лісів. В основі правової охорони лісів знаходиться право як сукупність норм, яке визначає її цілі, межі та методи. Тобто воно є визначальним елементом правової охорони лісів.

Правову охорону лісів автор розглядає як процес, який полягає у регулюванні відносин, пов’язаних з раціональним використанням, відтворенням і охороною лісових ресурсів. При визначенні правової охорони автором проаналізовано широке коло поглядів науковців відносно даного поняття. Підходячи до визначення даного терміну, він зупиняється також на співвідношенні охорони (правової охорони) лісів з раціональним використанням лісових ресурсів і висвітлює їх тісний діалектичний зв’язок.

Далі у роботі розкривається співвідношення правової охорони і правового захисту. На думку автора дані терміни  відрізняються один від одного. Поняття “захист” вужче, ніж поняття “охорона”. Правовий захист виникає при наявності спричиненої шкоди, тобто мова про нього іде при наявності правопорушення в галузі охорони і використання лісів. Тому правовий захист тісно переплітається з юридичною відповідальністю. В той час правова охорона лісів не обов’язково повинна супроводжуватися вчиненням правопорушення, вона пов’язана в більшій мірі з раціональним використанням і відтворенням лісових ресурсів.

Правова охорона лісів Карпатського регіону України – це сукупність правових норм і правовідносин, яка пов’язана із раціональним використанням, відтворенням, підвищенням продуктивності та захистом Карпатських лісів з метою збереження і підвищення екологічних (водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних), естетичних, виховних, економічних та інших їх властивостей.

Характеризуючи правові норми та правовідносини в галузі охорони лісів Карпатського регіону, дисертант погоджується з думкою про те, що їх  можна поділити на матеріальні та процесуальні. Він підтримує необхідність виділення еколого-процесуальних норм, еколого-процесуальних правовідносин, еколого-правового процесу у відносну самостійність, що на високому рівні обґрунтовується у працях професора А.П.Гетьмана.

Суб’єктами правової охорони лісів Карпатського регіону України є Верховна Рада України, Президент України, інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування, постійні і тимчасові лісокористувачі та інші підприємства, установи, організації та громадяни, діяльність яких в тій чи іншій мірі пов’язана з охороною, використанням Карпатських лісів. Слід також відмітити, що чільне місце в галузі правової охорони лісів відіграють правоохоронні органи, серед яких органи прокуратури (особливо природоохоронні прокуратури), органи Міністерства внутрішніх справ України, які здійснюють контроль і нагляд за охороною і використанням лісових ресурсів і розслідують правопорушення у даній сфері.

Автор показує тісний взаємозв’язок рівня правової охорони лісів Карпатського регіону з ефективністю застосування заходів економічного стимулювання. З переходом до ринкових відносин потрібно створити умови залежності прибутків лісокористувачів від рівня використання та охорони лісів. На практиці ж заходи економічного стимулювання охорони лісів Карпатського регіону не знаходять широкого застосування у зв’язку з відсутністю джерел фінансування та важким економічним становищем лісової галузі господарства.

Ефективність правової охорони лісів залежить також від рівня екологічної культури і виховання. Визначає екологічну культуру екологічна свідомість, яка передбачає не лише засвоєння екологічних норм, але й використання їх у своїй діяльності. Для забезпечення більш ефективної охорони лісів слід враховувати і соціально-психологічні чинники. Тому правова охорона, окрім заходів, які безпосередньо пов’язані з правом, включає також організаційні, виховні та інші заходи. 

Правова охорона лісів забезпечується: встановленням правил охорони й використання лісів, гарантією прав та обов’язків суб’єктів правовідносин в галузі охорони і використання лісів, встановленням і ефективним застосуванням юридичної відповідальності за порушення лісового законодавства, ефективністю системи державного обліку лісів, здійсненням контролю за охороною, використанням та відтворенням лісів, розвитком інформаційної системи про ліси, підвищенням екологічної правосвідомості населення у дбайливому ставленні до лісів і встановленням інших вимог та заходів щодо охорони лісів.

Характеризуючи особливості та стан правової охорони Карпатських лісів автор показує недосконалість Закону України “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” від 10 лютого 2000 року, суперечність загальнодержавних і місцевих правових актів, які регулюють відносини у сфері охорони та використання лісів Карпатського регіону України і висуває ряд пропозицій щодо підвищення рівня правової охорони Карпатських лісів.

Розділ другий “Державне управління в галузі охорони лісів Карпатського регіону України” складається з трьох підрозділів, в яких висвітлюються  відносини, пов’язані з державним управлінням в галузі охорони Карпатських лісів, подається аналіз державного управління в галузі охорони лісів Карпатського регіону України, виділяються його принципи, характеризується коло органів, що здійснюють державне управління Карпатськими лісами.

У підрозділі 2.1 “Поняття і принципи державного управління в галузі охорони лісів” дисертант показує розуміння державного управління в галузі охорони лісів та розкриває його основні засади.

При співвідношенні державного управління і державної влади дисертант відмічає, що державне управління – це процес реалізації державної влади, її зовнішнє вираження. До того ж, це організаційно-функціональний вид діяльності держави, який має владний характер. Державне управління є організаційно-правова категорія. 

Аналізуючи різноманітні погляди на державне управління в галузі охорони лісів, дисертант дотримується думки, що це є державно-владна діяльність, основою якої є виконавчо-розпорядчий і організуючий характер, яка здійснюється відповідними органами і спрямована на дотримання лісового законодавства, охорону лісів, раціональне використання лісових ресурсів і виконання інших завдань держави в галузі охорони лісів.

З огляду на аналіз наукових досліджень у даній сфері, автор поділяє основні засади державного управління в галузі охорони лісів на дві групи. До загальних принципів державного управління в галузі охорони лісів він відносить принцип верховенства права, принцип законності державного управління, принцип народовладдя й участі громадян та їх об’єднань в державному управлінні, принцип пріоритету та гарантування прав і свобод особи при здійсненні державного управління, принцип рівноправності громадян в управлінні, принцип гласності. Спеціальними принципами державного управління в галузі охорони лісів є: забезпечення комплексного підходу до охорони лісів і навколишнього природного середовища; принцип забезпечення поєднання галузевих, міжгалузевих і територіальних засад; врахування природно-географічного районування; забезпечення раціонального використання та відтворення лісових ресурсів; забезпечення пріоритетів у державному управлінні охороною лісів; забезпечення науково-обґрунтованого підходу до заходів в галузі охорони лісів; принцип розподілу господарсько-експлуатаційних і контрольно-наглядових функцій спеціальних органів в галузі державного управління охороною лісів; забезпечення стимулювання належного використання та охорони лісів.

Що стосується останніх, то, на думку дисертанта, їх доцільно було б помістити у главі 3 розділу II Лісового кодексу України, що дозволило б більш точно окреслити основні екологічні засади державного управління в галузі охорони лісів. У дисертації проведено також всебічну характеристику кожного принципу державного управління в галузі охорони лісів із врахуванням специфіки Карпатського регіону.

У підрозділі 2.2 “Функції державного управління в галузі охорони лісів Карпатського регіону України” розкриваються основні напрямки управлінської діяльності, які здійснюються на основі закону відповідними органами з метою забезпечення реалізації лісового законодавства, проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони лісів, раціонального використання лісових ресурсів, їх відновлення і досягнення інших завдань в галузі охорони лісів.

Аналізуючи погляди науковців на функції державного управління, автор, із врахуванням особливостей Карпатських лісів, розкриває зміст таких функцій державного управління в галузі охорони лісів як: державний облік лісів і ведення державного лісового кадастру; планування охорони і використання лісових ресурсів; прогнозування, моніторинг та інформування в галузі охорони лісів; лісовпорядкування; нормування та лімітування використання лісових ресурсів; ліцензування в галузі охорони і використання лісових ресурсів; державний екологічний контроль в галузі охорони лісів; екологічна експертиза в галузі охорони лісів; екологічне виховання і навчання. Виділення функцій державного управління в галузі охорони лісів, висвітлення їх особливостей при здійсненні державного управління охороною лісів Карпатського регіону України дозволяє більш комплексно зосередити увагу на основних напрямках управлінської діяльності в даній сфері.

У підрозділі 2.3 “Органи державного управління в галузі охорони лісів Карпатського регіону України та їх компетенція” аналізується діяльність органів державного управління в галузі охорони Карпатських лісів, досліджується їх взаємодія в управлінні охороною лісів Карпатського регіону України.

Аналізуючи погляди науковців і положення чинного законодавства, дисертант дотримується думки, що безпосередньо до органів державного управління в галузі охорони лісів, крім органів державної влади, відносять і органи місцевого самоврядування. Державне управління у сфері охорони лісів здійснюють органи загальної та спеціальної компетенції. В основу даної систематизації покладено характер компетенції. Проте органи державного управління доцільно також поділяти за рівнем територіального поширення їх повноважень: загальнодержавні та місцеві (територіальні). Поділ органів державного управління за даними критеріями дає можливість більш комплексно розглянути їх діяльність і взаємодію в галузі охорони лісів. При віднесенні тих чи інших органів до системи органів державного управління в галузі охорони лісів враховується їх управлінська компетенція в даній сфері.

Органами загальної компетенції в галузі охорони лісів Карпатського регіону є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської та Чернівецької областей.

Спеціальне державне управління в галузі охорони Карпатських лісів здійснюють: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет лісового господарства України та їх органи в Івано-Франківській, Закарпатській, Львівській та Чернівецькій областях.

Із врахуванням територіального поширення компетенції, систематизація органів державного управління буде виглядати наступним чином:

- загальнодержавний рівень державного управління охороною лісів: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет лісового господарства України;

- місцевий рівень: місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, управління екології та природних ресурсів у областях, територіальні органи Державного комітету лісового господарства України.

Далі дисертант аналізує діяльність даних органів в галузі управління охороною лісів Карпатського регіону України. При цьому він акцентує увагу на тих неузгодженостях, суперечностях, які існують в даній сфері. Особливо це стосується дублювання повноважень контролю і координації органів державного управління охороною лісів Карпатського регіону України, поєднання контролюючої і господарсько-експлуатаційної діяльності в даній сфері, а також наявність відомчого підходу до управління охороною Карпатських лісів.

Внаслідок цього дисертант доводить необхідність забезпечення оптимального співвідношення загальнодержавних і місцевих інтересів у створенні системи органів державного управління у даній сфері. Що стосується виконавчої влади, то взаємодія її органів повинна базуватися на розумному співвідношенні централізації і децентралізації у сфері державного управління охороною лісів. На думку дисертанта, слід суттєво розширити повноваження місцевих органів державного управління в сфері охорони і використання лісів.

Крім того, автор обґрунтовує необхідність виділення регіонального рівня державного управління охороною лісів Карпат, створивши відповідний орган. З врахуванням особливостей Карпатських лісів, і з метою розмежування контрольних і господарсько-експлуатаційних повноважень, дисертант пропонує лісосічний фонд виділяти лише державним лісогосподарським підприємствам, а контрольні повноваження обласних управлінь лісового господарства передати управлінням екології та природних ресурсів в областях, а також постійними лісокористувачами визнати лише підприємства та установи Державного комітету лісового господарства України. Висувається і ряд інших пропозицій щодо зміни повноважень органів державного управління в галузі охорони лісів, що на думку дисертанта, дозволить підвищити рівень правової охорони лісів і використання лісових ресурсів Карпатського регіону України.  

Розділ третій “Особливості юридичної відповідальності за порушення законодавства про охорону лісів” складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню окремих питань застосування юридичної відповідальності за лісопорушеня у Карпатському регіоні України.

У підрозділі 3.1 “Юридична відповідальність за лісопорушення: поняття, особливості відшкодування шкоди” розкривається загальнотеоретичне розуміння поняття юридичної відповідальності за лісопорушення. При цьому дисертант розрізняє позитивну (активну) і негативну (ретроспективну) відповідальність в галузі охорони лісів. Із врахуванням існуючих поглядів науковців (Ю.С.Шемшученка, В.І.Андрейцева, В.В.Петрова, В.Л.Мунтяна, О.С.Колбасова), автор під позитивною відповідальністю в галузі охорони лісів розуміє обов’язок дотримуватися правил взаємодії суспільства і природи для забезпечення ефективної охорони лісів, їх раціонального використання. Дана відповідальність покликана обґрунтовано співвідносити екологічні та економічні інтереси суспільства в галузі охорони лісів.

Юридичною відповідальністю за порушення лісового законодавства є правоохоронне відношення між державою в особі спеціально уповноваженого органу в галузі охорони лісів, правоохоронних органів, інших уповноважених суб’єктів і правопорушником щодо застосування до останнього заходів впливу, передбачених законом і його обов’язку понести невигідні  для нього правові наслідки за порушення лісового законодавства. Підставою ж даної відповідальності є порушення вимог лісового законодавства, тобто вчинення лісопорушення, під яким розуміється протиправне, як правило, винне діяння (дію чи бездіяльність), яке спричиняє шкоду лісу чи несе реальну загрозу спричинення такої шкоди, порушуючи встановлені вимоги використання та охорони лісів.

При характеристиці лісопорушення, більша увага приділяється шкоді, спричиненій лісу. Дана шкода має ряд особливостей, які відрізняють її від поняття шкоди в цивільно-правовому розумінні. Особливість шкоди, яка спричинена лісопорушенням, полягає у тому, що в момент її відшкодування неможливо підрахувати всі реальні збитки. Деякі з них на цей момент ще не настають або не отримують достатнього виразу, але вони безумовно виникнуть пізніше. До того ж, існує тісний взаємозв’язок між природними об’єктами, який полягає у тому, що спричинивши шкоду одному з них, тим самим погіршується стан інших. Також, здійснивши самовільну рубку лісу, правопорушник не дає можливості повернути затрачені матеріальні засоби, вартість праці, які вкладалися у вирощування, догляд за лісом, дані затрати не приносять належної віддачі. Крім того, порушивши природну рівновагу, необхідно знову понести певні матеріальні затрати на її відновлення. Ось чому, дисертант відстоює тезу, що в розмір шкоди повинні входити і потенційні затрати, а також при характеристиці шкоди слід враховувати як економічні, так екологічні фактори.

Тому слід виділити такі елементи складу шкоди, спричиненої лісопорушенням: 1) втрата вартості пошкоджених або знищених лісових ресурсів (реальні збитки); 2) втрата певної кількості лісових ресурсів, вартість яких проявиться в майбутньому у зв’язку з підвищенням їх продуктивності; 3) неповернені витрати на матеріально-технічні засоби, оплату праці і т.п., які були вкладені при догляді за лісом, підвищенні його продуктивності; 4) необхідні майбутні витрати, які слід понести з метою відновлення рівноваги у лісовому (природному) середовищі, яка порушена внаслідок скоєння лісопорушення.

Складність і специфічність визначення шкоди, спричиненої лісу, особливо велику частку якої становлять неодержані доходи, призвели до необхідності встановлення спеціальний такс для обчислення розміру цієї шкоди. Такси враховують у вартісному виразі негативні майнові наслідки, а також культурну, наукову, оздоровчу, історичну цінність природних об’єктів, їх розповсюдженість в даному регіоні та інші ознаки (С.М.Кравченко). Автором обґрунтовується неправильність ототожнення такс для обчислення шкоди, спричиненої лісопорушенням, із штрафами. При встановленні відповідальності за лісопорушення слід дотримуватися принципу повного відшкодування шкоди, чітко закріпивши його у Лісовому кодексі України, що сприятиме створенню умов для розвитку лісової галузі, відшкодуванню екологічної шкоди, компенсації матеріальних витрат на вирощування, догляд, відновлення лісів та охорони лісів від правопорушень.

Автор також розкриває протиріччя у визначенні, спричиненої шкоди, згідно Правил відпуску деревини на пні в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 року №1378 і згідно постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 року №1464, а також Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року №555. Тому у дисертації обґрунтовується недоцільність існування кількох нормативно-правових актів, які відображають різні підходи до визначення розміру спричиненої шкоди.

У підрозділі 3.2 “Особливості кримінально-правової та адміністративної відповідальності за порушення лісового законодавства” дисертант характеризує окремі аспекти кримінально-правової та адміністративної відповідальності, які є найактуальнішими при порушені вимог лісового законодавства у Карпатському регіоні України. Як свідчать наведені статистичні дані, найбільш поширеним правопорушенням у галузі охорони лісів є незаконні (самовільні) рубки, тому даному правопорушенню приділена значна увага у дисертаційному досліджені.

Автор, критично оцінюючи склад злочину за незаконну порубку лісу, передбаченому у статті 246 Кримінального кодексу України, приходить до висновку, що дане  його формулювання не вирішує всіх питань, які пов’язані з кримінально-правовою охороною лісів від незаконних рубок. По-перше, це пов’язано з певними суперечностями цієї статті із нормами екологічного права, по-друге, з дефініції цієї статті Кримінального кодексу України не зрозуміло, що охоплюється незаконною порубкою лісу, тобто чи незаконна порубка лісу включає випадки пошкодження дерев і чагарників  до ступеня припинення росту.

Тому з метою уникнути різного роду непорозумінь дисертант пропонує статтю 246 Кримінального кодексу України викласти у наступній редакції: “Незаконна порубка, пошкодження до ступеня припинення росту дерев і чагарників у лісах, що заподіяло істотну шкоду, а також вчинення таких дій на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду або в інших особливо охоронюваних лісах – карається ...”

До того ж, у зв’язку з неможливістю адекватного відшкодування шкоди, яка спричинена лісопорушенням, доцільно посилити кримінально-правову  відповідальність за дані злочини. Автор відстоює думку про доречність у статті 18 Кримінального кодексу України визнати суб’єктом злочину юридичні особи, оскільки кримінально-правові санкції повинні забезпечити економічно невигідні наслідки для всього підприємства, всіх працівників за спричинення шкоди лісу, а існуючі штрафні санкції щодо службових осіб не сприяють покращенню ситуацій в галузі охорони лісів. Визнання юридичної особи суб’єктом злочину сприятиме більш ефективному правовому забезпеченню охорони лісів від злочинних посягань.

Правоохоронним органам Карпатського регіону слід також більш ефективно застосовувати заходи адміністративної відповідальності, оскільки, як свідчить практика, даний вид відповідальності в більшості застосовується як допоміжний, велика кількість статей Кодексу України про адміністративні правопорушення, які передбачають відповідальність за порушення інших вимог лісового законодавства, взагалі не знаходять практичного застосування у Карпатському регіоні. Для досягання більшої ефективності у попередженні лісопорушень і притягненні правопорушників до юридичної відповідальності необхідно застосовувати всі заходи впливу, передбачені законодавством.