МЕТАФОРА У СФЕРІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковою проблематикою установи, сформульовано мету й основні завдання роботи, окреслено об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено його наукову новизну, а також теоретичне та практичне значення здобутих результатів.

Перший розділ «Аспекти функціонування метафор у політичній комунікації» присвячений висвітленню вихідних теоретичних засад дослідження: розглянуто феномен метафори в сучасній науковій парадигмі, її роль у політичному дискурсі; механізми процесу метафоризації. Здійснено огляд наукової літератури з цієї проблематики із визначенням місця метафори в сучасних семасіологічних, ономасіологічних та лінгвокогнітивних дослідженнях мовних явищ. Важливим вихідним пунктом нашого дослідження постає розуміння політичної комунікації як своєрідного соціально-інформаційного поля політики.

Принциповим для сучасної лінгвістичної науки є поняття про універсальність метафоризації, зумовленої специфікою пізнавальної діяльності людини. Під метафоризацією розуміємо семантичну модель формування у лексеми переносного значення, що веде до виникнення метафоричного лексико-семантичного варіанта, тобто метафори. Теоретично значущим є той факт, що метафора передає когнітивну інформацію і нове розуміння відношень подібності між старим та новим знанням. Виходячи з тези про занурення метафори у мислення (за К. Ясперсом, Д. Девідсоном та ін.), постулюється нова оцінка її пізнавальної функції, сугестивності, моделюючої ролі: метафора не лише формує уявлення про об’єкт, а й зумовлює спосіб та стиль мислення про нього.

На підставі аналізу різних поглядів учених на метафору та на основі конкретного вивчення цього мовного явища в сучасній політичній комунікації ми сформулювали робоче визначення функціональної ролі політичної метафори, яким послуговуємося в дисертації. Згідно з ним, політична метафора – це метафора, яка є мовним засобом впливу з
метою формування у реципієнта (найчастіше у суспільства загалом) або позитивної, або негативної думки про те чи інше політичне явище (власне політику, партію, програму, захід та ін.).

У теорії метафори прийнято розрізняти конвенціональні, або «стерті», метафори і креативні, творчі, або «живі», метафори (девальвація політичної совісті, флюгер парламенту, зграя депутатських хижаків). Зрозуміло, що живі метафори мають більший вплив на психіку, ніж стерті. З іншого боку, за конвенціональними метафорами часто стоять культурно сталі уявлення про дійсність, які зовсім не мертві: людина активно використовує їх в осмисленні проблемних ситуацій. Наприклад, стерта метафора на позначення країни як корабля у морі набуває в сучасному українському політичному дискурсі нових виразних відтінків: Український корабель у пошуках курсу і стернового… За долею цього корабля стежать з різних берегів. Одні – щоб зрозуміти,  чи не завдасть кораблетроща завеликої шкоди їхньому довкіллю. Інші – щоб не проминути нагоди поживитися, адже, попри все, на борту корабля є ще немало цінного. І ніхто не може з певністю передбачити, які скелі чекають на нас, чи витримає випробування деморалізована й непрофесійна команда. А. Матвієнко, «Патріот України», 19.4. – 3.5. 2001.

Узагальнюючи вищесказане, зауважимо, що опис політичної метафорики повинен враховувати як живу, так і стерту метафору. Значна частина політичного тексту представлена саме стертими метафорами (фронт політичної боротьби, битва за депутатські мандати, гра у вибори та ін.). Стерті метафори здатні за певних умов актуалізуватися, але, як слушно вважають А. М. Баранов, Ю. М. Караулов, А. П. Чудінов, О. Й. Шейгал, І. М. Кобозєва, І. І. Брага, ми просто не в змозі визначити, коли такі метафори зможуть ожити і увійти до актуальних когнітивних моделей.

Відповідно до сучасної когнітивної теорії, метафора трактується як перенос когнітивної структури, пов’язаної з певним мовним вираженням, як перенос із тієї змістової сфери, до якої вона первісно належить, до іншої. Можна стверджувати, що відбувається проекція однієї концептуальної сфери (площини) на іншу, своєрідна експансія концептів сфери-джерела, у результаті якої відбувається захоплення та освоєння концептами нової сфери – сфери мети. Семантичне моделювання у метафориці дозволяє визначити індивідуальні для кожної мови набори актуальних і продуктивних семантичних моделей, виявити специфіку національної метафоризації.

У розділі визначено роль метафори в процесі комунікації, яка передбачає передачу та масовий обмін інформацією з метою впливу на суспільство та його складові компоненти. Політична метафора в політичній комунікації сучасної України є невід’ємним та важливим елементом системи технологій мовного впливу. Взагалі, метафора може бути визначена як політична лише за наявності відповідного тематичного оточення. Таким чином, у схемі виникнення будь-якого метафоричного образу, що стосується сфери політики, роль мети виконує людина (або предмет, подія, явище тощо). Джерелом же політичної метафори, як показує досліджуваний матеріал, може бути будь-яка лексико-семантична сфера (сама людина, її діяльність, природа та ін.).

У царині ЗМІ метафори мають досить специфічний характер, оскільки стосуються суспільно-політичного життя і виступають актуальними чинниками творення дискурсу в політичній сфері. Дискурс є складною когнітивно-комунікативною подією, яка відбувається між автором і реципієнтом у процесі комунікативної дії у визначеному часовому та просторовому контекстах: тут і зараз. «Реальне у дискурсі не розповідається – воно існує» (Т. А. ван Дейк).

У політичному дискурсі, по суті, виражається увесь комплекс взаємозв’язків між людиною та суспільством, його аналіз передбачає, передусім, дослідження текстів у сукупності з екстралінгвальними факторами. Такий аналіз показує, як у різних мовних колективах моделюються соціальні та культурні цінності, які елементи мовної картини світу лишаються поза межами свідомих мовленнєвих стратегій мовців, як формується концептуальна картина світу, властива кожному мовному колективу.

Політична метафора у політичному дискурсі тісно пов’язана з типом політичного мислення і тим самим з політичними преференціями соціуму. Наприклад, інтерпретація політичної діяльності за допомогою метафори війни (політика як ведення воєнних дій, політичний успіх як розгром ворога, політична програма як зброя, протистояння партій як воєнні сутички, ситуація в Україні як непримиренна боротьба і под.) призводить до конфліктності публічної політики. Подібна інтерпретація у метафоричних термінах – вказівка на войовничу спрямованість  
думок – прозоро свідчить про негативну оцінку цієї категорії у суспільній свідомості.

У другому розділі «Концептуальна організація політичних метафор у структурі сучасного політичного дискурсу (2000 – 2003 роки)» проаналізовано основні реалізації найбільш поширених  концептів – ВІЙНА, ГРА, ХВОРОБА, КРИМІНАЛ, ДІМ за допомогою фреймово-слотових операцій.

У межах концептуально-культурологічного підходу «поступово викристалізовується уявлення про концепти як передусім ментальні сутності, які несуть відбиток духовного обличчя людини певної культури» (В. А. Тонков). За спостереженнями вчених (А. Вежбицька,  Д. С. Лихачов, О. С. Кубрякова, Н. В. Павлович, Ю. С. Степанов, Г. М. Яворська, В. І. Карасик та ін.), концепти взаємопов’язані, вони не існують окремо, ізольовано та тісно переплітаються як у мисленнєвій діяльності людини, так і у її комунікативній практиці.

З появою праці Дж. Лакоффа і М. Джонсона «Метафори, якими ми живемо» у лінгвістику ввійшов новий термін – концептуальна (когнітивна) метафора, під якою розуміють осмислення одного концепту або концептуальної сфери за рахунок іншого концепту або сфери, де сфера становить собою комплекс знань, тематично відмежований від інших комплексів знань. Згідно з цим підходом, у подібних метафоричних уявленнях відбувається перенос концептуалізації мисленнєвого об’єкта на те, що спостерігається безпосередньо. У процесах пізнання ці складні мисленнєві об’єкти співвідносяться через метафору з більш простими або з конкретними об’єктами. Таким чином, беручи участь у процесі семантичної матеріалізації властивостей об’єктів, когнітивна метафора виконує концептуальну функцію, даючи назву абстрактним сутностям, концептам та ін. Основним призначенням такої метафори є нова концептуалізація понять, які до цього осмислювалися іншим чином, наприклад, політичне чистилище, передвиборчі перегони, бої парламентських морських котиків, парламентський бордель.

Вихідні концептуальні сфери, або ментальні сфери-джерела, сигніфікативні зони, вихідні поняттєві сфери, джерела метафоричної експансії (А. М. Баранов, Ю. М. Караулов, О. Й. Шейгал, І. О. Філатенко), становлять собою джерело для утворення продуктивних метафоричних моделей за допомогою фреймово-слотових операцій.

Метафорична модель завжди є бінарною (двочленною), бо в її основі лежить взаємодія двох інформаційно-смислових сфер. У лінгвістичній літературі існує чимало термінів на означення цієї бінарми. Ми послуговуємося таким визначенням: той об’єкт, характеристики
якого переносяться на інший, називається джерелом (оскільки він слугує вихідною точкою метафоризації), а предмет або ситуація, які образно інтерпретуються за допомогою метафоричної моделі, має назву мішені або об’єкта метафоричного осмислення.

Під метафоричною моделлю в дисертаційному дослідженні розуміємо певну динамічну структуру, елементи якої не є сталими, а здатні «грати прихованими смислами» (Дж. Лакофф) і видозмінюватися. Метафорична модель має фреймово-слотову структуру. Фрейм – це опис типізованої ситуації або об’єкта, що складається зі слотів, а кожний слот представляє певний тип інформації, що є релевантним для фрагмента описуваної дійсності. Ми цілком поділяємо думку А. П. Чудінова про те, що у когнітивній семантиці, на відміну від структурної лінгвістики, не ставиться обов’язкове завдання виробити догматичну методику виділення та диференціації фреймів і слотів у складі моделі. У кінцевому підсумку виділення загальних закономірностей є значно важливішим, аніж опис окремих деталей. Кожен дослідник по-своєму визначає моделі та фрейми й слоти, що їх формують.

Ми вважаємо, що метафоричні моделі, які існують у людській свідомості, є не чим іншим, як комплексом метафоричних полів, якості якого здебільшого аналогічні якостям лексико-семантичних полів.

У структурі сучасного українського політичного дискурсу вважаємо за доцільне виділити такі найбільш продуктивні концепти: ВІЙНА, ГРА, ХВОРОБА, КРИМІНАЛ, ДІМ, які отримують свою реалізацію у 10 основних метафоричних моделях: «політична діяльність – це війна», «вибори – це війна», «політичне життя – це театр», «політика – це гра», «політична діяльність – це спорт», «Україна – це хвора держава», «політична діяльність – це хвороба», «політична діяльність – це злочинний світ», «політична діяльність – це будівництво», «Україна – це наш дім», що мають фреймово-слотову структуру.

Більшість метафор у досліджуваних нами текстах складають ті політичні метафори, моделі яких є тісно пов’язаними з антагоністичними явищами, оскільки політика – це значною мірою боротьба за владу або вплив. Такі метафори передусім пов’язані з семантичними категоріями «війна», «гра» та «спорт». Протягом тривалого часу вони були найпоширенішими в газетних та телевізійних текстах і зараз також активно функціонують, але в інших, нових контекстах: гвардія депутатів, стройова підготовка Партії регіонів, політичні баталії, битви за мандати, виграшні партії, хід політичних супротивників та інші.

Інтерпретація політичної діяльності за допомогою концепту ВІЙНА є досить продуктивною. Концепт отримує свою реалізацію (як показує матеріал – 612 одиниць) за рахунок таких метафоричних моделей: «політична діяльність – це війна», «вибори – це війна».

У межах метафоричної моделі «політична діяльність – це війна» виділяються найбільші за обсягом фрейми: «воєнні дії» (слоти «воєнні операції», «учасники дій»), «боротьба», «перемога», «поразка».

Цікавими є фрейми «перемога» і «поразка», які є конверсивами, тобто задають різні концептуалізації тієї самої референтної ситуації. Різниця між ними є суто комунікативною: перемога передбачає осмислення ситуації з боку учасника, який здобув перемогу (завдав поразки), тоді як поразка концептуалізує ту саму ситуацію з точки зору того, над ким здобуто перемогу (того, хто зазнав поразки).

Фрейми «боротьба», «перемога», «поразка» багатьма прикладами підтверджують тезу про те, що більшість політичних штампів-метафор, успадкованих від тоталітарної епохи та доби перебудови, продовжують функціонувати й у сучасному політичному дискурсі – змінюється лише їхнє контекстуальне оточення. Пор. штампи фронти політичної боротьби і боротьби за межі криміналу: Фронти політичної
боротьби. «1+1», «Епіцентр», 3.3.2002; Боротьба за межі криміналу. «Голос України», 3.1.2002; боротьби за владу і боротьби за мандати: Боротьба за владу загострилася. В. Пустовойтенко, з виступу на засіданні політради НДП, 27.4.2001; Боротьба за депутатські мандати обіцяє бути жорсткою та безкомпромісною. В. Пустовойтенко, із звітної доповіді на VI з’їзді НДП, 2.12.2000; Методи вуличної політичної боротьби. Д. Корчинський, «1+1», «Епіцентр», 3.3.2002; «Наша Україна» найпослідовніше виборює демократичні цінності, фундатори цього блоку з перших днів незалежності України стоять на платформі національної демократії. «Асорті», лютий 2000; поразок і перемог: Найжорстокішої політичної поразки в боротьбі з прем’єр-міністром Віктором Ющенком зазнав перший віце-спікер парламенту Віктор Медведчук. «Грані», 26.3. – 1.4.2001; Без політичних поразок не буває політичних перемог. І. Плющ, з виступу, травень 2003 та ін.