МИФОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ МЕТАФОРЫ В РУССКОМ ПУБЛИЦИСТИЧЕСКОМ ДИСКУРСЕ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, наукову новизну, визначено мету, завдання і методику дослідження, його теоретичне та практичне значення, вказано джерела фактичного матеріалу.

У першому розділі “Метафора з позицій сучасної лін­гвістики та лінгвокультурології” охарактеризовано основні напрями в дослідженні метафори (структурно-семантичний та когнітивний підходи), а також способи інтерпретації механізмів утворення метафори; місце політичної метафори в публіцистичному дискурсі, особливості метафоричного моделювання, культуро­ло­гічний та міфологічний аспекти політичної метафори.

Прихильники семантико-структурного і семантико-стилістичного підходу пояснюють механізм утворення метафори актуалізацією притаманних певним реаліям ознак, вражень, асоціацій. У процесі метафоризації може актуалізуватися будь-яка потенційна конотативна сема, навіть далека від денотативного ядра. Метафора надає мов­ленню образності, тому є одним із засобів виразності і створення ав­торсь­кого стилю.

Істотним для нашого дослідження є постулат про те, що метафора становить собою набір стандартних асоціацій, пов’язаних у сві­домості мовного колективу з певною сутністю. Метафора актуалізує одну з таких асоціацій (О. В. Падучева). Таким чином, особливого значення набуває асоціативний ореол метафори (В. М. Телія). Під час аналізу метафор природи в публіцистичному дискурсі виявлено, що загальноприйняті асоціації базуються на міфопоетичних уяв­леннях народу, тому в процесі інтерпретації метафоричних висловів звертаємося до реконструкції міфологічного значення.

У когнітивній лінгвістиці центральне місце посідає проблема кате­горизації навколишньої дійсності, де важливу роль відіграє метафора як вияв аналогових можливостей людського розуму. Метафора як основна ментальна операція об’єднує сферу-джерело і сферу-мі­шень. Еле­менти сфери-джерела структу­рують менш зро­зумілу кон­цеп­туальну сферу-мішень, що складає суть когнітивного потенціалу мета­фори. Таким чином, ког­нітивна топологія сфери-джерела певною мірою визначає спосіб осмислення сфери-мішені і може бути осно­вою для прийняття рішень та дій (А. М. Баранов, М. Джон­сон, Ю. М. Ка­раулов, І. М. Кобозєва, Дж. Лакофф, А. П. Чу­дінов та ін.).

Ґрунтуючись на положенні про те, що сучасна лінгвістика не може бути інтерпретована в межах однієї парадигми (В. П. Мусієнко), вважаємо за доцільне використання поліпарадигмального підходу до вивчення метафори. Семантико-структурний аналіз дозволяє виділити актуальну сему, на основі якої відбувається семантичне зрушення, і визначити конотативний фон метафори. Когнітивний підхід сприяє розкриттю розумових процесів при виборі сфери-джерела і виявленню прагматичного потенціалу метафори, що є особливо актуальним при дослідженні політичної метафори. Розроб­лена нами схема аналізу метафоричного вислову має такий вигляд:

1. Методом компонентного аналізу виявити головну сему, на ос­нові якої стало можливим метафоричне вживання слова.

2. За наявності фразеологічних одиниць (ФО) вказати їх у складі метафоричних висловів.

3. Проаналізувати конотативне забарвлення метафори.

4. Виявити прагматичне значення метафоричного вислову.

5. Показати співвідношення метафоричного та міфологічного значення слова.

6. Охарактеризувати особливості вживання метафори в пуб­лі­цистичному дискурсі України.

7. З’ясувати парадигматичні зв’язки (синонімія, антонімія) мета­форичних висловів.

8. Встановити синтагматичні зв’язки між компонентами мета­фо­ричних висловлювань (аналіз контексту, суб’єктно-предика­тив­них, означальних, обставинних та інших відношень).

Освоєння сучасною лінгвістикою поняття “дискурс” забезпечило можливість міждисциплінарного підходу до аналізу мовних явищ. У лінгвістиці виникає нова галузь – “політична лінгвістика”, об’єктом якої стає мова політики. Метою політичної комунікації є пропаганда певних ідей, емоційний вплив на громадян і спонукання їх до дій. Метафора як непряма номінація існує на межі ілюзії та реальності (сказаного і несказаного), стає засобом маніпуляції і завдяки об­разному складникові реалізує функцію дії (І. М. Кобозєва, Л. М. Си­нельникова, Н. В. Слухай, Н. І. Тропіна, І. О. Філатенко, А. П. Чу­дінов, О. Й. Шейгал). Використання метафори в певному дискурсі продиктоване його цільовими установками, тому в публіцистичному дискурсі основними функціями метафори є прагматична, аргу­ментативна, а також функція впливу. Принциповою особливістю публіцистичного стилю є велика роль емоційних засобів, що набу­вають оцінного характеру (Ф. С. Бацевич, Т. А. Космеда, В. Г. Ко­сто­маров, Л. А. Манькова, Ю. Ф. Прадід, Д. М. Прілюк, Г. Я. Сол­ганик та ін.). Такими мовними засобами є метафора, просторіччя (Л. О. Кудрявцева), прецедентні феномени (Ю. М. Караулов, Д. Б. Гуд­ков), ептоніми (Л. П. Дядечко), фра­зеологічні одиниці (Ю. Ф. Пра­дід, О. О. Селіванова, А. М. Емірова), каламбур, ало­гізми, мовна гра, евфемізми (Т. А. Космеда, О. Й. Шей­гал), оно­мастична перифраза (В. М. Калінкін, І. І. Турута) тощо. Згідно з ког­нітивним підходом до вивчення мови визнаємо метафорами (або метафороподібними висловами) такі образні засоби, когнітивною основою яких є уподібнення об’єктів, що належать до різних галузей онтології: ФО, ептоніми, порівняння, метонімічні перенесення, оно­мастичну перифразу, мовну гру тощо.

Необхідність систематизації метафоричного слововживання в різних дискурсах породила теорію метафоричного моделювання (А. М. Баранов, Ю. М. Караулов, Дж. Лакофф, І. О. Філатенко, А. П. Чудінов та ін.). Під метафоричною моделлю розуміємо ди­на­мічну структуру, що демонструє взаємодію сфери-джерела і сфери-мішені. Виділяють чотири групи метафор: антропоморфні, приро­доморфні, соціоморфні та артефактні. Аналізовані метафори належать до природоморфних (метафор природи). Умовно поділяємо їх на дві підгрупи: “Метафори неживої природи” та “Метафори живої природи”. У межах першого підкласу виділено метафоричні моделі “ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ – це СТАН І РУХ ВОДИ”, “ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ – це ПОЖЕЖА”, “ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КРАЇНИ – це ОСОБЛИВОСТІ РЕЛЬЄФУ” і “ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КРАЇНИ – це АТМОСФЕРНІ ЗМІНИ”. У другому підкласі про­ана­лізовано моделі “ПОЛІТИКА – СВІТ РОСЛИН” і “ПОЛІТИ­КА – СВІТ ТВАРИН”. У когнітивній лінгвістиці аналіз метафоричної моделі передбачає побудову фреймів і слотів.

Загальновизнано, що мова є феноменом культури і джерелом ін­формації про етнос. У свідомості мовного колективу образи природи міфологізовані, тому під час аналізу метафоричних висловів ми реконструювали міфологічні основи сфери-джерела і показали мовну реалізацію міфологічного значення.

У другому розділі “Сфера-джерело “Нежива природа” в політичній метафорі” описано сфери Вода, Вогонь, Земля і Погода. За даними аналізу фреймово-слотової структури цих сфер, найбільш продуктивною і частотною є сфера Вода (17,5%), усі лексеми якої зазнають метафоризації. На другому за частотністю місці знаходиться сфера Погода (15,85%), на третьому – Вогонь (13,5%), на четвертому – Земля (10,5%).

Аналіз міфологеми Вода показав, що актуальною для російського публіцистичного дискурсу України є бінарна опозиція “проточна, жива вода – стояча, мертва”, репрезентована в текстах лексемами поток (финансовый поток, поток информации), волна (волна сопротивления, насилия, радикализма, исламофобии), река (реки крови, река помаранчевого исхода) и болото (увязнуть во внутриполитическом болоте, концептуальное болото), трясина (трясина иракского сопротивления). Слід підкреслити, що в міфологічній свідомості Вода є амбівалентною субстанцією, оскільки одночасно може бути як джерелом життя, так і згубним для людини середовищем. Міфологічне значення Води як джерела чистоти закладено в семантиці дієслів отмыться, очиститься, що є ком­понентами метафоричних висловів (отмыться от имиджа кандидата, который участвовал в фальсификации). Утворена на базі сфери-джерела метафорична модель “ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КРАЇНИ – це СТАН І РУХ ВОДИ” відображає таку дійсність, де динамічні явища розцінюються позитивно, хоча оцінка залежить від позиції автора висловлення. Денотативною зоною вживання цієї метафори є опис соціально-політичних явищ і процесів у країні та за її межами.

За нашими спостереженнями, сфера-джерело Вода добре струк­турована, у ній виділено п’ять фреймів: 1. Водоймища (река насилия, автократическое море). 2. Характер руху води (волна терактов, всплеск национального разочарования). 3. Місце руху води (в русле прозападной линии, в фарватере “Партии регионов”) 3. Стан води (кипеть, течь, штормить). 4. Дія і стан суб’єкта у воді (плавать, за­хлебнуться). 5. Плавзасоби (фешенебельный лайнер, резиновая шлюпка, картонный корабль тощо). Фрейми поділяються на типові слоти. Наприклад, фрейм Характер руху води має такі слоти: 1. Водний потік (водопад словесной канализации, финансовый по­ток). 2. Болото (те, кто выходит из фракций, пополняют выжи­дающее болото). 3. Хвилі (волна терактов, всплеск народ­ного гне­ва). 4. Шторм (штормовая предвыборная осень, девятый вал гражданского сопротивления).

Для публіцистичного дискурсу України найбільш актуальними символічними характеристиками міфологеми Вогонь є швидкість, інтенсивність, руйнівність або ж очищення (коли політичні дії мають визвольний характер, асоціюються з новими надіями, з відрод­женням). Денотативною зоною вживання аналізованих метафор є політичні скандали, конфлікти, зіткнення, у тому числі й озброєні, тому на базі метафор з поняттєвою сферою-джерелом Вогонь фор­мується модель “ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ – це ПОЖЕЖА”. Роз­виток політичних конфліктів характеризується фазовістю: початок (раз­гореться, разжигать, вспыхнуть) – розвиток (гореть, по­жар) – кінець (потухнуть, потушить). Як правило, ці події кау­зовані певними діями з боку суб’єктів політичної діяльності, а саме небажанням іти на компроміс, тому в метафорі є прагматичні вектори тривожності, агресії: …власти срочно понадобились голоса на вы­бо­рах, а разжигание раскола по оси Восток – Запад обе­щало их приток (“Зеркало недели” №49 (524) від 4.12.2004 р.). У цьому прикладі чітко видно мету політичних суб’єктів – голоса из­би­рателей, яка стала мотивацією разжигания раскола між регі­онами.

В аналізованих метафоричних образах переважає пейоративне забарвлення, оскільки найчастіше йдеться про скандали, конфлікти, протистояння, війни. Але в низці випадків можна відзначити пози­тивну конотацію, пов’язану з прагненням політиків уникнути небез­печної ситуації (потушить пожар).

Структуру сфери Вогонь складають шість фреймів: 1. Іскра, полум’я, пожежа (искра недовольства, оранжевое “пламя”, пламя раздора, политический пожар). 2. Розпалювати, розгорітися, спалахнути (вспыхнул скандал, разгорелась борьба, разжигание исламофобии). 3. Вогнище (подлить масла в костер войны – метафора є трансформацією фразеологізму подлить масла в огонь – ‘загострювати відносини’). 4. Згоріти (картонка-политик “сгорает” в скандале). 5. Згасити, погасити (потушить внутренний конфликт). 6. Попіл, попелище (пепелище ленинского союза молодежи). Ці фрейми не підрозділяються на слоти.

Метафори, що базуються на міфологемі Земля, формують метафоричну модель “ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КРАЇНИ – це ОСОБЛИВОСТІ РЕЛЬЄФУ”. Особливості політичного життя країни і кар’єра політиків співвідносяться з ключовою опозицією вершина – прірва. В основі цієї метафори лежить найдавніший архетип верх / низ, який є досить актуальним для публіцистичного дискурсу і реалізується в інших сферах-джерелах (пор. поверхня – дно; зростання – в’янення тощо). Рух угору розцінюється позитивно, а вниз – негативно. Прагматичний смисл розглянутих метафор полягає в тому, що політичне життя країни і кар’єра політичних діячів характеризується зльотами і падіннями, прогресом і регресом. У значущій для російського публіцистичного дискурсу України сфері Земля виділено три фрейми: 1. Суша (фракция – остров, занять удобную политическую поляну). 2. Форми рельєфу: ланд­шафт, пейзаж (пестрый политический ландшафт, занудный политический пейзаж), гора (пойти в гору, властный Олимп), прірва, рів (экономическая и духовная пропасть, зарыть ров между электоральными группами), пустеля (вокруг Ниязова располагалась выжженная пустыня). 3. Землетрус (в России про­ис­ходит всплеск сейсмической активности, тектонический разлом между Востоком и Западом).

Політичні процеси в країні і суспільстві журналісти харак­теризують як зміну пір року, перепади температур, рух повітряних потоків тощо. Поняттєвою сферою-джерелом для цих метафор є сфера Погода, на базі якої формується метафорична модель “ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ – це АТМОСФЕРНІ ЗМІНИ”. У результаті накладання концептуальних погодних понять на сферу політики відбувається категоріальне зрушення – руйнування стан­дартних уявлень про деякі фрагменти дійсності. Залежно від ситуації влада зображається як погана або гарна погода, стосунки між суб’єктами політичної діяльності – як потепління чи похо­лодання, свобода – як вітер. Структура сфери Погода харак­теризується двома фреймами: 1. Погода (политическая весна, сезон, климат). 2. Погодні зміни (отношения с Америкой потеплели, заморозить конфликт, на майском заседании прогремел гром, ледяные ветры перемен). У межах другого фрейму виділено 5 слотів: 1. Тем­пе­ратура (поте­пление отношений, в отношениях между Гру­зией и Украиной наметилось похолодание). 2. Опади (пролился “зо­лотой дождь” [фразеологізм ‘великі грошові суми’] с Запада). 3. Ві­тер (ветер войны). 4. Туман (туманная политика). 5. Лавина (лавина вы­мыш­ленной информации).

Отже, метафори неживої природи мають розгалужену структуру, що забезпечує широкий потенціал їх уживання.

У третьому розділі “Сфера-джерело “Жива природа” в політичній метафорі” проаналізовано метафоричні моделі “ПОЛІ­ТИКА – СВІТ ТВАРИН” і “ПОЛІТИКА – СВІТ РОСЛИН”, виділено прагматичні компоненти реалізовані у сфері-мішені. Сфера-джерело Світ тварин найпродуктивніша з усіх аналізованих (27,2%), час­тотність уживання сфери Світ рослин складає 15,45%.

Активне введення в публіцистичний дискурс зооморфізмів обу­мовлене їх емотивністю, оскільки у свідомості носіїв тієї чи іншої культури за кожним образом закріпилися певні стереотипи. Праг­матична функція висловів, що включають зооморфну метафо­ру, – викликати аналогічне емоційне сприйняття у читача. Серед образів тварин і птахів найбільш актуальними й часто вживаними є вовк, собака, ведмідь, тигр, лев, баран, сокіл, яструб, голуб. Відповідно до лінгвокультурологічного підходу описано національну специфіку образів тварин, пов’язану з культурними конотаціями, які виявлено завдяки зверненню до міфологічних основ метафоричних висловів. Так, при номінації агресивно налаштованих політичних суб’єктів вико­рис­товуються метафори вовк і яструб. Це обумовлено тим, що вовк та яструб є хижаками. У фольклорних жанрах за вовком закріпилися такі метафоричні характеристики, як лютість, нещадність, крово­жерливість. Образ вовка використовується для номінації силь­ної держави, що веде агресивну політику стосовно інших країн: большой волк с огромными аппетитами. У цьому прикладі під­креслюється метафорична характеристика вовка, пов’язана з його ненажерливістю (пор.: волчий аппетит, голодный, как волк). Основною харак­те­ристикою яструба є здатність раптово атакувати. Яструбом називають політика, який вважає, що будь-який конфлікт слід вирішувати бойовими діями. Метафоричні характеристики представників фауни і закріплені за ними стереотипи стали основою для метафоричної проекції. У зооморфних метафорах переважають негативні праг­матичні компоненти (’дурість’, ’лицемірство’, ’по­кірність’, ’агре­сія’), які в більшості проаналізованих мовних фактів (майже 60%), супроводяться іронічною конотацією, що певною мірою пом’якшує пейоративне забарвлення.

Метафоричну модель “ПОЛІТИКА – СВІТ ТВАРИН” складають п’ять фреймів: 1. Склад царства тварин (Россия – священная ко­рова; бумажный тигр, обиженный дракон, аджарский лев, соколы Жириновского). 2. Об’єднання тварин (осиное гнездо, свора породистых пиарщиков). 3. Дії тварин (Украина не может “сосать двух маток” – в основі метафоричного вислову лежить прислів’я: ласковый теленок двух маток сосет; брачный сезон в Верховной Раде). 4. Органи і частини тіла тварин (затыкать пасть оппозиционерам, боевики расправят крылья). 5. Тварини як об’єкт діяльності людей (приручить Януковича, поли­ти­ческая травля). Кожен із фреймів поділяється на типові слоти. Наприклад, у фреймі Склад царства тварин виділено такі слоти: 1. Ссавці (Украина – мудрый, сильный, но спящий слон; электо­ральный кролик). 2. Птахи (американские ястребы, хромая утка). 3. Риби (при­липалы, внепарламентская оппозиция – хилая мелочь в садке). 4. Комахи (чиновники расплодились, как мухи, и жадно жужжат над чужой собственностью). 5. Міфічні тва­ри­ни (по­литика превратилась в химеру).

Фітоморфні метафори відображають ідею природності і без­перервності розвитку життя, близькості і взаємозв’язку людини та природи. У цих метафорах наявні каузальні відношення: необхідність відповідного ґрунту для отримання урожаю, залежність стану крони від міцності коріння. При номінації держави центральне місце серед вегетативних метафор займає образ дерева, де гілками є окремі ешелони влади. Держава уявляється цілісним організмом, при цьому акцентується увага на “рівноправності” гілок. При найменуванні причини, джерела явища традиційним є використання метафор насіння, зерно (зреют семена недовольства, посеять зерно раз­дора) і корінь (корни конфликта), а при найменуванні наслідку – метафор плід (независимость упала к ногам народа, как пере­зревший плод с засыхающего дерева), сходи, паростки (оба народа должны выращивать побеги новых отношений). Денотативна зона використання моделі “ПОЛІТИКА – СВІТ РОСЛИН” – це опис соці­ально-політичних процесів у країні. Політична діяльність уяв­ляється як процес зростання / вирощування рослин – від їх посіву до дозрі­вання плодів. В аналізований період назви деяких рослин активно використовувалися для номінації так званих “кольорових” револю­цій: революция роз, тюльпанов, гвоздик, картофельная революция, каштановая революция. Українські політичні події 2004 року спо­чатку були названі каштановая революция, але потім утвердилась нова номінація – оранжевая революция (переважила колірна симво­ліка). У публіцистиці внаслідок використання нової метафоричної номінації з’явилися такі вислови, як апельсиновая власть, апель­синовый канал тощо. Фітоморфна сфера має чітку фреймову струк­туру: 1. Види рослин (революция роз, президентская репка, циви­лизация апельсинов). 2. Частини рослин (корни про­блемы, ветви власти, семена недовольства, ядовитые зерна войны, ростки демо­кратии тощо). 3. Життєвий цикл рослин і роль у ньому людини (рас­цвет демократии, посеять чувство неприязни). 4. Міс­це зро­стання рослин (почва, на которой могут прижиться идеи либе­ральной демократии, электоральное поле, миллионы гектаров по­литического поля, рассадник преступности). Лексика остан­ньо­го фрейму належить як до сфери Світ рослин, так і до сфери Зем­ля.

Отже, фітоморфна метафора порівняно із зооморфною є менш частотною, це, на нашу думку, пояснюється тим, що образи рослин мають менший оцінний потенціал.

ВИСНОВКИ

1. У російському публіцистичному дискурсі України виявлено, класифіковано й описано метафоричні моделі з вихідною понятійною сферою-джерелом Природа. На першому етапі дослідження роз­межовано дві групи: “Нежива природа” і “Жива природа”. До першої групи увійшли такі сфери, як Вода, Вогонь, Земля і Погода. Група “Жива природа” включає Світ тварин і Світ рослин. На основі цієї класифікації виділено метафоричні моделі: “ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ – це СТАН І РУХ ВОДИ”, “ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ – це ПОЖЕЖА”, “ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КРАЇНИ – це ОСОБЛИВОСТІ РЕЛЬЄФУ” і “ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КРАЇНИ – це АТМОСФЕРНІ ЗМІНИ”, “ПОЛІТИКА – СВІТ ТВАРИН” і “ПОЛІТИ­КА – СВІТ РОСЛИН”. Ці моделі утворюють метафоричну парадигму, на основі якої формується “надмодель”, або метамодель, “ПОЛІТИКА – СВІТ ПРИРОДИ”.

2. Складники мета моделі “ПОЛІТИКА – СВІТ ПРИРОДИ” взаємозв’язані, що дало можливість подати парадигму метафоричних моделей з поняттєвою сферою-джерелом Природа й оха­рак­те­ризувати фрагмент відображеної у засобах масової інформації кон­цептуальної картини політичного життя України. Включення ме­тафор природи зумовлене смисловими інтенціями публіцис­тичного дис­курсу, а саме настановою на оцінку.

3. У роботі використано поліпарадигмальний підхід до вивчення метафори. Семантико-структурний аналіз дозволив виділити ак­туальну сему, на основі якої відбувається семантичне зрушення, і визначити конотативний фон метафори. Когнітивний підхід умож­ливив розкриття розумових процесів при виборі сфери-джерела і вияв­лення прагматичного потенціалу метафори, що є особливо акту­альним при дослідженні політичної метафори.

4. З урахуванням семантико-структурного, когнітивного, дис­кур­сивного і лінгвокультурологічного методів дослідження мета­форичних висловів розроблено зразок схеми аналізу метафори в тексті. У резуль­таті такого аналізу досліджено семантичну структуру метафори, про­аналізовано її конотативне забарвлення, виявлено міфологічний компо­нент у семантичній структурі метафори, описано синтагматичні зв’язки (на рівні контексту вживання), встановлено особливості вживання і характер впливу метафоричного вислову в політичному дискурсі України. Звернено увагу на зв’язок метафори з іншими лексичними засобами, зокрема ФО, прецедентними ви­сло­вами, ептонімами.

5. Завдяки прагматичному потенціалу метафора є ефективним мовним засобом впливу на адресата. Певним чинником прагма­тичного ефекту служить маркованість сучасних політичних метафор. Як показано в нашому дослідженні, маркованість базується не тільки на лексичному або конотативному значенні вихідної лексеми, але й на міфологічному уявленні про цю природну реалію.

6. У результаті реконструкції міфологічних основ семантичної структури метафори виявлено, що метафорична проекція базується не тільки на денотативному значенні слова. Особливого значення набуває культурний фон, міфологічні уявлення про той або інший об’єкт природи. Міфологічні уявлення обумовлюють конотативний фон сфери-джерела, який переноситься на сферу-мішень.

7. У рамках логічного напряму концептуального аналізу проведено фреймово-слотове структурування поняттєвих сфер-джерел. Ей­де­тичний напрям реалізовано в експлікації актуальних понятійних сфер-джерел, у побудові метафоричних моделей і парадигм. Міфологічний аспект і природа сфер-джерел свідчать про актуалізацію природних циклічних змін, взаємозв’язок людини і природи в репрезентації політичного простору України. Ці сфери мають детальну, роз­га­лу­жену структуру і характеризуються значним пояснювальним потен­ціалом. Дослідження дозволило охарактеризувати закономірності розвитку української політичної дійсності.

8. Перспективним є зіставне вивчення політичного дискурсу різ­них країн, оскільки таке дослідження може виявити лінгвокультурні особливості національних картин світу, а також специфіку сприйняття політичних реалій і їх метафоричної репрезентації носіями різних мов.