МИХАЛЮК АЛЛА МИХАЙЛІВНА ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИКИ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОГО ФОРТЕПІАННОГО МИСТЕЦТВА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, окреслено його методологічну та теоретичну основу, охарактеризовано методи дослідної роботи, висвітлено її наукову новизну та практичне значення, а також наведено дані про апробацію і впровадження результатів дослідно-експериментальної роботи.
У першому розділі – “Теоретичні основи формування виконавської культури майбутніх учителів музики засобами українського фортепіанного мистецтва” – проаналізовано філософські, соціологічні, мистецтвознавчі та психолого-педагогічні наукові джерела з проблеми дослідження. На цій основі з’ясовано сутність поняття “виконавська культура”, уточнено зміст і структуру виконавської культури майбутнього вчителя музики та здійснено ретроспективний огляд українського фортепіанного мистецтва як культурно-історичного явища.
На основі узагальнення наукових праць із різних галузей знань було виявлено розмаїття підходів щодо вивчення категорії “культура”. В найширшому філософському трактуванні під культурою розуміють сукупність матеріальних і духовних надбань, втілених у результатах продуктивної діяльності, що виражають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини. В соціологічному аспекті культура розглядається як особливий соціум, в якому і формами якого індивіди даної епохи і різних епох можуть спілкуватися між собою як особистості. З позицій психології культура розуміється як складна система цінностей, перш за все, духовних, а потім суспільних. У ракурсі педагогіки широкого використання набули категорії: “культура особистості” – як узагальнена ознака змістового наповнення життєдіяльності суб’єкта, стилю та способу його життя (О. Рудницька); “естетична культура” – як інтегрована якість особистості, що є основою її здатності до сприймання та оцінки прекрасного і потворного, високого і низького, трагічного і комічного, а також до створення естетичних цінностей в житті і мистецтві (Л. Побережна); “художня культура” – як сукупність процесів і явищ духовної практичної діяльності, спрямованої на творення, розповсюдження, сприйняття творів мистецтва та матеріальних предметів, що мають естетичну цінність, та характеризує масові художні уподобання та смаки того чи іншого суспільства (О. Рудницька); “музична культура” – як високий рівень оволодіння людиною системою музичних знань, музичною діяльністю, як ступінь розвитку музичної свідомості та поведінки особистості, як сформованість музично-естетичного смаку і творчих потреб (Р. Тельчарова). Доведено, що важливою складовою музичної культури особистості є виконавська культура.
У мистецтвознавчій літературі виконавська культура трактується як складова духовної культури, де діють спільні закони, тому повноцінна виконавська творчість неможлива без загальнокультурного розвитку особистості. Узагальнення педагогічних досліджень вітчизняних (О. Андрейко, Л. Гусейнової, Н. Згурської) та зарубіжних (Л. Арчажникової, В. Борисевича, В. Орлової, Н. Нургаянової) науковців, присвячених проблемі формування виконавської культури майбутніх учителів музики, дозволило з’ясувати, що даний феномен є одним із показників досконалої виконавської підготовки студентів вищих закладів освіти і передбачає не лише досягнення високого рівня техніки виконання, а й музично-естетичний, професійно-творчий та духовний розвиток особистості.
На підставі вищевисловлених положень виконавську культуру майбутнього вчителя музики визначено як інтегровану професійно-особистісну властивість, яка характеризує високий рівень оволодіння мистецькими знаннями, музично-виконавськими вміннями, педагогічними компетенціями, що виражається в здатності до художньо обґрунтованої та педагогічно доцільної інтерпретації змісту музичного твору та забезпечує в умовах виконавсько-педагогічної діяльності особистісне професійно-творче зростання.
Структуру виконавської культури майбутнього вчителя музики складають такі взаємодіючі компоненти: мотиваційно-потребовий, до складу якого увійшли інтерес до виконавської діяльності, потреба у самовираженні в процесі виконавської діяльності та характер ставлення до майбутньої професії; когнітивно-інформаційний, що містить музично-історичні та музично-теоретичні знання, поінформованість щодо музично-виконавського репертуару, а також знання вікових особливостей музичного сприймання; операційно-технологічний, що характеризується рівнем розвитку музично-виконавських та інтерпретаційно-аналітичних умінь, здатністю до художньо-педагогічної комунікації; творчо-діяльнісний, що включає у себе досвід самостійної музично-пошукової діяльності, ціннісні орієнтації у сфері музики, а також творчі здібності.
В результаті ретроспективного огляду історіографії розвитку українського фортепіанного мистецтва було з’ясовано, що даний феномен є культурно-історичним явищем, що ґрунтується на досягненнях і взаємовпливах виконавської, педагогічної та творчої діяльності, він винятковим чином впливає на особистість майбутнього вчителя музики на ментально-генетичному рівні. В дослідженні представлено періодизацію та визначено основні тенденції становлення і розвитку українського фортепіанного мистецтва. Перший період (початок – перша половина ХІХ століття) розвитку фортепіанного мистецтва в Україні відзначається аматорським, домашнім рівнем музикування; другий період (друга половинна ХІХ століття) знаменний становленням вітчизняної композиторської школи в освітньому просторі України; третій період (кінець ХІХ – перша чверть ХХ століття) вирізняється професіоналізацією всіх жанрово-стильових та виконавсько-педагогічних процесів у розвитку українського фортепіанного мистецтва; четвертий період (1940-50-і рр.) виокремлюється збільшенням популярності вітчизняної фортепіанної музики, виконавства та музичної освіти на міжнародних теренах; п’ятий період (1960-80-і рр.) характеризується переважанням постмодерністських стилів в українській фортепіанній школі з яскраво вираженими фольклорними традиціями; шостий період (90-і рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.) відзначається небувалим розквітом концертної діяльності вітчизняних піаністів як на теренах України, так і за її межами.
У другому розділі – “Методичне обґрунтування шляхів і засобів формування виконавської культури студентів вищих педагогічних закладів освіти на засадах українського фортепіанного мистецтва” – висвітлено інтерпретаційно-виконавські засади української фортепіанної школи, розкрито особливості українського фортепіанного мистецтва як засобу формування виконавської культури у студентів вищих музично-педагогічних навчальних закладів, а також визначено педагогічні умови підвищення ефективності означеного процесу.
В дисертаційному дослідженні з’ясовано інтерпретаційно-виконавські засади української фортепіанної школи, що складають основу виконавської складової українського фортепіанного мистецтва. На основі розгляду дефініції “школа” як напряму в науці, літературі, мистецтві, суспільно-політичній думці тощо, для якого характерні спільність поглядів, принципів, методів, традицій, українську фортепіанну школу розуміємо як суспільно-культурний феномен, що характеризує цілісну систему виховання музиканта-виконавця, яка ґрунтується на національних традиціях, реалізується на основі загальних освітньо-виховних принципів і спеціальних методико-технологічних прийомів та виражається в естетично обґрунтованій інтерпретації художньо-образного змісту музичних творів. У дослідженні визначено такі інтерпретаційно-виконавські засади української фортепіанної школи: 1) глибока зосередженість і сконцентрованість на художньо-образному змісті виконуваного музичного твору; 2) лірико-інтелектуальний, глибоко-психологічний, емоційно-експресивний виконавський стиль артистів; 3) опанування методичними принципами гри на фортепіано та удосконалення технологічних прийомів на основі особистісно гуманістичних переконань шляхом розвитку індивідуально-неповторних рис піаніста-виконавця; 4) особлива уважність та виваженість у підходах до вивчення жанрово-стильових ознак певного композиторського “письма”; 5) врахування новітніх світових тенденцій у виконавському мистецтві.
У дослідженні встановлено, що українська фортепіанна педагогіка – це освітньо-виховна система підготовки піаністів до виконавської, педагогічної й просвітницької діяльності, що склалася на основі методичних принципів вітчизняних педагогів-музикантів і передбачає технічний, інтелектуальний, індивідуально-творчий розвиток особистості на національних засадах. Узагальнюючи досягнення видатних вітчизняних музикантів-педагогів (В. Барвінського, Г. Беклемішева, П. Луценка, К. Михайлова, Г. Нейгауза, В. Пухальського, М. Тутковського, А. Янкелевича), а також педагогів-музикантів вищих музично-педагогічних навчальних закладів (Г. Падалки, О. Рудницької, В. Шульгіної, О. Щолокової), з іменами яких пов’язаний розвиток української фортепіанної педагогіки, з’ясовано принципи навчання гри на фортепіано майбутніх учителів музики на засадах української музично-освітньої практики, що складають зміст освітньої складової українського фортепіанного мистецтва, а саме: 1) принцип особистісно зорієнтованого підходу щодо розкриття неповторних індивідуальних якостей студента у процесі навчання гри на фортепіано; 2) принцип інтелектуально-творчого підходу щодо вирішення складних технічних і художніх завдань у навчально-виховному процесі; 3) принцип опанування навичками виконавської та вербальної інтерпретації творів на засадах українського фортепіанного мистецтва; 4) принцип спрямованості виконавської інтерпретації на певну вікову аудиторію слухачів; 5) принцип творчого самовираження у процесі відтворення художніх образів вітчизняної фортепіанної музики.
Аналіз теоретичних основ дослідження зумовив визначення педагогічних умов, які підвищують ефективність поетапної методики формування виконавської культури майбутніх учителів музики засобами українського фортепіанного мистецтва, це: активізація національної самосвідомості студентів у процесі пізнання й виконання українських фортепіанних творів; забезпечення діалогових засад взаємодії викладача і студента в процесі опанування вітчизняною фортепіанною спадщиною; розвиток творчої самостійності в опрацюванні фортепіанних творів українських композиторів як ознаки готовності майбутніх учителів музики до професійно зорієнтованої виконавської діяльності. Доведено, що лише комплексне забезпечення визначених педагогічних умов може стати основою вирішення проблеми формування виконавської культури у майбутніх педагогів-музикантів на засадах українського фортепіанного мистецтва.
У третьому розділі – “Дослідно-експериментальна робота з формування виконавської культури майбутніх учителів музики засобами українського фортепіанного мистецтва” – на основі узагальнення теоретичних засад формування у майбутніх учителів музики виконавської культури визначено критерії, показники та встановлено рівні сформованості означеної якості, висвітлено зміст та результати констатувального експерименту, розроблено та експериментально перевірено поетапну методику формувальної роботи, проаналізовано результати дослідно-експериментальної роботи.
У відповідності до зазначеної компонентної характеристики виконавської культури майбутніх учителів музики було розроблено й науково обґрунтовано групу критеріїв та показників сформованості означеної якості: міра зацікавленості виконавською діяльністю (ступінь інтересу до виконавської діяльності, потреба у самовираженні в процесі виконавської діяльності, характер ставлення до майбутньої професії), ступінь опанування мистецькими знаннями й педагогічними компетенціями (обсяг музично-історичних та музично-теоретичних знань, міра поінформованості щодо музично-виконавського репертуару, глибина знань вікових особливостей музичного сприймання), якість виконавського висловлювання (рівень розвитку музично-виконавських умінь, ступінь володіння інтерпретаційно-аналітичними вміннями, міра здатності до художньо-педагогічної комунікації), здатність до художньо-творчої виконавської діяльності (наявність досвіду самостійної музично-пошукової діяльності, сформованість ціннісних орієнтацій у сфері музики, рівень розвитку творчих здібностей).
Виділення означених критеріїв та показників зумовило висвітлення діагностичних характеристик рівнів сформованості виконавської культури майбутніх учителів музики. В процесі констатувального експерименту, яким було охоплено 249 студентів ІІ-V курсів та 16 викладачів профільних кафедр вищих музично-педагогічних навчальних закладів, використовувались методи анкетування, бесіди, тестування, рейтингу, аналізу виступів студентів на академічних концертах та проведених ними уроків музики, експертної оцінки результатів діяльності.
Результати констатувального етапу дослідження майбутніх учителів музики дозволили виокремити чотири рівні сформованості виконавської культури майбутніх учителів музики.
Високий або креативний рівень (6%) був виявлений у тих студентів, яким властивий стійкий інтерес до виконавської діяльності, потреба у самовираженні в процесі концертно-виконавської діяльності, ціннісне ставлення до обраної професії вчителя музики. Студенти, які належать до групи з високим рівнем сформованості виконавської культури, демонструють глибокі знання щодо музично-історичних та музично-теоретичних дисциплін, мають повну обізнаність в особливостях фортепіанного репертуару, зокрема широко поінформовані у фортепіанному репертуарі вітчизняних композиторів. Реципієнти виражають глибокі знання щодо вікових особливостей музичного сприймання. Для респондентів характерне досконале володіння музично-виконавськими та інтерпретаційно-аналітичними вміннями. Також у майбутніх учителів музики на високому професійному рівні сформована здатність здійснювати художньо-педагогічну комунікацію. Реципієнти, що належать до креативного рівня проявляють повну самостійність щодо індивідуальних пошуків інтерпретаційної концепції музичних творів, вміють давати адекватну самооцінку особистому рівню виконавської діяльності й об’єктивно оцінювати інших, успішно створюють яскраво-творчі, художньо обґрунтовані інтерпретації фортепіанних творів, зокрема вітчизняних авторів.
Достатній або компетентний рівень (20 %) продемонстрували респонденти, яким притаманний нестійкий інтерес до виконавської діяльності та властиве позитивне ставлення до обраної професії вчителя музики. Майбутні вчителі музики володіють системою музично-історичних та музично-теоретичних знань, проте означені знання не відзначаються повною ґрунтовністю й усвідомленістю. Студенти проявляють широку обізнаність у фортепіанному репертуарі, однак подекуди у них виникають певні труднощі щодо поінформованості у фортепіанних творах вітчизняних композиторів. Вони спроможні застосовувати в майбутній виконавсько-педагогічній діяльності знання вікових особливостей музичного сприймання. Для студентів, що належать до компетентного рівня сформованості виконавської культури характерне недосконале володіння музично-виконавськими та інтерпретаційно-аналітичними вміннями. В достатній мірі у майбутніх фахівців сформована здатність до здійснення художньо-педагогічної комунікації, вони відзначаються прагненнями досягати самостійності щодо вибору особистісної інтерпретаторської концепції фортепіанних творів. Реципієнти вміють оцінювати власні виконавські досягнення й об’єктивно оцінювати інших, але подекуди їм не вистачає професійної компетентності. Студенти прагнуть створювати художньо-образні інтерпретації фортепіанних творів, однак вони не відзначаються яскраво-творчим, художньо-довершеним втіленням.
Задовільний або нормативний рівень (34 %) був зафіксований у тих студентів, які проявляють вибірковий інтерес до виконавської діяльності, їм притаманна схильність до обраної професії вчителя музики. Студенти відзначаються вузьким діапазоном в оперуванні музичними знаннями, особливо у сфері українського фортепіанного мистецтва. Реципієнти недостатньо обізнані у виконавському репертуарі, тому у них виникають певні труднощі щодо вибору фортепіанних творів відповідно до вікових особливостей музичного сприймання учнів. Респонденти, що належать до групи із задовільним рівнем сформованості виконавської культури характеризуються недосконалим володінням музично-виконавськими вміннями, у них виникають певні труднощі щодо здійснення художньо-педагогічної комунікації у процесі виконавсько-педагогічної діяльності. Студенти нормативного рівня не проявляють належної ініціативи стосовно самостійного визначення концепції виконавської інтерпретації фортепіанних творів, хоча й володіють відносно стійкою системою естетичних ціннісних орієнтацій. Студенти намагаються створювати художньо-творчі виконавські інтерпретації фортепіанних творів, однак для цього у них недостатньо сформовані знання, розвинені уміння й навички.
Низький або адаптивний рівень (40 %) показали майбутні вчителі музики з байдужим ставленням до виконавської діяльності. Вони не розуміють зв’язку майбутнього професійного успіху з рівнем власної виконавської підготовки. Студенти відзначаються індиферентністю щодо подальшого удосконалення виконавської майстерності, яке замінюється бажанням формального отримання диплому. Реципієнти, які належать до групи з низьким рівнем сформованості виконавської культури, мають незадовільну музично-теоретичну підготовку, не вміють добирати фортепіанний репертуар у відповідності до індивідуальних можливостей учнів, вони демонструють мінімальні знання вікових особливостей музичного сприймання. Майбутні вчителі музики не в змозі створювати художньо-образні інтерпретації фортепіанних творів, зокрема українських композиторів. Також у респондентів нерозвинена здатність здійснювати художньо-педагогічну комунікацію, що свідчить про виконавсько-педагогічну некомпетентність. Студенти-піаністи адаптивного рівня не в змозі самостійно здійснювати практично-творчу й виконавсько-педагогічну роботу.
За результатами діагностувального дослідження було виявлено, що у більшості респондентів сформованість виконавської культури знаходиться на низькому та задовільному рівнях, що зумовило необхідність розробки методики формування виконавської культури майбутніх учителів музики на засадах українського фортепіанного мистецтва.
Формувальна робота здійснювалась упродовж двох навчальних років – 2011 – 2012 рр. і 2012 – 2013 рр. у межах вивчення спецкурсу “Культурно-освітні засади українського фортепіанного мистецтва”, курсу “Основний музичний інструмент (фортепіано)” та під час проходження педагогічної практики у студентів ІІІ – ІV курсів. На даному етапі експерименту було задіяно 81 студент-піаніст, серед яких 41 студент належав до експериментальної групи та 40 – до контрольної групи. Експериментальними базами формувальної роботи були НПУ імені М.П. Драгоманова, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського.
Експериментальна методика формування виконавської культури майбутніх учителів музики засобами українського фортепіанного мистецтва впроваджується у чотири етапи, кожен з яких скерований на досягнення певної мети, виконання відповідних завдань та застосування ефективних форм і методів.
Мета першого етапу – орієнтувально-спонукального – полягає у забезпеченні усвідомленої зацікавленості виконавською діяльністю педагогів-музикантів на засадах українського фортепіанного мистецтва. Основні завдання цього етапу: стимулювання стійкого інтересу студентів до виконавської діяльності на основі пізнання українського фортепіанного мистецтва; усвідомлення потреби в самовираженні в процесі пізнання вітчизняного фортепіанного мистецтва; формування позитивного ставлення до обраної професії вчителя музики в процесі опрацювання українських фортепіанних творів. Розв’язання завдань першого етапу формувальної роботи відбувається у формі аудиторних занять та передбачає застосування таких методів: демонстрації виконавських творів, художнього ознайомлення з фортепіанними творами українських композиторів, ескізного вивчення музичних творів, емоційно-вольових характеристик студентів. На даному етапі дотримуються таких педагогічних умов: забезпечення діалогових засад взаємодії викладача і студента в процесі опанування вітчизняною фортепіанною спадщиною та активізація національної самосвідомості студентів у процесі пізнання й виконання українських фортепіанних творів.
Мета другого етапу – пізнавально-інформаційного – розширення та поглиблення мистецьких знань та професійно-педагогічних компетенцій майбутніх педагогів-музикантів. Завдання пізнавально-інформаційного етапу формувальної методики: розширення обсягу музично-історичних та музично-теоретичних знань студентів; удосконалення навичок добору вітчизняного музично-виконавського репертуару; актуалізація знань вікових особливостей музичного сприймання. На даному етапі в межах вивчення спецкурсу “Культурно-освітні засади українського фортепіанного мистецтва” використовуються методи вільних характеристик, практичних контрольних завдань з добору виконавського репертуару. Ефективність роботи забезпечується завдяки актуалізації таких педагогічних умов: активізація національної самосвідомості студентів у процесі пізнання й виконання фортепіанних творів українських композиторів; забезпечення діалогових засад взаємодії викладача і студента в процесі опанування вітчизняною фортепіанною спадщиною.
Мета третього етапу – перетворювально-технологічного – полягає в удосконаленні якості виконавського висловлювання майбутніх фахівців у процесі виконання фортепіанних творів українських композиторів. Завдання цього етапу: розвиток музично-виконавських умінь студентів, удосконалення їх інтерпретаційно-аналітичних умінь; розвиток здатності здійснювати художньо-педагогічну комунікацію. Методи формувальної роботи перетворювально-технологічного етапу: складання виконавського плану та рольова гра “Компетентний викладач”. У перебігу даного етапу формувальної роботи актуалізуються такі педагогічні умови: забезпечення діалогових засад взаємодії викладача і студента в процесі опанування вітчизняною фортепіанною спадщиною; розвиток творчої самостійності в опрацюванні фортепіанних творів українських композиторів.
Мета четвертого етапу – самостійно-творчого – передбачає розвиток у студентів здатності до художньо-творчої виконавської діяльності на засадах українського фортепіанного мистецтва. Завданнями цього етапу є: розширення досвіду самостійної музично-пошукової діяльності; формування ціннісних орієнтацій у сфері музики; розвиток творчих здібностей. З-поміж форм і методів проведення формувальної роботи на самостійно-творчому етапі вирізняються такі: самостійна робота студентів, рольова гра “Музичний редактор”, складання рецензій, лекція-концерт. На даному етапі викладач має дотримуватися таких педагогічних умов, як активізація національної самосвідомості студентів у процесі пізнання й виконання українських фортепіанних творів та розвиток творчої самостійності в опрацюванні фортепіанних творів українських композиторів.
Для перевірки дієвості формувального експерименту було здійснено контрольний зріз, за результатами якого було встановлено якісні та кількісні зміни в рівнях сформованості виконавської культури майбутніх учителів музики експериментальної групи порівняно із студентами контрольної групи за всіма критеріальними показниками. Для підтвердження вірогідності отриманих результатів нами було застосовано критерій – кутового перетворення Фішера та λ – критерій Колмогорова-Смірнова. В результаті порівняльного аналізу було виявлено значне зростання показників високого (креативного) рівня сформованості виконавської культури у студентів експериментальної групи – з 12,2 % до 34,1 %, достатнього (компетентного) – з 22 % до 41,5 %, у той час задовільний (нормативний) рівень було виявлено в 17,1 % учасників експериментальної групи порівняно із 34,1 % під час контрольного зрізу, а кількість студентів з низьким (адаптивним) рівнем зменшилась з 31,7 % до 7,3 %. В учасників контрольної групи значних позитивних змін у рівневій характеристиці сформованості означеної якості не виявлено. Зіставлення даних, отриманих до та після формувальної роботи в експериментальній та контрольній групах, представлено у таблиці 1.