МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА: СТРУКТУРА, ТЕНДЕНЦІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано сутність і стан наукової проблеми дослідження, політичну актуальність теми, мети і завдань дисертаційної роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади дослідження, сформульовано концептуальні положення наукової проблеми, новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, ступінь і характер апробації, подано загальну характеристику роботи. Доведено, що системне дослідження міжнародної інформаційної політики на концептуальних засадах зарубіжної і вітчизняної глобалістики дає змогу визначити новий науковий напрям, з’ясувати взаємодію глобальних комунікаційних процесів і системи міжнародних відносин.

У Розділі 1 – "Теоретичні та методологічні проблеми міжнародної інформаційної політики" – обґрунтовується концепція наукової проблеми, класифікуються теоретичні, методологічні підходи до інформаційної парадигми цивілізації, визначаються моделі інформаційного суспільства західного та незахідного світу, характеризуються закономірності перебігу глобальних політичних процесів, аналізується системний характер міжнародних відносин в галузі інформації і комунікації, з'ясовується еволюція наукової думки, окреслюється визначення процесів, явищ і понять, що характеризують міжнародну інформаційну політику, подається термінологія нового наукового напряму. В роботі використано термінологію, яка зафіксована в міжнародних документах ООН/ЮНЕСКО, регіональних документах Ради Європи, Європейського Союзу, в доктринах національної інформаційної політики країн світу, зокрема, "глобалізація комунікації" (глобальна політична, економічна і соціокультурна інтеграція з пріоритетом загальноцивілізаційних цінностей на основі цифрових технологій), "глобальне інформаційне суспільство" (нове планетарне співтовариство, засноване на інформації (знаннях, інтелектуальних ресурсах)), нова політична, соціально-економічна і технологічна система в еволюції цивілізації), "глобальна інформаційна інфраструктура" (інтерактивні електронні мережі, які забезпечують використання нових комунікаційних засобів, інформаційних послуг та міжнародного інформаційного обміну) "міжнародний інформаційний обмін" (обмін інформацією, інформаційними послугами та продуктами через кордони держав), "міжнародні інформаційні відносини" (спеціалізована галузь міжнародного співробітництва, спрямована на вирішення глобальних інформаційних і комунікаційних проблем світового співтовариства) "міжнародна інформаційна політика" (узгоджена стратегія міжнародного співробітництва на багатосторонній основі в галузі інформації і комунікації, інших сферах міжнародних відносин, складовим компонентом яких виступає глобальна комунікація) тощо.

Аналіз зарубіжної та вітчизняної наукової думки, багатовимірні прояви глобалізації комунікації, дискусійний характер оцінювання впливу нових інформаційно-комунікаційних технологій на систему міжнародних відносин, подані у наукових працях Й. Масуди, Д. Белла, У. Дайзарда, А. Тоффлера, Г. Ласвела, Р. Коена, Дж. Янга, М. Бангеманна, М. Кастельса, Ш. МакБрайда, М. Масмуді, Г. Кана, У. Горовиця, І. Валлерстайна, С. Хантінгтона, З. Бжезинського, А. Тойнбі, Ф. Фукуями, М. Каплана, М. Пората, Ф. Махлупа, Т. Умесао, Р. Дарендорфа, Ч. Шаохуа та ін., дають можливість зробити висновки, що трансформація світової політики, обумовлена феноменом глобалізації комунікації, у ХХІ ст. стає пріоритетом зовнішньополітичних доктрин держав, національних і міжнародних інститутів, процедур прийняття рішень. Процеси глобалізації політичної системи міжнародних відносин впливають на регіональні та національні інтереси, але тенденція подальшої міжнародної інтеграції і стратегія становлення інформаційного суспільства залишаються провідними для прогресивного міжнародного розвитку. В цьому контексті слід також відзначити загальнотеоретичні вітчизняні наукові розвідки, присвячені проблемам нової геополітики, конфліктології та міжнародної інтеграції (монографії Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України "Глобальні трансформації і стратегії розвитку" (К., 1998), "Глобалізація і безпека розвитку" (К., 2001) за ред. О. Білоруса; Інституту соціології НАН України "Українське суспільство на порозі третього тисячоліття" (К., 1999) за ред. М. Шульги; Інституту історії НАН України "Україна: утвердження незалежної держави: 1991-2001" (К., 2001) за ред. В. Литвина, в яких глобальні процеси визначаються як чинники постіндустріального розвитку України, як пріоритети європейської інтеграції та формування державності в умовах трансформації світової системи міжнародних відносин; окремі тенденції розглянуто в наукових працях з проблем економічної безпеки, міжнародної масової комунікації і трансформації національного виробництва на основі технологічних новацій (О. Зернецької "Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини", (К., 1999), О. Скаленка "Глобальні резерви поступу" (К., 2000); В. Мунтіяна "Інформаціологія та безпека економіки", (К., 2000) та ін.)

Концептуальною основою змін визнаються теорії постіндустріального, інформаційного суспільства, глобалізму та інформаціоналізму, критичне осмислення яких дає змогу визначити роль інформаційної революції у радикальному оновленні структури міжнародних відносин, формуванні нової світової системи, адекватної глобальним змінам. Концепція постіндустріального суспільства розглядалася як аналітична конструкція, а не картина конкретного суспільства, як певна парадигма, соціальна схема, яка виявляє нові мегатенденції соціальної організації і стратифікації у розвинутому суспільстві.

Основою концепції постіндустріального суспільства стала оцінка нового глобального соціуму, який радикально відрізняється від суспільства, пануючого в світі протягом кількох століть і побудованого на перевагах матеріального виробництва. В ній підкреслюється, перш за все, зміна керівної ролі матеріального виробництва і розвиток нематеріального сектору інформаційних продуктів та послуг, інший характер виробничої і суспільної діяльності, характеризуються трансформовані типи ресурсів, залучених у виробничий сектор, і модифікація традиційної соціальної структури.

Такий підхід до цивілізаційних і політичних процесів істотно виокремлює постіндустріальну концепцію з-поміж інших наукових футурологічних теорій. Зважаючи на дискусійні погляди дослідників цивілізаційного майбутнього, слід підкреслити ті чинники, які визначають роль і значення цієї теорії. Динаміка світових процесів свідчить, що теорія постіндустріалізму стала фактично єдиною концепцією ХХ століття, підтвердженою політичним розвитком системи міжнародних відносин, а глобалізація – об'єктивним незворотним процесом цивілізаційного прогресу. Глобалізація комунікації зумовлює зміни, які відбуваються на всіх рівнях міжнародного співробітництва, а нові закономірності потребують нетрадиційних підходів до аналізу нових політичних і соціальних конфліктів, сучасного розуміння інституційних засад середовища, внутрішніх суперечностей цивілізації, що формується.

Постіндустріальна доктрина вплинула на формування стратегічних моделей інформаційного суспільства з об’єктивними та відмінними ознаками розвитку всієї сфери життєдіяльності. Концептуальною основою міжнародної інформаційної політики стало поєднання теорій постіндустріалізму, глобалізму та інформаціоналізму, які визначають роль і місце міжнародних відносин в умовах формування інформаційного суспільства, виявляють тенденції до широких теоретичних узагальнень і детального вивчення окремих проблем її функціонування, що передбачає комплексне бачення взаємодії держав і спільнот, перспектив західних країн і міжцивілізаційного діалогу, інкорпорацію нових елементів у теорію і практику світової політики. Головними напрямами міжнародної інформаційної політики, з погляду цих тенденцій, є сприяння міжнародному співробітництву, рівноправна участь у вирішенні глобальних проблем інформаційної інтеграції, об'єднання інтелектуальних ресурсів для прогресивного розвитку цивілізації, що вказує на універсальні підходи до розуміння глобальних процесів та змін у системі міжнародних відносин. Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що вирішення сучасних проблем глобального розвитку неможливе без урахування чинників інформаційної революції, яка виступає політичною, економічною, технологічною та безпековою основою міжнародного співробітництва.

Розділ 2 – "Політична діяльність міжнародних універсальних організацій у сфері глобальної комунікації" – присвячено проблемі міжнародного співробітництва в межах компетенції і діяльності міжнародних універсальних організацій, зокрема ЮНЕСКО, статутним завданням якої є розробка глобальних стратегій інформаційної політики і національних концепцій на основі доктрини цивілізаційного розвитку в умовах становлення інформаційного суспільства. Динаміку політичної діяльності ЮНЕСКО розглянуто у контексті інформаційної революції, проаналізовано політичну стратегію інституції в галузі інформації і комунікації протягом останньої чверті ХХ століття, визначено пріоритети діяльності Організації в контексті формування нової політичної системи міжнародних відносин. Послідовно проаналізовано дослідження глобальних комунікаційних процесів, які здійснювалися під егідою ЮНЕСКО у 1980-2000 рр., визначено еволюцію інформаційної політики організації та шляхи її реалізації в різних регіонах світу. Доведено, що ЮНЕСКО в структурі світової політики ХХІ століття стає важливим форумом міжнародних інформаційних відносин, глобальною рушійною силою цивілізаційного розвитку на засадах концепції інформаційного суспільства. Політична місія Організації зумовлюється її можливостями сприяти багатосторонньому діалогу між цивілізаціями, здатністю відобразити і врахувати розмаїття соціально-культурних, моральних та світоглядних традицій міжнародної спільноти, виступати, виходячи зі свого мандату, як універсальний міжнародний інтелектуальний центр для формування ідеології глобальної цивілізації та суспільства знань.

Міжнародні аспекти інформаційної політики України випливають із 4 Великої Програми ЮНЕСКО "Комунікація, інформація, інформатика", строкових стратегій організації, проектів із розвитку і становлення інформаційного суспільства. Основні напрями міжнародних відносин виражені у Меморандумі про співпрацю між урядом України та ЮНЕСКО 1994 року, де підкреслено: Україна підтримує ініціативи ЮНЕСКО, спрямовані на вирішення  складних проблем сучасного світу, на формування культури миру, стабільності, безпеки, на створення гуманітарних основ співробітництва". Таким чином, можна стверджувати, що міжнародне співробітництво в рамках ЮНЕСКО надає Україні можливість використати інтелектуальний потенціал Організації в інтересах сталого розвитку та реформування суспільних, гуманітарних та технологічних засад зовнішньої і внутрішньої політики

Структурно-функціональний аналіз діяльності ЮНЕСКО у сфері інформаційної політики дає підстави зробити висновки про її значимість у сучасних процесах глобальних трансформацій, а нові тенденції міжнародної інформаційної політики ЮНЕСКО підтверджують домінантну роль Організації у її реалізації.

Зміст Розділу 3 – "Європейська інформаційна політика" – логічно розкриває суть регіональних і національних стратегій інформаційної політики, компаративний аналіз яких дає підстави обґрунтувати висновки і пропозиції про необхідність формування національних пріоритетів розвитку на основі високих технологій. В розділі досліджено регіональну інформаційну політику, яка реалізується в політичній (вдосконалення нового суспільного середовища, поглиблення міждержавного співробітництва в умовах становлення інформаційного суспільства, забезпечення вільного обігу інформації в суспільстві для підвищення ступеня демократичної участі країн у політичних процесах), економічній (побудова економіки знань, використання інформаційного потенціалу Європи для конкурентоспроможності в міжнародному економічному середовищі), соціальній (забезпечення соціальних і трудових прав населення Європи у зв’язку із зміною технологічного укладу), і культурній (усвідомлення, що новий електронний світ має відображати культурну багатоманітність і національну ідентичність) площинах.

У розділі також акцентовано увагу на тому, що міжнародні дискусії навколо позитивів та негативів глобалізації набули характеру гострого протистояння противників і прибічників динаміки сучасного світового розвитку, вплинули на політику європейської інтеграції, обумовили нові характеристики європейських політичних та економічних відносин. Та, незважаючи на згадані чинники, європейське співтовариство усвідомлює, що процеси розвитку глобальної цивілізації є незворотними. Глобальні комунікаційні процеси впливають на національні та регіональні відносини, трансформацію демократичних інститутів, визначають нові тенденції збереження культурної самобутності країн Європи.

В дисертації детально проаналізовано тенденції і програми національної інформаційної політики на прикладі країн Північної Америки, Західної, Центральної та Східної Європи, зокрема, України, які містять різні складові і національні підходи до розвитку постіндустріальної цивілізації. Концепція інформаційного суспільства, зміна традиційних економічних відносин, нова система комунікацій і вплив високих технологій на соціальну сферу обумовлюють нові стратегії зовнішньополітичних рішень, нові шляхи інтеграції держав як на регіональному, так і глобальному рівнях. Водночас, для втілення зазначених концепцій потрібно істотно скоригувати їх за напрямом подолання нерівності між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами, надати реальну допомогу перехідним країнам у процесах європейської інтеграції та становлення європейського інформаційного суспільства.

Як показує аналіз, європейські країни умовно перебувають на першій стадії переходу до інформаційного суспільства, яка супроводжується непростими колізіями об’єктивного та суб’єктивного характеру, однак визначальним є те, що концепції європейської інтеграції на основі нового технологічного укладу стають пріоритетами формування європейської ідентичності, регіонального співробітництва і національної політики.

Зважаючи на глобальні тенденції, Україна здійснює кардинальне реформування інформаційно-комунікаційної сфери для забезпечення національної участі в міжнародних програмах становлення інформаційного суспільства та європейської інтеграції, для розв'язання внутрішніх державотворчих проблем, трансформації економіки та використання глобального інтелектуального надбання.

У Розділі 4 – "Політичні імперативи європейських міжурядових організацій в галузі інформації і комунікації" – проведено аналіз програмної діяльності регіональних (європейських) міжурядових інститутів – Ради Європи, Європейського Союзу, Центральноєвропейської Ініціативи та неурядових організацій. Підкреслено, що політичні зміни в європейському регіоні обумовили активізацію міжнародного співробітництва в галузі інформації і комунікації, посилили увагу до нагальних проблем забезпечення європейських інтересів на міжнародній арені. Доведено, що політичні рішення Ради Європи в галузі інформації і комунікації та аналітичні дослідження політичних документів I-VІ Європейських конференцій з проблем інформаційної політики на рівні Комітету Міністрів РЄ та країн-членів свідчать, що діяльність Організації спрямована на побудову інформаційного суспільства, встановлення гуманітарних стандартів та забезпечення демократичних прав і свобод в умовах технологічних змін. Аналіз рамкових програм з інформаційного суспільства Європейського Союзу, в яких зафіксовано політичні рішення впливової європейської організації, дає змогу з’ясувати, що визначальним чинником суспільного розвитку і економічного зростання країн-членів ЄС обрано стратегію інформаційної економіки. Документи і рішення ЄС підкреслюють актуальність зміни політичних стратегій для забезпечення конкурентоспроможності європейської індустрії у глобалізованому світі. Аналіз міждержавного співробітництва в рамках організації Центральноєвропейська Ініціатива уможливлює принципові висновки про необхідність політичної, науково-технологічної, економічної та культурної співпраці країн-членів ЦЄІ на основі концепції інформаційного суспільства і використання досвіду західних країн у процесах європейської інтеграції та визначення пріоритетів у нових геополітичних реаліях. Тенденції глобального розвитку обумовлюють структурованість міжнародної інформаційної політики, вихід на світову арену нових суб’єктів міжнародних відносин (неурядових та спеціалізованих міжнародних організацій), які активно впливають на глобальні, регіональні та національні політичні рішення і процеси міжнародного співробітництва. В роботі обґрунтовано класифікацію та подано аналіз інформаційної політики неурядових організацій (Союзу міжнародних асоціацій, Міжнародної федерації з інформації і документації, Міжнародного центру боротьби з цензурою, Асоціації інформаційного менеджменту та ін.), а також визначено конфесійний вектор міжнародної інформаційної політики на прикладі діяльності католицької неурядової організації "UNDA". Доведено, що вплив міжнародних спеціалізованих та неурядових організацій на формування і реалізацію міжнародної інформаційної політики обумовлюється логікою глобалізації міжнародних відносин, впливом глобальних комунікаційних процесів на взаємодію державних утворень і суспільних структур.

На основі дослідження політичних імператив європейських інститутів зроблено висновок про нові тенденції міжнародного співробітництва в галузі інформації і комунікації, які об’єктивно вказують на реалізацію міжнародної інформаційної політики на регіональному рівні і формують нову ідеологію міжнародної інтеграції. Політична практика становлення постіндустріального суспільства в рамках програм і проектів Ради Європи, Європейського Союзу, Центральноєвропейської Ініціативи, міжнародних спеціалізованих та неурядових організацій виявляє стратегічні підходи до міжнародних інформаційних відносин на регіональному та національному рівнях, включаючи широке представництво нових акторів міжнародних відносин (НУО) та міжнародних спеціалізованих інституцій.

Здійснений науковий аналіз політики європейської інтеграції України дав підстави визначити, що включення України у світовий та європейський процес становлення інформаційного суспільства обумовлюється трансформацією європейської та євроатлантичної політики, розвитком інформаційної економіки, переходом на вищий технологічний рівень матеріальних виробництв, формуванням національної стратегії інформаційного розвитку та ефективним використанням національних інтелектуальних ресурсів.

У Розділі 5 – "Інформаційні чинники міжнародної політики безпеки" – розкривається сутність проблеми глобальної інформаційної безпеки як складової міжнародної інформаційної політики, вплив якої має універсальний характер і врахування якої потребує концептуального перегляду принципів функціонування міжнародних і національних інститутів, що відповідають за безпеку. Досліджено теоретичні концепції міжнародної інформаційної безпеки, викладені у наукових працях західних та вітчизняних фахівців (Д. Гудбі, З. Бжезинський, У. Оуенс, Р. Шафранскі, Б. Беркович, О. Крутських, А. Гуцал, М. Ожеван та ін.), в яких окреслено характеристики нових глобальних загроз. Зазначається, що теоретичною базою концепції інформаційної безпеки є теорії сталого миру та теорії інформаційної зброї, а становлення постіндустріального суспільства в умовах "постхолодного" світу, впливів нових інформаційних та інших високих технологій висуває проблему міжнародної інформаційної безпеки на глобальний рівень, визначає пріоритети національної інформаційної безпеки. Інформаційний вимір глобального протиборства, непередбачувані наслідки застосування інформаційних озброєнь, зокрема, терористичними та кримінальними угрупованнями, обумовлюють особливу увагу до концепції глобальної інформаційної безпеки у системі міжнародних відносин. Об'єктивною передумовою визнання інформаційної безпеки глобальною проблемою стали політичні дискусії в рамках ООН і прийняті документи під загальною назвою "Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки" (А/51/210; А/51/261; А/53/70; А/53/28; А/54/213; А/54/558; А/55/28; А/55/71; А/56/164 та ін). Підкреслено, що на міжнародному рівні розгляд проблеми інформаційної безпеки зініційовано Російською Федерацією, за пропозицією якої було розглянуто можливість створення окремої Ради ООН з інформаційної безпеки і формування міжнародного механізму протидії глобальним інформаційним загрозам. Проаналізовано моделі глобальної інформаційної безпеки, розглянуто типологію інформаційних загроз та проблему інформаційного тероризму як чинників світової політики. Процеси глобалізації комунікації вплинули на регіональні доктрини безпеки і оборони, зумовили необхідність створення механізму розв'язання кризогенних регіональних проблем, зокрема, в рамках воєнно-політичних організацій ОБСЄ та НАТО. В роботі проаналізовано стратегію інформаційної політики та інформаційної безпеки зазначених інститутів, зроблено принциповий висновок про необхідність врахування нових загроз у врегулюванні регіональних конфліктів. Діяльність України в ОБСЄ/НАТО ставить за мету захист політичних та економічних інтересів держави, реалізацію національних ініціатив і пропозицій для підтримання авторитетності зовнішньої і внутрішньої політики. У висновку до розділу зазначено, що проблема міжнародної інформаційної безпеки зумовлюється стратегічною спрямованістю інформаційних озброєнь проти критично важливих структур життєдіяльності міжнародного співтовариства, а визнання інформаційних озброєнь як нового глобального виду зброї масового ураження потребує перегляду міжнародної доктрини підтримання миру і світового порядку.

Розділ 6– "Парадигми міжнародної інформаційної політики" присвячений проблемам трансформації зовнішньополітичних стратегій та дипломатичної діяльності в умовах інформаційної революції, формуванню інформаційної економіки як чинника економічного зростання, реалізації інституційних засад міжнародної інформаційної політики в умовах глобалізації та технологічних змін.

Прогресивний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій вплинув на світоглядні теорії, політичні системи і світову громадську думку. Зміни парадигми в науці та еволюція громадської свідомості впливають на методи і результати прогнозування міжнародних відносин, трансформують систему чинників, основоположних для прийняття і реалізації зовнішньополітичних рішень, перегляду пріоритетів зовнішньої політики окремих країн і внесення до порядку денного практичної діяльності світового співтовариства нових актуальних завдань, пов'язаних, в першу чергу, з глобальними проблемами сучасності. Інформаційна парадигма сучасного розвитку обумовлює потребу прийняття політичних рішень на основі наукових знань, тобто світовому співтовариству потрібна парадигма політичної дії, як система оцінок політичної і соціально-економічної ситуації, на основі яких формулюються і аргументуються задачі для практичної діяльності на глобальному і національному рівнях. Домінантною тенденцією зовнішніх зносин виступає глобалізація – тісна взаємодія держав і міжнародних організацій, що стосується інтересів усього людства. Трансформація забезпечення зовнішньополітичних інтересів на міжнародній арені залежить від врахування глобальних факторів; елементом зовнішньої політики виступають технології формування іміджу країни, національних пріоритетів у міжнародних інформаційних потоках, забезпечення дипломатичної діяльності у мережі Inte
et. Досвід зовнішньополітичних відомств західних країн дає підстави зробити висновки, що використання інформаційно-комунікаційних технологій та мережі Inte
et стає стратегічним інструментом зовнішніх зносин, створює нове середовище для дипломатичної діяльності, формує нову систему управління зовнішніми і внутрішніми інформаційними потоками для прийняття політичних рішень у сфері міжнародних відносин.

Інформаційна революція ХХ-ХХІ століття обумовила появу таких новацій забезпечення національних інтересів, як мережева, публічна та іміджева дипломатія, перетворила Inte
et на фактор міжнародної політики, інструмент політичних впливів. З огляду на глобальний інтелектуальний потенціал, що відповідає політичним, економічним, психологічним викликам сучасного світу Inte
et став засобом сприйняття нової суспільної формації, нової світової ідеології, орієнтованої на вирішення завдань зовнішніх зносин ХХІ століття, розв'язання конкретних міжнаціональних і глобальних конфліктів.

Нові тенденції глобалізації світового господарства, обумовлені впровадженням інформаційних технологій, різке збільшення капіталовкладень (інвестицій) в інформаційний сектор, гостра міжнародна конкуренція транснаціональних корпорацій на світових ринках інформаційних продуктів і послуг, політичні взаємовпливи визначають об’єктивний зв’язок процесів глобалізації комунікації із станом економічного розвитку суб’єктів міжнародних відносин, доводять необхідність формування міжнародних підходів до збалансованого переходу світової економіки на рівень високих технологій. З'ясовано критерії, принципи і закони інформаційної економіки, вплив глобальнокомунікаційних процесів на світову господарську систему.

Враховуючи, що ХХІ століття – це доба інформаційної економіки, коли важливим і невід'ємним компонентом стабільності і зростання вважаються інформаційно-комунікаційні технології та ресурси, Україна формує перспективні стратегії прогресивного розвитку та міжнародної інтеграції за програмою становлення інформаційного суспільства. важливою передумовою реформування та інформатизації економічної сфери України є значні інформаційні ресурси держави, інтелектуальний потенціал, можливості технологічного розвитку інформаційної індустрії.

Новим напрямом міжнародного співробітництва як складової міжнародної інформаційної політики, що істотно впливає на міжнародні відносини, визначено також формування інституційних засад міжнародного обміну інформацією, регулювання кіберпростору і встановлення етичних принципів у глобальному інформаційному суспільстві для забезпечення політичних, економічних та соціальних відносин міжнародного співтовариства. Проаналізовано міжнародні дискусії з проблем регулювання кіберпростору, застосування принципів "м'якого" права в сфері міжнародного обміну інформацією, проблему становлення глобальної інфоетики у міждержавних відносинах.

З'ясовано, що парадигми міжнародної інформаційної політики зумовлюють якісно нові підходи до аналізу трансформації зовнішніх зносин, використання інформаційно-комунікаційних технологій у дипломатичній діяльності, глибинного осмислення новацій інформаційної економіки і впливу глобальних економічних процесів на світову політичну систему; визначають прогресивний розвиток інституційних засад міжнародних інформаційних відносин у контексті формування нової архітектури світового порядку.