МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Теорія джерел права з давніх часів була і залишається однією з фундаментальних в юридичній науці. Умови сьогодення, як ніколи, є сприятливими для її глибокого, всебічного аналізу. Позбувшись ідеологічних догматів радянських часів, наука конституційного права України вже не може задовольнитися визначенням джерел права як способів або форм вираження державної волі. Відбувається переосмислення сутності джерел конституційного права, що насамперед мають бути втіленням волі народу, який виступає єдиним джерелом влади і носієм суверенітету.

Система джерел конституційного права України переживає період докорінних змін, пов’язаних з утвердженням „нових” і маловідомих радянському державному праву джерел, таких як акти Конституційного Суду України, акти місцевого самоврядування, договори, судові прецеденти та інших, які й потребують особливої уваги. Серед них і міжнародні договори України.

Ще до проголошення незалежності України, у Декларації про державний суверенітет, Україна визначила свою міжнародно-правову позицію, проголосивши перевагу загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрідержавного права і тим самим визнала свою правову систему відкритою для норм міжнародного права, такою, що може бути сумісною з загальновизнаними нормами та принципами міжнародного співробітництва.

Проголошення у ст. 9 Конституції України чинних міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, частиною національного законодавства, і, відповідно, можливість їх застосування в Україні, означає приєднання до національних принципів та норм, яким врегульовані конституційні правовідносини також і тих, які містяться у міжнародних договорах України, що, безперечно, збагачує національну правову систему, створює умови для всебічного врегулювання конституційно-правових відносин, сприяє повнішому забезпеченню інтересів їх суб’єктів.

Водночас, визнання міжнародних договорів України джерелом конституційного права України є свідченням поширення договірних відносин на конституційно-правову сферу, що дозволяє договору поряд з Конституцією, законами та підзаконними нормативно-правовими актами регулювати конституційно-правові відносини.

Сьогодні велика кількість міжнародних договорів України спрямована на захист життя і свободи, честі і гідності людини, її прав. У цьому вони переслідують таку саме мету, що й Конституція України, конституційне право України в цілому. І Конституція, і міжнародні договори України спрямовані на регулювання одних і тих самих правовідносин. Конституція України, як і конституції інших держав, при закріпленні кола прав і свобод людини спирається на міжнародно-правові акти, загальновизнані принципи та норми міжнародного права, відповідає їм, проте останні не втрачають свого значення, залишаючись самостійним джерелом конституційного права і у цій якості викликають інтерес та заслуговують на більшу увагу вчених-конституціоналістів, оскільки конституційне і міжнародне право останнім часом все тісніше взаємодіють.

Визнання міжнародних договорів України джерелом конституційного права України підтверджується останнім часом практикою судів загальної юрисдикції, які застосовують міжнародні договори України для обґрунтування своїх рішень. У діяльності Конституційного Суду України міжнародно-правові акти теж широко використовуються. Конституційний Суд України звертався до положень міжнародно-правових актів більш як у третині своїх рішень. У справах щодо офіційного тлумачення положень Конституції України та законів за зверненнями громадян, близько 60 відсотків рішень Конституційного Суду України містять посилання на міжнародно-правові акти, їх окремі положення для обґрунтування правових позицій.

Практика застосування міжнародних договорів України у конституційній сфері поки що випереджає науку, оскільки ґрунтовних наукових праць, присвячених міжнародним договорам як джерелу, зокрема, конституційного права України, досі немає.

У сучасній українській науці конституційного права проблемам джерел, а також міжнародному договору як виду джерел, приділяється незаслужено мало уваги. Загальні проблеми джерел конституційного права України розглядались у працях В.Ф.Погорілка та В.Л.Федоренка, В.Ф.Мелащенка, О.В.Оніщенко, С.В.Резніченка, В.М.Шаповала, у навчальних підручниках з конституційного права України В.В.Кравченка, Ю.М.Тодики, О.Ф.Фрицького та ін. Фундаментальних монографічних досліджень міжнародних договорів України як джерела конституційного права України немає.

Тему джерел права розробляли також С.С.Алексєєв, К.В.Арановский, М.В.Баглай, Б.Н.Габричидзе, Л.М.Ентін, С.Л.Зівс, С.А.Карапетян, С.Ф.Кечекьян, А.Е.Козлов, Є.В.Колесніков, В.Ф.Коток, О.О.Кутафін, О.А.Лук’янова, В.О.Лучін, П.Ф.Мартиненко, М.М.Марченко, Н.О.Міхальова, А.А.Мішин, Г.І.Муромцев, Н.М.Пархоменко, П.М.Рабінович, Б.А.Страшун, Ю.О.Тихомиров, Н.Н.Хороший, В.Є.Чиркін, А.Ф. Шебанов, Ю.А.Юдін та ін. Окремі проблеми дисертаційного дослідження розглядалися в працях М.О.Баймуратова, А.З.Георгіци, А.В.Грищенко, Р.Давіда, А.П.Зайця, М.І.Козюбри, А.М.Колодія, В.Ф.Опришка, Є.В.Назаренко, М.І.Палієнка, Л.В.Петрової, А.О.Селіванова, В.Е.Скоморохи, Є.А.Тихонової, М.В.Тесленко, Б.М.Топорніна, О.О.Шевченка, С.В.Шевчука, Л.П.Юзькова та багатьох інших.

Теорія міжнародних договорів, теорії співвідношення міжнародного і національного права, важливі для дослідження, розроблялись у працях І.П.Бліщенка, В.Г.Буткевича, В.Н.Денисова, А.І.Дмитрієва, В.І.Євінтова, Г.В.Ігнатенка, Д.Б.Левіна, І.І.Лукашука, О.О.Мережка, Н.В.Миронова, Р.А.Мюллерсона, О.М.Талалаєва, Г.І.Тункіна, С.В.Черніченка, В.Л.Чубарєва та інших вчених.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилось як складова частина тематики досліджень відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, зокрема, теми „Джерела конституційного права України” (номер державної реєстрації 0104U007592).