У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.
В розділі 1 «Теоретичні засади системного аналізу розвитку трудових ресурсів регіону» вирішені завдання: уточнення соціально-економічної категорії «трудові ресурси» за умов ринкової економіки; визначення елементів та зв’язків в системі трудових ресурсів регіону; системного аналізу моделей та методів державного регулювання розвитку трудових ресурсів.
Зважаючи на перехід України до ринкової економіки, трудові ресурси як соціально-економічна категорія потребує уточнення, методологічною основою якого виступає синергетичний підхід у контексті взаємодії потенційних можливостей та їх реалізації у поточному стані в процесі розвитку. Трудові ресурси розглядаються як частина трудового потенціалу, яка підлягає реалізації, тобто це особи, які задіяні в даний період часу (наприклад, рік) у відповідності з договорами по найму або ліцензіями на самостійну зайнятість.
Система трудових ресурсів регіону визначається як сукупність елементів та зв’язків між ними, організованих для формування трудового потенціалу регіону і максимально ефективного використання його трудових ресурсів з метою забезпечення життєдіяльності та розвитку регіону. Система регіональних трудових ресурсів України має складну ієрархічну структуру, що включає підсистеми чотирьох рівнів: економічних районів, областей, обласних районів та окремих міст, а також міських районів.
Між елементами та підсистемами регіональної системи трудових ресурсів виявлено різні типи зв’язків: зв’язки взаємодії (у тому числі, кооперативного та конфліктного характеру); структурні; зв’язки координації та субординації; зв’язки перетворення; зв’язки функціонування та розвитку.
В системі трудових ресурсів регіону вплив держави на їх розвиток втілюється інформацією прямого зв’язку у вигляді цілеполягаючих програм або регулюючих (корегуючих) заходів державної політики регіонів та регіональної політики. Такі заходи можуть мати обмежувальний або підтримуючий характер відповідно до процесів, на які вони спрямовані. Заходи пасивної політики покликані пом’якшувати наслідки негативних процесів в системі трудових ресурсів. Заходи активної політики спрямовані на попередження негативних процесів, їх усунення у випадку появи та на підтримку позитивних процесів в системі трудових ресурсів.
Існуючі методи державного впливу на розвиток трудових ресурсів регіону за формами розподіляються на прямі та непрямі; за характером — на заохочувальні, обмежувальні, захисні та заборонні; за змістом — на економічні, адміністративні та адміністративно-економічні; за джерелами фінансування — на держбюджетні, позабюджетні та за рахунок коштів Фонду сприяння зайнятості. За напрямами впливу держави на розвиток трудових ресурсів розрізняють: методи стимулювання чи обмеження попиту на працю; методи стимулювання чи обмеження пропозиції праці; методи впливу на структуру попиту та пропозиції праці; методи забезпечення відповідності попиту на працю та її пропозиції; методи стимулювання самозайнятості.
Виходячи з інституціональної концепції обмеженої раціональності, виникає проблема вибору окремого регулюючого заходу або комбінації заходів в умовах неповноти інформації щодо стану та розвитку трудових ресурсів регіону. Економіко-математичні моделі шляхом обробки первинних даних здатні зменшити неповноту та підвищити цінність інформації при прийнятті рішень щодо вибору певних регулюючих заходів. Оскільки система трудових ресурсів регіону є складною та багатомірною, то для її дослідження доцільно використовувати комплексні багатокритеріальні моделі оцінювання їх стану та розвитку.
Для моделювання економічних відносин, явищ та процесів регіональної економіки, як правило, використовуються традиційні методи і моделі кластер-аналізу, які мають відповідне програмне забезпечення у економічних пакетах прикладних програм. Для класифікації економічних об’єктів застосовуються ієрархічні методи кластер-аналізу, засновані на визначенні відстані між об’єктами у критеріальному просторі, а для їх ранжування і оптимізації — методи лінійної згортки критеріїв. Ці підходи не дозволяють у повному обсязі враховувати такі особливості функціонування регіональних економічних об’єктів, як невизначеність, нелінійність, ситуативність, структурованість, зв’язаність та еластичність.
Сучасний розвиток теорії економіко-математичного моделювання, зокрема, концепції здобуття знань (DataMining), а також високий рівень його програмного комп’ютерного забезпечення дозволяють поставити завдання автоматизованого пошуку закономірностей розвитку трудових ресурсів на регіональному рівні. Для розробки моделі комплексного оцінювання стану та розвитку трудових ресурсів регіону пропонується визначення двох рівнів моделювання: рангового та класифікаційного. На ранговому рівні регіональні трудові ресурси оцінюються за станом та потенціалом розвитку методом, який ґрунтується на відстані Махаланобіса. На класифікаційному рівні методами нечіткої кластеризації регіональні трудові ресурси групуються у просторі інтегральних критеріїв стану та потенціалу за чотирма класами циклічного розвитку: норма, передкриза, криза і післякриза.
В розділі 2 «Моделювання багатокритеріального оцінювання стану та розвитку трудових ресурсів регіону» вирішені завдання: обґрунтовано систему показників комплексного оцінювання трудових ресурсів; розроблено рейтингову та класифікаційну моделі оцінювання трудових ресурсів регіону.
Система показників комплексного оцінювання трудових ресурсів регіону втілює у собі контур інформації зворотного зв’язку. У складі системи показників виділено дві групи, які відповідають двом різновидам інформації зворотного зв’язку: інформації негативного та позитивного зворотного зв’язку. Для показників, що за своїм економічним змістом відображають негативні фактори, найкращим значенням (ідеалом) є мінімальне значення. Розглядаючи ці показники як окремі критерії у багатокритеріальному оцінюванні, можна вважати їх за такі, що підлягають мінімізації. Для показників, що за своїм економічним змістом відображають позитивні фактори, мінімальне значення є найгіршим тобто антиідеалом. Розглядаючи ці показники як часткові критерії у багатокритеріальному оцінюванні, можна вважати їх за такі, що підлягають максимізації.
Важливим узагальненням методу цільового програмування щодо ранжування економічних об’єктів є врахування додаткової «цільової» інформації не тільки про «ідеальний» об’єкт , якому притаманні найкращі значення відповідних факторів, а також — про «антиідеальний» об’єкт , якому притаманні найгірші значення відповідних факторів. Таким чином, ранжування має проводитися за двома критеріями: 1) — відстань поточного об’єкту до «ідеального» , яку потрібно мінімізувати; 2) — відстань поточного об’єктудо«антиідеального», яку потрібно максимізувати. Одночасне врахування обох критеріїв значно підвищує адекватність ранжування економічних об’єктів, але при цьому виникає неочевидна проблема невизначеності ранжування, тобто у просторі оціночних критеріїв виникають зони, у яких два довільних об’єкти за «мінімумом відстані до ідеалу» і за «максимумом відстані до антиідеалу» ранжуються зворотним чином.
