| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено
його мету, завдання, об’єкт, предмет, хронологічні межі, методологічні й теоретичні основи, охарактеризовано методи і джерельну базу; розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів; подано відомості про апробацію і впровадження результатів наукового пошуку; визначено структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі – «вищої аграрної освіти в Польщі» – порівняно семантику польських і українських педагогічних термінів, окреслено поняттєво-термінологічний апарат дослідження, з’ясовано сутнісні характеристики модернізації вищої аграрної освіти в Республіці Польща, виявлено витоки, визначено чинники й виокремлено етапи цього процесу.
Порівняльно-семантичний аналіз основних понять наукових розвідок вітчизняних та зарубіжних дослідників і довідникової літератури та
контент-аналіз нормативно-правових актів дали змогу упорядкувати
поняттєво-термінологічний апарат дослідження і засвідчили багатозначність базових педагогічних категорій. Особливо проблематичними в контексті компаративних пошуків визначено такі польські терміни, як studia, kształcenie, szkolnictwo, edukacja, oświata. Контент-аналіз чинного Закону «Про вищу освіту» з наступними змінами й доповненнями показав, що лідером за частотою вживання в нормативно-правовому акті (599 разів) є термін studia, який означає навчання у виші або наукове дослідження певної проблеми.
Другий за частотою вживання в Законі (237 разів) термін kształcenie, на думку В. Оконя, є одним із найбільш суперечливих понять, оскільки польські науковці ототожнюють його з навчанням, вихованням, формуванням або освітою. У словосполученнях цей термін перекладається на українську мову по-різному. З’ясовано, що термін szkolnictwo доцільно перекладати як освіта, а не шкільництво, оскільки у вітчизняній педагогічній науці останнє поняття традиційно трактується як шкільна справа. Термін edukacja зустрічається в Законі лише один раз, а дериватив цього слова edukacyjny використовується, якщо йдеться про особливі освітні потреби студентів (specjalnе potrzebу edukacyjnе), освітні послуги (usługi edukacyjne) або освітні інституції (instytucjі edukacyjnе). Терміни oświata і oświatowy стосуються лише навчання, яке передує вступу до вишу.
Результати порівняльно-зіставного аналізу наукової літератури засвідчили, що слід розрізняти процеси трансформації, реформування та модернізації. Доведено, що з позицій синергетики трансформація є переходом до якісно нового стану організації системи в результаті радикального нарощування питомої ваги нерівноважних і нелінійних відносин з оточенням. У цьому сенсі в контексті нашого дослідження трансформаційними були лише освітні зміни, що супроводжували перехід постсоціалістичної Польщі від авторитаризму до демократії, від планової до ринкової економіки, від комуністичної ідеології до примату загальнолюдських цінностей. Реформа становить спосіб зміни суспільного ладу, соціального інституту або окремого, значущого для суспільства явища, здійснюваної керівною структурою з чітким усвідомленням мети перетворення. Доведено, що в Польщі за межами системи вищої освіти відбувається спонтанне соціокультурне творення суспільних процесів, що породжує зміни у структурі та змісті вищої аграрної освіти, незаплановані державою.
Аналіз численних дефініцій модернізації, поданих у працях представників різних наукових галузей, засвідчив, що у процесі модернізації системи під впливом внутрішніх (ендогенних) та зовнішніх (екзогенних) чинників ускладнюються та функціонально диференціюються її елементи, а перехід від вертикальних до горизонтальних зв’язків між ними активізує комунікацію і покращує координацію, що, у свою чергу, уможливлює трансфер прогресивних ідей (дифузію) і відбір оптимальних моделей перетворень (конкуренцію). Метою модернізації будь-якої системи є досягнення нею модерності, тобто відповідності стандартам, характерним для новітнього історичного періоду.
Конкретизація й уточнення з позицій системного та синергетичного підходів змістового навантаження означеного поняття щодо вищої освіти дозволяє визначити модернізацію її компонента, вищої аграрної освіти, як нелінійний процес трансформації цієї системи, що полягає у підвищенні її ефективності через збільшення адаптивної складності структури і функціональну диференціацію змісту підготовки. Модернізація вищої освіти, у тому числі аграрної, детермінується низкою чинників і здійснюється через механізми дифузії і конкуренції та характеризується переходом від вертикальних до горизонтальних зв’язків між вишами, їх структурними підрозділами, науково-педагогічними кадрами.
За результатами історико-генетичного аналізу визначено витоки модернізації вищої аграрної освіти в Польщі, серед яких: відкриття на початку ХІХ ст. перших кафедр рільництва у Яґеллонському й Віленському університетах та заснування Агрономічного інституту в Маримонті; створення аграрних вишів у кожному з трьох регіонів Польщі, поділеної між Росією, Австрією і Пруссією, діяльність
у 60–70-х рр. ХІХ ст. Інституту земельного господарства в Пулавах під Любліном, вищих рільничих шкіл у Дублянах піді Львовом та в Жабікові під Познанню; розбудова рільничих, лісових і ветеринарних факультетів Яґеллонського, Львівського і Познанського університетів та Головної школи сільського господарства у Варшаві в період між двома світовими війнами; структурна реформа вищої аграрної освіти у ПНР, що полягала у виведенні рільничих, лісових і ветеринарних факультетів зі складу університетів і створенні на їхній базі рільничих академій у Познані, Кракові, Вроцлаві, Любліні, Ольштині, а пізніше – у Щеціні, Бидгощі та Седльці з метою підготовки фахівців для потреб колективних соціалістичних господарств.
Виокремлено персоналії, які відіграли значну роль у становленні
ВАО в Польщі, зокрема: Г. Коллонтая, якому належить ідея відкриття у Головній Королівській школі в Кракові кафедри рільництва; Е. Ґодлєвського, який обґрунтував подовження курсу вивчення аграрних наук у Яґеллонському університеті; А. Чешковського – покровителя Природничого університету
в Познані; С. Сташица та С. Потоцького – ініціаторів створення
Агрономічного інституту в Маримонті; В. Грабського, З. Людкевича, Ю. Мікуловського-Поморського, чиї імена тісно пов’язані з Головною школою сільського господарства у Варшаві; М. Очаповського, О. Ястржембовського, Й. Белзи, фундаментальні праці яких стали вагомим внеском до скарбниці аграрної науки.
З’ясовано, що рільничі навчальні заклади, засновані у ХІХ ст. на етнічних українських територіях, стояли біля витоків як польських, так і вітчизняних інституцій аграрної науки та освіти. Так, від Дублянської рільничої школи ведуть свій родовід Природничий університет у Вроцлаві й Львівський національний аграрний університет, а від Інституту сільського господарства й лісництва в Пулавах – Державний науковий інститут сільського господарства в Пулавах та Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва.
Результати історико-генетичного та причинно-наслідкового аналізу свідчать про вирішальний вплив суспільно-політичних і соціально-економічних чинників на історичний розвиток ВАО. Доведено, що процес її модернізації в Польщі зумовлюється такими чинниками, як глобальна конкуренція на ринку освітніх послуг, євроінтеграція, інтернаціоналізація, створення ЄПВО і ЄДП, оновлення нормативно-правової бази, фінансування, контроль якості, кадрове забезпечення, матеріально-технічна база.
З урахуванням визначених критеріальних ознак (суспільно-політичні зміни, оновлення нормативно-правової бази, тип моделі аграрного вишу) виокремлено такі етапи модернізації ВАО в Польщі: 1) транзитивний (1990–2004 рр.),
на якому відбувається перехід від тоталітаризму до демократії, приймається новий Закон «Про вищу освіту» й ведуться активні пошуки моделі
аграрного вишу, оптимальної для умов ринкової економіки; 2) євроінтеграційний (2004–2010 рр.), що розпочинається зі вступом Польщі до ЄС, і характеризується модернізацією нормативно-правової бази вищої освіти відповідно до європейських стандартів і реорганізацією 9-ти аграрних вишів в університети; 3) стратегічний, позначений прийняттям Резолюції Європарламенту «Про діалог університетів і бізнесу: нове партнерство заради модернізації європейських університетів» від 20 травня 2010 р., Закону «Про зміну Закону “Про вищу освіту”, Закону “Про наукові ступені і наукове звання», а також про зміну деяких інших законів”» від 18 березня 2011 р., розробленням національних та інституційних стратегій, які детермінують розвиток вищої аграрної освіти до 2020 р., декларуючи перехід до нової моделі соціально відповідального університету, що утілює принцип єдності освітньої, науково-дослідної та інноваційної діяльності.
У другому розділі – «Нормативно-правовий, структурний і змістовий аспекти модернізації вищої аграрної освіти в Республіці Польща» – схарактеризовано пріоритетні аспекти модернізації вищої аграрної освіти у РП (нормативно-правовий, структурний та змістовий), зумовленої посиленням конкуренції на глобальному ринку освітніх послуг та гармонізацією національних освітніх систем у контексті Болонського процесу; проаналізовано особливості модернізації вищої аграрної освіти в умовах розбудови Європейського простору вищої освіти.
Використання причинно-наслідкового та системно-структурного аналізу дозволило зробити висновок про конститутивне значення законодавчих ініціатив для ефективності процесу модернізації ВАО. Аналіз першого в Республіці Польща Закону «Про вищу освіту» (1990) засвідчив наявність у ньому низки положень, що дали поштовх до початку модернізації вищої аграрної освіти. Зокрема, було спрощено процедуру присвоєння наукових ступенів і звань, розширено перелік джерел фінансування ВНЗ, посилено автономію аграрних вишів. Структурні зміни в системі ВАО Польщі на другому етапі її модернізації були зумовлені положеннями Закону «Про вищу освіту» 2005 року щодо статусу вишів. Так, Сільськогосподарську академію у Вроцлаві було перетворено на Природничий університет, а Технічно-аграрну академію у Бидгощі – на Технологічно-природничий університет. З’ясовано, що подальший перебіг модернізації ВАО був пов’язаний з прийняттям у 2011 р. низки законодавчих актів, що інтенсифікувало її інтеграцію в ЄПВО і ЄДП.
У ході електронного листування, інтерв’ювання та бесід з польськими науковцями з’ясовано, що структурна диференціація ВАО зумовлена зниженням попиту абітурієнтів на традиційні сільськогосподарські напрями підготовки та спеціальності за рахунок зростання популярності економічних, суспільствознавчих та екологічних напрямів і спеціальностей. Результати історико-генетичного і системно-структурного аналізу свідчать про постійне ускладнення структури аграрних вишів, у результаті чого вони перетворюються на потужні профільні університети.
Використання діахронного методу дозволило простежити зміни в інституційній структурі ВАО. Так, Вища рільнича школа у Щецині, відкрита у 1954 р., дістала назву Рільнича академія у 1972 р., а в результаті об’єднання зі Щецинською політехнікою стала складовою новоутвореного Західнопоморського технологічного університету. Діахронні горизонтальні зрізи процесу модернізації ВАО засвідчили таку динаміку структурних змін. Станом на 2005 р. у Польщі функціонували Головна школа сільського господарства у Варшаві та 8 рільничих академій – у Бидгощі, Вроцлаві, Кракові, Любліні, Познані, Ольштині, Седльці та Щецині. У 2011 р. унаслідок укрупнення інституційна структура ВАО складалася з Технологічно-природничого університету ім. Яна та Анджея Снядецьких у Бидгощі, Аграрного університету ім. Гуґо Коллонтая у Кракові, природничих університетів у Любліні, Познані, Вроцлаві, Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині, Природничо-гуманітарного університету в Седльці, Західнопоморського технологічного університету у Щецині. Незмінною залишалася лише назва варшавського вишу – Головна школа сільського господарства.
Аналіз модернізаційних процесів засвідчив, що на другому етапі у структурі вищої освіти Польщі з’являються інституції, покликані контролювати якість освітніх послуг її аграрного сектора. Так, Акредитаційну комісію аграрних вишів було створено для здійснення внутрішньої акредитації аграрних ВНЗ, а їхня зовнішня, обов’язкова, акредитація здійснюється Польською акредитаційною комісією.
У ході причинно-наслідкового аналізу встановлено, що диференціація змісту підготовки фахівців-аграріїв стала можливою завдяки своєчасному оновленню нормативно-правової бази вищої освіти. З’ясовано, що у 2007 р. до компетенції Відділу сільськогосподарських, лісових і ветеринарних напрямів навчання Польської акредитаційної комісії входило 13 напрямів: ландшафтна архітектура, біотехнологія, лісництво, охорона навколишнього середовища, плодоовочівництво, рільництво, рибництво, сільськогосподарська та лісова техніка, технологія обробки деревини, харчові технології і харчування людини, ветеринарія, зоотехніка і товарознавство. Із 2011 р. вишам, структура, кадрове забезпечення й матеріально-технічна база яких відповідають законодавчо встановленим вимогам, дозволено самостійно визначати зміст підготовки, відкриваючи ексклюзивні напрями й спеціалізації.
Доведено, що модернізація вищої аграрної освіти в Польщі на початку ХХІ ст. відбувалася в контексті реалізації принципів, задекларованих державою в межах Болонського процесу, цільовим пріоритетом якого стала розбудова Європейського простору вищої освіти, а однією з провідних тенденцій – інтернаціоналізація.
Результати системно-структурного аналізу засвідчили, що інтернаціоналізація ВАО в Польщі є складним і багатовимірним процесом, у якому задіяні студенти, викладачі, адміністративний персонал, інституції і національна система ВАО у цілому. Однією зі стратегій залучення іноземних студентів до навчання в польських аграрних вишах є інтернаціоналізація змісту освіти, зокрема включення до навчальних планів і програм предметів, що містять інтеркультурний компонент, запровадження англомовних курсів.
Установлено, що у вищій аграрній освіті Польщі було успішно втілено в життя принципи Болонського процесу. Здійснено перехід на двоциклову систему підготовки фахівців за схемою ліценціат – магістратура (за винятком напряму «ветеринарна медицина»), що відкриває можливості для вертикальної мобільності в межах ЄПВО, запроваджено додаток до диплома Європейського зразка і Європейську систему трансферу оцінок (ECTS) для першого й другого циклів вищої освіти, що створює додаткові можливості для вертикальної і горизонтальної, експортної та імпортної мобільності студентів.
З’ясовано, що в системі ВАО Польщі існує практика надання
спільного із зарубіжними вишами диплома. Крім того, функціонує національна програма студентської мобільності MoStAR, учасниками якої є всі аграрні виші країни. Установлено, що гармонізації ВАО Польщі з європейськими системами в межах ЄПВО сприяла співпраця влади, представників академічної спільноти й роботодавців, результатом чого стало оновлення базових для вищої освіти законів, створення Національної рамки кваліфікацій, визначення взірцевих результатів і сучасних стандартів вищої освіти, вимог до програмного й інституційного оцінювання вишів, упорядкування процедури нострифікації дипломів.
У третьому розділі – «Стратегії модернізації вищої аграрної освіти в Польщі» – узагальнено досвід стратегічного планування модернізації вищої аграрної освіти в Республіці Польща у другому десятилітті ХХІ ст. на європейському, національному та інституційному рівнях, визначено можливості використання польського досвіду під час розроблення стратегії розвитку вищої аграрної освіти в Україні.
Аналіз наукових джерел і документів європейських організацій засвідчив, що Республіка Польща бере активну участь у ініційованих Єврокомісією дискусіях щодо модернізації вишів в умовах глобальної конкуренції на ринку освітніх послуг і побудови Європи знань. Порівняльно-зіставний аналіз європейських і польських стратегічних документів, що визначають пріоритети розвитку вищої освіти у другому десятилітті ХХІ ст., показав, що в польських стратегіях розвитку вищої освіти до 2020 р. відображено загальноєвропейські цільові пріоритети: урівноваження освітньої, науково-дослідної та інноваційної діяльності університетів; забезпечення рівного доступу до вищої освіти; активізація діалогу між університетами й підприємствами; диверсифікація джерел фінансування; приведення змісту підготовки фахівців до відповідності вимогам регіонального, національного та європейського ринків праці.
Структурно-функціональний аналіз системи вищої освіти Польщі й вищої аграрної освіти як її підсистеми засвідчив, що вони насамперед характеризуються не жорстким вертикальним підпорядкуванням, а наявністю потужних горизонтальних зв’язків між компонентами – вишами, представниками академічної спільноти, студентами, аспірантами тощо, що зумовило розроблення галузевих стратегій модернізації не лише владою, а й силами Фундації ректорів польських вишів, що об’єднує керівників навчальних закладів країни.
Контент-аналіз стратегії, розробленої на замовлення Міністерства науки і вищої освіти РП показав, що вона включає характеристику сучасного стану системи вищої освіти Польщі, визначає детермінанти й чинники, що впливатимуть на неї в найближчі десять років, і візію її майбутнього. З’ясовано, що у стратегії, розробленій під егідою Фундації польських ректорів, на підставі визначення місії й перспектив розвитку системи вищої освіти чітко й детально сформульовано стратегічні цілі й означено умови їх реалізації. Наголошено, що модернізації потребують освітня, наукова та інноваційна діяльність вишів, їхня взаємодія з оточенням і система вищої освіти у цілому. Зазначено, що процес модернізації вважатиметься успішним у разі досягнення таких стратегічних цілей: пристосування системи вищої освіти до потреб суспільства, що постійно змінюються; підвищення якості освіти в умовах її масовізації; збільшення продуктивності науково-дослідної діяльності університетів загалом і кожного наукового працівника зокрема; розширення ролі служіння вишів суспільству; збільшення рівня інтернаціоналізації вищої освіти; підвищення позицій польських вишів у міжнародних рейтингах; оптимізація системи ВО через диверсифікацію функцій її компонентів. Установлено, що специфічною особливістю стратегії є її рекомендаційний характер, який виявляється у включенні до плану дій не лише заходів, доцільність яких не викликає сумнівів, а й низки контроверсійних пропозицій, що потребують подальшого обговорення.
З’ясовано, що станом на кінець 2011 р. окремі плани, окреслені в національних стратегіях, уже було реалізовано: прийнято новеляції до освітнього законодавства, якими запроваджено механізми фінансування вишів на конкурсній основі, введено в дію Національну рамку кваліфікацій для ВО, в якій окреслено результати навчання для загальноакадемічного і практичного профілю та результати навчання, що веде до формування інженерських компетенцій, у тому числі в галузі сільськогосподарських, лісових і ветеринарних наук.
Порівняльно-зіставний аналіз стратегій модернізації окремих аграрних вишів виявив подібність їх базової структури до національних стратегій у частині визначення місії, візії, стратегічних цілей та операційних завдань. З’ясовано, що кожен із документів має свою специфіку, зокрема у стратегії Головної школи сільського господарства використано методику вимірювання досягнень «Balanced Scoreboard», що передбачає визначення стратегічних цілей та аналіз їх досягнення з точки зору фінансів, потенціалу, процесів і зацікавлених сторін, тоді як у стратегії Західнопоморського технологічного університету використаний SWOT-аналіз, що передбачає визначення шансів, загроз, сильних і слабких сторін у діяльності вишу.
Порівняльно-зіставний аналіз вітчизняної Концепції реформування і розвитку аграрної освіти та науки і польських документів, що визначають стратегічні орієнтири модернізації ВАО в частині очікуваних результатів, засвідчив, що в Україні планується вибудувати цілісну вертикально інтегровану систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців і досягти необхідного рівня забезпечення аграрної галузі висококваліфікованими робітничими кадрами та фахівцями з вищою освітою, у той час як у Республіці Польща було обрано демократичну модель розвитку галузі з делегуванням широких повноважень на інституційний рівень. Характерно, що в Україні саме на національному рівні планується оптимізація чисельності науково-педагогічних працівників аграрних вишів і наукових установ, формування держзамовлення на підготовку фахівців, тоді як у Польщі подібні питання вирішуються на інституційному рівні.
Узагальнення та наукова екстраполяція польського досвіду модернізації ВАО на українські реалії дозволили здійснити прогностичне обґрунтування й дати рекомендації щодо перспективи використання продуктивних ідей у процесі стратегічного планування модернізації вищої аграрної освіти в Україні на національному та інституційному рівнях.
На національному рівні після досягнення консенсусу з академічною спільнотою необхідно оновити законодавчу базу вищої освіти, підсистемою якої є ВАО, з урахуванням вимог, принципів та цінностей Європейського простору вищої освіти; створити нормативно-правову базу для розвитку навчання впродовж життя; затвердити Національну рамку кваліфікацій для ВО та освітні стандарти, спираючись на досвід європейських країн, у тому числі Польщі; сформувати систему забезпечення якості ВО відповідно до вимог Європейського реєстру забезпечення якості вищої освіти; надати фінансову й інформаційну підтримку програмам академічної мобільності; фінансувати модернізацію освіти, науки, інфраструктури; покращити соціальне забезпечення науково-педагогічних кадрів. Серед перспективних цілей модернізації вітчизняної ВАО важливе місце посідає розширення автономії аграрних вишів, надання їм можливості оперативно адаптувати зміст підготовки фахівців до вимог ринку праці, узалежнення фінансування вишів від їх наукових досягнень, місця в авторитетних рейтингах. Пріоритетним бачиться досягнення консенсусу щодо консолідації аграрних вишів, яку можливо здійснити або шляхом створення потужних багатопрофільних університетів, або за географічним принципом.
На інституційному рівні: створити систему академічного обміну між аграрними вишами, подібну до польської MoStAR; брати участь у міжнародних програмах мобільності; налагоджувати партнерство для отримання спільного диплома; створювати умови для стажування науково-педагогічних кадрів за кордоном; залучати до навчального процесу й наукових досліджень іноземних викладачів і науковців; розробити систему заохочень за визначні досягнення у викладанні, науці, трансфері технологій; створити в університетах структурні підрозділи, що займаються навчанням впродовж життя; розвивати нові форми освіти; диверсифікувати джерела фінансування не лише через платні освітні послуги, а й через гранти й трансфер технологій.
З’ясування теоретичних основ модернізації вищої аграрної освіти в Польщі й перспектив використання прогресивного польського досвіду в аспекті досліджуваної проблеми в Україні дає підстави для таких висновків.
1. Окреслено поняттєво-термінологічний апарат дослідження, що відображає сутнісні характеристики його об’єкта і предмета («освіта», «вища освіта», «модернізація», «модернізація вищої аграрної освіти»). Зіставлено семантику базових категорій у межах польського й вітчизняного педагогічних дискурсів. Установлено, що специфіка педагогічної лексики зумовлена особливостями національних освітніх систем і наукового мислення. З’ясовано, що український термін «освіта» має широке коло відповідників у польській мові, вживання яких є контекстуально зумовленим (studia, kształcenie, szkolnictwo, edukacja, oświata).
Наголошено, що слід розрізняти процеси трансформації, реформування та модернізації. Уточнено, що трансформація є переходом до якісно нового стану організації системи в результаті радикального нарощування питомої ваги нерівноважних і нелінійних відносин з оточенням. Реформа становить спосіб змін, здійснюваних владою з чітким усвідомленням мети, а модернізація включає також перетворення, не завжди пов’язані з управлінськими ініціативами.
На основі виокремлення сутнісних характеристик модернізації, конкретизації й уточнення змістового навантаження цього поняття щодо вищої освіти з’ясовано сутність модернізації вищої аграрної освіти, що полягає у підвищенні її ефективності через збільшення адаптивної складності структури й функціональної диференціації змісту підготовки фахівців-аграріїв під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, у переході від вертикальних до горизонтальних зв’язків між вишами, їх структурними підрозділами і науково-педагогічними кадрами.
2. Виявлено витоки модернізації вищої аграрної освіти в Польщі, серед яких: створення науково-дидактичних осередків агрономії в Яґеллонському та Віленському університетах на початку ХІХ ст.; інституціалізація вищої аграрної освіти в період поділу Польщі між трьома імперіями; її розвиток у межах класичних університетів у період між двома світовими війнами; перетворення вищої аграрної освіти на цілісну систему підготовки фахівців для потреб колективних соціалістичних господарств.
Виокремлено персоналії, що відіграли визначну роль у становленні ВАО в Польщі, зокрема Й. Белзи, В. Грабського, Е. Ґодлєвського, Г. Коллонтая, З. Людкевича, Ю. Мікуловського-Поморського, М. Очаповського, С. Потоцького, С. Сташица, А. Чешковського, О. Ястржембовського. З’ясовано, що від навчальних закладів аграрного профілю, що функціонували на етнічних українських територіях у ХІХ ст., ведуть свій родовід сучасні польські й вітчизняні інституції аграрної освіти й науки.
Доведено, що процес модернізації ВАО в Республіці Польща детермінується низкою чинників. На європейському рівні на характер модернізації впливають глобальна конкуренція на ринку освітніх послуг, євроінтеграція, створення ЄПВО і ЄДП, інтернаціоналізація; на національному – передусім модернізація нормативно-правової бази, фінансування і контроль якості; на інституційному – кадрове забезпечення та матеріально-технічна база.
Визначено критерії модернізації вищої освіти (суспільно-політичні зміни, оновлення нормативно-правової бази, тип моделі вишу), за якими виокремлено три етапи модернізації ВАО в Польщі, а саме: 1) транзитивний (1990–2004 рр.), на якому відбувається перехід від тоталітаризму до демократії, модифікується освітнє законодавство й ведуться активні пошуки оптимальної моделі аграрного вишу; 2) євроінтеграційний (2004–2010 рр.), зумовлений вступом Польщі до ЄС, що супроводжується модернізацією нормативно-правової бази вищої освіти й реорганізацією аграрних ВНЗ в університети; 3) стратегічний (з 2010 р.), позначений прийняттям низки стратегічних документів на європейському, національному та інституційному рівнях, що визначають цільові пріоритети розвитку вищої аграрної освіти до 2020 р., і переходом до нової, відкритої для суспільства моделі університету, в якій втілюється принцип єдності освітньої, науково-дослідної та інноваційної діяльності, надання консультативних і дорадчих послуг.
3. Схарактеризовано нормативно-правові засади модернізації вищої аграрної освіти в Республіці Польща. Доведено конститутивне значення законодавчих ініціатив для ефективності процесу модернізації вищої аграрної освіти. Показано, що поштовхом до його початку стало прийняття першого в Республіці Польща Закону «Про вищу освіту» (1990 р.). Кардинальні структурні зміни в системі ВАО було зумовлено відповідними положеннями Закону «Про вищу освіту» (2005 р.) щодо статусу вишів та їх повної автономії. Подальший перебіг модернізації вищої аграрної освіти пов’язаний з її інтеграцією до ЄПВО і ЄДП і зумовлений Законом «Про зміну Закону “Про вищу освіту”, Закону “Про наукові ступені і наукове звання” і про зміну деяких інших законів» (2011 р.).
Представлено динаміку модернізації інституційної структури ВАО в Польщі. Нині система вищої аграрної освіти включає: Головну школу сільського господарства у Варшаві; Технологічно-природничий університет імені Яна та Анджея Снядецьких у Бидгощі; Аграрний університет імені Гуґо Коллонтая у Кракові; природничі університети в Любліні, Познані, Вроцлаві; Західнопоморський технологічний університет у Щецині; Природничо-гуманітарний університет у Седльці; Вармінсько-Мазурський університет в Ольштині.
Установлено, що зміст підготовки фахівців-аграріїв диверсифікується відповідно до запитів абітурієнтів і вимог ринку праці, доповнюється інноваційними напрямами підготовки і спеціальностями. Доведено, що модернізація структури та змісту вищої аграрної освіти в Польщі відбувається в контексті розбудови ЄПВО, а її провідною тенденцією є інтернаціоналізація. Нині запроваджено двоциклову модель підготовки фахівців (за винятком напряму «ветеринарна медицина»), започатковано англомовні магістерські курси, до навчальних планів включено дисципліни з інтеркультурним змістом, мережею студентської мобільності MoStAR охоплено всі аграрні виші країни.
4. Узагальнення досвіду стратегічного планування модернізації вищої аграрної освіти в Польщі на європейському, національному та інституційному рівнях дозволило визначити можливості його використання в Україні.
З’ясовано, що в польських стратегіях розвитку вищої освіти відображено встановлені на європейському рівні цільові пріоритети: урівноваження освітньої, науково-дослідної та інноваційної складових діяльності університетів, забезпечення рівного доступу до вищої освіти, активізація діалогу між вишами й підприємствами, диверсифікація джерел фінансування, приведення змісту підготовки до відповідності вимогам регіонального, національного та європейського ринків праці.
Установлено, що перспективи модернізації ВАО в Польщі визначено у двох національних стратегіях, запропонованих профільним міністерством і Фундацією польських ректорів. Документи подібні в частині підвищення якості освіти, модернізації інституційної структури вищої освіти, сприяння розвитку науки, розширення співпраці вишів із громадою й державою, посилення міжнародного виміру вищої освіти, заохочення конкуренції на ринку освітніх послуг.
Виявлено, що спільними концептуальними положеннями для інституційних стратегій стали тези про: необхідність підвищення якості освіти і збалансованого розвитку освітнього, науково-дослідного та інноваційного компонентів діяльності вишів; приведення змісту підготовки фахівців до відповідності вимогам ринку праці; розвиток освіти впродовж життя, дистанційної та інших форм освіти; диверсифікацію джерел фінансування; сприяння академічній мобільності; розбудову освітньої, наукової та соціальної інфраструктури.
Визначено перспективи використання прогресивного польського досвіду стратегічного планування модернізації вищої аграрної освіти в Україні. Найважливішими з них уважаємо: на національному рівні – оновлення законодавчої бази ВО з урахуванням вимог, принципів та цінностей ЄПВО; консолідація аграрних вишів з одночасним розширенням їх автономії та наданням можливості модифікувати зміст підготовки фахівців відповідно до регіональних потреб і вимог ринку праці; фінансова та інформаційна підтримка програм міжнародної академічної мобільності; на інституційному рівні – створення системи академічного обміну між аграрними вишами України, подібної до MоStAR у Польщі; заохочення студентів і науково-педагогічних кадрів до участі в міжнародних програмах мобільності; налагодження співпраці з зарубіжними аграрними вишами; формування структурних підрозділів, що займаються навчанням упродовж життя; диверсифікація джерел фінансування не лише через платні освітні послуги, а й через отримання грантів, трансфер технологій, надання консультативних і дорадчих послуг.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми модернізації ВАО в Польщі. Предметом подальших порівняльних розвідок можуть стати теорія і практика модернізації вищої аграрної освіти в інших європейських країнах, удосконалення змісту та оптимізація структури ВАО в Україні.
|
