Московець В.І. Взаємодія населення з міліцією: стан та шляхи удосконалення

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, висвітлюється ступінь її наукового опрацювання, формулюються мета і завдання дослідження; визначаються теоретико-методологічні засади й емпірична база; обгрунтовується наукова новизна отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення та форми апробації.

У першому розділі дисертаційного дослідження “Аналіз концептуальних підходів щодо взаємодії населення і міліції“ здійснено соціологічний аналіз сутності процесу взаємодії, його детермінант та виявів із застосуванням системного та цивілізаційного підходів до розгляду феномена взаємодії в суспільному житті та у взаємовідносинах між міліцією та населенням. На основі використання класичних та сучасних теорій взаємодії зроблено дослідження існуючих у сучасному українському суспільстві форм взаємодії між державними установами і населенням.

У першому підрозділі роботи “Основні теоретичні підходи до розгляду проблеми взаємодії і її складових у суспільних науках“ виділено низку теоретичних концептуальних напрямків, які визначають взаємодію як:

-          систему, що знаходиться в стані рівноваги, яка поступово  порушується і відновлюється, та в основі якої лежать логічні (раціональні) і нелогічні (емоційні) дії сторін;

-          соціальний феномен, в якому виникаючі форми взаємодії встановлюються і закріплюються, спираючись на внутрішні психологічні структури особистості;

-          зіткнення різноманітних інтересів взаємодіючих сторін;

-          процес обміну винагородами в ході спільної діяльності;

-          згоду або відмову від пристосування у грі, ритуалі.

Соціологічний підхід дозволив виділити як ключову проблему соціальної перцепції. Доводиться, що міжособистісне пізнання в системі "суб'єкт-суб'єкт", де суб'єкти - це різноманітні соціальні групи, є обов'язковим компонентом спілкування і взаємодії.  Його дослідження дозволяє розкрити глибинні механізми і закономірності процесів спілкування і спільної діяльності.

Зазначено, що формування стосунків між соціальними групами і вплив останніх на взаємодію можуть бути усвідомленими, якщо враховується міжособистісне і міжгрупове сприйняття. При цьому пізнання й оцінка групи як цілого, міжособистісних стосунків у ній, системи ціннісних орієнтацій є однією з умов успішної побудови спільних дій. Такі висновки обумовлені тим, що члени групи можуть при пізнанні й оцінюванні ситуації виходити не тільки з особистих позицій, але й з позицій групи як цілого, а також з позицій членів інших груп.

У ході теоретичного аналізу визначено вплив статусу групи на особливості соціального сприйняття щодо взаємодії міліції і населення. Вивчений механізм формування неадекватного образу одне одного, з урахуванням нових соціальних реалій, шляхом зіставлення рівнів взаємовідповідності сприйняття груп, які займають статусно-полярне становище.

Узагальнення теоретичних підходів та результатів емпіричних досліджень дозволило виділити основні якості суб’єктів, які визначають позитивне сприйняття в процесі взаємодії:

-          рівень освіти, загальної культури особистості чи групи, котрий дозволяє на основі власного або привласненого досвіду інтерпретувати поведінку людей, спираючись на аналіз їх особистісних особливостей;

-          високий рівень самопізнання, який дозволяє відокремити свої професійні, вікові, етнічні й інші упередження, стереотипи й установки від реальних мотивів поведінки спостережуваного;

-          високий інтелектуальний рівень, котрий дає змогу відійти від егоцентричної позиції в оцінці дій спостережуваного;

-          високий рівень особистісної зрілості, завдяки чому стає можливим розведення своїх власних проблем і процесів інтерпретації поведінки іншої людини;

-          великий репертуар поведінкових реакцій, який дозволяє обрати поведінку, відповідну даній ситуації спілкування .

Як окремий соціально - психологічний механізм, що значною мірою впливає на взаємодію груп взагалі, і зокрема  взаємодію ОВС і населення, слід виділити соціально-психологічні стереотипи. Професія працівника ОВС у цілому належить до “ризикованої” з погляду стереотипізації уявлень про самого себе. Можливість застосування силових методів, можливість опертися на авторитет владних повноважень - усе це створює живильне середовище для розвитку стереотипів. Один із найважливіших результатів стереотипізації - формування у свідомості працівника міліції образу ідеального громадянина - такого, який підтримує його в ролі успішного професіонала і робить його роботу приємною: готовий до співробітництва,  намагається допомагати, дисциплінований. Людей, схожих на цей ідеал, працівник ОВС сприймає не тільки як “гарних”, але і як приємних в усіх відношеннях. Підхожі під протилежний образ - “погані” - сприймаються в цілому як байдужі, агресивні, як джерела негативних емоцій.

У другому підрозділі “Реалізація існуючих теоретичних концепцій у взаємодії міліції та населення” зазначається, що процеси демократизації започатковують становлення органів охорони правопорядку в новому розумінні з більш змістовним статусом, що зобов'язує здійснювати не тільки правоохоронне, а й більш широке соціальне обслуговування населення. А це, у свою чергу, потребує поширення позитивних аспектів взаємодії ОВС із соціальними групами, прошарками і суспільством у цілому.

Таким чином, виникає об’єктивна необхідність у створенні міцних концептуальних засад для позитивної взаємодії міліції України з населенням в процесі реалізації правоохоронної діяльності. Як теоретична засада такої взаємодії пропонується системний підхід. Так, теорія В. Парето, завдяки розгляду суспільства як системи, що перебуває в рівновазі, може бути ефективно використана для виявлення перспектив розвитку зв’язків міліції та населення; конфліктні теорії – для вивчення причин виникнення конфліктів у взаємодії; функціональна теорія та теорія обміну – для розгляду вимог індивідуальності до процесу взаємодії; символічний інтеракціонізм -  для виявлення ступеня сприйняття населенням або працівником міліції правил, вимог щодо взаємодії.

Автором підкреслюється, що взаємодія міліції з населенням у правоохоронній діяльності будується на принципах науковості, правової упорядкованості, законності, публічності, плановості. Всі ці принципи в практичному вимірі набувають вигляду конкретних заходів, таких як взаємне інформування, планування; спільний аналіз і оцінка оперативної обстановки. Впровадження цих принципів у діяльність міліції і громадських організацій дозволяє значно оптимізувати процес взаємодії.

Особливу увагу дисертант приділяє аналізу теоретичних засад забезпечення взаємної довіри і підтримки в процесі взаємодії населення і міліції. Однак особливості реалізації завдань правоохоронної діяльності потребують і взаємного контролю. Таким чином, окремими напрямками взаємодії стають: створення системи громадського контролю за діяльністю міліції, що спирається на моніторинг управлінських рішень у правоохоронній сфері; впровадження практики проведення незалежних громадських експертиз; активізація діяльності об'єктивних і незалежних ЗМІ, що відстоюють громадські інтереси.

У другому розділі "Соціологічне вимірювання рівня взаємодії населення і міліції" розглядається сприйняття населенням загрози погіршення криміногенної ситуації в країні, області, районі, підрайоні, МВМ та вплив цього фактора на ставлення населення до міліції й рівні взаємовідносин між міліцією і населенням.

У першому підрозділі "Громадська думка про криміногенну ситуацію як необхідна умова формування механізму взаємодії між міліцією і населенням" розглядаються основні тенденції зміни криміногенної ситуації в Україні, Харківській області, м. Харкові за період з 1995 року по 2000 рік включно і відображення її у свідомості людей. Вивчення офіційних даних дозволяє зробити такі висновки: у загальній кількості злочинів в Україні переважають злочини проти приватної власності й особи (47,8% у 1995 р. і 34,4% у 1999 р.); зростає кількість розбійних нападів (5173 у 1999 р. проти 1740 у 1995 р.); на постійному рівні залишається рівень тілесних ушкоджень. Ці види злочинів показові в соціологічному аспекті, оскільки вони можуть бути оцінені безпосередньо громадянами, виходячи з власного досвіду. Але офіційні дані не висвітлюють усю картину, бо поряд зі злочинами, що реєструються, існує так звана латентна злочинність. За даними експертних оцінок, з деяких видів злочинів існує різниця в кілька разів (між фактичним рівнем злочинності і тією, що реєструється). Крім того, статистичні дані не розкривають міру занепокоєності громадян рівнем злочинності і видами злочинів. Самопочуття громадян, відчуття загрози, неможливість захистити себе і свою сім’ю власними силами визначають і ставлення до міліції. У зв’язку з цим обгрунтовується необхідність введення соціологічного моніторингу щодо вимірювання рівня розповсюдження злочинності і занепокоєності громадян її ступенем. У роботі подано програму вимірювання цих двох показників, аналізуються  дані, отримані протягом 1997-2000 рр. щодо ставлення населення до стану криміногенної ситуації у м. Харкові і Харківській області.  Результати аналізу дозволили виявити такі характеристики цього ставлення на рівні свідомості:

-          суб’єктивне сприйняття стану злочинності в м. Харкові і Харківській області в основному відповідає тенденціям і структурі злочинів, що наводяться в офіційній статистиці;

-          громадська думка фіксує значний рівень латентної злочинності, що відбивається і в ступені занепокоєності респондентів щодо цілої низки злочинних посягань;

-          населення значно гостріше реагує на факт злочинного посягання або можливого його здійснення, спрямованого проти нього або його май­нових прав, і менш значною є реакція на загрозу громадській безпеці;

-          представники органів правопорядку, навпаки, гостріше реагують на випадки порушень або можливої загрози громадській безпеці.

Виявлення спільних проблем міліції і населення стосовно стабілізації криміногенної ситуації в місцях проживання останнього дозволило виявити ступінь зацікавленості обох сторін в охороні громадського порядку і забезпеченні прав і свобод людини.

Другий підрозділ "Соціально-психологічні уявлення населення щодо образу і поведінки працівників міліції" присвячений доведенню трьох тез: 1) в основу взаємодії партнерів покладено їх взаємопорозуміння, тобто осмислення, оцінка інтересів і цілей одне одного і сприйняття їх як своїх; 2) міжгрупова взаємодія як засіб вирішення загальних цілей і проблем повинна спиратись не на лідерство, перемогу одного над іншим, а на довіру, співробітництво, злагоду; 3) взаємопорозуміння між партнерами починається зі сприйняття образу та поведінки одне одного як привабливого або непривабливого.

Дані, отримані  завдяки застосуванню  методів спостереження за діями працівників охорони громадської безпеки, ДАІ, проведенню фокус-груп із громадянами і працівниками міліції, використанню методу семантичного диференціалу, дозволяють зробити висновки про необхідність працівникам міліції уникати агресивних форм поведінки, працювати над привабливістю зовнішнього вигляду, відпрацьовувати комунікативні якості тощо.

У третьому підрозділі "Раціоналізм у системі уявлень населення і міліції щодо співпраці" доводиться, що з переходом суспільства до ринкових, товарно-грошових відносин, з розбудовою інститутів приватної власності, утвердженням прав і свобод громадянина створюються нові умови для взаємодії між населенням і міліцією. Суть їх полягає в переході від ірраціональних основ до раціональних принципів. Але громадяни будують свої стосунки з представниками органів правопорядку не на науковому, а на повсякденному знанні, тобто на здоровому глузді (Дж.Віко, А.Бергсон, М.Вебер, П.Штомпка). Аналіз літературних джерел щодо аналізу умов, причин, чинників, які впливають на відносини між соціальними суб’єктами, а також  результатів соціологічних опитувань, присвячених вивченню проблем соціальної та особистої безпеки, узагальнення результатів дослідження, здійсненого за участю автора, показали, що на прийняття людиною рішення про співробітництво з міліцією на рівні здорового глузду можуть впливати такі обставини: усвідомлення особою рівня особистої безпеки; позитивний досвід взаємозв’язків з представниками міліції, мотиваційна спрямованість людини на співробітництво. Результати численних соціологічних досліджень (В.С.Бакіров, О.М.Балакірєва, В.О.Соболєв, І.П.Рущенко, О.О.Яременко та інші) свідчать, що серед вказаних обставин головною є усвідомлення людиною особистісної безпеки як умови співробітництва. Дисертант досліджує також вплив на взаємодію міліції і населення й таких чинників, як ЗМІ та ступінь довіри громадянина до діяльності міліції.

У четвертому підрозділі "Поведінкові аспекти взаємостосунків населення і міліції" розглядається охорона громадського порядку як форма  спільної діяльності міліції і населення, зацікавленість у ній кожної зі сторін, містяться програми і наслідки такої діяльності. Дисертант доводить, що завдяки розвитку постійних контактів громадян і міліції на підставі спільно розроблених програм у підрайоні с. Солоніцевка затримання на вулицях і в громадських місцях жителі рідше стали сприймати як необгрунтовані, підвищилась кількість самостійних звернень їх до працівників міліції, а персоніфікація та інтенсифікація контактів населення з міліцією сприяє зменшенню соціальної дистанції між мешканцями підрайонів  і міліціонерами.

Третій розділ дисертації "Основні форми взаємодії між населенням і міліцією та шляхи  їх удосконалення" присвячений аналізу форм співпраці міліції і населення, які формувались у 90-ті роки за ініціативою або органів правопорядку, або громадських організацій.

У першому підрозділі "Аналіз основних форм співпраці між міліцією і населенням" доводиться, що до найбільш розповсюджених форм такої співпраці в Україні слід віднести ДНД, робітничі та студентські загони сприяння діяльності міліції, пункти охорони громадської безпеки, консультативну допомогу органів міліції по охороні під’їздів будинків, городів, садових ділянок, автомототранспорту тощо. Дисертант обгрунтовує позитивний вплив місцевої (у майбутньому муніципальної) міліції на взаємодію з населенням.

Другий підрозділ "Перспективи розвитку співпраці між населенням і міліцією" присвячений розгляду основних шляхів розвитку співробітництва органів правопорядку і населення. Серед них автор виділяє такі, як створення сучасної правової бази для співробітництва органів міліції і громадськості; підвищення професійних якостей працівників міліції, перш за все таких, як повага до прав людини і громадянина, суворе дотримання  вимог правових і моральних норм, культура спілкування з різними групами населення, особливо з групами ризику (наркомани, алкоголіки, жебраки тощо); розробка та впровадження програм співпраці між мешканцями підрайонів, мікрорайонів та підрайонними відділами міліції.

Висновки. У висновках дисертації підбито підсумки, узагальнено результати дослідження та розроблено рекомендації щодо подальших теоретичних розробок і створення системи управління процесом взаємодії між населенням і міліцією.

На основі вивчення теорій соціальної взаємодії автор доводить, що соціальна взаємодія між спільнотами може базуватись не лише на ідеях лідерства, переваги, перемоги, конфлікту, але й принципах рівності сторін, співпраці, справедливості, довіри.

В програму та інструментарій, які використовувались при опитуванні населення, працівників міліції, при інтерв’юванні експертів, проведенні фокус-груп тощо, були покладені основні гуманістичні ідеї соціальної взаємодії. Це дозволило зробити висновок, що респонденти, які довіряють міліції і знайшли у працівників органів  правопорядку співчуття, здебільшого зорієнтовані на співпрацю.

Отримані результати соціологічних досліджень вірогідні, оскільки проводились за єдиною методикою протягом 1997 - 2000 рр., а кількісні і якісні результати порівнювались з даними, отриманими за подібною тематикою  іншими соціологічними центрами, зокрема Східно-Українським Центром соціологічних досліджень, ЦГЗ МВС України, Українським інститутом соціальних досліджень.

Автор доводить, що ставлення населення до міліції будується поступово: від усвідомлення криміногенної ситуації в країні, регіоні, місці проживання через уявлення образу міліціонера як борця зі злочинністю, захисника спокою мешканців від правопорушників і представника держави, який забезпечує охорону основних прав і свобод людини й громадянина, до випадкових чи необхідних контактів, потім перших взаємодій і лише після цього сприйняття або відторгнення працівника міліції як представника закону, справедливості і порядку.

Взаємодія міліції з населенням у правоохоронній діяльності будується на принципах науковості, правової упорядкованості, законності, публічності, плановості. Ці принципи в практичному вимірі набувають вигляду конкретних заходів, таких як взаємне інформування, планування; спільний аналіз і оцінка оперативної обстановки, а впровадження їх у діяльність міліції і громадських організацій дозволяє значно оптимізувати процес взаємодії.

Взаємодія населення і міліції, в першу чергу, грунтується на взаємній довірі і підтримці. У той же час, особливості реалізації завдань правоохоронної діяльності потребують і взаємного контролю. Таким чином, окремим напрямком взаємодії є створення системи громадського контролю за діяльністю міліції, що спирається на моніторинг управлінських рішень у правоохоронній сфері; налагодження практики незалежних громадських експертиз; підвищення ролі об’єктивних і незалежних ЗМІ, що відстоюють громадські інтереси.

Система громадського контролю може включати такі структурні компоненти.

1.           "Сторожові" групи й організації, зорієнтовані на моніторинг взаємодії громадян із державно-адміністративними структурами - сфери, де громадяни найчастіше відчувають суттєві обмеження або неможливість реалізації громадянських прав. Удосконалення законодавства  в цій галузі встановило б "правила гри" для держави і для громадянина з визначенням прав і обов’язків кожного.

2.           Незалежні громадські експертизи стратегій ОВС, ефективності діяльності і контролю за виконанням поставлених завдань. Однією з практичних форм участі представників громадськості в прийнятті відповідальних управлінських рішень може стати розширення практики відкритих громадських слухань звітів про виконану роботу і планів заходів у масштабах органу внутрішніх справ.

3.           Засоби масової інформації, які повинні об’єктивно і неупереджено відстоювати саме громадські інтереси, пропагувати типи і принципи громадської участі, висвітлюючи перші вдалі спроби ефективної практики системи громадського контролю.

Аналіз мотивації населення до співпраці з міліцією показав, що з розвитком ринкових, товарно-грошових відносин у різних верств населення формується раціональний, прагматичний підхід до такої взаємодії. Він чітко корелюється з віком, статтю, соціальним статусом респондента.

Для того, щоб існуючі форми співпраці населення і міліції стали більш плідними, необхідно прийняти Закон України "Про органи внутрішніх справ України", змінити ставлення ЗМІ до взаємодії міліції і населення, використовувати соціологічні моніторинги щодо виміру стану взаємовідносин населення і міліції.

Важливо, щоб базова і постійна освіта працівників ОВС включала в себе вивчення проблеми взаємостосунків населення і міліції.