МОВНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЕМОТИВНОСТІ У ТВОРЧОСТІ ҐАБРІЕЛЯ ҐАРСІА МАРКЕСА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність та наукову новизну теми дисертації, сформульовано мету й конкретні завдання дослідження, а також теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи.

У першому розділі “Комунікативно-прагматичний підхід до вивчення емотивності у текстах художніх творів” представлено погляди вітчизняних і зарубіжних дослідників на проблеми цієї галузі, які досліджували відомі українські та зарубіжні мовознавці, висвітлено проблеми прагматичної лінгвістики:(Г.Г. Верба, С.В. Гладьо, С.В. Іонова, М.В. Гамзюк, В.І. Шаховський). Зокрема висвітлено проблеми комунікативно-прагматичного підходу в дослідженні іспанськомовного тексту художнього твору як об’єкту інтерпретації. Сформульовано визначення категорії емотивності, змістовно-підтекстової інформації, внутрішньої форми мови, співвіднесеної з поняттям емоційно-безпосереднього особистісного змісту. В процесі текстового аналізу встановлюється роль емотивності як засобу інтерпретації змісту тексту художнього твору.

Особливу роль у створенні художнього тексту відіграє авторський стиль як стійка спільність образної системи, засобів вираження, що характеризує своєрідність творчості письменника. Своєю чергою, авторський творчий стиль також є виявом більш загальних раціональних і емоційних переваг автора як особистості, вираженням авторської домінанти. При цьому сюжетне і вербальне розгортання задуму здійснюється відповідно до певних правил, які співвідносяться із психічною домінантою автора, втіленою в тексті. Отже, виявлення вищезазначених характерних рис в іспанськомовних текстах художніх творів свідчить про появу такого самобутнього явища як стиль Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, який не лише збагатив латиноамериканську прозу, а й зробив переворот в світовій літературі загалом.

Ґабріель Ґарсіа  Маркес  вживає емотивні теми, які являють собою численні варіації відображення універсальних емоційних ситуацій, притаманних людині,  які характеризуються однаковим набором змістово-формального рівню та відповідних емоцій героїв творів: відсутність здорового глузду у героїв (“Cien aňos de soledad”, “De amor y otros demonios”); втрата чогось важливого для героя (“El coronel no tiene quien le escriba”, “Memorias de mis putas tristes”); нещасливе кохання (“El amor en el tiempo de cólera”, “Memorias de mis putas tristes”); детальний опис смерті одного з персонажів (“La ojarasca”, “El otoňo de patriarca”); фантастичні події, які сприймаються як ординарні (“Cien aňos de soledad”). У текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса переважають негативні емоції, що свідчить про драматичну спрямованість його доробку. Як соціокультурний феномен іспанськомовні тексти художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса є втіленням ціннісних констант даної культурної системи сучасного періоду. Як свідчить аналізований матеріал, особливість інтерпретації текстів адресатом художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса полягає в тому, що поряд з інтригою у його творах існує опис ідеального тексту-моделі, який загалом сприймається як відкритий для різних трактувань твір, здатний постійно трансформуватись. Цей текст-модель потребує від адресата особливого сприйняття. Автор намагається побудувати семантичне поле адресата і для цього додає модель ідеального трактування адресатом своїх творів. Згідно з задумом Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, адресат повинен налаштуватися на сприйняття одразу декількох історій від різних мовців (“La hojarasca”), поєднаних в одному тексті-моделі або монолозі однієї людини (“El otoňo de Patriarca”), інтерпретувати зміст яких повинен сам адресат.

У другому розділі “Особливості засобів мовної репрезентації емотивності в текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса” з’ясовано, що тексти художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса за своєю тональністю і за високою щільністю емотивів належать до емотивних. Це підтверджується такими складниками: темами досліджуваних текстів, які є емоційними і емоціогенними; великою кількістю емоційно забарвленої і стилістично зниженої лексики, що свідчить про емоційне напруження героїв творів; добір синтаксичних засобів часто суперечить пунктуаційній нормі; наявність і опис емоційної невербальної поведінки, яка супроводжує практично кожну репліку героя твору. Унікальність емоцій, які представлені в аналізованих творах, виявляється передусім у розмаїтті мовних засобів їх вираження (відповідна лексику, фразеологізовані синтакичні конструкції, порядок слів, національні особливості). У межах розробленої теорії емоційно-прагматичної домінанти  В.П. Белянін поділяє тексти художніх творів за їхнім впливом на адресата на веселі (тобто емоція радості), сумні (емоція суму), світлі (емоція спокою), активні (емоція радості боротьби), темні (емоція жаху), красиві (емоція здивування). Досліджувані тексти належать до темних текстів. Емотивна лексика так званого світлого типу не є високочастотною у досліджуваних творах. Такі концепти, як “amor”, “felicidad”, “tranquilidad”, які трапляються у текстах, свідчать, на наш погляд, скоріше про умовність жанру. В аналізованих творах частіше зустрічається лексика з негативною денотацією:   

Cuando salí de ahí, el único sentimiento que me quedaba en la vida eran las ganas de llorar. Un vapor raro me subió de las entrañas. -¡Puta!– grité (“Memorias de mis putas tristes”, p. 38).

Pero cuando lo vio entrar en la casa confundido con la ruidosa escolta del coronel Aureliano Buendía, y lo vio maltratado por el rigor del destierro, envejecido por la edad y el olvido, sucio de sudor y polvo, oloroso a rebaño, feo, con el brazo izquierdo en cabestrillo, se sintió desfallecer de desilusión (“Cien aňos de soledad”, p. 68).

У цьому фрагменті опис Ауреліано не збігається з емотивною оцінкою Амаранти, яка малювала його в своїй уяві як шляхетного військового, таким якого вона запам’ятала ще з давніх часів. Вона відчула велике розчарування: (образ полковника зруйновано: se sintió desfallecer de desilusión), побачивши підстаркувату знесилену людину, яку дуже важко було уявити в образі безстрашного вояка.

У цілому, темна (епілоптоїдна) емоційно-змістова домінанта досліджуваних текстів художніх творів автора дозволяє говорити про негативні життєві настанови героїв, про схильність до пошуку ворогів, про агресивне ставлення оточення. Зазвичай когнітивна модель темних текстів будується на жорсткій опозиції добра і зла, але в текстах ҐабріеляҐарсіа Маркеса, на нашу думку, ця чітка грань між добром і злом розмивається.

Домінуючим емотивним сигналом досліджуваних текстів художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, що забезпечує вихід на його змістову множинність і створює загальний емоційний фон тексту, є назва творів. Незалежно від емотивного статусу назви твору текст завжди виконує по відношенню до неї головну функцію експлікації емотивної семи і слугує головним індикатором ключової теми. Це зумовлено тим фактом, що студійовані тексти художніх творів як результат роботи цілісної концептуальної системи відображають її таким чином, що назва виступає дискретною частиною (кодом) тексту художнього твору. Наприклад, на перший погляд,  лексема “soledad” назви може бути імпліцитно закладеною вже у самому намірі автора вивести це поняття на перше місце, віддаючи йому явну перевагу перед усіма іншими:

Se le oía moverse en el cuarto con una atormentada y enloquecedora insistencia, igual que si en esas noches lo recibiera en el cuarto el fantasma del hombre que había sido hasta entonces, y ambos, el hombre pasado y el hombre presente, se empeñaran en una sorda batalla en la cual el pasado defendía su rabiosa soledad, su invulnerable aplomo... (“El otoňo de patriarca”, p. 23).

Aquella noche interminable, mientras el coronel Gerineldo Márquez evocaba sus tardes muertas en el costurero de Amaranta, el coronel Aureliano Buendía rasguñó durante muchas horas, tratando de romperla, la dura cáscara de su soledad (“Cien aňos de soledad”, p. 68).

У цих прикладах автор наділяє самотність рисами живої істоти і матеріальної речі (персоніфікація): la dura cáscara de su soledad (самотність може відчувати), su rabiosa soledad (навіть гніватись). Іншими словами, об’єкти реальної дійсності виступають як реальні поняття і дають змогу адресатові краще усвідомити їхнї особливості й властивості. Тому ми можемо вважати персоніфікацію одним із прийомів, до яких вдається Ґабріель Ґарсіа Маркес, і які характеризують особливості його авторського стилю, з метою привернути пильну увагу адресата і  тим самим  підсилити прагматичний ефект.

Однією з особливостей авторського стилю є включення фразеологізмів у назви творів і новел: “Cien aňos de soledad”, “Otro lado de la muerte”, “Amor en el tiempo de cólera”. Наявність подібних одиниць у назвах є індикатором емоційного стану або емоційного ставлення автора. В тексті здійснюється символічне, метамовне розгортання назви твору, тобто текст виступає як розгорнута заголовна метафора. Так само здійснюється і зворотній процес: вплив тексту на назву. Як свідчить матеріал, до переліку “мовних” назв творів увіходять прямі найменування емоцій (“La mala hora”, “Amargura para tres sonánbulos” та ін.), символічні номінації (“Cien aňos de soledad”, “Diábolo del espejo”, “El general en su laberinto”, “El otoño del patriarca” та ін.). Такі назви текстів художніх творів проектують свій емотивний зміст на весь текст, допомагають зрозуміти його емоційний зміст, дають ключ до підтексту, посилюють естетичний вплив на адресата. Наприклад, назва твору “La hojarasca” описує яскраву ознаку осені – пори року. В свідомості адресата чітко закріплений образ осені, який викликає настрій суму, хвилювання, передчуття кінця і тому він вже з назви налаштовується на сумний тон розповіді про поховання.

Назва художнього твору як елемент номінації дозволяє у поєднанні зі всім текстом виявити авторську модальність, яка практично не від’ємна від підтексту і дозволяє декодувати основну ідею тексту художнього твору. Метафоричний засіб демонстрації емоцій є найчастотнішим у досліджуваних текстах художніх творів. Він полягає у трактуванні емоцій через поняття конкретної сфери (як речей, орієнтирів, предметів): щастя – верх, сум – низ, гірка рідина:

Rezó con la fe exacerbada, cantó lacanción de la tiorba, lloró con lágrimas de aceite ardiente que le abrasaron las entrañas (“De amor y otros demonios”, p. 69).

У цій комунікативній ситуації автор вдається до метафоричного порівняння сумного емоційного стану героїні з палаючою олією, lloró con lágrimas de aceite ardiente, за допомогою чого відбувається інтенсифікація впливу на емоційну сферу адресата.

До мовних назв творів увіходять прямі найменування емоцій (“La mala hora”, “Amargura para tres sonánbulos”, та ін.), символічні номінації (“Cien aňos de soledad”, “El general en su laberinto”, “El otoño del patriarca”, та ін.) та їхні.

Отже, розмаїття лексичних засобів для відображення емоцій у досліджуваних творах дозволяє говорити про той факт, що емоційні явища можуть також позначатися декількома лексемами. А за допомогою введення емотивно маркованої лексики автор досягає посилення прагматичного впливу на адресата.

Беручи до уваги весь арсенал мовних засобів, які вживає Ґабріель Ґарсіа Маркес з метою передати емоції своїх героїв, можна констатувати, що нерідко в одному контексті здійснюється сполучення двох або трьох засобів мовної репрезентації емоційних концептів. Виходячи з цього, виділяємо такі типи актуалізації різних мовних засобів у досліджуваних текстах художніх творів для передачі певних емоцій: номінативно-описовий; описово-виразний; номінативно-виразний; номінативно-описово-виразний:

Номінативно-описовий тип полягає в тому, що в контексті, який характеризує появу, прояв або переживання певного почуття, з одного боку, використано лексеми, що номінують почуття, а з іншого, автор уживає мовні одиниці, які описують жести та міміку, що супроводжують такий душевний стан героя:

¿Y te dijo cuándo te vas a morir? La niña afirmó con los labios apretados para no llorar (“De amor y otros demonios”, p. 50).

Tan pronto como quedó libre, Sierva María le saltó al cuello, y permanecieron abrazados sin hablar mientras ella lloraba (“De amor y otros demonios”, p. 68).

У наведених прикладах виділені лексеми los labios apretados, abrazados належать до мовних одиниць, які номінують емоції, а дієслово руху saltó – до тих, які описують почуття персонажа.

Описово-виразний тип мовної репрезентації емоційних концептів являє собою актуалізацію (словесну представленість) в контексті одиниць, які характеризують прояв емоцій, і лексем, які виражають певне почуття. Як свідчить матеріал, слова, які номінують емоції, в контексті відсутні:

Al conocer el nombre de la novia, sin embargo, José Arcadio Buendía enrojeció de indignación “El amor es una peste -tronó-. Habiendo tantas muchachas bonitas y decentes, lo único que se te ocurre es casarte con la hija del enemigo” (“Cien aňos de soledad”, p. 30).

У цьому прикладі контекст, який відображає стан Хосе Аркадіо Буендіа після того, як він дізнався про ім’я нареченої свого сина, включає мовні одиниці, які описують прояв його почуттів (ніяковість, збентеження) за допомогою лексем enrojeció, tronó і обороту de indignación, які вказують на інтенсивність процесу. При реалізації описово-виразного типу в досліджуваних текстах адресат сам вирішує, які почуття і емоції персонажів передаються відповідним контекстом.

Третій тип мовної репрезентації емоційних концептів досліджуваних текстів художніх творів –  це номінативно-виразний, який полягає у вживанні лексики, яка номінує почуття, разом з уживанням мовних одиниць, які виражають цю емоцію або почуття: Una de las putitas pobres que cazan clientes de solemnidad en la calle de los Notarios me pidió el cigarrillo de siempre, y le contesté lo mismo de siempre: Dejé de fumar hace hoy treinta y tres años, dos meses y diecisiete días (“Memorias de mis putas tristes”, p. 11).

“Eres la vergüenza de nuestro apellido”, le gritó un domingo después de misa, cuando lo vio en la casa nueva jugando barajas con sus oficiales. Arcadio no le prestó atención (“Cien aňos de soledad”, p. 49).

У першому прикладі за допомогою прикметника pobres і зменшувального суфікса -ita-, лексема puta з яскраво вираженим негативним змістом набуває позитивного емоційного забарвлення: адресат, за автором, співчуває тяжкій долі дівчат-повій.

Як свідчить матеріал, четвертий тип являє собою актуалізацію в контексті всіх мовних одиниць, досліджених вище, що дає найбільш чітку, але іноді надмірну характеристику емоції або почуття. Приклади актуалізації номінативно-описово-виразного типу мовної репрезентації емоційних концептів досліджуваних текстів можна проілюструвати таким контекстом:

Buscó a Aureliano en la oscuridad, le puso la mano en el vientre y lo besó en el cuello con una te ura mate al. “Mi pobre niñito”, murmuró. Aureliano se estremeció (“Cien aňos de soledad”, p. 30).

Значно частіше Ґабріель Ґарсіа Маркес уживає ті типи мовної репрезентації емотивності,  в яких функціонує лексика на позначання емоції. Це дозволяє зробити висновок про те, що мовленнєва актуалізація емоційних концептів за допомогою слів, які називають емоції, є найбільш характерною для досліджуваних текстів художніх творів.

У третьому розділі “Специфіка функціонування мовних засобів вираження емотивності в лінгвопрагматичному аспекті у творах Ґабріеля Ґарсіа Маркеса” проаналізовано прагматичні особливості авторських описів, які розглядаються на основі категорій емотивності й експресивності. Базуючись на даних проведеного дослідження іспанськомовних текстів художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, можемо виділити такі характерні для автора групи авторських описів: персоніфікатори, кінетичні характеристики, емотивні описи.

Персоніфікатори – це такі авторськи описи, за допомогою яких визначається характер героя художнього твору через його поведінку в конкретній ситуації. Персоніфікатори надають пряму або приховану характеристику його поведінки (ваганння, рішучість, дратівливість та ін.). Для досліджуваних текстів художніх творів характерний стриманий прояв емоцій, коли Ґабріель Ґарсіа  Маркес послідовно розкриває характер персонажа і дає опис не тільки його зовнішності, але й його дій і характеру. Таку тактику використовує автор для налаштування адресата, задаючи тон подальшому перебігу подій та їхньому сприйняттю. Вживання персоніфікаторів сприяє створенню емоційного контакту автора з адресатом, що зближує їхні суб’єктивні позиції та споріднює з героями “можливого світу”:

Saltó de la cama. Atravesó el convento a las volandas, y llegó hasta el patio de servicio guiándose por la voz (“De amor y otros demonios”, p. 76).

У цьому фрагменті тексту завдяки дієсловам руху saltar, atravesar автор демонструє збуджений емоційний стан ігумені. Ця особливість притаманна усім творам автора: внутрішній світ його героїв розкривається завдяки їхнім вчинкам, дякуючи цій прагматичній інформації адресат інтерпретує подальші дії персонажу, шляхом їхнього співставлення з репліками і діями. Ґабріель Ґарсіа Маркес насамперед звертає увагу адресатане на зовнішність героїв, а на їхні дії, виражені у тексті дієсловом gritar, яке характеризує персонаж як імпульсивну “живу” людину, а в другому реченні за допомогою дієслів руху saltar, atravesar, llegar, що демонструють спонтанність дії, доводить рішучість і сміливість героя твору, тим самим надаючи фрагментові емотивності.

Друга група авторських описів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса – це кінетичні характеристики паралінгвальних засобів, ті, які передають міміку, жести і рухи персонажів твору, завдяки чому здійснюється реалізація багатозначних слів: Aquella lista habría permitido hacer una recapitulación de veinte años de guerra. Habrían podido reconstruirse con ella los itinerarios noctu os del coronel, desde la madrugada en que salió de Macondo al frente de veintiún hombres hacia una rebelión quimérica, hasta que regresó por última vez envuelto en la manta acartonada de sangre (“Cien aňos de soledad”, p. 90).

У цьому фрагменті можна простежити найважливіші моменти життя героя – автор дотримується динамічного опису емоцій шляхом демонстрації кінесики персонажа, яка передається за допомогою двох дієслів руху salir і regresar; що є безпосередніми репрезентантами почуттів. Якщо перше дієслово ми можемо умовно визначити наступною напруженою позицією, то інше характеризує пасивне і байдуже ставлення персонажа твору до життя.

Третя група авторських описів – це емотивні описи, які демонструють, в якому емоційному стані здійснюється процес комунікації. Це реакція персонажа на подію: хвилювання, радість, страх, сильне почуття, що можуть впливати на сприйняття і оцінку висловлювання персонажа адресатом і визначити, чи є правдивим або помилковим висловлення, а також натякати на приховані дії, які можна визначити за реакцією героя. Probablemente -dijo-. Pero lo que me preocupa no es que me fusiles, porque al fin y al cabo, para la gente como nosotros esto es la muerte natural (“Cien aňos de soledad”, p. 7).

У цьому фрагменті хвилювання героя виражені дієсловом, що передає емоції preocuparse, який розуміє активну роль суб’єкта.

В дисертації розглянуто рівні текстової емотивності (емотивний фон, емотивна тональність, емотивне забарвлення) та її лінгвопрагматичні особливості, що дозволило врахувати усі прояви емотивності у текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Теми, багато разів відтворені в різних варіантах, що базуються на знанні прецедентних емотивних ситуацій, створюють емотивний фон тексту, який будується за принципом спільних фонових знань автора й адресата.

Емотивну тональність розглядаємо в дисертації  з точки зору домінування одного з її видів, який висуває на перший план емоційність адресата, емоційну оцінку будь-яких аспектів комунікації й апеляцію до емоційності адресата, що сприяє кращому сприйняттю текстової інформації останнім. За допомогою емотивної тональності адресант скорочує психологічну відстань до адресата. Як свідчить досліджуваний матеріал, емотивна тональність егоцентричного типу не притаманна текстам худжніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса на відміну від емотивної тональності об’єктивного типу:

Al principio nadie lo tomó en serio... Pero una noche, al entrar Arcadio en la tienda de Catarino, el trompetista de la banda lo saludó con un toque de fanfarria que provocó las risas de la clientela, y Arcadio lo hizo fusilar por irrespeto a la autoridad. A quienes protestaron, los puso a pan y agua con los tobillos en un cepo que instaló en un cuarto de la escuela. “¡Eres un asesino! -le gritaba Úrsula cada vez que se enteraba de alguna nueva arbitrariedad-. Cuando Aureliano lo sepa te va a fusilar a ti y yo seré la primera en alegrarme” (“Cien aňos de soledad”, p. 45).

Цей уривок ілюструє співвідношення фактуальної і концептуальної інформації, яке, на наш погляд, представлене досить наочно. Емотивність фонового рівня тут визначається вказівкою на емоційну ситуацію (Аркадіо отримує владу і силу у рідному Макондо), а емотивна тональність передає емоційне ставлення до цієї події і вкладається автором в уста Урсули. У цій комунікативній ситуації погроза Урсули, що Ауреліано дізнається про свавілля Аркадіо, зумовлена емоційним станом героїні твору, і в такий спосіб умотивовує її бажання зупинити Аркадіо: є той, хто прийде і зупинить це знущання.

Емотивне забарвлення досліджуваних текстів художніх творів формується не тільки завдяки емотивним засобам тексту: для відображення емоційних ситуацій Ґабріель Ґарсіа Маркес використовує нейтральну лексику, лексику емоцій, досягаючи своєї прагматичної мети:

Meme encontraba a Fe anda desesperada, matando mariposas con la bomba de insecticida. Esto es una desgracia -decía-. Toda la vida me contaron que las mariposas noctu as llaman la mala suerte (“Cien aňos de soledad”, p. 119).

У цьому прикладі за допомогою своїх уявлень про навколишній світ, які базуються на прикметах las mariposas noctu as llaman la mala suerte, Фернанда переживає стан відчаю, який автор виражає за допомогою емотивно маркованого прикметника desesperada, намагається пояснити дії, які не є звичними для неї. Введення в емотивний текст прикмети, яка лунає з уст героїні, виступає засобом створення прагматичного ефекту на адресата, який,  своєю чергою, порівнює свої знання про світ з уявленнями героїні.

Емотивний тон, емотивна тональність і емотивне забарвлення – всі ці прояви емотивності сприяють посиленню прагматичного ефекту, надаючи більшої яскравості тексту художнього твору. Емотивно маркована лексика в текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса налаштовує адресата на емоційне сприйняття відображених у творах подій, вчинки героїв, їхніх почуттів, що й сприяє реалізації авторських прагматичних установок. Наповнення твору емоціями сприяє розкриттю прагматичного змісту висловлювань і тексту художнього твору в цілому й дає змогу прагматично вплинути на адресата. Характерною рисою текстів художніх творів Ґабріель Ґарсіа Маркеса є їхній політематизм. Ця особливість обумовлена можливістю комбінації раціональних і емотивних тем, а також можливістю використовувати в одному творі збіг емотем різного статусу і змісту.

ВИСНОВКИ

Емотивність у текстах художніх творів Ґабріеля Ґарсіа Маркеса щільно пов’язана з авторською інтенцією. Як свідчить матеріал, у досліджуваних текстах художніх творів превалюють негативні емоції, у зв’язку з чим ми констатуємо драматичну спрямованість художніх творів автора. Домінантним емотивним сигналом першоджерела, що забезпечує вихід на його змістову множинність, є назва твору, яка надає загальний емотивний фон тексту. Незалежно від емотивного статусу назви художнього твору, текст завжди виконує щодо нього головну функцію експлікації емотивної семи. Найчастотніші  назви емоцій у текстах художніх творів  Ґабріеля Ґарсіа Маркеса ― amor, miedo, desesperaciόn. Але основний емоційний тон досліджуваних текстів створюється не окремими, навіть частовживаними, лексемами, а найбільш розвинутими й багатокомпонентними семантичними групами слів. У досліджуваних текстах такими групами виявилися семантичні об’єднання, які виражають емоції сум / страждання та радість / кохання. Основна частина лексем, що називають емоції, є стилістично нейтральною і становить базу більшості семантичних груп. Семантичні групи з архісемами “miedo”, “compasiόn”, “disgusto” містять лише нейтральні мовні засоби. Особливу групу в художніх текстах Ґабріеля Ґарсіа Маркеса становлять фразеологізми, спрямовані на вираження почуттів, серед яких найчисленнішими є групи з архісемами “soledad”, “sufrimiento, “decaimiento”.

Характерною особливістю авторського стилю є вживання поряд з прямим визначенням емоцій їх образного уявлення, що веде до збільшення об’єму емоційної інформації у творі. Помітною рисою стилю Ґабріеля Ґарсіа Маркеса у вираженні емоцій є імпліцитний засіб їхнього представлення. У більшості проаналізованих текстів немає назв емоцій, що не перешкоджає авторові образно, об’ємно, точно передати почуття, які відчувають герої  іспанськомовних текстів художніх творів.

Тексти досліджуваних художніх творів відрізняються прагненням до нестандартного розвитку руху сюжету, до підсилення прагматичної сили  висловлення і нетиповості, що виявляється у вживанні прийому протиставлення емоційності раціональному рухові думок. Художні твори Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, на нашу думку, не мають надмірної емоційної виразності та експресивності, які спричинили зниження суб’єктивності тексту. Як наслідок емоція залишається пригніченою мовним матеріалом, а текст позбавляється цілісності та тієї єдиної тональності, яка визначає характер художнього твору. Ця унікальна інтонація притаманна творам автора повною мірою, і тому є всі підстави спростувати думку про так звану телеграфічність творчості видатного письменника сучасності.

Перспективу подальших досліджень ми вбачаємо у більш детальному розгляді лінгвопрагматичних особливостей вираження емотивності в іспанськомовних текстах художніх творів з урахуванням їхніх національно-культурних особливостей. Той факт, що не завжди можна чітко встановити взаємозв’язок між вживанням емотивно маркованої лексики в творі та авторською інтенцією, свідчить про те, що емотивність можна розглядати як мовний феномен з нечіткими межами варіативності, які можуть стати предметом для подальших лінгвістичних досліджень.