| Краткое содержание: | У вступі висвітлено актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, розкрито завдання та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, основну джерельну базу студії, викладено зв’язок з науковими програмами, планами, темами, зазначено кількість та обсяг публікацій, які відбивають основні положення дисертації.
Перший розділ «Мовна картина світу як об’єкт наукового дослідження» складається із трьох підрозділів і присвячений оглядові наукових праць, які засвідчують основні моменти в розвитку й осмисленні проблеми МКС та різні аспекти її вивчення в українській і зарубіжній лінгвістиці.
У роботі розкрито особливості прагматичної парадигми, яка переважає в сучасних наукових дослідженнях. З’ясовано, що в центрі цієї парадигми перебуває мовець, який пізнає світ, мислить і оцінює його згідно з нормами певної культури. Мова виконує антропоцентричну функцію в тому сенсі, що формує образ «я» в самому суб’єкті. Сучасні дослідники акцентують на потребі виділення зв’язку мови і світогляду, духовності в окрему лінгвістичну проблему, що розглядає мову як спосіб зберігання досвіду попередніх поколінь і впливу на наступні. Остання в оригінальний спосіб категоризує та інтерпретує дійсність і через свій вплив на людину закорінює в ній систему цінностей, норми і способи світовідчуття. Лінгвістика XXI століття справедливо трактує мову як культурний код нації, а не просто як засіб комунікації та пізнання, включаючи до сфери свого розгляду поняття архетипів, культурних концептів, картин світу і намагаючись дослідити культурно-мовні національні стереотипи, визначити взаємовплив мови і духовної культури.
У дисертації окреслено основні аспекти вивчення етнолінгвістики. Ще О. Потебня зазначав, що аналіз ліній народної думки, зумовлених мовою, є найвищим завданням мовознавства. Однак за таким визначенням криються різні напрями, що характеризують етнолінгвістику як інтердисциплінарну галузь із розмитими межами. У роботі дотримуємося вужчого розуміння її суті, згідно з яким головними завданнями етнолінгвістичних студій є мовна інтерпретація світу, взаємозв’язок мови й культури, мови і ментальності, мови та міфології тощо. Мова – засіб вираження інформації – одночасно належить до сфери культури, є класифікатором дійсності, виразником суспільної практики і досвіду. Українські етнолінгвістичні дослідження перебувають сьогодні на стадії активного становлення. Досі їх розвиток гальмувала історично зумовлена відсутність наукових шкіл, які б формували теоретико-методологічну базу для повноцінного вивчення національномовної картини світу. Праці, які б містили національну складову, найчастіше присвячені вивченню мови фольклору, частково – історії мови та історичної діалектології, а також аспектам мови як соціального явища. У деяких слов’янських країнах етнолінгвістичні дослідження мають поважні досягнення. Люблінська школа (Польща) в аналізі зібраного матеріалу застосовує поняття когнітивної дефініції, а інтерпретацію мовних фактів виводить також із обрядової, магічної, релігійної, мистецької знакових систем. Американські дослідники частково базуються на радикальних висновках із гіпотези Сепіра – Уорфа про мовну детермінацію дійсності. Російські праці характеризує застосування лінгвістичних методів для вивчення історичного і генетичного аспекту народної культури слов’ян.
У реферованій роботі розкрито співвідношення мовної та концептуальної картини світу. Концептуальна картина – знання про світ – лежить в основі пізнання. Слово, зорієнтоване на концептуальний простір реальності, стає мовленнєвим виявом певного її фрагмента, актуалізує думку. Мовна картина світу (МКС) – це сукупність збережених у мовній формі знань про світ, де знакове відображення знаходить система соціальних відносин, оцінок. Усі особливості життя народу вплетені в структуру мови, а неістотні речі не мають перцептивного (а отже лінгвістичного) буття.
Коротко проаналізовано історію розвитку поняття МКС, висвітлено його трактування у працях українських і зарубіжних учених. МКС є ідеалізованою моделлю дійсності, яка залежить від людської природи, досвіду і культурної спадщини. Елементами картини світу є образи об’єктів (узагальнених фрагментів, виокремлених із реальності), які містять інформацію про типові риси об’єктів, спосіб функціонування і оцінку. МКС містить «наївну» і «наукову» картини, однак у роботі увага зосереджена саме на першій із них. Вона багатьма істотними моментами відрізняється від «наукової» картини, оскільки формується у відповідь на практичні потреби людини, як необхідна когнітивна основа її адаптації у світі.
У дисертації обґрунтовано значущість лексики у процесі аналізу МКС, оскільки ця система найбільше зумовлена категоризаціями матеріального світу та соціальними факторами. Саме у слові та через слово відбувається становлення та перебудова досвіду людини, воно є орієнтиром у різноманітті явищ. Тому конкретне дослідження лексики – дослідження знання і досвіду, що містяться у значеннях слів, розкриває картину світу. Через аналіз семантики виявляється пізнання, розуміння і оцінювання світу. Для повноти цього опису формальні підтвердження виділених семантичних ознак поширюються на сферу екстралінгвальної (культурної) конотації. Доведено важливість етнографічних текстів у процесі такого дослідження, оскільки ідеологічна народна система функціонує тільки в сумі всіх своїх фольклорно-етнографічних конкретизацій. Картина світу, відтворена тільки на основі фольклорних даних, не цілком відповідає системі значень усього етнокультурного комплексу.
Етнолінгвістичний аналіз передбачає визначення широкого спектру елементів значення: когнітивна дефініція враховує всі аспекти інтерпретації дійсності і складається зі системно впорядкованих даних щодо вигляду, функцій, структури, дій предмета, виявляє семантичні валентності, які містять загальнопоширене знання. Тому головним у дисертації є виділення й аналіз тих мовних засобів, які містять усталені мисленнєві схеми місця і ролі молодого неодруженого чоловіка в системі поведінки, народних обрядів і традицій українців. Мовний образ парубка є впорядкованою сукупністю рис семантичного і прагматичного характеру, приписуваних як із перспективи пізнання (парубок – молодий неодружений чоловік), так і з перспективи вірувань (парубок – очисник від злих духів на Великдень), норми (парубок прагне створити сім’ю), оцінки (парубок багатий, отже, надається до одруження). Для дослідження мовного образу парубка у фольклорних і етнографічних текстах використано методичні напрацювання українських дослідників різних періодів (М. Сумцова, Є. Кагарова, В. Кононенка, В. Жайворонка). Застосування методики польського вченого Є. Бартмінського дозволило всебічно дослідити мовний образ парубка як елемент української картини світу. Експлікацію укладено в певні блоки: від категорій системи номенів, їх ознак і кількісних характеристик – і до часопросторової локалізації і взаємин з іншими предметами (колекції) з урахуванням оцінного компонента. Така семантична категоризація ґрунтується на схемі семантичних валентностей (агент, об’єкт, статор, адресат тощо), яку запропонував свого часу Ю. Апресян. Логічну послідовність аналізу творять парадигматичні (гіпо-гіпероніми, синоніми, антоніми) і синтагматичні зв’язки різних ступенів: І – мовні засоби вираження атрибутивів і кількісних характеристик; ІІ – лексико-синтаксична реалізація часопросторових характеристик і семантичних валентностей назв молодого неодруженого чоловіка; ІІІ – текстові єдності номенів на позначення поняття ‛молодий неодружений чоловік’ з іншими об’єктами в одному часопросторі. Методологія дослідження спрямована не тільки на виявлення значеннєвих особливостей окремих лексем, але й на відтворення загальних категоризаційних кодів, що виявляються через різні мовні одиниці.
У другому розділі «Мовний образ парубка: семантичний аналіз і структура» запропоновано семантичний аналіз мовних засобів у фольклорних і етнографічних текстах (від найдавніших часів до ХХ ст.), які містять елементи образу парубка (зовнішність, вік, ознаки, походження, дії, функції тощо). Згідно зі Словником української мови в 11-ти т., номен парубок має значення «молодий юнак», «неодружений чоловік». Відповідно, основними семами значення цієї лексеми є ‘молодий’ і ‘неодружений’, які становлять підстави для реконструкції образу парубка у свідомості українця. Указаний словник не подає поміток щодо територіального вживання лексеми парубок. Отже, можна стверджувати, що вона в різних варіантах поширена на території всіх основних груп говорів. Це дає можливість повноправно використовувати записи фольклорних і етнографічних текстів із різних регіонів України.
При розгляді синонімічних зв’язків лексеми парубок виявлено ряди лексем, які виражають у текстах значення ‛неодружений чоловік молодого віку’ (парубок, козак, жовнір, чумак, сирота; місяць, сокіл, явір, хміль). Жанрова залежність функціонування повної чи здрібнілої форми номена пояснюється конотаційним елементом. Так, повна форма містить сему ‛доросла людина, здатна виконувати громадянський обов’язок захисту рідної землі’ (Молодий козак, молодий козак отамана просить) або ж ‛доросла особа, придатна для одруження’ (Взимку в будні дні дівчата працюють, а хлопці ж залицяються до них). Зменшено-пестливі назви парубка містять семи ‛залицяльник’, ‛коханий’ (Нема мого миленького, нема Йваниченька).
В аспекті вираження опозитивних моделей проаналізовано антонімічні відношення у текстах, а саме: мовні способи вираження різних типів загальної поняттєвої моделі ‘любий – нелюбий’. Виявлено, що лексема парубок та її синоніми вступають у такі антонімічні відношення на базі сем ‘молодий’, ‘неодружений’, ‘сильний’, ‘придатний до створення сім’ї’ (актуалізують позитивну оцінку в семантичній структурі номенів на позначення молодого неодруженого чоловіка): 1) ‘молодий / старий’ (молодець, шугай – дід, голубець), ‘придатний / непридатний до створення сім’ї’ (парубок – старий парубок, дід); 2) ‘відсутність / наявність попереднього досвіду життя у шлюбі’ (парубок – удівець) (остання сема часто містить негативний оцінний компонент).
Серед елементів вербальної реалізації образу парубка на рівні синтагматичних зв’язків І ступеня виявлено мовні засоби, які реалізують семантику ‛найважливіші ознаки’ парубка, а також значення ‛кількісна характеристика’. Усі атрибутиви містять у своїй семантичній структурі відповідний оцінний елемент: – позитивний чи негативний. Домінантні ознаки (‛вік’, ‛соціальний статус’, ‛врода’, ‛суспільна позиція’) виражають лексеми молодий, багатий, красний, ватажок, у яких однією зі сем є ‛здатний до створення родини’. Ця сема корелює з основною метою діяльності парубка – одруженням – і позитивним оцінним компонентом, оскільки сім’я і прокреація (відтворення потомства) у свідомості громади були першорядним завданням молодих людей. Усі мовні засоби, які виражають ознаку ‛багатство’, містять високу оцінку і прямо пов’язані зі семантикою ‛одруження’, оскільки «лише парубок зі заможної сім’ї (навіть за відсутності вроди) є бажаним зятем» (Якби мені срібло та все тії гроші, то я й оженився, хоч я й нехороший). Сему ‛перешкода на шляху до одруження’ і негативний конотаційний елемент містить семантичний обсяг слів брехливий, лінивий, зрадити (Хоч він собі чорнобривий, але зовсім вже лінивий; Зрадив козак молоду дівчину), а також лексем чумак, сирота, реалізуючи значення ‘неспроможність утримати сім’ю’ (Чумаче, чумаче, де твої гроші? – То в возі, то в перевозі).
Кількісні співвідношення аналізованого поняття корелюють зі семантикою ‛один’, ‛три’ та ‛велика кількість’. Поняття ‛один’ найчастіше пов’язане зі семами ‛наречений’ (у словах князь, король); ‛коханий’ (слово миленький); ‛захисник’ (козак, молодець); ‛брак родини’, ‛самотність’ (чумак, бурлака, сирота, жовнір). Поняття ‛три’ – ідеальна структура, що супроводжує діяльність парубка й інших причетних до нього осіб. Поєднання сем ‛найкращий’ і ‘сакральний елемент’ у словах три, третій виражає значення ‛успішність третьої дії’ парубка у контекстах боротьби з ворогом або ініціаційного вибору: За третім разом убив змія, Буде тобі, козаченьку, аж три доріженьки вкупі… А третя в Запорожжє, щасти, козаченьку, Боже!. Значення ‛велика кількість’ реалізують граматичні форми множини слів козаченьки, братця, а також лексеми парубоцтво, військо, що містять позитивну оцінку. Їхня семантика у різних контекстах корелює з періодом існування молодечих громад (Вставайте, братця, коней сідлайте... Та підем, братця, в чистеє поле; Ой, там я назнав куну в дереві) або великою військовою силою (Заспівали молоді козаченьки, У похід виступаючи).
На рівні синтагматичних зв’язків ІІ ступеня проаналізовано мовні засоби на позначення дій, які виконує молодий неодружений чоловік. Дослідження їхньої семантики дозволило виділити різні підвиди мовного образу парубка, які відображають суспільно-родинні відносини: ‛фізично зрілий для створення сім’ї’; ‛виконавець сакральних дій’; ‛захисник’; ‛помічник, громадський діяч’; ‛брат’; а також підвид, який інтегрує діяльність жовніра, сироти, чумака. Розглянуто семантичні валентності типу агенс, об’єкт, статор, адресат тощо в різних контекстах. Найбільша частина мовних засобів, які виражають загальне значення ‛діяльність парубка’, містять сему ‛спрямованість на створення сім’ї’ і називають різні етапи цього процесу. Родина, будучи головною одиницею громади, носієм обрядів, звичаїв і норм, ставала основною метою діяльності парубка.
Головними складниками семантичного підвиду ‛фізично зрілий для створення сім’ї’ є поняття ‛залицяльник’, ‛спрямований на одруження’, ‛наречений’. Вони передбачають активну і вирішальну роль парубка у стосунках із дівчиною. Це виражають слова і словосполучення співати, танцювати, привітатися (до дівчини), з’являтися на вечорниці, іти до дівчини / дівки, ждати на розмову (дівчину), (по)цілувати, обіймати, називати серденьком (дівчину), свататись, заручатися, купувати вінок, йти по суджену.
Рідше тексти засвідчують вияви семантичної валентності слів типу ‛об’єкт’, тоді семантику дій дівчини щодо парубка виражають слова звабити (Не могла звабити калачем, а потім тяжко було відбити бичем), одурила (Ой лопнув обруч коло барила, Дівчина козака та й одурила), чарувати (Чого ж ти прилетів, коли любить не схотів? Як же мені не літати, коли вмієш чарувати).
Поняття ‛запізніле парубкування’ корелює зі семантикою ‛покарання батьків’, що засвідчують тексти: Чіпляли колодку й парубкам, власне в першу чергу, які не женились; Заміжні жінки ходять по хатах, де є дорослі хлопці чи дівчата, і прив’язують матерям колодку до ноги. Це кара за те, що не оженили синів чи не повіддавали дочок впродовж останніх м’ясниць. Словосполучення вішати колодку містить виразний оцінний компонент, який випливає зі законів общинного життя: зацікавленість і стихійний контроль громади над поведінкою її членів, турбота про її збільшення, що забезпечувало міцність і робочу силу. У логічному зв’язку із цим перебуває поняття ‛дії батьків’. Його реалізацію становлять мовні засоби двох груп. Перша має загальне значення ‛не погоджуватися з одруженням сина’, яке експліцитно виражають лексеми не позволяти, перешкоджати (Не позволять батько, не позволять мати … дівчиноньку брати; Нерідко мати вмішується у вибір сина і перешкоджає всьому). Однак найчастіше тексти засвідчують значення ‛дозволяти одружуватися’, яке експлікують предикативні конструкції казати одружитися, намічати дівчину (Довго Йван-царевич не женивсь, а потім батько його й каже: Женись, сину, вже пора; Батьки надумуються, що час вже оженити сина і намічають яку дівчину); лексема женити (Молодого тато й мама женять, старшого – люди, а старого і чорт не оженить). Поняття ‛бажане одруження сина’ виражає текст Пан-отченько ... прохав нас просьбою й грозьбою, щоб ми привезли Марусеньку з собою.
Семантичний підвид ‛виконавець сакральних дій’ творять лексико-синтаксичні конструкції, які називають дії парубка, пов’язані з функціонуванням цілого мікросуспільства і сім’ї зокрема. Лексема парубок у таких контекстах містить як сему ‘досить автономний член родини’, так і ‘член парубоцької громади’. Оскільки в народній свідомості семантично тотожними є відповідні елементи бінарних опозицій (чоловіче–верх–небеса і жіноче–низ–земля), то й значення номенів на позначення дій парубка містять позитивний оцінний компонент, оскільки належать до першої частини передпонятійної схеми уявлень ‛Сакрум–Профанум’. На це вказують контексти зі семантикою: ‛очищувати’ (Парубоцтво мало звичай в ніч під Великдень розпалювати вогонь), ‛приносити воду’ (На Різдво, Новий рік, Водохрестя жінкам не можна ходити по воду – це гріх. Цю роботу виконували за них парубки), ‛бути першим’ (Перший «полазник» на Введіння приносить до хати щастя або невдачу), ‛бути учасником церковних обрядів’ (На Водохрестя хлопці несуть зі собою на лід голубів, де під час відправи їх випускають), ‛берегти врожай’ (Хлопці співали – це знаменувало «вигнання злих сил з житів»), ‛зв’язок з вищими силами’ (Іде Іван Богданець, коли дивиться – хатка. Він коло тієї хатки молитву сотворив) тощо.
Поняття ‛оборонець’ (батьківщини / родини) вказує на існування семи ‘захисник’ у структурі лексеми парубок. Її реалізують у казках слова визволити і предикат бути охоронником, які називають дії парубка як агенса (Тоді братів з-під каменя визволив; Царевич і каже: Я буду у вас царем і охоронником вашого царства). Семантику ‛захисник’ реалізують і козацькі та соціально-побутові пісні. Залежно від жанру твору виділено у значенні «бути захисником» семи ‘добровільна служба’ (козацькі пісні) та ‘примусовий відхід до війська’ (жовнірські). Першу сему актуалізують словосполучення у похід виступати (Заспівали молоді козаченьки, у похід виступаючи), накликати вороженьків (Гей, як крикне козаченько: До гаю, до гаю! Наїжджайте, вороженьки, сам вас накликаю!). Другу сему ‘примусовий відхід до війська’ реалізує структура йдучи до відбору (Заплакали легіники, до відбору йдучи). У соціально-побутових піснях лексеми військо, війна містять семи ‘втрата молодого життя’ та ‘вимушене перебування далеко від рідного краю’, що відповідає другій частині аксіологічної схеми ‛Своє–Чуже’.
Семантика ‘охоронець’ корелює з процесом ініціації, під час якого парубок повинен був пройти фізичні випробування. Виокремлено мовні засоби зі значенням ‛боротьба з ворогом’ у процесі переродження хлопчика в молодого воїна: убив змія (От Котигорошко ... за третім разом і убив змія), знешкодив сестер зміїних, порішив зміїху й царя Ірода (Тоді Іван скипів та до царя: – ... Я трьох зміїв-велетнів убив, сестер зміїних знешкодив, стару зміїху й царя Ірода порішив, щоб не було вже від них людям горя та лиха). Семантика лексем битися, порішити містить сему ‘підготовка до перетворення в дорослого парубка’ і корелює з міфологічним прототипом. Змієподібний противник парубка в цьому поєдинку функціонує зі значенням «двійник Перуна». Громовержець-Перун, як указує В. Балушок, «проходив у міфічній боротьбі зі Змієм-Велесом ініціаційне випробування, він був богом воїнів, якого ті наслідували». Слова, які називають закінчення боротьби – типу побити та інші, реалізують загальні значення ‛можливість серйозних стосунків з дівчатами’, ‛спрямованість на одруження’.
Семантичний підвид ‛помічник’ експлікують етнографічні тексти, обжинкові пісні та казки. Поняття ‛дозрілість до сільськогосподарських робіт’ реалізує предикат перекидати віз із снопами (Треба синові штани шить, бо вже перекинув віз із снопами). Загальне значення ‛допомога у веденні домашнього господарства’ і позитивний оцінний компонент виражає в текстах ряд лексем і словосполучень, які корелюють із важливою роллю парубка-агенса в цьому процесі (допомагати батькам, орати, пасти худобу, умаювати хату, косити, гребти, дожинати). Етнографічні контексти вказують також на сему слова парубок – ‘виконавець похоронних обов’язків щодо неодружених осіб’, яку реалізує словосполучення нести процесію (Процесію [на похороні парубка – О.Б.-Р.] несуть обов'язково парубки. До хоругвів прив'язують хустки (як на весілях молодому).
З огляду на кількість і характер однотипних народних текстів виділено семантичний підвид мовного образу парубка, пов’язаний зі специфічними соціальними станами. Найчастотнішим поняттям цього підвиду є ‛жовнір’, що становить своєрідну поняттєву модель з компонентом ‛сирота’. Лексеми на позначення дій рекрута виражають значення ‛небажання воювати’: заховатися, заплакати. Семантика ‛процес примусового забирання до війська’ виражена словосполученнями записувати у службу, пообстригати кучері, проводжати в солдати, забрати в некрути / вибранці.
Компонент ‛чумак’ найчастіше супроводжує дія, названа мовними засобами зі значенням ‛перебувати у дорозі’: йти, виїздити, вибиратися, піти у Крим. Така семантика пояснює функціонування в чумацьких піснях предикативних структур заплакала дівчинонька, чорнявая в ногах упадає, зміст яких виражає неможливість одруження з чумаком. Поняття ‘чумак’ асоціюється з поняттям ‘доля’, що засвідчують контексти Того зажурився, що без долі вродився; Проклинає свою долю. Ці контексти містять негативний оцінний компонент, який пов’язаний із відсутністю у парубка належного фінансового забезпечення і неможливістю його одруження.
Номени на позначення активних дій парубка-брата стосовно сестри у підвиді ‛брат’ пов’язані зі законами матріархального суспільства, де поряд із матір’ю головну роль відігравав брат або дядько з боку матері. Такою вирішальною владою брата зумовлена семантика ‛можливість розпоряджатися долею сестри’, яку виражають слова дати (сестру) (Марисиних три брати… Коничейки сидлают… Свитлойку оглядати, Где мают Марисю дати), продав’єсь сестрицю (Татарин, братчик, татарин, продав’єсь сестрицю за таляр), подаруймо сестрою (Подаруймо єго, зятенька свого, сестрою молодою). Дії парубка-брата стосовно сестри пов’язані також з іншим загальним значенням: ‛догляд’, яке реалізують словосполучення падать коло неї (Прийшов Іван додому, а сестра лежить та охає. Він і ну падать коло неї, і того подасть …), забрав сестру (Котигорошко…братів з-під каменя визволив, забрав сестру), а також ‛покарання’, виражене словом скував і словосполученням посадив у погріб (Тоді Іван узяв сестру, скував її ланцюгом, посадив у погріб, поставив цебро коло неї).
У процесі аналізу текстів виексплікувано лексеми зі семантикою ‛об’єкт, від якого походить парубок’: Бог (Почали вони удвох із жінкою бога молити – і дав їм Бог сина) і горошина (Вона взяла та й з’їла, і од тієї горошини уродився син). Лексема Бог пов’язана зі сферою ‛Сакрум’ і містить позитивний оцінний компонент, що стосується теж номенів на позначення поняття ‛молодий неодружений чоловік’. Сакральну семантику містить і слово горошина. Народжений від горошини хлопець отримує ім’я Котигорошко, а – як стверджує О. Потебня – воно корелює з божеством Перуна, оскільки горох у багатьох слов’ян був присвячений богові Тору-Донару.
Фольклорні й етнографічні тексти містять поняття ‛перетворення парубка’ і ‛перетворення у парубка’. Відповідно до семантики ‛причина метаморфози’ виокремлено різні назви предметів, у які перетворюється хлопець: перстень, горох (‛здобування жінки’), вовкулака (‛ініціація’), камінь (‛прокляття’), квітка (‛кровозмішання’). Натомість етнографічні матеріали фіксують мало лексем, які реалізують значення ‛трансформації у парубка’: чорт (Чорти, поперебирані за парубків, приходять на вечорниці) і змій (се [бажання мати стосунки з дівчатами – О. Б.-Р.] дає змієві причини почати до неї ходити по ночах у постаті парубка або панича).
У роботі з’ясовано, за допомогою яких мовних даних виражається поняття ‛час діяльності парубка’. Їх згруповано в певні мікрополя відповідно до функцій молодого неодруженого чоловіка: ‛час залицяння’ (взимку, вечір, північ, пізна пора, темненько), ‛час одруження’ (в неділю рано, світання, ранейко, суботонька), ‛пора сакральної діяльності’ (зранку, рано-ранесенько, світанок, ніч), ‛час допомоги батькам’ (ізрання, вночі, день), ‛пора дій захисника’ (вечір, навесну, північ, ніч) тощо. Семантики темпорального тла діяльності парубка засвідчує, що український народ формував своє часове мислення відповідно до подій, пов’язаних із домашнім господарством. «Категорія часу в обрядовості перейнята сакральним змістом і за своїм принципом – сонячна. Часові відношення в межах дня і ночі визначалися умовами праці у зв’язку з певними формами господарювання».
Мовне вираження семантики ‛місце перебування’ або ‛місце дій’ парубка має аксіологічний характер. Тут виразно простежується архетипова опозиція ‛Своє–Чуже’. Назви локалізації аналізованого об’єкта виражають загальне значення аксіосфери ‛Чуже’ (гора, ріка, ліс, вечорниці, зелений сад, калиновий ліс, чужа сторононька, десяте государство, діброва). Це відповідає семантиці підвиду ‛захисник’, а також процесам залицяння та одруження. Текстове поєднання синонімів лексеми парубок із назвами місць-частин аксіосфери ‛Своє’ трапляється рідко і стосується семантичних підвидів ‛наречений’, ‛помічник’, ‛виконавець сакральних дій’. У таких випадках локалізація називає широкі межі батьківського дому або сакрального простору (батьківська господа, додому, по конець стола, по двору, світонька, хазяйство, лід, церква, хата).
Рівень синтагматичних зв’язків ІІІ ступеня передбачає аналіз найчастотніших текстових єдностей, де номени на позначення поняття ‛молодий неодружений чоловік’ функціонують разом із назвами інших об’єктів у тому самому часопросторі. Одна із головних колекцій – ‛парубок-дівчина’ – відзначається високою частотністю у текстах, оскільки названі поняття є найбільш дотичними елементами у свідомості українця. Ця єдність у більшості жанрів пов’язана зі семантикою ‛спрямованість на одруження’. Колекція ‛парубок – батьки’ реалізує понятійну схему ‛Частина-Ціле’ і часто має значення ‛залежність парубка від рішення матері’, оскільки, як припускають деякі дослідники, становлення таких текстів належить до епохи матріархату, коли сім’я складалася лише з матері і дітей, а зв’язок батька і дітей не мав жодного значення. Мовна єдність ‛парубок – сестри’ реалізує семантику ‛право розпоряджатися долею сестри’ і ‛оборонець сестри’, що також корелює з особливостями матріархального ладу життя (із чоловічого складу родини вагому роль міг відігравати лише дядько по материній лінії або найстарший син). Текстова колекція ‘парубок – товариші’ реалізує значення ‘звернути на себе увагу дівчат’ (через дії разом із товаришами) або ‘здобути наречену’, а також ‘громадські діячі’. Колекція ‛парубок – кінь’ свідчить про те, що лексема кінь виражає значення ‛найважливіший предмет для парубка’. Єдність ‛парубок – Бог’ відповідає семантиці ‛зв’язок із божественними силами’, яка актуалізує у структурі лексеми парубок сему ‘здатність до сакралізації’.
Застосований у роботі етнолінгвістичний підхід до аналізу мовних явищ з використанням різнопланових даних культури дав змогу повніше реконструювати один із фрагментів української картини світу – мовний образ парубка – і виділити стереотипні риси аналізованого об’єкта.
ВИСНОВКИ
У дисертації запропоновано одну із можливих інтерпретацій мовного образу парубка як фрагмента української картини світу. Згідно із визначальною прагматичною парадигмою, актуальним сьогодні є вивчення способів мовної категоризації світу та її результатів, які зафіксовані, зокрема, в фольклорних і етнографічних текстах. Найширше поле для такого аналізу забезпечує лексика зі своїм багатим складом: структура значень слів і пов’язана з цим типова сполучуваність становлять характерний для певної мови спосіб сприйняття явищ. Застосований у дослідженні етнолінгвістичний підхід передбачає використання різнопланових даних – фольклорних і етнографічних, оскільки вивчення вказаної проблематики потребує комплексного аналізу всіх елементів народної культури як проявів системного характеру цілісної традиції, а також урахування рівня психології її творців. З використанням когнітивної дефініції змодельовано типовий стереотип парубка у свідомості українського мовця, закріплений текстами від найдавніших часів до ХХ століття.
Лексема парубок відзначається в народних текстах високою частотністю вживання, що свідчить про важливість цього суб’єкта у громаді. Головні семи значення «молодий юнак, неодружений чоловік» – ‘молодий’ і ‘неодружений’ – відповідають найважливішим характеристикам парубка, які забезпечують йому особливе місце у громаді. Аналіз синонімічних рядів і антонімічних пар лексем, де одним із компонентів є номени на позначення поняття ‛молодий неодружений чоловік’, виявив найчастотніші моделі мислення пересічного українського мовця.
Найголовніші ознаки аналізованого об’єкта виражені лексемами молодий, красний, багатий, ватажок, які реалізують загальне значення ‛придатний для створення родини’. Семантичний обсяг слів багатий, заможний містить сему ‛можливість стати бажаним зятем’ і позитивний оцінний компонент, який відповідає можливості матеріального забезпечення сім’ї. Значення ‛необхідна для одруження риса парубка’ реалізують також слова працьовитий, сильний, скромний, відважний. Оскільки, відповідно до народної категоризації світу, мовного вираження набувають лише важливі явища дійсності, то можна стверджувати, що наявність цих слів у мовному образі парубка свідчить про головні стереотипні ознаки аналізованого поняття.
Кількісна характеристика назв молодого неодруженого чоловіка також співвідноситься зі загальним значенням ‛процес творення сім’ї’. Лексеми, що виражають кількісну характеристику ‛один’ – князь, король, миленький – містять семи ‛наречений’, ‛коханий’. Мовне вираження характеристики ‘три’ корелює зі семантикою ‛ініціаційний процес’: успішне проходження різних випробувань давало парубкові можливість близького контакту із особами протилежної статі. Лексична реалізація поняття ‘велика кількість’ – козаченьки, братця, парубоцтво – корелює з періодом діяльності молодечих громад, які допомагали здобути дружину.
Аналіз мовних засобів вираження часопросторових характеристик виявив, що основною константою мовного образу парубка є назви локалізації у аксіосфері ‛Чуже’ – згідно зі семантикою ‛залицяльник’ і ‛оборонець’. Номени на позначення частин цієї аксіосфери називають віддалену від масового поселення територію і мають значення ‛місце залицяння’, ‛місце перебування охоронця’. Темпоральну семантику в таких випадках реалізують слова зі загальним значенням ‛темна пора доби’. Локалізація назв місця в аксіосфері ‛Своє’ корелює зі семантикою підвидів ‛наречений’, ‛помічник’, ‛виконавець сакральних дій’, а локалізацію відповідних дій називають слова зі значенням ‛межі батьківського дому’ і ‛сакралізована територія’. Часова пора такої діяльності відповідає світлій частині доби.
Наукова інтерпретація синтагматичних зв’язків назв молодого неодруженого чоловіка уможливила визначення основних семантичних підвидів мовного образу парубка (‛фізично зрілий для створення сім’ї’, ‛виконавець сакральних дій’, ‛помічник’, ‛захисник’, ‛брат’ та ін.), а також найчастотніші текстові єдності (‛парубок – дівчина’, ‛парубок – мати / батько’, ‛парубок – сестра’, ‛парубок – товариші’, ‛парубок – кінь’). Семантичні валентності (переважно це агенс, який вирішує і діє, що відображає ментальну модель українця щодо осіб чоловічої статі) в межах кожного з підвидів указують на суспільно-родинні зв’язки, які поєднують аналізований предмет із дійсністю.
Аналіз текстів виявив, що мовні засоби вираження образу парубка містять переважно позитивний оцінний компонент. Його зумовлює, зокрема, сема ‘посередник між божественною силою і людиною’, яку містять номени на позначення молодого неодруженого чоловіка, а також семантика дій, які становлять підвид ‛оборонець’. Такий конотаційний компонент становить реалізацію однієї з головних схем передпонятійних уявлень, спертих на структуру і основи функціонування людського тіла (‛Центр – Периферія’). Перебування парубка у Центрі виражає його значущість для суспільства, що і відображає позитивний оцінний компонент номенів на позначення аналізованого поняття. Натомість дуже рідко тексти актуалізують негативну оцінку в семантичній структурі назв молодого неодруженого чоловіка, зокрема, коли аналізований предмет окреслюють мовні засоби зі значеннями ‛неправдомовність’, ‛лінивство’, ‛зрадливість’.
Мовний образ парубка творить складну систему взаємопов’язаних і взаємозумовлених характеристик, більша частина яких пов’язана з головною метою – створення сім’ї – і різними етапами цього процесу. Видобути найглибше заховані риси та скласти повне уявлення про аналізований предмет у ментальності українського народу дозволив семантичний аналіз мовних засобів на позначення поняття ‛молодий неодружений чоловік’ у фольклорних і етнографічних текстах. Етнолінгвістичний підхід виявив, що характеристика парубка в народних текстах адекватна до щоденного, «наївного» знання, містить усталені віками його риси, а також оцінку, яка є невід’ємним компонентом людського пізнання світу
Копержинський К. О. До системи поняттів часу у слов’ян / К. О. Копержинський // Первісне громадянство. – 1928. – Вип. 2 – 3. – С. 3 – 64. |
