НАЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема національної самобутності є однією із ключових у сучасних гуманітарних науках. Це надзвичайно показово для нашого часу, коли масштабні процеси економічної і політичної інтеграції розмивають етнокультурні кордони, створюючи як можливість нових культурних синтезів, так і певні руйнівні тенденції. Виникає потреба осмислення ролі нації у світовій культурі, зокрема і через аналіз її історичного минулого та духовних надбань, адже спільноти, що не пам’ятають своєї минувшини, мають небагато шансів чітко окреслити своє місце у майбутньому.

Українська народна казка – джерело народної мудрості, один із найпопулярніших жанрів усної словесності. Перебуваючи сьогодні головним чином у сфері дитячого фольклору, вона зберігає архаїчні елементи, водночас плекає ідеали краси, доброти, милосердя, засуджує жадібність, корисливість і нечесність. Це жанр, що органічно поєднує нашарування різних історичних епох (від витворів первісного сприйняття дійсності до символічного й філософського переосмислення), розробляє надзвичайно цікаві сюжети.

У світовій науці казковий текст неодноразово виступав об'єктом докладних студій структурного, історико-генетичного, лексичного, синтаксичного, стилістичного та культурологічного характеру. На ґрунті дослідження казкового епосу сформувалися провідні фольклористично-літературознавчі школи (міфологічна, компаративістична, антропологічна). До окреслення національної своєрідності жанру дослідники зверталися лише побіжно (праці Р. Лютца, В. Проппа, Л. Барага). В українській фольклористиці останніми десятиліттями питання набуває дедалі більшої актуальності у контексті дослідження жанрової системи національного фольклору у студіях О. Бріциної, Л. Дунаєвської, І. Денисюка, В. Сокола, В. Давидюка. Однак об’єктом комплексного дослідження національна специфіка української казки так і не стала, зумовивши актуальність пропонованої дисертаційної роботи.

Українська народна казка у нашому дослідженні розглядається не відокремлено, а в зіставленні, з одного боку, із творами інших жанрів української усної традиції (героїчним епосом, ліричною поезією, неказковою прозою), що дозволяє конкретніше окреслити своєрідність жанру в українському фольклорі; з іншого – з казковим епосом слов’янських народів (насамперед білорусів та росіян), що дасть можливість простежити способи та рівні адаптації мандрівних сюжетів на національному ґрунті.

Актуальність дисертації полягає у комплексному підході до вивчення національної специфіки казкового епосу. Запропонована праця стосується виокремлення того своєрідного в українських народних казках, що відрізняє їх від казкового епосу інших слов’янських етносів (насамперед білоруського та російського). Міждисциплінарний характер дослідження з перевагою фольклористичного підходу уможливлює повноту залучення текстового матеріалу. Вихідним положенням дослідження вважаємо те, що у народних казках зафіксовано специфічний код національної культури, який є цілком зрозумілим лише для носіїв цієї культурної традиції.

Аналіз персонажної системи казки, зважаючи на національну специфіку, надзвичайно актуальний з огляду на центральне місце героя у казковій дії. Підкреслюється зв’язок між образами народної казки та персонажами інших жанрів українського фольклору, національної міфологічної традиції. Звертається увага на трансформацію типових фольклорних героїв (козак, дівчина, циган, жид, москаль) у казковому контексті. Дослідження національних особливостей стилістики актуальне насамперед з огляду на збереженість народною казкою символічних кодів народної культури та наявності у її складі загальнофольклорних поетичних прийомів, художніх засобів (постійні епітети та порівняння, загальні місця) та етикетних конструкцій.

Власні польові матеріали, введені у дисертаційне дослідження, засвідчують побутування окремих сюжетів народних казок на українських теренах до сьогодні. Аналіз сучасних записів показує тяглість етнокультурної традиції на змістовому та формальному рівнях.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в Інституті народознавства НАН України в межах дослідження відділом фольклористики теми «Український фольклор і сучасні глобалізаційні процеси: Поетика» (шифр 3.3.4.18, державний реєстраційний номер – 0108U006653–PK; тема роботи затверджена вченою радою Інституту народознавства НАН України, протокол засідання № 3 від 26 лютого 2008 р.). Праця узгоджена з планами відділу, відповідає науковим засадам вивчення прозових жанрів, зокрема народної казки.

Об’єкт та джерельну базу пропонованого дослідження становлять науково вартісні тексти українських народних казок у записах відомих збирачів фольклору. Їх почерпнуто із фольклорних видань І. Рудченка, П. Куліша, П. Чубинського, М. Драгоманова, І. Манжури, Б. Грінченка, І. Верхратського, Ж. Мошинської, С. Рокосовської, В. Гнатюка, О. Роздольського, О. Кольберга, М. Левченка, І. Лінтура, О. Ошуркевича та ін. У роботі використано власні польові записи дисертанта, зроблені впродовж 2005–2009 рр. у Старосамбірському р-ні Львівської обл., Заліщицькому р-ні Тернопільської обл., Кельменецькому р-ні Чернівецької обл., Перечинському р-ні Закарпатської обл.

Предмет дослідження – національна специфіка українських народних казок.

Мета дослідження – виявити національну своєрідність українського казкового епосу на сюжетно-мотивному, персонажному та стилістичному рівнях, виокремити найпоширеніші сюжети у національному казковому фонді, витлумачити семантику окремих мотивів та образів.

Реалізація поставленої мети потребує розв’язання низки завдань, пріоритетними серед яких є:

¾   простежити теоретичне осмислення національної специфіки казкового епосу у працях провідних українських та зарубіжних дослідників, з’ясувати сучасне смислове наповнення поняття «національна специфіка фольклору»;

¾   розкрити процес видозміни сюжетів та мотивів під впливом національного характеру та мовної картини світу народу;

¾   простежити еволюцію окремих мотивів, сюжетів та персонажів, їхню взаємодію з позафольклорними чинниками: народними віруваннями, історичними та соціально-побутовими реаліями;

¾   з’ясувати основні відмінності у характері персонажів українських казок у порівнянні з їхнім втіленням у творах інших слов’янських народів;

¾   охарактеризувати структурно-семантичні видозміни традиційних ініціальних, медіальних та фінальних формул;

¾   проаналізувати художньо-виражальні засоби та етикетні конструкції народної казки, показати їх генетичний зв’язок зі світоглядом українців та орнаментикою пісенних жанрів.

Теоретико-методологічним підґрунтям дисертації слугували концепції провідних українських та зарубіжних фольклористів: В. Гнатюка, М. Грушевського, І. Франка, О. Потебні, В. Давидюка, І. Денисюка, Л. Дунаєвської, О. Бріциної, Я. Гарасима, В. Сокола, І. Хланти, В. Проппа, Л. Барага, М. Новікова, І. Крука, І. Разумової, К. Чистова, С. Неклюдова, Б. Путілова, С. Томпсона, Р. Лютца та ін.

Методика роботи підпорядкована завданням дисертації і має комплексний характер. Для дослідження національної специфіки української народної казки дисертант використовувала такі методи:

¾     структурно-типологічний, що дає змогу на підставі аналізу виокремити найпродуктивніші сюжети у казковому фонді українців, виявити їх внутрішні закономірності та розкрити глибинну семантику національних мотивів;

¾     структурно-семіотичний, що дозволяє розглядати твір як ціле, водночас розщеплюючи його на елементи, та виявити національну специфіку окремих структурних компонентів тексту, зокрема традиційної формульності;

¾     порівняльний, що дає змогу встановити структурні та семантичні паралелі українських народних казок з білоруськими, російськими, польськими, болгарськими та словацькими варіантами, а також окреслити основний спектр розбіжностей як на сюжетному, так і на персонажному рівнях;

¾     міждисциплінарний метод, що передбачає залучення матеріалів інших наукових дисциплін: етнографії, етнолінгвістики, етнопсихології. Використання етнографічних та етнопсихологічних розробок дозволяє розкрити глибинну семантику окремих мотивів та їх походження, оскільки казка ввібрала елементи народних вірувань, світогляду та самосвідомості етносу. Дані етнолінгвістики допомагають простежити особливості адаптації міжнародних сюжетів до національного мовного середовища;

¾     метод польових досліджень, що дає змогу з’ясувати особливості сучасного побутування та поширення традиційних казкових сюжетів.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:

¾   зроблено першу спробу комплексного дослідження національної специфіки української народної казки, яка аналітично охоплює усі жанрові різновиди цього пласту фольклорної прози;

¾   уперше простежено процес адаптації міжнародних сюжетів до етнопсихологічних констант носіїв уснословесної традиції, показано видозміни мотивів та сюжетних ходів народної казки під впливом традиційної матеріальної та духовної культури українців;

¾   проаналізовано частотність вживання сюжетів і мотивів казок про тварин, чарівних та соціально-побутових казок у порівнянні з аналогічними фольклорними творами білорусів та росіян; у додатках подано перелік сюжетів українських народних казок трьох жанрових різновидів, що не мають відповідників у російській та білоруській традиції;

¾   з’ясовано національні прикмети персонажної системи казкового епосу українців, що засвідчила спорідненість казкових образів із персонажами інших прозових жанрів, а також пісенної традиції українців;

¾   виявлено національні особливості українських народних казок на стилістичному рівні, що передбачає з’ясування семантичного наповнення традиційної формульності, аналіз художньо-виражальних засобів та етикетних конструкцій;

Теоретичне значення дисертації. Проаналізований джерельний матеріал, отримані результати та висновки дослідження відкривають нові можливості у вивченні специфіки казкової прози та її жанрових різновидів, у вирішенні проблеми співвідношення національного і запозиченого у фольклорній традиції українців. Матеріали й висновки роботи сприяють розробленню цілісної концепції функціонування казки як національного жанру усної словесності.

Практичне значення роботи. Положення та висновки дисертації можуть бути використані у дослідженні теорії фольклорних жанрів, зокрема казкової прози, а також у лекційних курсах із фольклористики та народознавства у школах і вищих навчальних закладах. Дисертаційне дослідження може стати основою для підготовки монографії.

Апробація роботи. Положення дисертаційного дослідження обговорено на засіданнях відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України, апробовано на конференціях різних рівнів: Всеукраїнська науково-практична конференція «Світові виміри української культури»: до 95-річчя від дня народження Г. Нудьги (Львів, 30 січня 2008 р.); Наукові фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській (Київ, 14 травня 2008 р.); ХХІІ Щорічна наукова франківська конференція «Твоєму генію мій скромний дар»: до сторіччя видання Шевченкового «Кобзаря» за редакцією Івана Франка (Львів, 10 жовтня 2008 р.); VІІ Міжнародна наукова конференція «Українська культура в історичному розвитку та державотворенні», присвячена 170-річчю від дня народження Павла Чубинського (Київ, 12–14 лютого 2009 р.); V Всеукраїнська наукова конференція студентів та молодих вчених «Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації» (Тернопіль, грудень 2009 р.); VІІІ Всеукраїнська наукова конференція молодих учених-філологів «VIVAT ACADEMIA» (Львів, 15 квітня 2010 р.).

Основні положення та результати дослідження висвітлено у шести наукових публікаціях, вміщених у наукових фахових виданнях, та одній додатковій.

Обсяг і структура дисертації. Структура дисертації визначається її метою і завданнями. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 245 сторінок, з них – 166 основного тексту; обсяг додатків – 49 сторінок. Бібліографія нараховує 246 позицій.