НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, викладається його методологічна основа, наводиться характеристика методів дослідження, обґрунтовується наукова новизна одержаних результатів та їх практична значущість, наводяться дані про апробацію результатів і публікацій.

У першому розділі – «Наукові засади державного управління системою охорони здоров’я України» – досліджується функціональна роль науки у забезпеченні розвитку системи державного управління охороною здоров’я України.

У розділі підкреслюється, що стосовно сьогоднішнього стану національної сфери охорони здоров’я державне управління являє собою спосіб мобілізації ресурсів для виходу її із кризи, органічне поєднання прогнозування, стратегічного планування і заходів впливу на різні складові системи охорони здоров’я. Об’єктивна необхідність державної підтримки сфери охорони здоров’я виходить з низки специфічних причин її функціонування: характер медичних послуг; низька еластичність попиту у відношенні до ціни; активне розширення приватного сектора; низька оплата праці медичного персоналу, асиметрія інформації тощо.

 Виявлено, що серед пріоритетних напрямів з удосконалення інноваційної політики та з метою підвищення ефективності використання наукового потенціалу у сфері охорони здоров’я слід виокремити такі: запровадження багатоканальності фінансування медичної науки за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, забезпечення їх раціонального використання для першочергового фінансування конкурентоспроможних наукових розробок фундаментального та прикладного характеру; планування наукових досліджень на конкурентних засадах та спрямування їх на отримання конкретних результатів, впровадження принципів незалежної експертизи наукових проектів та їх результатів, виділення спеціальних грандів під реалізацію проектів – переможців конкурсу; забезпечення підтримки визнаних вітчизняних наукових шкіл, підвищення вимог до підготовки наукових кадрів, раціональне використання науково-інформаційних ресурсів тощо.

Акцентовано увагу на тому, що існуюча система охорони здоров’я України не забезпечує у повному обсязі потреби в доступній, якісній та ефективній медичній допомозі і практично не впливає на стан медико-демографічної ситуації в країні. Реформи, які проводились до цього часу в системі охорони здоров’я, не дали бажаного результату, вони носили непослідовний, переважно фрагментарний характер, в цілому не змінюючи застарілу з часів планової економіки систему надання медичної допомоги, що не дало можливості адаптувати її до ринкових відносин в економіці держави.

Доведено, що сучасний етап реформування системи охорони здоров’я характеризується подальшою розбудовою спеціалізованої служби – вторинної медичної допомоги, з метою раціоналізації її діяльності, збереження доступності для населення, підвищення її якості та ефективності. Вторинна медична допомога надається переважно багатопрофільними міськими та районними лікарнями. Водночас існує також широка мережа спеціалізованих психіатричних, протитуберкульозних, дерматовенерологічних, офтальмологічних та інших лікарень, що негативно впливає на комплексність медичної допомоги. При лікуванні основного захворювання доволі часто супутня патологія враховується лише в третині випадків при тому, що в більш ніж половині випадків при її наявності остання впливає на перебіг основного захворювання. Іншою проблемою вторинної медичної допомоги залишається відсутність диференціації ліжкового фонду від інтенсивності лікування. В стаціонарах вторинного рівня на одному і тому ж ліжку можуть отримувати медичну допомогу хворі, що потребують інтенсивного, протирецидивного лікування, медико-соціальної допомоги, термінальні хворі, хоч надання допомоги різним групам пацієнтів потребує застосування різних технологій та відповідної організації лікувально-діагностичного процесу.