НАУКОВІ ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНИХ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДГОТОВКОЮ СТУДЕНТІВ УПРАВЛІНСЬКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Краткое содержание

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи державного управління підготовкою студентів управлінських спеціальностей” проведено обґрунтування вибору наукових підходів, методів і загальної концепції дослідження, визначено основні категорії державного управління підготовкою студентів управлінських спеціальностей, здійснено аналіз наукових праць вітчизняних та зарубіжних авторів за темою дослідження, запропоновано класифікацію системи державного управління підготовкою цієї категорії студентів і її системоутворюючих факторів. Це дає можливість висвітлити ступінь наукового розроблення проблеми і визначити загальну методологію проведення дослідження.

Обґрунтовано доцільність проведення дослідження в контексті комплексного, системного і атрибутивного наукових підходів, які мають системну природу і належать до одного класу – класу систем. Тому разом вони утворюють цілісну, закінчену систему наукових підходів атрибутивного типу, яка внаслідок своєї троїстої, сутнісної природи є методологічною основою системи наукового пізнання і належать до утворень високого рівня системності.

Характеристика комплексного, системного і атрибутивного наукових підходів показала, що серед них особливе місце займає атрибутивний науковий підхід, який ідентифікується з троїстою природою буття.

На відміну від інших видів системних наукових підходів, атрибутивний підхід сфокусований на дослідженні атрибутивних, тобто троїстих сутнісних утворень найвищого рівня системності. У цьому його головна перевага над іншими системними науковими підходами (структурним, організаційним, функціональним, структурно-функціональним, вітальним тощо), об'єктами дослідження яких є системи з довільною кількістю підсистем. Тому атрибутивний науковий підхід належить до найвищого і найдосконалішого ієрархічного рівня наукових системних підходів.

Це новий спосіб наукового пізнання і практичної діяльності, що вимагає розгляду сутнісних компонентів системи в їх нерозривній єдності як цілісного закінченого утворення. Центральне поняття атрибутивного підходу складає загальнофілософська категорія "атрибут" – необхідна, невід’ємна ознака, суттєва, постійна властивість системи, без якої вони не можуть ні існувати, ні мислитися.

Лінгвістичний аналіз категорії „атрибут” з використанням наукового методу – квантифікації показав, що в ньому відображена не довільна, а чітко визначена кількість суттєвих ознак системи – три. Для обгрунтування цього наведено категорію „атрибут” у квантифікованому виді з використанням трьох кванторів “А – три – бут”. Квантор “А„ означає певне явище, процес, систему тощо. Квантор “Три„ відображає число 3. Квантор „Бут” означає скорочений варіант філософської категорії „буття” – об’єктивної реальності, що існує поза свідомістю людини і незалежно від неї.

Доведено, що універсум Природи побудований на суцільній троїстій єдності часу, простору і руху, які у подальшій декомпозиції також утворюють троїсті структури: час - минулий, теперішній, майбутній; простір – довжина, ширина, висота; рух – напрям, швидкість, мета. Ці троїсті системи (атрибути Буття) визнані і широко використовуються в системі наукових знань переважною більшістю філософських шкіл. Величезний практичний досвід, численні наукові дослідження, а також наведені вище міркування свідчать про те, що основу Буття, тобто всього сущого складає суцільна система троїстої єдності.

Таким чином, в основі кількісної оцінки атрибутів лежать цілісні троїсті утворення, які за впорядкованістю, організованістю і розвитком максимально наближені до їх Природи. Відповідно до цього зміст атрибутивного наукового підходу, його фундамент завжди складають троїсті сутнісні системи. Це дає можливість суттєво звужувати поле пошуку і концентруватись на виявленні у системі трьох сутнісних підсистем, а також раніше невідомих елементів чи зв’язків.

Зазначені наукові підходи відіграють першорядну роль у системі наукових знань, а використання кожного з них визначається конкретними умовами проведення дослідження. Було б методологічною помилкою протиставляти атрибутивний науковий підхід комплексному або системному, тому що вони мають системну природу, належать до одного класу – класу систем і органічно доповнюють один одного.

У дослідженні доведено, що комплексне застосування цих наукових підходів дає можливість не тільки суттєво поглибити теоретико-методологічні основи формування інноваційних механізмів державного управління підготовкою студентів управлінських спеціальностей, а й удосконалити контури різної природи: економічні, політичні, технічні, екологічні тощо. Це сприяє збагаченню знань у багатьох галузях науки і отриманню синергетичного ефекту.

Важливо, що незалежно від своєї природи державне управління – це завжди процес, у якому наявні три підсистеми: початок, середина і закінчення, котрі є його атрибутами. У цьому знаходить своє відбиття процесуальний аспект атрибутивності державного управління. Другий його аспект характеризується тим, що в переважній більшості системи складаються із трьох атрибутивних підсистем. Це відображає структурний аспект атрибутивності. Можливе утворення структурно-процесуальної атрибутивності.

На основі теоретичних узагальнень розроблена характеристика атрибутів управлінського впливу і визначені три сфери його функціонування: в неживій природі, в біологічних системах і людському суспільстві.

Доведено, що найскладніші процеси управління відбуваються у людському суспільстві, зокрема в системі державного управління, оскільки вони потребують управління діяльністю людей, об'єднаних у групи, колективи, класи з їх різноманітними інтересами.

Характерними ознаками цієї ієрархічної системи є: наявність трирівневої структури, поступовий розвиток і ускладнення управління в міру підвищення ієрархічності його рівнів, їх підпорядкування єдиному алгоритму функціонування.

Це дало змогу розробити класифікацію системи атрибутів категорії «управління». Вона має три класи управління найвищого рівня: існування, присутності і впливу, які в свою чергу, утворюють вищий і високий рівні атрибутів, також побудованих на суцільній троїстій єдності. Така трирівнева ієрархічна структура управління властива не лише різним типам систем, а й суспільствам і суспільним сферам у цілому, де виділяються три основні рівні – вищий, середній і нижчий.

Визначено, що сутність системного державного управління полягає у здійсненні системного (одночасного) впливу суб'єкта на його основні державно-управлінські підсистеми з метою забезпечення в умовах плинного середовища стійкості системи і досягнення відповідної мети.

Управлінський системний вплив суб'єкта державного управління на його об'єкт може здійснюватись у виді одночасної дії різної кількості механізмів: одного, двох, трьох, чотирьох і більше. У праці доведено, що серед зазначених механізмів найбільший потенціал мають троїсті механізми державно-управлінського впливу, які за складом підсистем і порядком їх розташування відповідають основним вимогам атрибутивності.

Прикладом атрибутивного державно-управлінського механізму є одночасний вплив суб'єкта на об'єкт управління за трирівневим ієрархічним принципом: базовий рівень - ”процес державного управління”, середній рівень - „наука державного управління”, вищий рівень – ”мистецтво державного управління”.

В основу цієї системи покладений процес державного управління - це форма його виявлення, що є сукупністю стадій, які виступають якісними характеристиками практичної реалізації функцій державного управління.

Важливе значення має наука державного управління – це система знань про раціональну організацію апарату управління і найефективніші засоби, форми і методи його роботи, які дають можливість досягати максимальних результатів за найменших затрат сил і ресурсів.

І найбільше значення відіграє мистецтво державного управління – спроможність і вміння державних службовців творчо підходити до визначення та реалізації організаційних цілей через застосування управлінської науки в практиці державного управління на підставі особистого життєвого досвіду чи через спеціальне навчання, наявності навичок, інтуїції, здібностей і з урахуванням конкретних особливостей функціонування об'єкта і суб'єкта державного управління.

Таким чином, пропонується інноваційний механізм державного впливу на основі державного атрибутивного управління, як органічного поєднання процесу, науки і мистецтва державного управління управлінською освітою, які в комплексі забезпечують свідомий, цілеспрямований і організований вплив на інноваційний розвиток цієї освітньої сфери, з метою іі модернізації.

Основою цієї ієрархічної системи є процес державного управління, який має кількісну оцінку, існує стільки, скільки існує держава, досвід його удосконалення накопичувався тисячоліттями. Тому в системі державно-управлінських категорій саме процес державного управління можна вважати найзагальнішою категорією, від якої беруть початок, розвиваються і удосконалюються усі інші управлінські категорії.

Роль і значення державного атрибутивного управління полягає в тому, що основні його підсистеми (процес, наука і мистецтво) утворюють єдину, органічну цілісність у виді закінченої, досконалої управлінської системи. Тому в загальній класифікації основних видів державного управління (ситуаційне, програмно-цільове, системне і навіть креативне) саме державне атрибутивне управління повинно займати найвищий щабель в ієрархічній державно-управлінській драбині.

Проведено аналіз науково-теоретичних праць вітчизняних та зарубіжних авторів з питань державного управління вищою, зокрема управлінською освітою на основі системного підходу, з використанням порівняльного аналізу. За результатами аналізу не виявлено жодного дослідження з проблеми впливу інноваційних механізмів державного управління на підготовку студентів управлінських спеціальностей. Це свідчить про актуальність вибраного напряму дослідження і вказує на те, що потрібна державна програма проведення комплексних досліджень у напрямі формування інноваційних механізмів державного впливу на управлінську освіту.

Розроблена класифікація системи державного управління підготовкою студентів управлінських спеціальностей у виді багатоаспектної системи з чотирма класифікаційними рівнями: субстанційний, будови, функціонування і розвитку, які конкретизуються 30-ма оціночними показниками.

Визначені системоутворюючі чинники цієї управлінської системи і проведена їх класифікація за п'ятьма підставами. На їх основі зроблено висновок, що ця управлінська освітня система належить до класу найскладніших, масштабних організаційних систем, яка динамічно розвивається. Тому її подальший ефективний розвиток зв’язаний із застосуванням атрибутивних систем і інноваційних механізмів державно-управлінського впливу.

Показано, що використання як гіпотези системи атрибутів у найскладніших і універсальних системах державного управління створює реальні можливості для формування аналогічних концептуальних підходів в управлінських структурах нижчих ієрархічних рівнів, зокрема і в системі державного управління підготовкою студентів управлінських спеціальностей.

У другому розділі “Теоретико-методологічні засади інноваційних механізмів державного управління підготовкою студентів управлінських спеціальностей” уточнено сутність і особливості категорій «механізми державного управління», доведено необхідність їх формування на інноваційній основі; подано визначення категорії “інноваційні механізми державного управління”; запропоновано низку класифікацій інноваційних механізмів; подано узагальнюючу характеристику основних аспектів атрибутивності.

Систематизація теоретичних праць провідних вітчизняних і зарубіжних учених, щодо розуміння суті, особливостей і основних ознак механізмів державного управління дає підстави стверджувати, що вони є складовою частиною системи державотворення, в форматі якої реалізується свідома, цілеспрямована організація державотворчого процесу.

Суб'єкти, об'єкти і механізми державного управління належать до класу складних систем. Тому цілісне теоретичне вчення про сучасний інноваційний механізм державного управління, зокрема підготовкою студентів управлінських

спеціальностей, ще тільки формується.

У результаті того, що механізм вбудований у державно-управлінську систему, завжди бідніший за неї кількісно і якісно, проте це – діючий механізм, здатний репрезентувати її в цілому через реалізацію мети. У форматі цієї системи обов'язково реалізується свідома, цілеспрямована організація державотворчого процесу. Але наявність у механізмі державного управління людської і нелюдської субстанції зумовлює високу невизначеність його іманентних зв'язків і вірогідну лінію загальної поведінки. Цим він істотно відрізняється від управлінських процесів і технологій.

Враховуючи недостатнє теоретичне обгрунтування і складність інноваційних механізмів державного управління у процесі дослідження необхідно: 1) спиратись на комплексний, системний, а де можливо – на атрибутивний підхід, як теорію і методологію системного пізнання; 2) широко використовувати синергетику як теорію самоорганізації соціальних систем; 3) розглядати державні механізми в розширених рамках системи державного управління, де всі її елементи сприймаються як єдиний цілісний механізм.