НАУКОВІ ЗАСАДИ МОНІТОРИНГУ РОЗВИТКУ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ І–ІІ РІВНЯ АКРЕДИТАЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У       вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значущість роботи, наведено дані щодо апробації роботи і впровадження її результатів у практику, зазначено кількість публікацій.

У першому розділі «Моніторинг розвитку вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації як проблема педагогічної теорії та практики» було проаналізовано результати наукових досліджень таких авторів: зарубіжних – В. Беспалько, Т. Боровкова, О. Майоров, Д. Матрос, Н. Мельникова, В. Мокшеєв, І. Морєв, Д. Полєв, М. Поташник, П. Третьяков, Дж. Уілмс та ін.; вітчизняних - Г. Єльникова, О. Локшина, Т. Лукіна, О. Ляшенко, В. Приходько, З. Рябова, Г. Цехмістрова та виокремлено сутнісні характеристики моніторингу в освіті. Визначено, що моніторинг є інформаційною системою, яка відбиває результати обстеження та оцінювання стану освіти для прийняття на основі отриманої інформації управлінських рішень. Установлено, що в процесі моніторингу відбувається супроводжуюче відстеження й поточна регуляція будь-якого процесу в освіті. Це система, яка складається з показників, об’єднаних у стандарт, і постійного спостереження за динамікою цих показників; за станом та динамікою керованого об’єкта з метою його оперативної діагностики, випереджального визначення диспропорцій, вироблення та коректування управлінських рішень.

Найголовнішою умовою здійснення моніторингу є введення норми-стандарту (еталону), оскільки саме з нею порівнюються фактично отримані результати. З’ясовано, що ефективність моніторингу залежить від того, наскільки коректно задані стандарти і норми. Створення таких норм (еталонів) здійснюється за допомогою кваліметричного підходу.

Вивчення наукових джерел засвідчило, що освітній моніторинг спрямований на виявлення та регуляцію деструктивних впливів зовнішніх і внутрішніх факторів освітньої системи і націлений на досягнення бажаних результатів її розвитку. Тому закономірно можна стверджувати, що освітній моніторинг – це інформаційно-регулятивний супровід розвитку освітньої системи.

При порівнянні понять «моніторинг» і «контроль» визначено, що головною їх відмінністю є те, що контроль оперує «чистими» даними, які отримані в ході його проведення, а моніторинг використовує динаміку отриманих даних. Ефективність проведення моніторингових процедур залежить від визначення мети та основних завдань його проведення. Функцією контролю є діагностика, а моніторингу – регуляція процесу.

Сутнісні характеристики поняття «розвиток» використані при розкритті поняття «моніторинг розвитку вищого навчального закладу». А саме: специфіка об’єкта (вищого навчального закладу), його зміна за визначеними показниками та їх стабільність (періодичність), яка залежить від цілеспрямованого управлінського впливу. Аналіз наукових здобутків вчених дозволив нам визначити, що моніторинг розвитку вищого навчального закладу – це цілеспрямоване відстеження динаміки змін стану діяльності ВНЗ за визначеними критеріями і показниками з метою поетапного перетворення фази стабільного функціонування при внесенні змін та їх орієнтації на прогресивну лінію розвитку.

На основі аналітичного огляду наукових джерел встановлено, що якість – це властивість, яка реально задовольняє споживача будь-яких послуг, у тому числі освітніх. Однак потреби та очікування споживача можуть змінюватися, тому якість є змінною величиною. Ця особливість якості впливає на здійснення моніторингової діяльності.

Якість освіти є багатокомпонентною системою, має зовнішні і внутрішні властивості і може використовуватись для оцінки кадрової, змістової, нормативної, матеріально-технічної та інших характеристик діяльності ВНЗ. До системи якості освіти у вищому навчальному закладі входять: якість освітніх програм; якість підготовки студентів; якість управління вищим навчальним закладом тощо. Визначення стану якості освіти здійснюється за допомогою стандартизації. Впровадження стандартів у навчальний процес зобов’язує використовувати єдині форми контролю, що давали б об’єктивні результати, які можна зіставляти.

Дослідження якості у неповній та базовій вищій освіті охоплює з’ясування сутності базового поняття проблеми, визначення оцінних технологій, узгодження кількісних та якісних показників об’єкта оцінювання, встановлення концептуальних зв’язків розвитку суспільства та освіти (в основному забезпечення державного замовлення, роботодавців і освітніх потреб особистості), організацію проведення моніторингу та аналіз динаміки показників якості.

Практика використання моніторингу для розвитку ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації має зовнішній та внутрішні аспекти. Зовнішній моніторинг здійснюється на основі нормативних документів: по-перше, на виконання «Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року», по-друге, на рівні Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України розроблено, запроваджено й активно використовується програмно-технологічний комплекс «Показники діяльності вищих навчальних закладів України І–ІІ рівнів акредитації». У той же час, необхідно зауважити: що при аналізі даних використовується їх фактичне значення, на жаль, їх динаміка залишається поза увагою; показники не узгоджені з міжнародними стандартами щодо діяльності таких навчальних закладів; інформація надається безпосередньо ВНЗ на основі заповнення відповідних форм.

Слід звернути увагу, що у ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації організовується та проводиться моніторинг, в основному, якості навчально-виховного процесу і результатів, наприклад, працевлаштування випускників, який передбачає проведення анкетування роботодавців та анкетування випускників навчальних закладів. Проведення моніторингу працевлаштування випускників дозволяє визначити рівень ефективності діяльності ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації та внести,
за необхідністю, відповідні корективи.

На жаль, майже не зустрічаються моніторингові дослідження умов організації діяльності ВНЗ, немає досліджень, об’єктом яких є рівень управління навчальним закладом; якість ресурсів, інформаційно-освітнього середовища та ін. Тобто, моніторинг, що здійснюється на рівні навчального закладу, не має уніфікованої, чітко обґрунтованої структури та технології проведення. Кожний навчальний заклад на своєму рівні організовує та проводить власний моніторинг якості діяльності, який характеризується фрагментарністю та відокремленістю аналізу різних її (діяльності) напрямів й характеристик навчального закладу.

Поза увагою при організації моніторингу якості освіти залишається дослідження зовнішніх впливів на діяльність ВНЗ: аналіз ринку праці, освітні потреби учасників навчально-виховного процесу, розвиток ринку освітніх послуг. Одним із головних недоліків є також відсутність цілеспрямованого відстеження впливу вищого навчального закладу на розвиток суспільства (соціальних установ) та відстеження якості соціальної відповідальності вищого навчального закладу.

Зазначене вище обумовило необхідність розроблення та обґрунтування моделі системи моніторингу розвитку вищого навчального закладу І–ІІ рівнів акредитації, що описано нами у наступному розділі.

У другому розділі «Концептуальні основи, зміст та технологія реалізації моделі системи моніторингу розвитку вищого навчального закладу І–ІІ рівнів акредитації» представлено модель системи моніторингу розвитку ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації.

Модель складається з п’яти блоків (рис. 1). Перший блок – методологічний.
Це певні наукові підходи, теоретичні основи, на яких ґрунтується модель тощо. Другий – змістовий блок, який розкриває сутнісне значення – зміст діяльності вищого навчального закладу і його окремих складових; діяльність суб’єктів навчально-виховного процесу; зміст освітніх стандартів; результативність навчання та ін. Третій блок – процесуально-технологічний. Він розкриває механізми процесів, що здійснюються при реалізації моделі системи моніторингу розвитку вищого навчального закладу І–ІІ рівнів акредитації. Четвертий – рефлексивно-аналітичний блок, який передбачає аналіз динаміки показників, їх деталізацію, визначення сутності та співвідношення отриманих результатів із запланованими (бажаними), формування висновків, створення банку даних. П’ятий – це регулятивно-проектувальний блок, який забезпечує «вирівнювання» ситуації та визначення подальших напрямів розвитку вищого навчального закладу шляхом розробки відповідних рекомендацій та програми. Усі блоки пов’язані між собою і впливають один на одного.

Побудова моделі системи моніторингу розвитку ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації ґрунтується на певних методологічних підходах, які забезпечують її основу й визначають принципи реалізації. Це такі підходи, як: діалектичний, системний, діяльнісний, особистісно-орієнтований, антропосоціальний, ситуаційно-аналітичний, компетентнісний, кваліметричний. Вони створюють єдину основу для проведення моніторингу і прийняття управлінського рішення, ефективність якого залежить від якості інформації, що відповідає певним критеріям.

З’ясовано, що критеріями якості інформації для прийняття ефективного управлінського рішення є своєчасність, достовірність, відкритість, доступність, свобода обміну, об’єктивність, комунікативність, лаконічність, обсяг тощо. Формування інформаційної бази здійснюється у процесі проведення моніторингу розвитку ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації за допомогою моделей оцінювання об’єктів управління, які відображають напрями діяльності вищого навчального закладу.