НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, вказується його зв'язок із науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет, методи дисертаційного дослідження, зазначаються використані методи дослідження, висвітлюється наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх апробації, зазначаються публікації за темою дисертації.

Розділ 1. «Загальна характеристика строків (термінів) у договорах про передання майна у тимчасове користування» складається з двох підрозділів, в яких досліджуються поняття та види договорів про передання майна у тимчасове користування, висвітлюється сутність і проводиться класифікація цивільно-правових строків у даному типі договорів, визначаються особливості їх правового регулювання.

Підрозділ 1.1. «Поняття та види договорів про передання майна у тимчасове користування» присвячений висвітленню доктринальних і законодавчих підходів до визначення поняття договорів про передання майна у тимчасове користування та їх видів.

Дисертанткою зазначається, що цивільно-правові договори, опосередковуючи відносини у різних сферах суспільної діяльності, юридично оформлюючи і закріплюючи зв'язки між їх учасниками, являють собою єдину систему, окремі частини якої тісно пов'язані між собою і взаємодіють.

За допомогою договорів про передання майна у тимчасове користування опосередковуються відносини з тимчасового володіння і користування майном.

Договір найму (оренди) є  класичним договірним інститутом, відомим ще римському приватному праву. Цей договір є консенсуальним, оплатним, двостороннім та взаємним договором. В дисертації визначені наступні характерні ознаки договору найму (оренди):  1) наймач (орендар) отримує майно лише у володіння і користування або тільки у користування; 2) оскільки надане наймачеві майно підлягає поверненню, предметом майнового найму можуть бути: а) індивідуально-визначені, неспоживчі речі, які не знищуються повністю або не перетворюються на іншу річ у процесі їх використання; б) майнові права, наприклад, право на земельні паї; в) підприємство як єдиний майновий комплекс; 3) наймодавець за виконання своїх обов’язків щодо передання майна у володіння і користування наймачу отримує від останнього плату. Ці ознаки, на думку дисертантки, дозволяють розглядати цей договір у якості самостійного типу цивільно-правових договорів.

Сторонами договору найму (оренди) є наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар), якими можуть виступати будь-які учасники цивільних правовідносин: фізичні та юридичні особи, держа­ва, Автономна Республіка Крим, територіальні громади тощо. Однак в деяких різновидах до­говорів про передання майна у тимчасове користування законодавець встановлює особливі вимоги до суб'єктного складу учасників правовідносин (договір оренди державного та комунального майна, договір прокату).

Беручи до уваги легальне визначення договору найму (оренди), до його істотних умов, крім умови про предмет, на думку дисертантки, необхідно відносити строк договору та плату за користування майном. Умова про строк договору найму є необхідною для даного виду договірного зобов’язання, адже вона в поєднанні з іншими ознаками цього договору виражає правову природу та особливості відносин найму.

В дисертації відзначається, що виділення в ЦК України окремих видів договорів про передання майна у тимчасове користування проводиться за відсутності будь-якого єдиного класифікаційного критерію. Таке виділення здійснено вітчизняним законодавцем для встановлення окремих правил для передання в найм певних видів речей, специфіка яких вимагає особливого правового регулювання. Поняття договорів про передання майна у тимчасове користування є родовим поняттям щодо окремих видів найму (оренди). До договорів, що визнаються чинним законодавством України окремими видами найму (оренди) відносяться договори: прокату, найму (оренди) земельної ділянки, найму будівлі або іншої капітальної споруди, найму (оренди) транспортного засобу, лізингу, оренди державного та комунального майна.

У підрозділі 1.2. «Сутність та класифікація цивільно-правових строків (термінів) у договорах про передання майна у тимчасове користування» визначаються сутність, класифікація та призначення цивільно-правових строків у договорах про передання майна у тимчасове користування.

Здійснення прав і виконання обов’язків у часі викликає необхідність закріплення моментів їх виникнення, зміни та припинення в загальному часовому плині. Саме з цією метою використовується категорії строків та термінів.

Обґрунтовується, що строк по відношенню до терміну, є більш загальною часовою категорією, оскільки він, як певний відрізок часу, зі спливом якого наступають юридичні наслідки, визначає період, протягом якого суб’єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права. Термін являє собою спеціальну часову категорію цивільного права, яка визначає момент часу, з настанням якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини, а також починається або припиняється обчислення строків, в межах яких здійснюється реалізація та захист учасниками цивільних правовідносин своїх прав та обов’язків.

Відмінність між «моментом» та «терміном», який також визначається як певний момент у часі, полягає у тому, що законодавець поняття «термін» трактує як техніко-юридичну категорію цивільного права, призначену саме для визначення часових показників цивільних правовідносин. Поняття «момент» у цивільному праві є більш складною юридичною категорією, що являє собою сукупність певних дій (юридичних фактів) і визначає процедуру встановлення часу настання правових наслідків. Момент є підґрунтям для визначення терміну.

Запропоновано в п. 2 ч. 1 ст. 10, ст. 17 та ч. 2 ст. 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» слово «термін» замінити словом «строк», що дозволить привести термінологію цього Закону у відповідність до тих значень вищевказаних понять, які вказані у ст. 251 ЦК України.

Розглядаючи співвідношення між строками і юридичними фактами доводиться, що строк в цивільному праві є самостійним правовим явищем, яке тісно пов’язане та обумовлене юридичними фактами (діями та подіями). Строк в цивільному праві встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту порушених цивільних прав.

Реалізація суб’єктивних прав та виконання обов’язків у договорах про передання майна у тимчасове користування обмежена різними часовими межами, у зв’язку з чим строки виконання таких договорів є достатньо різноманітними і підлягають класифікації або поділу на види за різними підставами. Так, за ступенем самостійності учасників зазначені строки поділяються на імперативні, диспозитивні, імперативно-диспозитивні. При цьому імперативно-диспозитивними є ті строки, визначаючи які, закон встановлює лише мінімальний чи максимальний строк здійснення певних дій і дозволяє учасникам відповідних правовідносин відповідно їх збільшувати або зменшувати.

Характеризуючи поділ строків в договорах про передання майна у тимчасове користування на визначені, невизначені та абстрактні, в дисертації вказується, що абстрактними слід вважати строки, які визначені в законодавстві як «негайні» (ст. 765, ч. 1 ст. 785 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»), «розумні» (ч. 2 ст. 776, ч. 2 ст. 777 ЦК України), «будь-який час» (ч. 1 ст. 790 ЦК України) тощо, адже такі строки відзначаються неконкретністю та відсутністю чіткої або загальноприйнятої визначеності.

Поділ строків за цільовим призначенням на строки здійснення суб’єктивних прав, строки виконання цивільних обов’язків та строки захисту цивільних прав дає можливість чітко визначити, який саме строк слід застосувати до тих чи інших цивільних правовідносин та які саме наслідки для сторін цих відносин потягне сплив того чи іншого строку.

В дисертації констатується, що строки здійснення цивільних прав у договорах про передання майна у тимчасове користування: 1) є різноманітними за способом закріплення та застосування; 2) виступають гарантією своєчасної реалізації сторонами наданих їм прав; 3) потребують чіткого визначення у загальних нормах цивільного законодавства про передання майна у тимчасове користування. Строки ж виконання цивільних обов’язків у договорах про передання майна у тимчасове користування: 1) тісно пов’язані зі строками здійснення цивільних прав; 2) можуть встановлюватися у договірному порядку, визначатися законодавством та рішенням суду; 3) при їх визначенні на практиці застосовуються переважно саме терміни, які є більш вдалою формою визначення часу виконання таких обов’язків; 4) є різними за змістом та особливостями застосування і залежать від змісту правовідношення, в межах якого вони встановлюються; 5) слугують регулятором цивільних правовідносин, а також забезпечують можливість своєчасного отримання бажаного результату правомочними особами.

Строки захисту цивільних прав визначаються як надані правомочним особам періоди часу для звернення до правопорушника чи до суду з вимогою про захист або примусове здійснення своїх прав. Застосування того чи іншого строку захисту цивільного права залежить від обраної суб’єктом цивільного права форми захисту порушеного права. При юрисдикційній формі захисту застосовуються строки позовної давності, а при неюрисдикційній – претензійні строки та строки оперативного захисту.

Початок перебігу строків позовної давності у договорах про передання майна у тимчасове користування визначається за особливими правилами (ч. 2 ст. 786 ЦК України), які є винятком із загального правила про початок перебігу строків позовної давності. Так, початок перебігу строків позовної давності у договорах про передання майна у тимчасове користування пов'язується вітчизняним законодавцем: щодо вимог наймодавця – з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача – з моменту припинення договору найму (оренди).

Обчислення цивільно-правових строків відбувається у певній послідовності, яка, зокрема, передбачає: 1) визначення строку, який необхідно обчислити; 2) визначення термінів, які є початковими (кінцевими) моментами відповідного строку, що потребує обчислення; 3) виявлення необхідних юридичних фактів, які визначають терміни, тобто встановлюють конкретні моменти у часі, що мають юридичне значення; 4) обрахування строку з обов’язковим врахуванням загальних техніко-юридичних норм щодо обчислення строків, передбачених статтями 253-255 ЦК України.

Розділ 2. «Строки здійснення сторонами суб’єктивних прав і виконання цивільних обов’язків у договорах про передання майна у тимчасове користування» складається з трьох підрозділів, присвячених характеристиці строків здійснення суб’єктивних прав і виконання цивільних обов’язків наймодавцем і наймачем, а також визначенню правових наслідків порушення сторонами строків у договорах про передання майна у тимчасове користування.

У підрозділі 2.1. «Строки здійснення суб’єктивних прав та виконання цивільних обов’язків наймодавцем» визначаються часові межі здійснення суб’єктивних прав і виконання цивільних обов’язків наймодавцем як однією із сторін договору найму (оренди).

Строк є однією з основних умов договорів. Ним встановлюються часові межі існування самого договору і моменти (терміни), в яких повинне відбутися виконання зобов’язань контрагентами. Своєчасність досягнення учасниками цивільних правовідносин того чи іншого правового результату є необхідною умовою здійснення суб’єктивних прав і виконання цивільних обов’язків.

Преклюзивні строки як строки здійснення цивільних прав, у тому числі і в договорах про передання майна у тимчасове користування, характеризуються такими ознаками: вони встановлюються для припинення суб’єктивних прав у разі їх нездійснення; їх правоприпиняючий характер є своєрідною цивільно-правовою санкцією, яка або визначена законодавцем, або встановлюється учасниками цивільних правовідносин і застосовується до правомочної особи за нездійснення чи неналежне здійснення належного їй права; преклюзивний характер того чи іншого строку визначається змістом правової норми або за домовленістю сторін.

Окремими групами преклюзивних строків, що є однотипними за своїм характером, оскільки вони мають свої, притаманні саме їм особливості та властивості, у договорах про передання майна у тимчасове користування є строки здійснення переважних прав (ч. 1 ст. 777 ЦК України) та строки поновлення договору (ст. 764 ЦК України, ч. 3 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»).

Пасивність наймодавця у правовідносинах з передання майна у тимчасове користування щодо подання письмових заперечень на продовження строку дії договору найму протягом встановленого законом строку призводить до пролонгації відповідного договору найму, якщо у цьому договорі не буде передбачено інше.

В дисертації підкреслюється, що основними обов’язками наймодавця за договором найму (оренди) є: передання майна у користування наймачеві негайно або у строк, встановлений договором найму; передання речі наймачеві у стані та у комплекті, що відповідають умовам договору найму та призначенню речі; проведення за власний рахунок капітального ремонту речі, переданої у найм. У договорі найму (оренди) повинен чітко визначатися склад майна, що передається у користування, місце його розташування, інші дані про майно, що дозволяють індивідуалізувати об'єкт найму (оренди). За відсутності у договорі таких даних умова про предмет (майно), що підлягає переданню, може вважатися неузгодженою сторонами, а відповідний договір — неукладеним.

Зазначається, що у консенсуальному договорі найму (оренди) наймодавець зобов’язаний пере­дати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму (оренди) (ст. 765 ЦК України).

У підрозділі 2.2. «Строки здійснення суб’єктивних прав та виконання цивільних обов’язків наймачем» розглядаються строки здійснення наймачем прав і виконання обов’язків за договорами про передання майна у тимчасове користування.

В дисертації підкреслюється, що для здійснення переважного права наймача на укладення договору найму на новий строк необхідні наступні умови: а) намір наймодавця продовжувати здавати майно у найм; б) закінчення строку дії договору найму; в) виконання наймачем належним чином своїх обов'язків; г) згода наймача на умови передання майна у найм; д) письмове повідомлення наймодавця з боку наймача про бажання укласти договір найму на новий строк. У разі укладення договору найму на невизначений строк переважне право не виникає, оскільки ч. 3 ст. 763 ЦК України надає право кожній із сторін у будь-який час відмовитися від такого договору, попередивши про це іншу сторону у встановлений строк.

Зазначається, що гарантійний строк у договорах про передання майна у тимчасове користування є встановлений законом або договором строк, протягом якого наймодавець (орендодавець) може гарантувати якість речі, переданої у найм. Гарантійні строки у цих договорах встановлюються для забезпечення прав наймачів від прихованих недоліків речі, що передається у найм, які не можуть бути виявлені при звичайному прийманні речі, але можуть бути виявлені в процесі її використання.

Гарантування якості речі, переданої у найм забезпечує наступні права наймачів: 1) право на належну якість речі, що передається в найм; 2) право на вимогу виконання зобов’язаною особою гарантійного зобов’язання у визначеному законом або договором обсязі; 3) право на безпеку речі, переданої в найм. Дисертантка поділяє гарантійні строки залежно від стану та особливостей речі, що передається у найм, на такі види: 1) строк користування виготовленими чи відремонтованими речами; 2) гарантійний строк для явних та прихованих недоліків речі; 3) гарантійний строк на основні та комплектуючі вироби.

Основними обов’язками наймача за договором найму (оренди) є: прийняти майно, що передається наймодавцем у тимчасове володіння та користування; перевірити справність речі, яка передається в найм, в момент її передання у присутності наймодавця; користуватися річчю відповідно до її призначення або умов договору; утримувати річ, передану в найм, у належному стані та проводити за свій рахунок її поточний ремонт; своєчасно вносити плату за користування орендованим майном; повернути річ, отриману в найм, після закінчення строку договору найму або припинення договору найму на інших підставах.

Щодо обов’язку наймача користуватися річчю відповідно до її призначення або умов договору в дисертації відзначається, що в чинному законодавстві закріплено не обов'язок користування відповідною річчю, а обов'язок користуватися річчю відповідно до умов договору або її призначення, адже не використання речі не тягне для наймача будь-яких негативних наслідків, якщо інше не буде передбачено договором.

Підрозділ 2.3. «Правові наслідки порушення сторонами строків у договорах про передання майна у тимчасове користування» присвячений дослідженню правових наслідків порушення умов вказаних договорів про строки.

Повнота та реальність здійснення будь-яких суб’єктивних цивільних прав залежить від того, наскільки ефективний їх захист у випадку порушення. При цьому окрім форм, способів і засобів захисту порушених прав значну роль відіграють строки, в межах яких можна захистити своє порушене право.

Порушення умов договорів про передання майна у тимчасове користування (невиконання або неналежне їх виконання) тягне за собою як відшкодування заподіяних збитків, так і передбачені договором або законом санкції у формі неустойки, пені, штрафу (за несвоєчасне внесення плати за користування річчю, що передана в найм, за невиконання обов'язків щодо передання речі наймачеві, за користування річчю не за її призначенням або з порушенням умов договору найму тощо). Цивільно-правова відповідальність може бути також наслідком невиконання й гарантійного зобов’язання, передбаченого договором про найму.

Щодо правових наслідків порушення зобов’язань, що виникають із змішаних договорів, необхідно враховувати ту обставину, що, незважаючи на поєднання у змішаному договорі елементів різних договорів, він все ж є одним цілісним договором.

В дисертації доводиться, що у випадку, коли наймач чинить наймодавцеві перепони щодо передання речі у користування або ухиляється від її прийняття, для  наймодавця не повинні виникати негативні правові наслідки, передбачені ст. 766 ЦК України, оскільки в таких випадках відсутня його вина.

Доводиться, що при порушенні наймодавцем переважного права наймача та укладенні нового договору найму з іншою особою, останній має право в судовому порядку не лише вимагати переведення на нього прав і обов'язків наймача за укладеним договором а й, крім того, – відшкодування збитків, заподіяних відмовою поновити з ним договір найму. Якщо ж особа, яка володіє переважним правом на укладення договору найму на новий строк і чиє право було порушено, втратить зацікавленість в укладенні такого договору, єдиним способом захисту її порушеного права буде стягнення збитків, заподіяних порушенням цього права.

Відзначається, що строки оперативного захисту цивільних прав: 1) є періодами у часі (строками) або моментами (термінами), протягом яких або до яких правомочна особа може звернутися до зобов’язаних осіб з вимогою про захист порушеного права дозволеними законодавством способами; 2) є строками непримусового (неюрисдикційного) захисту порушених прав; 3) мають нетривалий характер, оскільки призначені для швидкого захисту порушеного права; 4) тісно пов’язані із строками виконання відповідних обов’язків.