НЕКАРАЛЬНИЙ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ВПЛИВ НА НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ (кримінологічні засади)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, характеризуються методологічна та емпірична бази, формулюються основні положення, що виносяться на захист та становлять наукову новизну дослідження, розкривається теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про їх апробацію.

Перший розділ «Поняття, правова природа та історичні витоки некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх в Україні» складається з двох підрозділів і присвячений формулюванню понятійно-категоріального апарату дослідження та стислому історичному огляду некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх.

У підрозділі 1.1. «Поняття та правова природа некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх» за допомогою етимологічного тлумачення терміну «вплив», співвідношення понять «правовий вплив» та «правове регулювання», з'ясування феноменології кари досліджується кримінально-правовий вплив. Доводиться, що в залежності від об’єкта здійснення існує кримінально-правовий вплив на злочини (злочинність) та кримінально-правовий вплив без наявності складу злочину; у залежності від способу здійснення - каральний та некаральний. Зауважується, що примус та заохочення є парними способами реалізації кримінально-правового впливу. Примус виражається в позбавленні людини певних благ (від майна до свободи), заохочення – у звільненні від обтяжень осіб, які відчувають каяття та демонструють позитивну посткримінальну поведінку.

Розглядаються питання про відмежування категорії «некаральний кримінально-правовий вплив» від таких категорій, як «попередження злочинності», «кримінальна відповідальність», «кримінальне переслідування», «припинення кримінального переслідування», «альтернативи кримінального переслідування», «кримінально-правові імунітети», «інститут обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність», «обставини, що виключають злочинність діяння» та робиться висновок, що некаральний кримінально-правовий вплив – це комплексне утворення, розуміння якого не може бути зведено до інших кримінально-правових феноменів.

Встановлено, що різновидом некарального кримінально-правового впливу є некаральний кримінально-правовий вплив на неповнолітніх, який відрізняється специфікою своїх елементів. Надано його визначення, проаналізовано правову природу.

У підрозділі 1.2. «Ретроспективний аналіз некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх» зазначається, що на ранніх етапах становлення української державності (XI - друга пол. ХІV ст.ст.) в кримінальному законі пріоритетне становище займав потерпілий і були закладені перші підвалини для формування некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх. У другій пол. ХІV – ХІХ ст.ст. національне кримінальне законодавство відчуває на собі загальноєвропейські тенденції до посилення кримінальної репресії. Разом з тим, в ньому знаходять місце й деякі форми некарального розв’язання кримінально-правових конфліктів за участю неповнолітніх правопорушників. Щодо суб’єктів некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх, то у вищевказаний проміжок часу, як в Західній Європі, так і на території нашої держави, досить вагомою була роль церкви. В останні роки Російської імперії та, особливо, за радянських часів (друга пол. ХІХ - ХХ ст.ст.) некаральний кримінально-правовий вплив на неповнолітніх набуває яскраво виражену медико-педагогічну спрямованість. У цей час зазнають неодноразових змін і основні суб’єкти некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх (1910 – 1917 рр. - спеціалізовані ювенальні суди; 1918 - 1935 рр. - комісії у справах неповнолітніх; з 1935 р. - суди загальної юрисдикції).

Другий розділ «Характеристика елементів некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх в Україні» складається із трьох підрозділів і присвячений аналізу сучасного стану форм, заходів, об'єкта та суб'єктів некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх в Україні.

У підрозділі 2.1. «Форми та заходи некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх» пропонується виражати співвідношення між ними через такі філософські категорії, як форма і зміст, при цьому форми некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх існують для того, щоб інституціоналізувати його заходи з притаманною їм специфікою правообмежень, котрі фактично є їх змістовною стороною. Підкреслюється, що розгляд заходів некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх в контексті форм дає змогу аналізувати останні не самі по собі, а як невід’ємний елемент некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх.

Спираючись на відомості судової статистики та матеріали кримінальних справ, звертається увага на найбільш суттєві проблеми правової регламентації й застосування форм та заходів некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх в Україні. Робиться висновок, що неповнолітні у віці від 14 до 15 років (а це понад 24% від усіх неповнолітніх правопорушників в нашій державі) з формальних підстав позбавлені права на застосування некарального кримінально-правового впливу у формі звільнення від кримінальної відповідальності; законодавцем встановлені різні форми некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх, у межах яких є можливим застосування примусових заходів виховного характеру, у той же час, самі примусові заходи виховного характеру однакові у всіх випадках та мають ряд недоліків; кримінологічними недоліками звільнення від відбування покаранням з випробуванням є істотне звуження кола обов'язків і правообмежень, що можуть бути покладені на засуджених, неналежне інформування суду про соціальну та індивідуальну характеристику особи винного, недосконалість контролю за поведінкою неповнолітніх, до яких застосовується даний захід.

У підрозділі 2.2. «Об’єкт некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх» характеризується певна вікова група осіб, соціально-психологічні особливості якої знаходять свою реалізацію в сукупності правопорушень (злочинності) неповнолітніх.

На підставі даних статистики МВС України, опитування населення, визначення індексів (коефіцієнтів) латентності злочинності неповнолітніх по Україні та по Одеській області стверджується, що для розуміння злочинності неповнолітніх та її сучасних тенденцій первинним є не статистичний контекст (тобто зареєстровані злочини), а аналіз особистісної специфіки даної вікової групи.

З використанням емпіричних даних та результатів наукових досліджень у різних галузях сформовано уявлення про провідні типізовані соціально-психологічні характеристики особистості неповнолітнього правопорушника. Як правило, це педагогічно занедбаний юнак, поставлений у скрутні матеріально-побутові умови, що зумовлює його більшу схильність до вчинення злочинів порівняно з правослухняними категоріями населення. Має низький освітній рівень і походить з неблагополучної сім'ї або й зовсім не має батьків. Відзначається відсутністю усталеної антисоціальної спрямованості, психологічною нестійкістю, що сприяє спонтанності виникнення умислу на вчинення злочину, прагненням до швидкого отримання грошей або майна та бажанням постійного дозвілля, під час якого надає перевагу вживанню алкогольних напоїв та, рідше, періодичному вживанню наркотичних чи токсичних речовин. Підтримує соціальні зв'язки із особами зі схожим стилем життя.

У підрозділі 2.3. «Суб’єкти некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх» аналізуються інституції, які наділені правом здійснення некарального кримінально-правового впливу відносно неповнолітніх. Аргументується, що система суб’єктів некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх побудована на засадах двоколійності та включає в себе як державні, так і недержавні суб’єкти. При цьому наявність недержавних суб’єктів не позбавляє некаральний кримінально-правовий вплив на неповнолітніх публічності, оскільки їх участь носить субсидіарний характер, а повноваження є делегованими з боку держави.

Акцентується увага на проблемних аспектах у діяльності окремо взятих суб’єктів некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх.

Результати інтерв'ювання неповнолітніх правопорушників, що стоять на обліку в кримінальній міліції у справах дітей ГУМВС України в Одеській області, дали змогу стверджувати, що у них склалося неоднозначне уявлення про суд як суб’єкт некарального кримінально-правового впливу. 53% респондентів вважає, що він несправедливо вирішує конфлікти, однак всі без винятку опитані погоджуються з тим, що він потрібен і що справи неповнолітніх правопорушників мають розглядатися окремо від справ дорослих. 80% респондентів стикалися зі службами у справах дітей, але, як правило, ці контакти мали місце до вчинення злочину і носили суто формальний характер. Лише у 13% опитаних представники служб у справах дітей були присутніми, коли їх справи розглядалися в суді. До працівників кримінальної міліції у справах дітей 53% респондентів ставиться зневажливо та стверджує, що профілактична робота, яку вони з ними проводять, жодним чином не впливає на мотивацію їх подальшої поведінки.

Інтерв’ю зі співробітниками кримінальної міліції у справах дітей ГУМВС України в Одеській області показало, що 57% респондентів основні недоліки у своїй роботі пов’язує з перевантаженістю й обтяженням нефункціональними обов'язками, поганою взаємодією з іншими службами, недобросовісним ставленням батьків до виконання своїх обов’язків, недостатнім матеріальним забезпеченням.

Третій розділ «Некаральний кримінально-правовий вплив на неповнолітніх: зарубіжний досвід та перспективи для України» складається із трьох підрозділів і присвячений аналізу зарубіжного досвіду, характеристикам функціональності та ефективності й перспективам розвитку некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх.

У підрозділі 3.1. «Некаральний кримінально-правовий вплив на неповнолітніх в основних кримінально-правових системах сучасності» розглядаються характеристики та провідні тенденції некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх в романо-германському, англо-американському, мусульманському, соціалістичному та постсоціалістичному типах кримінально-правових систем.

Аналізуються закономірності сучасного розвитку некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх в зарубіжних кримінально-правових системах. Обґрунтовується, що законодавче оформлення некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх в кожній державі має свою специфіку, зумовлену її приналежністю до тієї чи іншої кримінально-правової системи.

Робиться висновок, що будь-які запозичення будуть ефективними лише за умови, якщо не руйнуватимуть національну кримінально-правову систему.

У підрозділі 3.2. «Функціональність та ефективність як передумови розвитку некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх в Україні» досліджується некаральний кримінально-правовий вплив на неповнолітніх з точки зору його значення для досягнення попереджувальної функції кримінального закону. Доводиться, що він сприяє вирішенню завдань, пов’язаних з попередженням вчинення повторних злочинів з боку неповнолітніх; реалізації реституційного потенціалу відносно конкретних потерпілих; зменшує обсяг державних витрат на реалізацію покарання, реінтегрує неповнолітніх правопорушників у суспільство та дозволяє направити ресурси силових структур на розслідування і судовий розгляд більш складних справ. Емпіричні дослідження підтверджують, що громадськість толерантно ставиться до протиправних дій неповнолітніх правопорушників та висловлюється за широке використання щодо них некарального впливу. Некаральний вплив допомагає реалізувати принципи справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії, диференціації кримінально-правового впливу та заохочення у практиці застосування кримінального закону і узгоджується із загальновизнаними міжнародно-правовими стандартами в сфері поводження з неповнолітніми, які вчинили злочини.

У підрозділі 3.3. «Некаральний вплив у контексті модернізації кримінально-правового реагування на злочинність неповнолітніх в Україні» виокремлюються два рівні розгляду основних напрямів його модернізації. На першому рівні аналізуються можливості усунення прогалин, логічних протиріч у нормативному закріпленні системи заходів та суб’єктів такого впливу. У цьому сенсі дисертант фактично звертається до «внутрішніх резервів» положень кримінального закону, які закріплюють певні елементи даного впливу. Крім того, на першому рівні розглядаються можливості доповнення діючих нормативних положень з урахуванням специфічних ознак та складових некарального кримінально-правового впливу на неповнолітніх в Україні.

На другому рівні він аналізується з точки зору свого значення для реформування системи кримінальної юстиції в Україні. Піднімаються питання, зокрема, про його роль та місце в процесі створення та розвитку системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, відновного правосуддя (в контексті застосування різних моделей примирення між неповнолітнім правопорушником та потерпілим), а також стосовно потенційної можливості виокремлення категорії «кримінальні проступки».