Неживець О.М. Забезпечення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі

Краткое содержание

Основний зміст

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначені мета та завдання, формулюється наукова новизна, розкривається теоретичне та практичне значення, наведені дані про апробацію та структуру роботи.

У першому розділі “Теоретичні засади соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі” розкрито соціально-правову природу ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, сутність соціальної та трудової реабілітації як складової системи ресоціалізації, трудові та кваліфікаційні засади реабілітаційного впливу на осіб, які звільняються з місць позбавлення з урахуванням трансформації суспільства, історичних і політичних особливостей розвитку країни.

Підрозіл 1.1. “Соціально-правова природа ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі” присвячений науковому аналізу концепцій розвитку та розгляду різних точок зору вчених на питання ресоціалізації та її взаємозв’язку з реабілітацією, адаптацією, соціалізацією та  десоціалізацією.

Доведено, що “ресоціалізація” є комплексним поняттям, яке охоплює пенітенціарний і постпенітенціарний період впливу на особу і є одним із етапів соціалізації. Ресоціалізація і соціальна адаптація розглядаються як одне явище, однак ресоціалізація є ширше поняття, оскільки охоплює кілька видів адаптації (адаптація в установах виконання покарань; адаптація після звільнення від відбування покарання тощо).

Розглядаючи різні точки зору, дисертант дає своє визначення ресоціалізації засуджених як процесу відновлення у злочинця загальноприйнятих норм поведінки суспільства на основі застосування до нього комплексу правових, організаційних, психолого-педагогічних, виховних та інших заходів впливу з метою недопущення вчинення повторних протиправних діянь та повернення його до самостійного загальноприйнятого нормативного життя в суспільстві.

Процес ресоціалізації здійснюється протягом кількох етапів: винесення вироку і визначення покарання засудженому; адаптація до умов виконання покарання; виправлення; підготовка засудженого до звільнення і соціальна адаптація до умов життя на волі. Перший етап можна назвати допенітенціарним, другий, третій, четвертий – пенітенціарними, п’ятий етап – постпенітенціарним.

Новим критерієм до визначення ресоціалізації є те, що пропонується і розглядається така її структура: ресоціалізація в місцях позбавлення волі; ресоціалізація при підготовці засудженого до звільнення; ресоціалізація після звільнення; ресоціалізація осіб з психічними аномаліями, інвалідів І та ІІ групи, а також хворих на туберкульоз; ресоціалізація звільнених неповнолітніх.

У підрозділі 1.2. “Соціальна та трудова реабілітація осіб, звільнених з місць позбавлення волі, як складова системи  ресоціалізації” досліджуються зміст та сутність поняття “реабілітація”, розглядаються характерні риси, види та ознаки. Необхідність аналізу поняття реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, виникає через  істотну деформацію особи засудженого під час відбування покарання, що потребує  відновлення, реабілітації цієї особи до умов життя на волі.

Виходячи із аналізу реабілітації як соціально-правової категорії, автором дається визначення поняття “реабілітація осіб, звільнених з місць позбавлення волі” як процесу надання постпенітенціарної допомоги, яка реалізується у вигляді соціально-правових, психологічних, медичних заходів, спрямованих на пристосування до умов життя у суспільстві. Із загального процесу реабілітації звільнених дисертантом обгрунтовується відокремлення двох видів – соціальна та трудова реабілітація. Соціальна реабілітація осіб, звільнених з місць позбавлення волі, означає відновлення у особи суспільно корисних зв’язків, навичок, звичок та надання цій особі комплексу заходів з соціальної, правової, психологічної, медичної допомоги та забезпечення житлом з метою їх пристосування після звільнення на волю. Трудова реабілітація  передбачає комплекс заходів, які охоплюють навчання за конкретною спеціальністю в УВП, працевлаштування звільнених, а при необхідності  їх професійне навчання.

Однією із форм соціальної та трудової реабілітації є постпенітенціарний вплив, який являє собою комплекс заходів правового, соціального, психологічного, медичного, трудового та адміністративного нагляду й контролю за наданням допомоги цій категорії осіб у працевлаштуванні, налагодженні ними соціальних та сімейних зв’язків з метою недопущення вчинення ними повторних злочинів.

У підрозділі 1.3. “Трудові та кваліфікаційні засади реабілітаційного впливу на осіб, які звільняються з місць позбавлення волі”, розкриваючи питання щодо трудових та кваліфікаційних якостей осіб, звільнених з місць позбавлення волі, автор дійшов висновку, що однією з головних причин низьких трудових та кваліфікаційних можливостей звільнених є недостатній рівень їх професійної підготовки та використання в УВП не за спеціальністю, яку вони мали до засудження, у зв’язку з чим пропонується Міністерству освіти і науки України  та ДДУПВП відновити систему професійно-технічного навчання в УВП і розробити  нові програми за робочими спеціальностями, які відповідали б сучасним вимогам ринку праці.

Встановлено, що трудові та кваліфікаційні можливості та якості осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, залежать від таких факторів, як сімейний стан, стаж роботи, рівень освіти, стан здоров’я та кількість судимостей. Найбільш високі показники в роботі спостерігаються у засуджених із строком покарання від 2 до 5 років, від 6 до 15 років, у більшості засуджених немає зацікавленості в праці, спостерігається байдужість до вимог режиму. За даними опитування, 85,2 % звільнених не бажають працювати за спеціальністю, набутою в УВП, а під час відбування покарання 46,5 % засуджених не було забезпечено роботою.

Вивчення групи осіб з психічними аномаліями, інвалідів, хворих  на туберкульоз, показало, що більшість з них після звільнення з місць позбавлення волі не можуть знайти роботу, не мають житла, не отримують нормальної медичної та психологічної допомоги, у зв’язку з цим держава має надавати кошти для будівництва реабілітаційних центрів адаптації для осіб, хворих на туберкульоз, інвалідів, пенсіонерів та осіб з психічними аномаліями.

У другому розділі “Загальна характеристика осіб, звільнених з місць позбавлення волі” виявлено основні тенденції, які характеризують соціально-демографічну та кримінально-правову характеристику осіб, звільнених з місць позбавлення волі, досліджується їх пенітенціарна та постпенітенціарна характеристика.

У підрозділі 2.1. “Соціально-демографічна характеристика осіб, звільнених з місць позбавлення волі” значна увага приділяється “особі злочинця” як соціально-правовій категорії і визначається комплекс ознак, що характеризують її властивості, зв’язки, відносини, моральний і духовний світ, які перебувають у тісному взаємозв’язку з індивідуальними та життєвими умовами та здібностями.

При аналізі особи звільненого, автор дійшов висновку, що ця особа має загальну  соціально-демографічну характеристику та властивості: стать, вік, освіту, сімейний стан, працездатність, а також специфічні ознаки: склад злочину, кількість судимостей, термін покарання, співучасть у злочині, сукупність яких визначає структуру ознак особи звільненого.

Дисертантом визначено поняття “особи, яка звільняється з місць позбавлення волі”, до якої відносять особу, яка відбула покарання, у вигляді позбавлення волі на певний строк, пройшла процес виправлення і ресоціалізації в УВП і потребує після звільнення на волю державної підтримки та допомоги у працевлаштуванні, професійній переорієнтації та перепідготовці, створенні належних житлово-побутових умов.

Розглядаючи соціально-демографічні ознаки осіб, звільнених з місць позбавлення волі, встановлено, що середній вік у чоловіків становить 32,1 роки, у жінок –  34,7 років. Серед звільнюваних  вищу освіту мали – 1,3 %, середню  спеціальну і неповну вищу освіту – 13,7; середню загальну – 48,1; неповну середню – 30,4; початкову освіту – 5,3. Більшість звільнених – 62,2 % не перебували  в шлюбі, 25,7 % – перебували у шлюбі й сім’я збереглася, 12,1  % – перебували в шлюбі, сім’я розпалася. Головною причиною того, що молоді люди не бажають створювати сім’ю, є відсутність житла та роботи. Все це потребує координації заходів для їх соціального та трудового влаштування та створення умов для навчання, у зв’язку з чим автором пропонується в УВП організувати підготовку спеціалістів за робітничими спеціальностями з урахуванням можливості подальшого працевлаштування, що забезпечить їх конкурентноздатність на ринку праці.

У підрозділі 2.2. “Кримінально-правова характеристика осіб, звільнених з місць позбавлення волі” досліджується кримінально-правова характеристика злочинів, вчинених особами, звільненими з місць позбавлення волі, аналізуються злочини неповнолітніх, виявляються головні причини злочинів, які вчинюються звільненими.

Результати проведеного дослідження показали, що найбільш поширеними злочинами, які вчиняють звільнені особи це є злочини проти власності, які у 1970 р. становили – 39,6 %, 1979 – 39,8; 2000 – 59,5; у 2003 р. – 58,6 % із загальної кількості, і пов’язані із роздержавленням, приватизацією, корупцією, організованою злочинністю, ухиленням від сплати податків, незаконними операціями з валютними і фінансовими ресурсами. На другому місці є злочини проти життя, здоров’я, волі, честі та гідності особи.

Під час аналізу  кримінально-правової характеристики осіб, звільнених з місць позбавлення волі, особлива увага приділяється злочинам, які знову вчинюють звільнені на волю. Результати проведеного дослідження показали, що протягом десяти років після звільнення в місця позбавлення волі повертається кожний другий звільнений. Виявлено, що головними причинами цих злочинів є соціально-економічні чинники, а саме: відсутність джерел для існування; неможливість працевлаштування за спеціальністю; відсутність житла; втрата зв’язків з сім’єю, батьками та родичами; алкоголізм, наркоманія, токсикоманія; звичка жити за рахунок інших; нездатність пристосуватися до життя на волі.

У підрозділі 2.3. “Пенітенціарна та постпенітенціарна характеристика засуджених та осіб, які звільняються з місць позбавлення волі” аналізується особа злочинця яка вчинила злочин та відбуває покарання, і тих осіб, що відбули покарання і звільнились на волю, а також досліджується пенітенціарна та постпенітенціарна злочинність, її структура та причини.

Аналіз пенітенціарної злочинності в УВП показав, що в 1994 р. в місцях позбавлення волі було вчинено 1950 злочинів; 1995 р. – 530; 2000 р. – 412; 2002 р. – 407;  2003 р. – 377; 2004 р. – 385 злочинів, що свідчить про скорочення пенітенціарної злочинності. Головними видами пенітенціарної злочинності є: злісна непокора вимогам адміністрації УВП, втеча з місць позбавлення волі або з під варти, що свідчить про недостатню індивідуально-профілактичну та соціально-психологічну роботу з різними категоріями засуджених.

Результати дослідження засуджених і осіб, які відбули покарання і звільнилися на волю показали, що вони характеризуються за такими ознаками, як: вік до 30 років, низький рівень інтелекту і освіти, слабкі сімейні зв’язки, підвищена збудженість, імпульсивність, цинізм, підтримка і виконання правил і традицій тюремної субкультури, егоцентризм, негативне ставлення до оточуючих.

Дисертантом виявлено, що основними причинами пенітенціарної злочинності є вплив кримінальної субкультури, недоліки в діяльності УВП на рівні колективу та недостатня індивідуально-профілактична робота з засудженими. У зв’язку з цим пропонуються заходи удосконалення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими: по-перше, виявляти, попереджувати й ліквідовувати конфліктні ситуації серед засуджених; по-друге, переборювати вплив кримінальної субкультури, для чого слід розробити нову систему орієнтацій соціальних та духовних цінностей для засуджених; по-третє, покращити підготовку кадрів для кримінально-виконавчої системи в цілому і забезпечити УВП кадрами, компетентними в боротьбі з пенітенціарною злочинністю.

Особливу увагу в постпенітенціарний період необхідно приділити адміністративному нагляду, підготовці звільнених за робочими спеціальностями,  забезпеченості їх житлом, роботою, наданню медичної, психологічної та соціальної допомоги, а також соціальному середовищу, в яке потрапляє звільнений після відбування покарання – в сім’ю, родину, до родичів, знайомих.

У третьому розділі “Шляхи подальшого удосконалення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі” аналізується сучасний стан соціальної та трудової реабілітації звільнених осіб, сформульовано та обґрунтовано організаційно-правові засади забезпечення соціальної і трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, визначено й запропоновано основні напрями і шляхи удосконалення нормативної та законодавчої бази, контролю та нагляду за особами, звільненими з УВП.

Підрозділ 3.1. “Сучасний стан соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі” присвячений аналізу нормативно-правової бази, що регулює соціальну та трудову реабілітацію звільнених та розробці нових правових і соціальних норм з її удосконалення.

Встановлено, що система працевлаштування через центри зайнятості населення не розв’язує всіх нагальних проблем з наступних причин: небажання осіб, які звільнились з місць позбавлення волі, звертатися за допомогою до центрів зайнятості; відсутність впевненості в одержанні роботи через центри зайнятості і небажання керівників підприємств, організацій, установ приймати на роботу осіб з кримінальним минулим.

Під час розгляду сучасного стану з трудового та побутового влаштування звільнених автором пропонуються такі заходи соціального захисту: здійснення професійної підготовки з спеціальностей відповідно до вимог сучасного ринку праці; встановлення допомоги по безробіттю в розмірі мінімальної заробітної плати; надання особам, які не працевлаштувались, інвалідам І-ІІ групи, хворим на туберкульоз медичної допомоги; забезпечення навчання після звільнення неповнолітніх в гімназіях, ліцеях, профтехучилищах, коледжах та інших навчальних закладах освіти.

Поряд з державною системою сприяння реабілітації необхідно враховувати досвід інших країн і особливо системи патронату в Росії, для чого створити службу пробації, співробітники якої займалися б не тільки засудженими до альтернативних покарань, а й особами, звільненими з місць позбавлення волі.

З метою упорядкування законодавчої бази з правового регулювання соціальної та трудової реабілітації звільнених від відбування покарань необхідно розробити і прийняти такі нормативно-правові акти: Закон України “Про службу пробації”; “Положення про центри сприяння ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі”; доповнення Закону України “Про зайнятість населення” розділом “Гарантії зайнятості окремих категорій громадян, що потребують соціального захисту держави”.

У підрозділі 3.2. “Характеристика системи заходів соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі” розглядаються проблеми, характерні для звільнених; труднощі, що постають при їх розв’язанні; надаються практичні рекомендації щодо удосконалення системи заходів соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Дисертантом виявлено, що в постпенітенціарний період реабілітації звільненим з місць позбавлення волі доводиться розв’язувати низку питань, до яких автор відносить такі етапи: працевлаштування; отримання паспортів; реєстрація (прописка) за колишнім або новим місцем  проживання; встановлення і відновлення взаємовідносин з сім’єю та родичами, знайомими; забезпечення житлом; отримання медичної та психологічної допомоги; створення репутації за місцем проживання, в трудовому колективі; встановлення відносин з правоохоронними органами та в центрах реабілітації та адаптації. Автор пропонує за рік до звільнення на волю налагодити зв’язки з центрами зайнятості населення та центрами соціальної адаптації і готувати відповідно на курсах професійно-технічного навчання на виробництві звільняємих відносно галузевої структури тієї місцевості де він бажає проживати і працевлаштуватися.

Дослідження, проведене автором, дало підстави стверджувати, що головними проблемами, поставленими перед звільненими є: проблема працевлаштування, житлова проблема, проблема зі здоров’ям, сімейні стосунки та взаємовідносини з близькими та родичами, проблеми соціальної адаптації в сучасних умовах життя, взаємовідносини в колективі та в суспільстві. Аналіз звернень з питань працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі, показав, що вони звертались до батьків, родичів та знайомих, в правоохоронні органи, в центри зайнятості.

У значної кількості засуджених, які не мають повної загальної, середньої і професійної освіти, сформовано негативне ставлення до навчання, чим зумовлюється необхідність застосування системи морального і матеріального стимулювання їх до процесу навчання, для чого в ст.130 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачити наступні заохочення: додаткові посилки, передачі, побачення з рідними та близькими, телефонні розмови, дострокове зняття стягнення, збільшення тривалості прогулянок тощо.

У підрозділі  3.3. “Удосконалення нормативної та законодавчої бази  соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі” дисертантом вноситься низка пропозицій щодо удосконалення законодавчих та відомчих нормативних актів з реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, для чого пропонуються конкретні заходи, спрямовані на удосконалення чинного законодавства.

Аналізуючи сучасну нормативно-правову базу з соціальної і трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, автор дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам вітчизняного, міжнародного законодавства, і тому пропонується створення Державного центру сприяння ресоціалізації, який має бути державним органом, функціонувати в системі Міністерства юстиції України та фінансуватися за рахунок бюджетних коштів. Поряд з державною системою реабілітації необхідно також створити недержавні центри сприяння реабілітації за рахунок приватних підприємств, благодійних, громадських, релігійних організацій та внесків окремих громадян.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі на 2004 – 2005 роки” необхідно розробити та прийняти “Положення про сприяння реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі”, в якому визначити права і обов’язки звільнених осіб, їх правовий статус та соціальний захист. Заслуговує  також уваги створення  в структурі органів внутрішніх справ служби  постпенітенціарної опіки, яка має забезпечити нагляд та контроль за звільненими на волю.

У підрозділі 3.4. “Удосконалення контролю та нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі” проведено аналіз стану правового регулювання питань нагляду та контролю за звільненими особами, який здійснюється дільничними інспекторами міліції, оперуповноваженими карного розшуку, начальниками міських та районних відділів внутрішніх справ, які мають встановлювати нагляд і забезпечити контроль за своєчасним прибуттям до обраного місця проживання звільнених осіб, проконтролювати своєчасність реєстрації та допомогти звільненим у їхньому трудовому та побутовому влаштуванні.

На підставі результатів аналізу сучасного стану контролю та нагляду за особами, які звільнились на волю, автором пропонуються заходи щодо удосконалення цього процесу, зокрема:

-          в Законі України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” необхідно визначити термін, протягом якого звільнений перестав бути небезпечним для суспільства. До сьогодні відповідь на це питання дає тільки судова практика, яка може достроково, в середньому через шість місяців припинити адміністративний нагляд та контроль, якщо піднаглядний за цей час не вчинював правопорушень та позитивно зарекомендував себе за місцем проживання, роботи або навчання;

-          з метою покращення контролю та нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, пропонується поряд з індивідуально-профілактичною та соціально-психологічною роботою використовувати нові види соціального контролю в формі наставництва, патронату та постпенітенціарної опіки, діяльність яких повинна бути підзвітна центрам соціальної реабілітації.