НОМІНАЦІЯ ОДЯГУ ТА ВЗУТТЯ В СЕРЕДНЬОПОЛІСЬКОМУ ДІАЛЕКТІ

Краткое содержание

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність; визна­че­но об’єкт, мету й основні завдання праці; окреслено теоретичне і прак­тич­не значення ро­боти; вказано методи й джерельну базу дослідження.

Перший розділ “Номінація явищ матеріальної культури як предмет лін­гвіс­тич­ного опису” складається з 5 підрозділів.

У першому підрозділі “Етнографічні джерела про одяг та взуття” про­ана­­лі­зо­­вано етнографічні праці, в яких описано народний одяг (дослідження Я.Го­­ло­ваць­­кого, П.Чубинського, В.Кравченка, П.Абрамовича, В.Білецької, Ф.Вовка, В.Ми­­­лорадовича, М.Степового, Д.Зеленіна, О.Воропая, К.Матейко, Т.Ні­колаєвої, Г.Мас­лової, Г.Стельмащук, В.Горобець, Я.Прилипка, К.Ста­ме­ро­ва, Г.Молчанової, Є.Шев­ченка та ін.), визначено головні класифікаційні озна­ки народного одягу, що від­­билося на структурній організації цієї ТГЛ.

У другому підрозділі “Лінгвістичні праці про назви одягу та взуття” про­­ана­лі­­зо­вано мовознавчі праці про лексику одягу та взуття, ширше – про по­бутову лек­си­ку в ук­ра­їн­сь­ких говорах північного (Ф.Бабій, Л.Пономар, О.Не­ділько), пів­ден­но-східного (Л.Ли­сиченко, Н.Клименко, О.Коваленко, Г.Мар­тинова, К.Глу­хов­це­ва) та пів­ден­но-західного наріч (Я.Вакалюк, Н.Паш­ко­ва), а також у білоруських (Т.Ко­за­ченко, А.Со­коловська, П.Стецько) і ро­сій­ських говорах (Г.Томіліна) та до­слі­джен­ня про іс­торію назв одягу (праці Г.Ми­ронової, Г.Войтів); визначено ас­пек­ти та при­йо­ми ана­лізу цих ТГЛ, не­ро­зв’язані проблеми їх синхронного й діахрон­но­го ана­лізу.

 У третьому підрозділі “Стан дослідження лексики поліського наріччя” опи­са­но рівень фіксації та наукового аналізу лексики поліських діалектів у зв’язку з ев­рис­тичною цінністю свідчень для славістики й україністики. Від­зна­чено, що ця уні­каль­на діалектна зона упродовж останніх десятиріч була в по­лі зору багатьох лін­гвіс­тів, об’єктом дослідження яких стали різні ТГЛ, зо­кре­ма мисливська (Г.Ар­ку­шин), будівельна (О.Євтушок, Л.Дорошенко), гео­гра­фічна (Є.Черепанова), по­бу­то­ва (Г.Козачук, А.Соколовська), зоологічна (Н.Дей­ниченко), лексика на по­зна­чен­ня їжі (Є.Турчин), тваринницька (В.Ку­ри­ленко, В.Шур), весільна (П.Романюк), бо­та­ніч­на (О.Малахівська, М.По­іс­то­гова), дендрологічна (О.Никончук), номінація на­род­ного календаря (С.Толстая), демонологічна лексика (Л.Виноградова), на­род­но­ме­­дич­на (В.Мойсієнко), но­мі­на­ція поховального обряду (В.Конобродська) та ін.; проб­лемам ареалогії лек­си­ки поліських діалектів присвячено праці М.Толстого, С.Толстої, Т.На­за­рової, М.Ни­­кончука, Ф.Климчука та ін. Відзначено, що, попри ак­ти­візацію до­­слідження лек­сики поліських діалектів, частина тематичних груп ще не стала пред­метом ана­лізу, а вивчення нерідко зводиться до фіксації та пред­став­лен­ня ма­те­ріа­лу без глибших ареальних та історико-генетичних студій.

У четвертому підрозділі “Системне вивчення діалектної лексики” від­зна­чено сут­ність і підкреслено переваги системного вивчення лексики в ці­ло­му та діа­лект­ної зокрема, що передбачає вияв повного набору лексем та їх­ньої структурної орга­ні­зації в межах говору; підтримано погляди на ви­ді­лен­ня ТГЛ і лексико-се­ман­тич­них груп (ЛСГ).

У п’ятому підрозділі “Логіко-предметне членування лексики одягу та взут­­тя” на підставі етнографічних і лінгвістичних досліджень у складі ТГЛ одягу та взут­тя за функціональним призначенням реалій виділено ряд ЛСГ; визначено спе­ци­фіку номінації досліджуваної лексики, яка полягає в тісному зв’язку назв з де­но­та­тами.

Другий розділ “Структурна організація та принципи номінації ТГЛ одягу се­ред­­ньополіського діалекту” відповідно до поділу денотатів складається з 7 підрозділів: “За­галь­ні назви одягу”, “Наз­­ви верхнього одягу”, “Назви плечового одягу, який но­сять під верхнім”, “Наз­ви спіднього одягу”, “Назви сорочки та її деталей”, “Назви по­яс­но­го одягу”, “Наз­ви головних уборів”, у яких проаналізовано 996 найменувань. Фік­сація значної кіль­кості лексем на позначення різних видів одягу зумовлена тим, що ряд сем ре­пре­зентовано кількома назвами, зокрема, сема ‘старий одяг, непри­дат­ний для но­сін­ня’ представлена 34 лексемами, ‘велика суконна хустка з ки­ти­ця­ми’ – 28, ‘верхній дов­гий одяг з домотканого сукна чи полотна, свита’ – 25, ‘без­ру­кав­ка’ (загальна наз­ва) – 23, ‘чоловічий піджак’ – 20, ‘одяг’ (загальна назва) – 19, ‘встав­ка на плечах чо­ло­ві­чої сорочки, що нагадує погон’ – 18, ‘кінцева частина ру­ка­ва сорочки’ – 15, ‘склад­ка на спідниці чи іншому одязі’ – 11, ‘жіночий піджак’ – 8, ‘тканина, підшита з вивороту до одягу’ – 6 та ін.

Аналіз лексики одягу здійснено в такій послідовності: наведено назву реалії, вка­­зано її поширення в обстежуваних говірках; наведено етимо­ло­гію та мотивацію, сло­вотвірні особливості зафіксованих лексем, їх семантичну струк­­ту­ру; відзначено фор­мальне варіювання лексем на фонемному, сло­во­твір­но­му, ак­центному і гра­ма­тич­ному рівнях; вказано на питомий чи запозичений ха­рак­­тер назви, на її архаїч­ність чи інноваційність.

У першому підрозділі проаналізовано загальні назви одягу, назви старого, но­во­­го одягу, назви підкладки в одязі, ґудзика; розглянуто й назви із суміжних ЛСГ, які зберігають тісні мотиваційні зв’язки з назвами одягу: наз­ви людини, яка ви­го­тов­л­яє одяг, дієслова на позначення дій ‘одягатися’, ‘роз­дя­га­тися’, ‘одягти на себе ба­гато одягу’, ‘прати одяг’ тощо (усього 179 назв, з яких 111 іменників, 49 дієслів, 17 атрибутивних словосполучень, 2 – субстантивних). Так, сему ‘старий одяг, не­при­датний для носіння’ репрезентують 34 монолексеми: д\рант´а, д\ранка, ш\мат´:а, ма\натк’і, ма\нат´йе, \лахи, лах\м’іт´:а, лахма\ни, лах\мант´е, рах\мọт´йе, \лант´а, \лантух, \латк’і, лату\ни, \лат´:е, трап\йо, т\рапка, т\рапк’і, колош\мат´іна, о\нуч’і, о\нуча, о\нуч’:е, барах\ло, \в’ẹхот´, стар\йо, ста\рọмл´а, клоч, гал´, \кенд´ух, г\нидик, \ранд´е, рван´\йо, \цурйе, а та­кож атрибутивне сло­во­спо­лучення ста\ра о\дежа [к. № 1]. Основними напрямами фор­мального ва­рію­ван­ня цих лексем є фонемна, словотвірна і граматична ви­до­змі­ни; переважна біль­шість лексем утворена суфіксальним способом; більшість назв є питомими, іс­ну­ють в інших українських, а також російських та білоруських діалектах, хоча від­зна­че­но лексеми, для яких діалектні джерела не фіксують відповідників, що до­зво­ляє ква­ліфікувати їх як вузьколокальні утворення (колош\мат´іна, ста\рọмл´а, клоч, гал´, \кенд´ух).

У другому підрозділі проаналізовано назви верхнього одягу з тканини (свити, пла­­ща, куртки, пальта) та хутра (кожуха, шуби) – всього 128 одиниць. Особливістю цієї ЛСГ є наявність значної кількості архаїчних лексем, які позначають реалії, що сьо­годні вже вийшли з ужитку, проте самі назви добре збережені у мовленні. Так, на позначення довгого верхнього одягу з домотканого сукна чи полотна за­фік­со­ва­но 26 лексем: с\вита, \бурка, \гун´а, \гун´ка, че\мерка, коза\чи­на, коза\ч’інка, бе\кеша,    бе\кеш,    с´е\рак,     полот\н´анка,     полот\нина,     кобе\н´ак,     пан\чак,