ОБ’ЄКТИВНЕ І СУБ’ЄКТИВНЕ ПРАВО: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СПІВВІДНОШЕННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлюється проблемними питаннями вчення про об’єктивне та суб’єктивне право, що не знаходять відповідного розв’язання в межах сучасного наукового знання. Найбільш фундаментальні питання пов’язані зі складною природою діалектичних відносин права в об’єктивному та суб’єктивному сенсах. Методологічного значення відносно предмету дослідження набуває традиційна для юридичного стилю мислення „об’єктивізація” понятійного образу права. Така ментальна особливість породжує відому однобічність пізнавальних підходів до розв’язання центральних проблем правознавства, вступає в конфлікт із загальновизнаними уявленнями про двосторонню – об’єктивну і суб’єктивну – форму буття права. Пов’язані з цим питання ставляться у вигляді багатоманітних і найбільш складних проблем загальної теорії права. Ключовими позиціями цієї проблематики виступають самі явища права в об’єктивному і суб’єктивному смислах та поняття, що відображають їх.

Гострота й у певному сенсі виняткова важливість проблематики об’єктивного та суб’єктивного права нині обумовлена переосмисленням наукового апарату загальної теорії права. На цьому шляху наукова думка зустрічається з численними питаннями, що витікають із неясності частково метафізичних субстанціональних начал феноменів об’єктивного і суб’єктивного права; з усвідомлення умовності й конвенціональності їх понятійних форм, обмеженості пануючих доктринальних уявлень, що визначають об’єктивне і суб’єктивне право як феномени виключно позитивного характеру; з відсутності єдності в уявленнях про ознаки, обсяги, зміст, структуру, форми вираження понять об’єктивного і суб’єктивного права, неповноти цих знань; з неоднозначності смислових інтерпретацій „об’єктивного” і „суб’єктивного” як складових елементів синтетичних понять права в об’єктивному та суб’єктивному смислах; з об’єктивної складності їх науково точного визначення, унаслідок якої їх навряд чи загалом можна відобразити в однозначних дефініціях. Пізнання суперечливої діалектичної єдності в природі об’єктивного і суб’єктивного права актуалізує доволі спірні питання співвідношення цих понять та пріоритету між ними.

Розвиток системних досліджень актуалізує питання про місце об’єктивного і суб’єктивного права в структурі права та роль у її формуванні. Тут виявляється розрив між доктринальними феноменологічними й системними уявленнями. В останніх не знаходить віддзеркалення „особистісний вимір” правової матерії, її субстанціонально-суб’єктивний елемент. Такі системні конструкції вузькі навіть у межах позитивного праворозуміння.

Методологічна однобічність відобразилася й у розв’язанні питання правоутворення. Тут воно трансформується в повсякчас актуальну проблему джерел права. У цьому відношенні об’єктивне право без перебільшення стає центральною проблемою будь-якого загальнотеоретичного або філософського вчення про право, щонайперше завдання якого полягає у встановленні достовірно об’єктивних, тобто не залежних від осіб основ права. Але й на позитивному рівні проблема джерел права набуває особливої виразності у зв’язку з наближенням правової системи України до більш гнучкіших, рухомих систем континентального права.

Актуальність теми увиразнюється й проблемою охорони об’єктивного та суб’єктивного права, що посилюється в контексті утвердження охорони права як пріоритетного напряму правової політики України, розширення інструментальних засобів і складу суб’єктів охорони права, зростаючої ролі міжнародно-правових інституцій і одночасно недостатньої урегульованості даної суспільної сфери.

В аксіологічній перспективі сьогочасність дослідження зумовлена розумінням важливості ціннісних значущостей права й водночас усвідомленням багатовимірності ціннісних проявів права як в об’єктивній, так і в суб’єктивній формах буття. Проблематика методологічного характеру витікає з однобічності пануючих натуралістичних підходів до ціннісних виявів об’єктивного та суб’єктивного права, що зводять право до обслуговуючого потреби й інтереси і похідного від них засобу.

У процесі підготовки дисертаційної роботи автором були проаналізовані численні праці як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Теоретична основа вчення про об’єктивне та суб’єктивне право була закладена, головним чином, в XIX – на початку XX століття, такими видатними вченими, як Р. Ієрінг, Г. Еллінек, О. Гірке, Є. Бірлінг та іншими. Проте витоки наукового пізнання цих понять слід шукати у філософській спадщині. Центральне місце в ній належить працям основоположників німецької класичної школи – І. Канту, Г. Гегелю, І. Фіхте. У школі російської філософії виокремлюються праці М. Бердяєва, В. Соловйова, С. Франка тощо. Серед радянських філософів слід вказати на роботи А. Коландадзе, П. Копніна, А. Коршунова, В. Кузьміна, В. Лекторського, М. Розенталя, Ф. Садикова, В. Чернова, А. Шептуліна та інших авторів.

Проблеми права в об’єктивному та суб’єктивному смислах досліджувалися в працях правознавців російської дореволюційної школи М. Алексєєва, І. Ільїна, Б. Кистяковського, Д. Мейєра, І. Михайловського, М. Коркунова, Ф. Тарановського, Є. Трубецького, Л. Петражицького, І. Покровського, Е. Понтовича, Є. Спекторського, Г. Шершеневича та інших. У радянський період проблеми об’єктивного і суб’єктивного права розробляли М. Агарков, М. Александров, С. Алексєєв, С. Братусь, М. Вітрук, Д. Генкін, О. Іоффе, Д. Керімов, С. Кечекьян, Г. Мальцев, М. Матузов, Я. Миколенко, М. Орзих, В. Патюлін, Є. Пашуканіс, А. Піонтковський, П. Рабінович, М. Строгович, Л. Явич та інші. Серед сучасних вітчизняних теоретиків права вкажемо на праці С. Максимова, П. Рабіновича, О. Ющика тощо.

Базу джерел дослідження склали монографії, публікації, навчальні посібники вітчизняних і зарубіжних філософів, правознавців, а також нормативно-правові акти України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика роботи відповідає Національній програмі правової освіти населення, що затверджена Указом Президента України від 18 жовтня 2001 р. № 992/2001, а також вимогам ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р.