ОБҐРУНТУВАННЯ СУДОВО-МЕДИЧНИХ ДІАГНОСТИЧНИХ КРИТЕРІЇВ ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЯ тяжкості ПОСТТРАВМАТИЧНИХ КОХЛЕАРНИХ НЕВРИТІВ

Краткое содержание

Матеріали і методи дослідження. Матеріалом для судово-медичного аналізу роботи стали дані 198 архівних висновків (актів) судово-медичної експертизи (обстежень) 128 постраждалих з ПКН за 5 років. В 153 випадках експертиза (обстеження) проведена у відділі судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачуваних та інших осіб Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи (ХОБСМЕ) (2000-2004 рр.), а в 45 - у відділі комісійних судово-медичних експертиз бюро (2001-2005 рр.). Для деяких постраждалих проведено декілька експертиз (обстежень) – первинних, додаткових, повторних. Клінічний матеріал дисертації базується на даних 89 архівних медичних карт стаціонарного хворого, 85 пацієнтів з ПКН що знаходились на лікуванні в Харківській міській клінічній лікарні (ХМКЛ) №30 (2002-2006 рр.). Крім того в роботі використані дані 72 експертиз (обстежень) із приводу ПКН, що проведені за участю автора у відділі судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачуваних та інших осіб ХОБСМЕ (2005-2007 рр.). Було обстежено 49 постраждалих, посттравматична етіологія кохлеарного неврита встановлена в 43 осіб. Для деяких з них проведено декілька експертиз (обстежень). На базі спеціалізованого отоларингологічного стаціонару постраждалим було проведено тональну порогову аудіометрію (ТПА), тональну надпорогову аудіометрію, мовну аудіометрію, імпедансометрію, отоневрологічне дослідження; на базі неврологічного стаціонару - транскраніальну доплерографію. Постраждалих проконсультовано сурдологом, отоларингологом, невропатологом, окулістом. При аналізі медичних карт стаціонарного хворого, враховували результати клініко-сурдологічного дослідження, проведеного в стаціонарі. Для встановлення показників норми клініко-сурдологічного дослідження, була створена контрольна група із 24 здорових добровольців. Аналіз матеріалу проводили з використанням оригінальних реєстраційних карток. Статистичну обробку результатів проводили за допомогою стандартних пакетів Microsoft Exel. Їх достовірність при значені показника Р<0,05 визначали за допомогою параметричних (Ст’юдента) та непараметричних (Вілкоксона-Манна-Уїтні, парного Вілкоксона) критеріїв.

Із загальної кількості осіб з ПКН (256), за характером травми слухового аналізатора матеріал розподілився: 158 (61,7%) випадків – опосередкована механічна травма (ОМТ) (із них 89 постраждалих – архівні судово-медичні спостереження; 39 – хворі клініки, і 30 випадків – власні експертизи (обстеження); 13 (5,1%) випадків – акустична травма  (із них 1 постраждалий - архівні судово-медичні спостереження, а 12 – хворі клініки); 7 (2,7%) випадків – баротравма (БТ) (хворі клініки); 71 (27,8%) випадок – комбінована травма (КТ) (із них 38  постраждалих – архівні судово-медичні спостереження; 20 – хворі клініки, і 13 випадків – власні експертизи (обстеження)); 7 (2,7%) випадків – пряма механічна травма (хворі клініки).

Матеріал розподілено по виділеним етіопатогенетичним варіантам ПКН: внаслідок локальної дії в скроневу ділянку зовнішніх факторів (тупих, гострих предметів, акустичної хвилі високої інтенсивності) - 109 (42,6%) випадків; внаслідок ЧМТ без перелому скроневої кістки і основи черепа (у формі струсу головного мозку (СГМ), або забою головного мозку (ЗГМ), легкого чи середнього ступеня) - 123 (48,0%) випадки; внаслідок ЧМТ з переломом скроневої кістки і основи черепа - 21 (8,2%) випадок; від ударно-хвильового навантаження на голову – 3 (1,2%) випадки.

Матеріал залежно від динаміки зміни слухової функції і кінцевих результатів ПКН було розділено на 5 груп: 1-а - повне відновлення слухової функції (11 спостережень - клінічні випадки; 6 – власні експертизи (обстеження)); 2-а - позитивна динаміка зміни слухової функції, неповне її відновлення (35 клінічних спостережень, 17 – власні експертизи (обстеження)); 3-я -  стійке зниження слухової функції без динаміки (31 випадок клінічних спостережень, 13 – власні експертизи (обстеження)); 4-а негативна динаміка зміни слухової функції (7 спостережень клінічних випадків, 7 - власні експертизи (обстеження)); 5-а - втрата слуху (1 клінічне спостереження). При цьому, у хворих характер динаміки зміни слухової функції визначався шляхом порівняння показників ТПА та дослідження слуху мовою при госпіталізації і при виписці зі стаціонару. При судово-медичній експертизі постраждалих характер динаміки зміни слухової функції визначався шляхом порівняння показників цих методів при 1-му дослідженні і 2-му контрольному дослідженні після їх лікування.

У найбільш працездатному віці (від 21 до 50 років) було 158 (61,7%) осіб. Переважають ПКН у осіб чоловічої статті – 164 (64,1%) випадки. Розподіл осіб з ПКН за статтю і віком в групах спостережень, від характеру травми слухового аналізатора показав, відсутність залежності кінцевих результатів від віку постраждалих. Особи з ОМТ у I групі були тільки у віці від 6 до 22 років.

Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз проведеного дослідження показав, що експертизи із приводу ПКН становлять 0,3% від загальної щорічної кількості експертиз відділу судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачуваних та інших осіб, і 2,3% - від щорічної кількості комісійних експертиз ХОБСМЕ. Хворі з ПКН становлять 0,2% від загальної щорічної кількості пацієнтів, що перебувають на лікуванні в  ХМКЛ №30 по ЛОР-патології.

При аналізі експертних архівних судово-медичних матеріалів, звертає на себе увагу значна кількість додаткових (13,6%), повторних (3,5%), комісійних (22,7%) судово-медичних експертиз (обстежень) із приводу ПКН. Це пов’язано зокрема, із експертними помилками при судово-медичній оцінці ПКН, які виявлені нами при аналізі висновків експерта. Отже, страждає єдиний підхід при встановленні ступеня тяжкості ПКН, що приводить до недооцінки експертами важливих ознак прояву такої травми.