ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ КОМПОЗИЦІЙ НА ОСНОВІ НАНОРОЗМІРНОГО КРЕМНЕЗЕМУ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ

Краткое содержание

Матеріали та методи досліджень. Для вирішення поставленої мети і зав­дань роботи проведено експериментальні, клінічні і лабораторні дослідження.

В експериментальних дослідженнях використано 158 білих щура лінії Вістар імбредного розведення, проведено 4 експерименти на тваринах.

Клініко-лабораторне обстеження й лікування здійснено у 69 хворих на генералізований пародонтит (ГП) із хронічним та загостреним перебігом різного ступеню, віком від 22 до 63 років, з тривалістю захворювання від 2 до 10 років, без соматичної патології.

Експериментальні дослідження. Перший експеримент проведено протя­гом 6 днів на 33 білих щурах обох статей, віком 3 місяці, що утримувалися на раціо­ні віварію, з моделюванням асептичного запалення м’яких тканин порожнини рота („скипидарна” модель). Усі тварини були поділені на 4 групи: 1 – конт­роль­на – модель запалення без лікуван­ня (9 щурів); у 2 групі – після моде­лю­­вання запалення в якості лікувального засобу використовували 20% суспен­зію силіксу (9 тварин); у тварин груп 3 і 4 (відповідно 6 і 9 щурів) для лікування запалення засто­совано комплексний імобі­лі­зо­ваний засіб з умовною назвою – фіто­си­лард (склад: силікс - 90,7%, ехінацея - 9,3%) у двох різ­них концентраціях: 20% суспен­зію та 40% пастоподібну форму. В усіх гру­пах затравку проводили за наступною мето­дикою: розраховану індивідуальну дозу очищеного скипидару (0,4 мл/кг ма­си щура) інсуліновим шприцем з фіксо­ва­ною канюлею та нанесеним на відстані 3 мм від кінця голки обмежувачем вводили під кутом у перехідну складку з вести­булярної сторони нижньої щеле­пи справа в проекції верхівок коренів першо­го-другого моляра. Методика ліку­ван­ня: відповідний засіб наносили на мар­леву турунду та вводили щурам дослідних груп в передсінок рота з боку запа­лення на 3-4 хвилини. Силікс і фітосилард готували ex tempore кожного дня, по­ступово додаючи дистильовану воду до порошку препарату при ретельному роз­­мі­шуванні. Лікування проводили щоденно, починаючи з другого дня досліду.

Реєстрацію клінічних даних проводили щоденно, починаючи з першого дня досліду і до зникнення клінічних симптомів запалення у тварин. Досліджу­ва­ли стан слизової оболонки щоки, наявність набряку (за асиметрією мордоч­ки), сту­пінь відкривання рота та стан слизової оболонки ока. Стан слизової оболонки щоки оцінювали за допомогою проби Шиллера-Писарєва (у балах), реєстрували наяв­ність ерозії або виразки. Асиметрію, що виникала в результаті набряку правої щоки, визначали за розміром мордочки щура за допомогою циркуля та логарифмічної лінійки (у балах). Ступінь відкривання рота також визначали за допомогою циркуля, введе­ного між різцями верхньої та нижньої щелеп до макси­мального відкривання, та логарифмічної лінійки, результат виражали у відсотках (%) до відповідного значен­ня ступеню відкривання рота, отриманого у кожного щура до початку експерименту. Відмічали стан слизової оболонки ока на стороні ураження, ступінь запалення слизової ока виражали у балах. Після проведення морфометричних досліджень тварин виводили з експе­рименту під ефір­ним наркозом шляхом тотального кровопускання із серця. Безпосередньо про­водили гематологічні дослідження. Виділяли тканини правої щоки і ясна зі сторони запалення та здорові тканини з протилежної сторони, відповідно. Зразки тканин заморожували й зберігали при температурі -70 ⁰С у герметичному впакуванню до патоморфологічних досліджень.

Тканини фіксували у 10% роз­чи­­ні нейтрального формаліну, потім заливали в парафін, готували зрізи, які забар­в­­лювали гематоксилін-еозином і толуїдиновим синім, і вивчали їх під мікроскопом (Меркулов Г.А., 1969; Волкова О.В., Елецкий Ю.К., 1982).

Другий експеримент, з вивчення пародонтопротекторних ефектів пре­па­ра­тів силіксу, проведено на 33 білих щурах-самцях, вагою 140-160 гр, віком 3 міся­ці, на «перекисній» моделі пародонтиту (Козлянина Н.П., 1989), від­твореній у власній модифікації, де класичний варіант із згодовуванням тваринам переокис­ле­ної соняшникової олії було поєднано з локальним застосуванням останньої.

Усі тварини були розділені на 5 груп: 1 (8 щурів) – "контрольна" – твари­нам щодня, протягом 45 днів, вводили в раціон харчування звичайну рафіно­вану соняш­никову олію з розрахунку 5% від добової маси корму та додатково, 1 раз на день, наносили її на ясна нижньої щелепи за допомогою марлевого тампона, який поміщали в передсінок порожнини рота на 1-2 хв.; 2 (6 щурів) – "пере­кис­на" модель – тваринам щодня, протягом 45 днів, вводили в раціон переокислену соняшникову олію з розрахунку 5% від добової маси корму і нано­сили її на ясна ана­логічно групі 1; 3 (6 щурів) – "перекисна" модель + силікс – після моде­лю­ван­ня пародонтиту (аналогічно групі 2) протягом 15 днів тваринам щоденно одноразово вводили 20% суспензію силіксу у передсінок порожнини рота з обох боків нижньої щелепи на 2-3 хв. за допомогою великого шпри­ца; 4 (6 щурів) – "пере­кисна" модель + фіто­силард – аналогічно групі 3 вводили 40% суспензію фіто­силарду; 5 (7 щурів) – "перекисна" модель + фітосилард-Н – аналогічно групі 3 вводили композицію фітосиларду з німесулідом, який був добавлений для підсилення протизапальної дії і склав 3% від загальної маси препарату. Суспен­зії препаратів силіксу готували ex tempore для кожного дня експе­ри­мен­ту. Тривалість експерименту склала 60 днів (45 днів – моделювання пародон­ти­ту, 15 днів – лікування). По закінченні експери­мен­ту щурів піддавали евтаназії під ефірним наркозом тотальним крово­пус­канням із серця, робили забір крові, виділяли тканини ясен і блоки щелеп із зубами для подальших біохімічних, морфометричних і патоморфологічних досліджень.

Морфометричні дослідження включали визна­чен­ня ступеня атрофії альвео­лярного відростка щелеп по методиці А.В. Ніколаєвої (1965). Для гісто­ло­гіч­ного дослідження брали слизову оболонку ясен нижньої щелепи, фіксували в 10% розчині формаліну, потім готували зрізи, офарблювали їх і вивчали під мікроскопом. Біохімічними методами у гомогенатах тканин ясен і сироватці крові щурів визна­чали вміст малонового діальдегіду (МДА) (Стальная И.Д., Гари­швили Т.Г., 1977), активність супероксиддисмутази (СОД), лужної фосфа­тази і катепсину D (Покровский А.А., Арчаков А.И., 1968). У крові визначали морфологічні показ­ни­ки (розгорнутий аналіз крові).

У третьому експерименті оцінювали місцевоподразнюючу дію фіто­си­лар­ду-Н (в гострому досліді при нанесенні на контактну ділянку слизової оболонки порожнини рота і губ) на 20 білих імбредних щурах обох статей, вагою 150-200 г, по 10 тварин в групі. Перед початком випробувань у тварин оцінювали стан слизової оболонки. Протягом 4-х наступних днів проводили обробку ротової порожнини композицією фітосиларду з німесулідом 4 рази протягом доби, витра­чаючи на кожну тварину по 0,25 мл 20% водної суспензії препарату, яку рівномірно наносили на СОПР за допомогою атравматичного тампону протягом 30 секунд. Термін спостереження склав 7 днів (4 дні випро­бувань та 3 дні після закінчення обробки порожнини рота фітосилардом -Н).

Ступінь подразнення СОПР та губ оцінювали в балах за 4-значною шкалою: 1) СОПР: 0 – відсутність подразнення; 1 – втрата кольору, легке лущення; 2 – лущення в різних ділянках; 3 – поява виразок; 2) зони з’єднання губ: 0 – відсутність подразнення; 1 – легке почервоніння, лущення, сухість; 2 – зморщення і ламкість шкіри, невеликі виразки; 3 – кровотечі, розтріскування.

Коефіцієнт подразнення підраховували шляхом складання середнього що­­ден­ного групового бала за обома показниками (подразнення СОПР і губ), поді­леного на кількість днів спостереження. Інтерпретацію результатів здійс­ню­­вали наступним чином: 0-0,4 бали – дуже слабке подразнення; 0,5-1,0 бали - слабке; 1,1-2,0 бали – помірне; більше 2 балів – сильне подразнення.

Четвертий експеримент – з вивчення субхронічної токсичності композиції фітосилар­ду з німесулідом при її тривалому пероральному введенні – проводили на 34 статевозрілих білих щурах обох статей, вагою100-140 грам, віком 2-2,5 місяці, які після зважування та розмітки були розділені на дві групи: дослідну (18 щурів – по 9 самців та самок) і контрольну (16 щурів – 9 самців і 7 самок). Щурам дослідної групи вводили внутрішньошлунково 40% пастоподібну форму фітосиларду-Н, об¢ємом 1 мл, з розрахунку 100 мг на 1 кг ваги, протягом 80 днів що­денно. Тваринам контрольної групи вводили еквіоб¢єм­ну кількість стериль­но­го фізіологічного розчину. Протягом експерименту оціню­вали поведінку дослід­них тварин та їх загальний стан, реєстрували дина­мі­ку маси тіла, визначали добову потребу корму та води. Тварин виводили з досліду на 81-й день експерименту шляхом декапітації. Вплив препарату на організм вивчали за допомогою гематологічних, біохімічних і морфологічних методів досліджень.

Вплив фітосиларду-Н на систему крові оцінювали за гема­то­ло­гічними показниками периферійної крові: вміст гемоглобіну, кількість еритро­ци­тів, лейкоцитів; співвідношення різних видів лейкоцитів (лейкоцитарна фор­му­ла) при забарвленні мазків по Романовському; швидкість осідання еритроцитів.

Для оцінки впливу препарату на функціональний стан внутрішніх органів щурів уніфікованими методами визначали біохімічні показники крові: вміст загаль­ного білка біуретовим методом, глюкози – глюкозооксидазним методом, сечо­вини – діацетилмонооксидним методом, активність аспартат­аміно­трансфе­ра­зи (АсАТ) і аланінамінотрансферази (АлАТ) - методом Райтмана-Френкеля, лужної фосфатази – з дінатрійфенілфосфатом із застосуванням набору реактивів фірм “Simko”, “Філісіт Діагностика” (Україна), “Агат” (Росія), МДА - за реакцією з тіобарбітуровою кислотою.  

Для гістологічного дослідження брали тканини головного мозку, товстого та тонкого кишечника, шлунку, печінки, нирок, підщелепових залоз в комплексі з лімфатич­ними вузлами та кісткового червоного мозку. Тканини головного мозку фіксували в суміші Буена, решту матеріалу – в 10 % водному розчині нейтрального формаліну. Парафінові зрізи органів забарвлювали гематоксилін-еозином. Головний мозок забарвлювали також толуїдиновим синім за методом Нісля для виявлення хроматофільної субстанції в нейронах, а кістковий мозок – азур II-еозином за методом Романовського-Гімза.

Клініко-рентгенологічні дослідження. Проведено клінічне обстеження й ліку­вання 69 хворих із загостреним (41 особа) та хронічним (28 особа) пере­бігом ГП поч.-I ступеню (25 хворих), І-ІІ ступеню (26 хворих), II-ІІI ступеню (18 хворих). Діагностику захворювань пародонта здійснювали за даними клініч­но­го огляду, рентгенографії щелеп, об'єктивних пародонтальних індек­сів відповідно до систематики хвороб пародонта М.Ф. Данилевського (1994).

З метою об'єктивної оцінки стану пародонта визначали: гігієнічні індекси Грін-Вермільо­на, Сілнесс-Лое і Турескі; індекс РМА Parma; ступінь крово­то­чи­во­сті ясен по Мюллеману-Коуеллу; пародон­тальний індекс (ПІ) Рассела. Резуль­тати визначень вносили в карти пародонтологічного обстеження хворих.

Для оцінки ступеню і характеру деструкції альвеолярної кістки і уточ­нен­ня діагнозу проводили рентгенологічні дослідження: рентгенографію окремих зубів внутрішньоротовим контактним методом, панорамну рентгенографію щелеп, цифрову ортопантомографію (рентген-апарат ORTHOPHOS-3 DS).

Залежно від проведеного лікування хворих розділили на три групи: конт­роль­­ну (21 особа) і дві основні (17 і 31осіб). У комплексне лікування хворих контрольної групи входила загальноприйнята базисна терапія, що включала сана­цію порожнини рота (за показами), професійну гігієну ротової порожнини: антисептичні зрошення, механічне й ультразвукове (апарат фірми Siemens) вида­лення зубних відкладень та промивання пародонтальних кишень 0,05-0,25% розчинами хлоргексидину біглюконату (традиційна терапія), за показами – корекцію прикусу методом вибіркового пришліфовування зубів, шинування рухливих зубів, кюретаж. Всіх хворих ознайомлювали з правилами проведення індивідуальної гігієни порожнини рота і здійснювали підбір гігієнічних засобів.

Комплексне лікування хворих основних груп проводили за наступною схемою. Пацієнтам першої основної групи поряд з проведенням сеансів базис­ної тера­пії (без місцевого застосування хлоргексидину біглюконату) в кожне відві­ду­вання наносили методом аплікації на ясеневий край і в пародонтальні кишені екстемпорально приготовлену 20% водну суспензію силіксу, експо­зи­цією 15-20 хвилин. Аналогічно пацієнтам другої основної групи в кожне відвідування на ясеневий край і в пародонтальні кишені вводили запропоновану лікарську компо­зицію, що складається з імобілізованих на силіксі ехінацеї і німесуліду, у вигляді 40% суспензії пастоподібної консистенції, яку готовили ex tempore, експозицією 15-20 хвилин.

Магістральна формула фітосиларду-Н готувалася наступним чином: до силік­­су добавляли екстракт ехінацеї пурпурової і перемішували до отримання одно­­рідної пастоподібної маси, залишачи стояти при кімнатній температурі, а потім сушили при t- 60° С до певного значення вологості порошку. Порошок под­рібнювали в кульовому млині до певного розміру часток, просію­ва­ли через сито і зважували. До порошку ехінацеї з силіксом добавляли порошок німе­су­ліду, знову подрібнювали суміш в кульовому млині, з подальшим просію­ван­ням через сито. В результаті отримана наступна рецептура фітосиларду-Н: силікс - 85,86%, сухий залишок екстракту ехінацеї - 11,16%, німесулід - 2,98%.

Паралельно хворим з загостреним перебігом ГП другої основної групи, починаючи з первинного відвідування, призначали фітосилард-Н у вигляді сублінгвальних таблеток (пресована форма вагою 0,5г) протягом 1-2 го­дин, до повного розм’якшення, з подальшим виведенням утвореної маси з рота.

Кількість відвідувань у хворих залежала від ступеню та характеру пере­бігу ГП. Оцінку ефективності проведеного лікування здійснювали за клінічними, рентгенологічними та лабораторними показниками, які визначались у найближчі (безпосередньо після курсу лікування) й віддалені терміни – через 6 і 12 місяців.

Лабораторні методи досліджень. У пацієнтів під час первинного відвіду­вання до лікувальних заходів та у визначені терміни після лікування, у ранкові години натщесерце проводили забір ротової і ясеневої рідини для біохімічних і імунологічних досліджень, ротових змивів для підрахунку кількості лейкоцитів в них по методу О.І. Сукманського з співавт. (1980). Визначали 3 показники еміграції лейкоцитів – еміграцію інтегральну (ЕІ), еміграцію подразнення (ЕП) і еміграцію спокою (ЕС).  

Функціональну активність слинних залоз оцінювали за швид­кі­стю слино­ви­­ділення (у мл/хв) й ферментативною активністю ротової ріди­ни. В надоса­до­вій частині ротової рідини визначали вміст МДА по реакції з тіобар­бі­ту­ровою кис­лотою (Стальная И.Д., Гари­швили Т.Г., 1977), активність СОД – по реакції з квер­цетином, катепсину Д – по реакції з гемоглобіном, кислої фосфа­та­зи – за утво­ренням неорганічного фосфату (Покровский А.А., Арчаков А.И., 1968) та луж­ної фосфатази – стандартним методом за допомогою спеціаль­ного набо­ру (Дніп­ропетровськ). Дослідження вмісту IL-1β та IL-10 проводили в зраз­ках ясе­не­­вої рідини хворих методом твердофазного імуноферментного ана­лі­зу із засто­су­ванням пероксидази хрону, як індикаторного ферменту, за до­по­могою реа­­ген­тів ProCon IL-1b, ProCon IL-10 (ТОВ "Протеиновый контур", С.-Петербург).

Статистичні методи. Обробку цифрових даних проводили варіаційно-статистичними методами аналізу на персональному комп'ютері IBM PC в SPSS SigmaStat 3.0 і StatSoft Statistica 6.0 (2003). Використовували t-критерій Ст’юдента, коефіцієнт ліній­ної кореляції Пірсона (r) (r<0,3 - слабкий, 0,3-0,7 - помірний і r >0,7 – силь­ний кореляційний зв'язок). 

Результати дослідження та їх обговорення. Експеримент з вивчення дина­міки клінічних показ­ників у щурів при моделюванні асептичного запа­лен­ня м'яких тканин ротової порожнини і лікуванні його різними засобами показав, що ін’єкція скипидару вже через 3-4 години викликала набряк правої щоки у всіх тварин. На наступну добу з’являлася сльозотечія з ока та збільшу­вав­ся набряк щоки, тризм жувальної мускулатури обмежував відкривання рота, на слизовій оболонці щоки спостерігалася гіперемія. Надалі, на гіперемійованих ділянках щоки вини­кала ерозія або виразка діаметром 2-5 мм в одних випадках, в інших – з’явля­лося легке лущення.

У тварин, які отримували лікування, у порівнянні з нелікованими твари­нами, вже з другого дня спостережень ступінь відкривання рота була достовірно більшою, а ураження слизової ока зменшувалося в усіх гру­пах, але позитивна динаміка стану слизової оболонки щоки відмічалась лише в групі щурів, яким проводили лікування запалення 40%-фітосилардом. З третього дня досліду у лікованих щурів вірогідно зменшувались набряк щоки, підвищувалась ступінь відкривання рота і покращувався стан слизової ока, а в групах тварин, які лікувались 20%-силіксом і 40%-фітосилардом також достовірно зменшувався показник ураження слизової оболонки щоки.

Позитивна динаміка ліквідації клінічних симптомів асептичного запалення до останнього дня лікування була вірогідно прискорена у тварин, які лікувалися, у порівнянні з нелікованими тваринами. Тільки в групі щурів, що отримували 20% суспензію фітосиларду стан слизової оболонки щоки достовірно не відрізнявся від нелікованих тварин, тобто місцевий вплив цієї концентрації фітосиларду був недостатнім.

Проведені гiстологiчнi дослідження показали, що на кінець терміну спосте­­­реження у щурів контрольної групи (без лікування) вияв­ляють­ся значні реактивні зміни в базальному шарі епітелію слизової оболонки щоки – багаторядність, перинуклеарна вакуолізація, інвазія лімфоцитів з-під базальної мембрани у дистрофічно змінені епітеліоцити. Зустрічаються вогнища гнійного запалення безпосередньо у деструктурованих ділянках епітелію слизової оболон­ки. У власній пластинці слизової оболонки під базальною мембраною визна­чається повнокрів'я капілярів, наявність моноцитів, гістіоцитів, нейтро­філів, еозинофілів, набухання колагенових волокон. Має місце гнійний пери­вас­куліт. У м'язовій оболонці щоки гнійне запалення проявляється абсце­ду­ван­ням із фрагментацією некротизованих м'язових волокон, розвитком флегмоноз­но­го процесу. В цілому, нічим некорегований модельований запальний процес щоки щурів до кінця спостережень характеризується вираженою альтерацією та ексудацією і майже відсутньою проліферацією.

Лікування щурів 20%-силіксом обумовлює розвиток ефективної фази про­лі­­­­ферації у слизовій оболонці щоки, яка проявляється регенера­тор­ни­ми про­це­са­ми. Навколо гнійних осередків утворюється і проникає в них звичай­на грану­ля­цій­на тканина з макрофагами, лімфоцитами, чисельними фібро­блас­та­ми. Багато ново­утворених капілярів та ангіобластичних початків. Довкола гній­них фокусів з'являється колагенова межа, як результат інкап­су­ляції абсцесу. Загалом грану­ля­ційний процес інтенсивно поширюється, а зони гнійного запа­лен­ня звужують­ся. У грануляціях дуже незначний вміст нейтро­філів. Подекуди спос­терігається ще більш просунуте завершення запального процесу: грану­ляційна тканина перейшла до фази фібротизації, хоча й неоднакової щільності.

Результативними виглядають в цілому морфологічні метаморфози в ткани­нах щоки щурів у разі лікування їх 20%-фітосилардом. Виразність гнійного запального процесу послаблюється скрізь, хоча продуктивні реакції супро­воджуються значною присутністю нейтрофілів і у власній пластинці слизової оболонки і у ділянках із грануляційною тканиною, де порівняно з попе­редньою серією слабшими виглядають фібробластична і ангіо­бластична активність. Спостерігається лінійний склероз із атрофією м'язо­вих волокон. Зберігаються реактивні зміни в епітелії слизової оболонки, інвазія його лімфоцитами.

Використання в якості лікувального засобу 40%-фітосиларду виявилось більш результативним. За морфологічною картиною стан репараційних проце­сів у тканинах щоки щурів цієї групи був подібним до того, що спостерігали у тварин, лікованих 20%-силіксом.

Таким чином, результати експерименту свідчать, що при місцевому засто­суванні у щурів із асептич­ним запаленням м’яких тканин ротової порожнини і силікс, і фіто­силард проявили протизапальну та кератопластичну дію. Вплив 20%-силіксу та 40%-фітосиларду на перебіг запального процесу був практич­но однаковим, при цьому 40%-фітосилард на добу прискорював загоєн­ня слизової оболонки щоки, що, на наш погляд, обумовлено біологічними власти­востями ехінацеї. Застосування 20%-фітосиларду було менш ефектив­ним. Тобто можна зроби­ти висновок про перспективу і доцільність використання в клінічній прак­тиці 40%-фітосиларду та 20%-силіксу при лікуванні запальних захворювань пародонту і слизової оболонки ротової порожнини.

У другому експерименті, в результаті відтворення пародонтиту на моди­фіко­ваній «перекисній» моделі через 45 днів в щурів спостерігалася клінічна кар­тина пародонтиту, а саме визначались набряклість, кровоточивість маргі­наль­­ного краю ясен, оголення шийок, рухливість зубів, а в деяких випадках і випа­дання третіх молярів. Цей процесс супроводжується зміною біохімічних показ­ників сироватки крові і тканин ясен щурів. У сироватці крові відзначене дос­товірне збільшення вмісту МДА (р<0,05), зниження активності СОД (р<0,05) і значний ріст активності лужної фосфатази – у 1,49 рази (р<0,05). Деструкція й руйнування клітинних мембран підтверджується підвищенням активності лізосомального ферменту катепсину D – у 1,95 рази (р<0,001). У тканинах ясен також спостерігається підвищення вмісту МДА – у 2,1 рази (р<0,001), зниження активності СОД – у 2,8 рази (р<0,001), зріст активності катеп­сину D (р<0,001) і лужної фосфатази (р<0,05) – показників, що підтверд­жують наявність вираженої запальної реакції у пародонті. Показник резорбції альвеолярної кістки в щурів після моделювання пародонтиту, який розра­хо­вували за ступенем оголення коренів молярів, склав 40,77±0,17 %, що вірогідно вище показника атрофії кістки в інтактних щурів – 28,12±0,04 % (р<0,001).

Проведене лікування модельованого пародонтиту препаратами силіксу сприяє значному поліпшенню клінічної картини: ущільнюється ясеневий край, змен­шується кровоточивість і набряклість ясен. Під впливом препаратів в щурів відбувається нормалізація біохімічних показників сироватки крові та біоптатів ясен. Так, у сироватці крові визначається зниження вмісту МДА (достовірне в групі 5 - р<0,05), зріст активності СОД (у всіх групах - р<0,05), зниження актив­ності катепсину D (у всіх групах - р<0,05) і лужної фосфатази (у групах 4 і 5 - р<0,05). Більш виражені зміни показників відзначаються в тканинах ясен: під дією препаратів силіксу у всіх групах вірогідно знижується концентрація МДА, під­вищується активність СОД, зменшується активність катепсину D і лужної фосфа­тази. Встановлено, що найкращі результати біохімічного аналізу сиро­ват­ки крові і тканин ясен отримані в щурів групи 5, де лікування здійснювали композицією фітосиларду з німесулідом.

На підставі проведених морфометричних досліджень щелеп встановлена виразна пародонтопротекторна дія усіх препа­ра­­тів силіксу, що підтверджено достовірним (р<0,05) зниженням ступе­ня атро­фії альвеолярного відростка (щури з пародонтитом – 40,77±0,17 %; паро­донтит + силікс – 38,54±0,14 %; пародонтит + фітосилард – 37,18±0,21 %; пародонтит + фітосилард-Н – 35,97±0,15 %).

Одержані результати підтверджуються і патоморфологічними дослід­жен­ня­ми тканин ясен. У гістологічних препаратах ясен щурів групи 2 (модель пародонтиту) спостерігаються дегенеративні зміни епітелію слизової оболонки ясен на тлі запального процесу серед структур власної пластинки, виражена лейкоцитарна інфільтрація. Поряд з ділянками вираженого гнійного запалення з масовою інфільтрацією реактивними клітинами підепітеліальної основи ясен, є зони менш інтенсивного запалення. В них лейкоцити немасивно інфільтрують структури власної пластинки, а розташовані поміж колагенових волокон пере­рив­­чатими ланцюгами. Капіляри вільні від крові, їх ендотелій набухлий.

Всі застосовані препарати силіксу справляли позитивну, але різну дію на пош­код­жену запальним процесом морфологічну структуру ясен. Вивчення епіте­лію слизової оболонки ясен щурів групи 3 свідчить, що нескрізь спосте­рі­гаєть­ся його повне відновлення і ліквідація дистрофічних змін. Виявляються ділянки, де на межі з власною пластинкою слизової оболонки базальний шар епітелію, який мав би бути звичайного складу з базофільно забарвленими кліти­на­ми овальної і паличковидної форми, фактично відсутній. Замість того, клітини прибазальномембранної локалізації є значно більшими за розмірами, з круглим ядром, сіроблакитною цитоплазмою і нерідко перинуклеарною вакуолізацією. Епітеліоцити шипуватого шару знаходяться у стані дистрофії.

В епітелії та власній пластинці слизової оболонки ясен щурів після викори­­с­тання фітосиларду (група 4) вже не спостерігається проявів сильної альте­­ра­ції клітин або справжніх компонентів запального процесу сполучної ткани­ни під епітелієм. При обстеженні епітеліального пласту з’ясовується, що клітини його базального шару майже скрізь структурно збережені, хоча й неоднаково базо­фільні, неодноманітні за формою та орієнтацією. Подекуди заля­ган­ня їх гори­зонтальне, зустрічаються поодинокі пікнотизовані епітеліоцити, пери­нук­леар­на вакуолізація клітин,помітні поодинокі лімфоцити в зоні епітелію.

Мікроскопічне вивчення епітеліального покриття слизової оболонки ясен щурів групи 5 (при лікуванні фітосилардом-Н) виявило абсолютну перевагу тих ділянок його, в яких структуризація епітеліальних одиниць мало відрізняється від здорового контролю, тобто зовсім відсутні будь-які ознаки колишнього гнійного запалення в сполучнотканинній основі ясен і залишаються епізодичні прояви незакінченого подекуди відновлення епітелію слизової оболонки.

Таким чином, вивчення пародонтопротекторних ефектів препаратів силік­су на "перекисній" моделі пародонтиту в щурів дозволяє зробити висновок про здатність препаратів (особливо комплексних – фітосиларду і фітосиларду-Н) справ­ляти виражену протизапальну, мембранотропну, антиоксидантну, анти­резорб­тивну дію на тканини пародонта, що вказує на доцільність їхнього використання у клінічній пародонтології.

Дослідження місцевоподразнюючої дії фітосиларда-Н показало, що тільки на 4 день обробки ротової порожнини препаратом у зоні з’єднання губ спосте­рігалось слабке подразнення слизової оболонки. Отож, взагалі отриманий ефект дозволяє заключити, що фітосилард з німесулідом викликає при місцевому застосуванні дуже слабке подразнення СОПР. Через добу після припинення застосування препарату вказані зміни вже не реєструвались.

При вивченні субхронічної токсичності композиції фітосилар­ду з німесулідом шляхом її тривалого (80 днів) перорального введення не виявлено негативної дії препарату на зовнішній вигляд та поведінку тварин, на систему кровотворення, біохімічні показники білкового, вуглеводного і ліпідного обміну, морфологічну картину біоптатів тканин різних органів у дослідних тварин у порівнянні з групою контролю.

Порівняльний аналіз ефективності традиційної терапії (з застосуванням хлор­гексидину), силіксу і фітосиларду-Н у хворих на ГП показав, що всі засто­со­вувані аплікаційні засоби призводять до достовірного зниження показників всіх гігієнічних індексів (Грін-Вермільона, Сілнесс-Лое і Турескі), особливо у хворих із хронічним перебігом ГП. При цьому дещо кращі показники реєструвалися в групах, де в якості лікувального засобу застосовувався фітосилард-Н.

Після завершення лікування у всіх групах хворих відбувається значне змен­­шення кровоточивості, усунення набряку і нормалізація кольору ясен, що підтверд­жується достовірним зниженням індексу Мюллемана і РМА у порів­нянні з показниками до лікування, проте найістотніша різниця показників зареєстрована між групами хворих, в яких застосовували фітосилард-Н і хлоргексидин, що свідчить про більш ефективнішу терапевтичну дію імобілізованого препарату на основі ВДК.

Достовірні зміни показників індексу Рассела після лікування фіто­силар­дом-Н в залежності від ступеню ГП зареєстровано лише в групі хворих з поч.-І ст. ГП (з 2,92±0,24 до 1,81±0,30 балів, р<0,05), а в залежності від клінічного перебігу ГП – лише при хронічному перебігу (з 3,06±0,22 до 1,98±0,31 балів, р<0,05). Це свідчить, що фітосилард-Н не справляє значної регенеруючої дії на кіст­кову тканину пародонту. При цьому в групах хворих, яких лікували чистим сорбентом чи хлоргексидином, не зареєстровано ніяких позитивних змін пародонтального індексу.

Встановлено, що середня кількість відвідувань у хворих, яких лікували фіто­силардом-Н менша (при загостреному перебігу ГП поч.-I ст. - 3,60±0,24, при хро­нічному - 3,50±0,23; при загостреному перебігу ГП I-II ст. - 5,33±0,42, при хро­нічному - 5,20±0,20; при загостреному перебігу ГП II-III ст. - 6,83±0,31, при хронічному - 5,00±0,58), ніж у хворих, в яких застосовували силікс (відповідно 4,67±0,33 і 4,20±0,20; 7,00±0,41 і 6,52±0,20; 8,00±0,00 і 6,67±0,33) чи традиційну терапію (відповідно 6,50±0,29 і 5,50±0,55; 8,11±0,45 і 7,50±0,50; 10,00±0,00 і 8,02±0,29).

Повторні клінічні огляди хворих через 6 і 12 місяців показали, що резуль­та­ти лікування ГП з використанням імобілізованої лікарської композиції вияви­лися стійкими. У всіх хворих незалежно від ступеню чи характеру перебігу ГП, які пройшли курс лікування із застосуванням фітосиларду-Н, відзначалася більш позитивна динаміка показників усіх досліджуваних гігієнічних і пародонтальних індексів, ніж у хворих, яким застосовували силікс чи традиційну терапію. У більшості обстежених хворих на ГП поч.-І і І-ІІ ступеню через 6 і 12 місяців поряд із клінічною стабілізацією визначалися позитивні зміни рентгенологічної картини, особливо у пацієнтів, що лікувалися фітосилардом-Н.

У результаті проведених біохімічних досліджень встановлено, що засто­со­ва­ні лікувальні заходи достатньо ефективно гальмують запальні явища в паро­дон­ті, про що свідчить зниження активності катепсину D, лужної і кислої фосфа­таз в ротовій рідині пацієнтів. При цьому динаміка цих маркерів запального процесу суттєво різнилась, як від виду застосованого лікування, так і ступеню ГП. Найбільш сприятливішою виявилась динаміка змін активності катепсину D у пацієнтів, яким застосовували композицію фітосилард-Н (при загостреному перебігу – з 0,202±0,016 до 0,137±0,013 од., р<0,05; при хронічному перебігу – з 0,155±0,015 до 0,115±0,011 од., р<0,05), потім у хворих, яким застосовували силікс (відповідно, з 0,209±0,013 до 0,156±0,011 од., р<0,05; з 0,186±0,014 до 0,152±0,013 од.) або традиційне лікування (відповідно, з 0,189±0,012 до 0,159±0,010 од.; з 0,150±0,018 до 0,133±0,017 од.). При цьому, як і у випадку застосування фітосиларду-Н (з 0,129±0,013 до 0,090±0,009 од., р<0,05), так і випадку використання силіксу (з 0,185±0,015 до 0,143±0,012 од., р<0,05) чи традиційних засобів (з 0,128±0,012 до 0,106±0,010 од.) ефект лікування був більш повним у пацієнтів з ГП поч.-I ст. порівняно з пацієнтами з ГП I-II ст. і ГП II-III ст. Зміни в активності лужної і кислої фосфатаз в ротовій рідині хворих на ГП за величиною та спрямованістю нагадували зміни активності катепсину D.

Застосування силіксу та особливо композиції фітосилард-Н при заго­ст­реному (силікс – з 43,0±2,6 % до 59,1±4,2 %, р<0,05; фітосилард-Н – з 39,0±2,3 % до 54,4±3,8 %, р<0,05) та хронічному перебігу (силікс – з 43,0±1,9 % до 55,2±2,4 %, р<0,05; фітосилард-Н – з 49,3±2,0 % до 63,6±3,0 %, р<0,05) ГП приводить до суттєвого підвищення активності СОД в ротовій рідині, яке суттєво переважає активацію цього ферменту у людей, які лікувались лише традиційною терапією з застосуванням хлоргексидину (при загостреному перебігу – з 43,5±1,9 % до 56,4±2,7 %, р<0,05; при хронічному – з 48,6±4,2 % до 59,5±6,0 %).

Лікування ГП знижує напруженість клітинних факторів місцевого неспе­ци­­фічного імунітету порожнини рота: відзначається нормалізація цитологічної картини в ротових змивах хворих в бік зниження кількості лейкоцитів (показ­ників ЕІ, ЕП і ЕС), що найбільш виражено при використанні фітосиларду-Н.

Встановлено також, що з посиленням ступеню ГП підвищується вміст прозапального цитокіну ІЛ -1β і знижується рівень протизапального цитокіну ІЛ -10 у ясеневій рідині хворих на ГП, що свідчить про значну активізацію процесу деструкції тканин пародонту. Проведене лікування фітосилардом-Н вірогідно зменшує вміст ІЛ-1β в ясеневій рідині хворих з різним ступенем ГП (ГП поч.-I ст. – з 20,1±2,6 пкг/мл до 12,8±1,8 пкг/мл, р<0,05; ГП I-II ст. – з 33,0±2,5 пкг/мл до 21,0±1,3 пкг/мл, р<0,05; ГП II-III ст. – з 38,2±2,5 пкг/мл до 24,8±1,8 пкг/мл, р<0,05) і сприяє підвищенню концентрації ІЛ-10 (ГП поч.-I ст. – з 94,2±11,7 пкг/мл до 188,0±19,4 пкг/мл, р<0,05; ГП I-II ст. – з 57,0±6,8 пкг/мл до 122,9±14,3 пкг/мл, р<0,05; ГП II-III ст. – з 40,6±8,7 пкг/мл до 72,9±17,4 пкг/мл, р<0,05).

Таким чином, експериментально-клінічні дослідження показали здатність фіто­силарду-Н нор­ма­лізувати гомеостаз порожнини рота, знижувати рівень ПОЛ і протео­лі­тич­ну активність, послаблювати напру­женість факто­рів місце­вого імуні­тету ротової порожнини, сприяти функціо­нальній й орга­нічній стабілізації мемб­ранних структур, нормалізувати цито­кінову регу­ля­цію в тканинах паро­дон­ту, що, у свою чергу, гальмує процес запа­лення і тканин­ну деструкцію та поліп­шує умови для репаративної реге­не­рації тканин пародонту. Можна стверджу­ва­ти, що висока терапевтична ефективність його у хворих на ГП, особливо поч.-I і I-II ступенів, обумовлена антимікробною, дезінтоксикаційною, протизапальною, мембранотропною, антиоксидантною, імуномодулюючою і, в певній мірі, паро­дон­топротекторною дією. Це дозволяє рекомендувати лікарську композицію фітосилард-Н для використання в якості патогенетично обґрунтованого засобу лікування запальних і дистрофічно-запальних захворювань пародонту.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено теоретичне узагальнення й нове вирішення актуаль­ного наукового завдання, пов'язаного з розробкою рецептури та експе­ри­ментально-клінічним обгрунтуванням застосування лікарської компо­зиції на основі нанорозмірного кремнезему – ехінацеї пурпурової та німесуліду, імобілізованих на силіксі, в комплексному лікуванні хворих на генералізо­ваний пародонтит.

1. В експерименті на моделі асептичного запалення м’яких тканин порож­ни­ни рота у щурів розроблена та опрацьована ефективна робоча форма і концен­тра­ція аплікаційного засобу на основі силіксу (40 % суспензія фітосиларду) та доведена його протизапальна й кератопластична дія, що підтверджено результатами клінічних, морфометричних і патоморфологічних досліджень.

2. Для лікування пародонтиту теоретично обгрунтовано й розроблено рецептуру нової лікарської композиції на основі ВДК – фітосиларду-Н, до складу якого входять сухий залишок спиртового екстракту ехінацеї пурпурової (11,16 %) та німесулід (2,98 %), імобілізовані на силіксі (85,86 %), в двох фармакологічних формах – порошок і таблетки. Доведено відсутність місцево-подразнюючої дії фітосиларду-Н на слизову оболонку порожнини рота та пошкоджуючої діїї на організм при тривалому пероральному введенні. 

3. Дослідження лікувальних ефектів фітосиларду і фітосиларду-Н на моделі пародонтиту в щурів показало їх високу ефективність, обумовлену антиокси­­дантними (достовірні зниження вмісту МДА, зріст активності СОД в ткани­нах ясен), мембранотропними (достовірне зниження активності катепсину D), протизапальними (зниження активності лужної фофатази) та пародонто­про­тектор­ними властивостями, що підтверджується вірогідним зниженням ступеню атрофії альвеолярного відростка (з 40,77±0,17 % у щурів з пародонтитом до 37,18±0,21 % після лікування фітосилардом і 35,97±0,15 % - фітосилардом-Н, р<0,05). Патоморфологічними дослідженнями тканин ясен показана здатність фітосиларду і фітосиларду-Н сприяти відновленню пошкодженого епітелію слизової оболонки ясен, ліквідації ознак запалення в сполучнотканинній основі ясен, покращувати стан репараційних процесів.

4. За результатами клініко-лабораторних досліджень в хворих на генера­лі­зований пародонтит показано, що місцеве застосування фітосиларду-Н сприяє швидкій ліквідації запального процесу в пародонті, нормалізації гомеостазу порожнини рота, ферментативної активності ротової рідини, цитокінової регуляції в тканинах пародонту, що дозволяє підвищити ефективність і скоро­тити терміни лікування захворювання. Підвищенню ефективності лікування у хворих із загостреним перебігом ГП сприяє додаткове сублінгвальне призначення таблетованої форми препарату.