ОБЛІК І АУДИТ ВЕКСЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, окреслено мету і завдання роботи, зазначено наукову новизну та цінність одержаних результатів, наведено дані щодо апробації результатів дослідження.

у розділі 1 „Теоретичні основи обліку операцій з векселями” досліджено генезис вексельних операцій та оцінено їх розвиток в Україні, вивчено правове регулювання вексельного обігу в Україні, розглянуто концептуальні засади обліку вексельних операцій.

Формування вексельного ринку в Україні відбувається паралельно із ринковою трансформацією економіки та пошуком ефективних фінансових інструментів, для вирішення проблеми неплатежів, зниження рівня заборгованості учасників підприємницької діяльності, як перед державою, так і один перед одним. Протягом останніх років вексельний ринок в Україні розвивається, порівняно, динамічно. За даними Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, на вітчизняному фондовому ринку України вексель є одним із найпопулярніших інструментів за обсягами купівлі-продажу. Вексель є не лише засобом часткового вирішення проблеми неплатежів, але й універсальним платіжним інструментом за відсутності обігових коштів, тобто засобом комерційного (товарного) кредитування, засобом залучення інвестицій (вкладання коштів) у цінні папери, у разі передачі грошових прав, обумовлених векселем іншим особам.

Критична оцінка існуючих підходів до визначення поняття „вексель” свідчить про різне тлумачення його сутності вченими різних шкіл та напрямів протягом тривалого історичного процесу. Вексель - унікальний фінансовий інструмент, який виконує роль боргового грошового документа, засобу розрахунку та цінного паперу, складеного у встановленій законодавством формі, що зобов’язує особу, котра його видала (векселедавця) сплатити у визначений термін суму грошей за векселем його власнику (векселедержателю) чи пред’явнику векселя.

Дослідження економічної сутності векселя та його класифікаційних ознак дало змогу встановити, що вексель – це грошовий капітал, який поєднує в процесі обігу одночасно дві властивості грошового капіталу: капітал-функцію (засіб платежу та засіб обігу) і капітал-власність (засіб капіталізації).

Перша ознака векселя як грошового капіталу-функції, пов’язана з виконанням платіжно-розрахункової функції, де вексель набуває властивостей грошей і стає засобом платежу за фактично поставлений товар, виконані роботи, надані послуги, а також з обіговою функцією, де вексель виступає засобом обігу, тобто посередником в обміні товарів і забезпечує їх обіг. Таким чином до першої групи операцій, де вексель використовується як капітал-функція відносяться операції, пов’язані з розрахунком за надані товари, роботи, послуги та інше майно (активи).

Друга ознака векселя як грошового капіталу-власності, пов’язана з виконанням функції капіталізації, де вексель набуває властивостей товару і стає засобом приросту капіталу, тобто продається з метою отримання додаткового доходу. Ця властивість векселя-товару підтверджує наявність найбільш фетишистської форми грошового капіталу, де спроможність давати приріст капіталу протиставляється ознакам грошей. Це означає, що функція грошового капіталу – капіталізація є фіктивною, так як тільки промисловий і торговий капітал дають реальну капіталізацію. До другої групи операцій, де вексель використовується як грошовий капітал-власність відносяться операції з нарахування відсотків за час обігу векселя, а також операції з його відчуження векселедержателем, що передбачають передачу прав власності на нього, тобто є предметом цивільно-правових угод (купівля-продаж, міна, дарування), а також операції з кредитування, які супроводжуються залученням грошових коштів проти векселів або під забезпечення векселями.

Враховуючи обидві властивості векселя в процесі обігу на ринку цінних паперів (грошовий капітал-функція та грошовий капітал-власність) виникає третя група операції, пов’язаних з обслуговуванням вексельного обігу, а саме: гарантійні, комісійні та довірчі операції (рис. 1).

Розв’язання проблем вексельних розрахунків з позиції бухгалтерського обліку, вимагає врахування подвійної природи векселя: як боргового документу та як товару. У випадку, якщо вексель використовується як «товар» (фінансові інвестиції), вартість, за якою він повинен відображатися в бухгалтерському обліку визначається за правилами оцінки цінних паперів. Якщо ж вексель використовується як борговий документ − він відображається в обліку за номінальною вартістю.

У процесі здійснення операцій з векселями важливим питанням є визнання доходів і витрат від здійснення таких операцій, оскільки в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку ці питання не конкретизовані. Це пояснюється тим, що в міжнародній практиці вексель використовується як знаряддя комерційного кредиту. Визнавати дохід (витрати) необхідно у тому випадку, коли за допомогою векселя здійснюється зарахування заборгованості і при цьому виникає різниця між зарахованою дебіторською і кредиторською заборгованістю. Крім того, підприємству слід визнавати дохід (витрати) при здійсненні операцій з відсотковими векселями, а також при операціях з відчуження векселя його векселедержателем (купівля-продаж (у т.ч. врахування банком купівля векселедавцем (трасат)), міна (у т.ч. вексельний платіж), дарування). В операціях з передачею (відчуженням) векселя по індосаменту першим векселедержателем, дохід у розмірі номінальної вартості не визнається, а в усіх інших операціях відчуження наступними векселедержателями визнаються доходи і витрати як реалізовані фінансові інвестиції, що утримуються за справедливою вартістю.