ОБМЕННО-ЭНДОКРИННЫЕ НАРУШЕНИЯ ПРИ ПОСТОВАРИОЭКТОМИЧЕСКОМ СИНДРОМЕ И ИХ КОРРЕКЦИЯ

Краткое содержание

Матеріали та методи дослідження. Згідно з протоколом клінічного дослідження, здійснено комплексне обстеження 125 жінок, яким проведено  хірургічне втручання (екстирпація матки – 53; надпіхвова ампутація матки – 72) з видаленням обох яєчників.

Усі пацієнтки були розподілені на чотири групи:

·    першу (контрольну) групу (I) склали 30 здорових жінок віком 35 – 45 років, які не мали соматичної патології та хронічних захворювань репродуктивної сфери;

·    до другої групи (II) увійшли 43 пацієнтки після двобічної оваріоектомії, у лікуванні яких був застосований тканинно-селективний регулятор естрогенної активності ((7α,17α)-17-Окси-7-метил-19-норпрегн-5(10)-ен-20-ін-3-он) у дозі 2,5 мг (одна таблетка) щодня;

·    третю групу (III) склали 50 хворих після двобічної оваріоектомії, яким патогенетичну тканинно-селективну терапію поєднували зі застосуванням інгібітора ендогенного синтезу холестерину (ГМГ-КоА редуктази інгібітор) у дозі 10 мг на добу (1 таблетка) протягом 12 тижнів, ремодулятором кісткової тканини (діюча основа препарату - натрієва сіль (4-аміно-1-оксибутиліден)-діфосфонової кислоти – алендронат натрію) у дозі  35 мг (1/2 таблетки) на два тижні та препаратом, який регулює обмін кальцію та фосфору (1 таблетка містить: кальцію карбонату – 1250 мг;   холекальциферолу – 200 МЕ), в дозі одна таблетка на добу;

·    четверту порівняльну групу (IV) сформували 32  пацієнтки після двобічної оваріоектомії, що отримували плацебо (таблетки, що містили глюкозу – 500 мг) і були обстежені у відповідності до загального протоколу.

Лікування починали з тканинно-селективної терапії, а в подальшому кожні два тижні залучали до схеми засіб додаткової терапії в такій послідовності: тканинно-селективний регулятор естрогенної активності → інгібітор ендогенного синтезу холестерину → ремодулятор кісткової тканини → препарат, який регулює обмін кальцію і фосфору. Період часу між прийманням кожного з препаратів складав не менше 60 хвилин.

Для проведення мікробіологічного обстеження урогенітального тракту було виокремлено три клінічні підгрупи: перша (А) – здорові пацієнтки – 30 жінок (контроль); друга (Б) – пацієнтки з ПОЕС, які мали скарги дизурічної направленості – 84 пацієнтки; третя (В) – жінки з ПОЕС, у яких не було проблем із сечовипусканням і відсутністю в минулому  свідчень про наявність інфекцій сечостатевого тракту, що рецидивують – 41 особа.

Порівняльний аналіз основних показників здійснювали в динаміці: напередодні лікування; через 3, 6, 12, 24 місяців; для інструментальних методів (доплерографія, денситометрія) через 3, 6, 12, 24 і 36 місяців.

Перед дослідженням і в період контрольних візитів у жінок визначали ступінь клінічної тяжкості клімактеричного синдрому за класифікацією
К.М. Віхляєвої (1980) і Купермана в модифікації Е.В. Уварової (1983) за шкалою нейровегетативних, ендокринно-метаболічних і психоемоційних порушень. Стан гормонального балансу вивчали за показниками рівня гонадотропних і стероїдних гормонів у сироватці крові  ФСГ, ЛГ, Е₂, ПГ, ПЛ,  АКТГ методом імуноферментного аналізу на апараті Architect із використанням тест-наборів фірми Abbott у відповідності з доданою інструкцією.

Вміст біогенних моноамінів: С, А і НА визначали в сироватці крові за допомогою колонної хроматографії з подальшою флюорометрією на спектрофлуориметрі Hitachi (Японія) [A. Colin, 1987].

Дослідження системи гемостазу передбачало визначення кількості тромбоцитів, гематокриту, тривалості кровотечі за Дюком, часу згортання за Лі-Уайтом, протромбінового індексу, толерантності плазми до гепарину, час рекальцифікації плазми, концентрації фібриногену, гепарину, антитромбіну III, фібринолітичної активності крові. Проведено динамічне вивчення параметрів хронометричної та структурної гемокоагуляції на ТЕГ стандартними методами.

Показники кровообігу у внутрішніх клубових артеріях вивчали на апараті „Aloka-2000” (Японія)  з датчиком 5 Мгц, який працює в імпульсному режимі з можливістю кольорового допплерівського картирування. У спектрі артеріальних судин визначали кутонезалежні показники судинної резистентності (індекс Пурсело) – RI і пульсаційний індекс (індекс Геслінгу) – PI внутрішніх клубових артерій.

У ліпідограмах вивчали такі показники: ФЛ, НЕЖК, ТГ, ВХ, ЕХ, ЗХ, а також фракції холестерину в ЛП: низької (ХС-ЛПНЩ) і високої (ХС-ЛПВЩ) щільності. Проведено вираховування стандартних коефіцієнтів ВХ/ЕХ і К_хс.

Для вивчення ліпідного спектру сироватки крові застосовували метод тонкошарової хроматографії на пластинках Silufol. Концентрацію ХС-ЛПНЩ розраховували за формулою: ХС-ЛПНЩ, ммоль/л = ЗХ―ХС-ЛПВЩ―(0,45хТГ).

Стан імунологічного статусу організму пацієнток вивчали на основі визначення таких параметрів: загальної кількості лейкоцитів і склад лейкоцитарної формули; показники фагоцитарної реакції [В. М. Берман,
Е. М. Славська, 1958], які характеризують стан клітинної ланки неспецифічної резистентності; титру аглютиніну з тест-культурою кишкової палички, який свідчить про стан гуморальної ланки неспецифічної резистентності; вміст Т- і В-лімфоцитів методом розеткоутворення Е-РУК і Е-АС, що входять до клітинної ланки імунної системи; рівнів сироваткових імуноглобулінів класів А, М, G, що складають гуморальний компонент, за рахунок одномірної радіальної імунодифузії в агаровому гелі, визначали  вміст ЦІК як показника активності реакції антиген-антитіло
[В. В. Меньшиков та співавт., 1987].

Мікробіологічному обстеженню  піддавали вміст із уретри та заднього склепіння піхви, а також середню порцію сечі [А.С. Анкірська,
В.В. Муравйова, 2001].

Вид мікроорганізму ідентифікували традиційними способами з урахуванням культуральних, морфологічних і біохімічних властивостей, а класифікували  у відповідності з визначником бактерій Bergey (1994).

Кількісне співвідношення в мікробній асоціації оцінювали за кількістю одиниць, які утворюють колонії (КУО) в 1 мл змиву [В.І. Кочеровець, 1986], а за наявності бактеріурії в 1 мл сечі, яку вважали достовірною, у відповідності із загальновизначеними стандартами.

Визначали чутливість виділених мікроорганізмів до антибіотиків у відповідності з інструкціями й рекомендаціями Міжнародного комітету по клінічним лабораторним стандартам – NCCLS (National Committee for Clinical Laboratory Standards) [NCCL, 1999; Methods for the determination 1998]. 

Уродинамічне дослідження (урофлоуметрія) проводили напередодні призначення терапевтичних заходів і в подальшому  під час контрольних візитів пацієнток. Дослідження були виконані за допомогою апарату GR 100 FS фірми Albyn Medical Ltd (Шотландія). Оцінювали параметри урофлурометрії: максимальна швидкість потоку сечі (Q max), середня швидкість потоку (Q m), час потоку (t) і форму кривої. Крім цього, розраховували досягнення максимальної швидкості, сумарний об'єм сечовипускання і час очікування початку сечовипускання.

Структурно-функціональний стан кісткової тканини оцінювали за допомогою рентгенденсіометра – „АРМ-остеолог” (Україна).

Оцінювання даних здійснювали за допомогою програмно-апаратного комплексу „OSTIM+” з алгоритмом розрахунку щільності кісткової тканини в умовних одиницях відносно калібрувальних еталонних значень, у відповідності з доданою інструкцією. У стандартних ділянках проекцій епіфізів III п'ясної кістки та діафізів II, III, IV, V кісток, були виконані розрахунки відносної щільності кісткової тканини. При цьому програмно вираховували показники індексу Ba ett-Nordin для кожної трубчатої ділянки кістки й формували таблицю середніх значень інтегральних параметрів. Визначали КІ, ІМН, ІКМН й ІКІ. Порівняння проводили з віковими критеріями „норми” для жінок.

Результати піддали статистичному опрацюванню з вивченням парного критерію Фішера-Ст'юдента. 

Результати власних досліджень та їх обговорення. Провідними соматичними проявами двобічної оваріоектомії були вазомоторні симптоми – припливи жару та пітливість у нічний час, наявні в 108 (86,4 %) жінок. Практично рівнозначно фіксувалися скарги нейровегетативної направленості – 101 (80,8 %). На тлі атрофічних змін у сечостатевій системі досить характерними були скарги дизуричної направленості та розлади сечовипускання – 84 (67,2 %). Наступними за частотою повторюваності виявилися скарги косметичного характеру, зафіксовані більше ніж у половині випадків – 70 (56,0 %).

Типовим для прооперованих пацієнток було різке зниження рівнів статевих стероїдів Е₂ и ПГ на тлі підвищення рівня гонадотропінів ФСГ і ЛГ. На тлі відносного зниження вмісту АКТГ (з мінімумом через 6 міс.), у прооперованих жінок, була зафіксована схильність до гіперкортицизму.

Загальним для прооперованих пацієнток було посилення толерантності плазми до гепарину, скорочення часу рекальцифікації плазми, зниження фібринолітичної активності крові, зменшення активності антитромбіну III. При цьому через 6 місяців після операції максимально посилився коагуляційний потенціал крові з одночасним зниженням активності антитромбіну ІІІ й розвитком тромбоцитопатії.

Характерним для прооперованих пацієнток було підвищення концентрації ТГ, а також ВХ і його ефірів. Найбільш істотний дисбаланс у ліпідограмах фіксувався через 12 місяців  після хірургічного лікування та досягав пікових значень до другого року обстеження, що забезпечувало стабільно високий атерогенний потенціал у віддалені часові періоди.

Протягом першого місяця від операції відмічалося збільшення середніх показників індексів доплерометрії у внутрішніх клубових артеріях, що відображало зростання їхньої резистентності. Так, у цей період максимальна систолічна швидкість у середньому зросла на 36,8 %; кінцева діастолічна швидкість збільшилася в середньому на 30 %. Як наслідок, зросли RI і PI. У подальшому, через 6 і 12 місяців, була відмічена тенденція до нормалізації доплерометричних параметрів кровообігу в aа. a.iliaca inte a, яка відбивала фазу пристосування до складних топографоанатомічних взаємовідносин. У віддалені строки після операції (24 місяці та більше) знову було відмічено збільшення середніх значень індексів доплерометрії в досліджуваних судинах, що відзначалося істотним зростанням їхньої резистентності.

У 41,9 – 46,0 % пацієнток із ПОЕС спостерігалося пригнічення клітинного компоненту імунних реакцій за рахунок зниження субпопуляції Т-лімфоцитів із супресорною функцією та схильністю до інтенсифікації аутоімунних процесів. При цьому найбільш критичне пригнічення імунних реакцій було виявлене в період від 6 до 12 місяців після операції, коли фіксувалося достовірне зниження рівня лімфоцитів у периферичній крові.

Через 6 – 12 місяців від моменту операції формувався патологічний біоценоз сечостатевого тракту, який характеризувався елімінацією лактофлори, високим рівнем мікробного інфікування ступеня 10⁶-10⁷ КУО/мл для облігатних анаеробів і 10⁵-10⁶ КУО/мл для умовно-патогенних бактерій з аеробним і факультативно-анаеробним типом дихання, полімікробністю з переважанням анаеробного компоненту.

 Фіксувалися порушення уродинаміки (як клінічні, так і субклінічні за даними урофлоуметрії), що в комплексі із прогресуючими атрофічними процесами в урогенітальному тракті на тлі вторинної імунологічної недостатності, створювали сприятливі умови для персистенції інфекції та були основою для розвитку гіперрефлекторної та/або стресової інконтиненції (44,0 – 47,6 %), яка істотно знижувала якість життя жінки.

За перший рік ПОЕС практично в кожному п'ятому випадку було відзначено остеопенію (17,1 %), але найбільш значні втрати мінералізації кісток спостерігалися в половини жінок (47,0 – 50,0 %)  протягом другого-третього року, при цьому швидкість втрати кісткової маси досягала 18,5 – 24,1 %.

Через три місяці від початку лікування певна регресія ММІ була відмічена в усіх групах, у тому числі, серед пацієнток, які отримували плацебо (IV група). Найбільш виражено та практично рівнозначно ММІ знизився в II і III групах. Через 12 місяців від початку лікування індекс Куппермана знизився в 5,9 рази рівноцінно в II і III групах і в 1,45 рази серед пацієнток, що отримували плацебо. Через три місяці лікування в II і III групах спостерігалося зниження в сироватці крові рівнів ФСГ і ЛГ, на тлі достовірного підвищення вмісту Е₂ и ПГ. Сукупно в II і III групах хворих із ПОЕС було зафіксовано істотне, хоч і недостовірне, підвищення вмісту АКТГ і нівелювання ознак гіперкортицизму, а також мессенджерів біологічно активних речовин – А і С.

У пацієнток IV групи, які отримували плацебо-терапію, навпаки, вміст гонадотропних гормонів гіпофізу, статевих стероїдів, глюкокортикоїдів і біогенних мономінів відповідали їх показникам у сироватці крові жінок після тотальної оваріоектомії напередодні лікування та істотно відрізнялися від здорових пацієнток аналогічної вікової категорії.

У подальшому, у процесі лікування, у пацієнток з II і III груп спостерігалось  відновлення гормонального профілю до контрольного рівня. При цьому максимальний рівень ефективності терапії був досягнутий на шостому місяці, після чого сталася його стабілізація, а вивчені показники через 12 місяців практично не відрізнялися від показників у 6-місячний період.

Дослідженням динаміки параметрів коагулограм  виявлено, що використання схеми лікування не ускладнювало стан системи гемокоагуляції, у цілому зберігало стан індиферентності. Через 12 місяців від початку лікування  у хворих II групи (тканинно-селективна терапія) і III групи (комплексна терапія) відмічено підвищення концентрації антитромбіну III і фібринолітичної активності плазми крові, що проявилося в нормалізації початково знижених параметрів. 

Виявлені зміни опосередковано підтверджені тим, що, на відміну від II і III клінічних груп, де сталося зменшення питомої ваги жінок із початковою схильністю до гіперкоагуляції – 21 (48,8 %) і 22 (44,0 %) проти 34 (79,1 %) і 38 (76,0 %) напередодні лікування відповідно, у IV групі, навпаки, на 10 % збільшилась кількість осіб зі схильністю до гіперкоагуляції з 23 (71,9 %) до 27 (84,4 %).

Через 12 місяців лікування в II і III клінічних групах, на відміну від IV, отримані позитивні зміни на ТЕГ, які характеризувалися збільшенням параметрів хронометричної та зниженням показника структурної гемокоагуляції з покращенням плинності крові.

Найбільш значний позитивний вплив на нормалізацію ліпідного статусу зафіксовано у пацієнток III групи. При цьому, на відміну від пацієнток II групи, максимальний клінічний ефект був досягнутий уже на третьому місяці контрольних обстежень, залишаючись стабільним протягом усього року спостереження. Сталося більш істотне підвищення показників ФЛ і зниження НЕЖК, також достовірне зменшення рівнів ТГ і ЗХ. Концентрація ТГ максимально наблизилася до контролю. Виразність  гіперхолестеринемії зменшилася, досягнувши найбільшого ступеню нормалізації. Рівень ХС-ЛПНЩ достовірно знизився, а ХС-ЛПВЩ - підвищився, практично досягнувши контрольних параметрів. Навпаки, серед пацієнток II групи в цілому зберігалася присутність дисліпопротеїнемії з надлишком атерогенних субстанцій. Середній рівень ХС-ЛПНЩ залишався істотно більш високим, ніж аналогічний показник у контролі, незважаючи на те, що достовірно знизився,  у порівнянні з аналогічним показником напередодні лікування, усе ще значно перевищував популяційну межу < 2,6 ммоль/л, яка вважається оптимальною.

Через 12 місяців від початку лікування спостерігалася тенденція до зниження середнього показника максимальної систолічної швидкості в II групі. У III групі також було відзначено статистично значуще зниження середнього показника максимальної систолічної швидкості. Також практично пропорційно знизилася кінцева діастолічна швидкість і відповідні індекси резистентності – RI і PI, але їхні середні значення не досягли рівня контролю,  хоч були в межах статистичної помилки, максимально наблизившись до  III клінічної групи.

При порівняльному аналізі ефективності різних методик лікування виявлено, що найбільш повноцінне покращення стану імунологічної резистентності організму (як клітинних, так і гуморальних реакцій), рівноцінно спостерігалося в  II і III групах в 72,3 % і 69,6 % – 5(11,6 %) проти 18 (41,9 %) і 7 (14,0 %) проти 23 (46,0 %) напередодні лікування відповідно.

Визначено, що в пацієнток  II і III груп висівання лактофлори складало 10⁵-10⁶ КУО/мл через місяць від початку лікування. У подальшому виявлено досить стабільний пул сапрофітної флори, де лактобактерії висівались в досить значній кількості 10³-10⁵ КУО/мл і переважали над іншими мікробними представниками – 10³ КУО/мл для аеробів і факультативно-анаеробних видів бактерій і 10⁴ КУО/мл для представників облігатних анаеробних коків. Найбільш значне зниження висівання лактофлори було зафіксовано в IV групі, коли через місяць лактобактерії фіксувалися в кількості 10²-10⁴ КУО/мл, починали переважати умовно патогенні мікроорганізми – 10⁴-10⁶ КУО/мл, а через 6 місяців спостерігалася практично повна елімінація лактобацил і тотальне переважання умовно патогенних факультативно аеробних і анаеробних бацил у поєднанні із грибами роду Canddida.

Відмічено істотне покращення за всіма варіантами розладів сечовипускання рівнозначне в II і III клінічних групах. Особливо це торкнулося пацієнток із наявністю епізодів імперативного нетримання сечі, які пов'язані, в основному, з нейротрофічними детрузорними порушеннями в результаті естрогенного дефіциту, де сталося більш ніж подвійне скорочення кількості осіб із названими проявами – 44,0 – 47,6 % до лікування проти 14,0 – 18,6 % після лікування (p<0,05).

При цьому була наявна тенденція до збільшення функціонального об'єму сечового міхура при першій спробі до акту сечовипускання, нормалізація часу досягнення максимальної швидкості потоку сечі та часу очікування. Навпаки, серед пацієнток, які отримували плацебо, збільшилась кількість осіб з клінічно значущими розладами сечовипускання – 46,9 % проти 31,3 % з проявами нестабільності детрузору; 25,0% проти 15,0% з втратами сечі при напруженні і 12,5 % проти 9,4 % зі змішаною формою дизурії.

У групі пацієнток, які отримували тканинно-селективну терапію (II група), не зафіксовано збільшення втрати кісткової тканини. Навпаки, був виявлений позитивний вплив на процеси відновлення мінеральної щільності кісткової тканини, у порівнянні з періодом напередодні лікування, що достовірно відрізнявся,  у порівнянні з пацієнтками, які приймали плацебо (IV група).

Найбільш позитивні і достовірні зміни, що направлені на відновлення мінеральної щільності кісткової тканини, виявлені у пацієнток з III клінічної групи. Так, якщо напередодні лікування кількість пацієнток з денситометричними ознаками зниження мінеральної щільності кісткової тканини в III групі складала 40,0 % (остеопенія – 11; остеопороз – 9), то через 12 місяців  їх кількість знизилась в 5 разів до 8,0 %  (остеопенія – 3; остеопороз – 1).

У IV групі пацієнток, після 12 місяців отримування плацебо-терапії кількість осіб зі зниженою мінеральною щільністю кісткової тканини збільшилась  до 46,9 % (остеопенія – 8; остеопороз – 6).

Аналіз результатів плацебо-контрольованого лікування пацієнток із ПОЕС показав, що тканинно-селективна терапія має переважно лікувально-профілактичну дію, ефективно відновлює гормональний баланс, корегує естрогенний дефіцит і пов'язані з ним клінічні та гомеостатичні прояви постоваріоектомічного стану й найбільш раціональна для пацієнток із тривалістю процесу менше року, коли втрати кісткової тканини відсутні або помірні (від -1,0 до -2,5 SD), при концентрації загального холестерину менше 6,76 ммоль/л, ХС-ЛПНЩ < 2,6 ммоль/л и Кхс < 3,0.

Терапевтична комбінація, що складається з тканинно-селективного регулятора естрогенної активності, інгібітору ендогенного синтезу холестерину, ремодулятору кісткової тканини та препарату, який регулює обмін кальцію та фосфору, є високоефективним, безпечним, патогенетично виправданим засобом лікування пацієнток із тривалістю ПОЕС більше року з денситометричними ознаками зниження мінеральної щільності кісткової тканини, схильністю до гіперхолестеринемії з дисліпопротеїнемією й надлишком атерогенних субстанцій, що на 45,4 % збільшує ефективність корекції дисліпідемії й на 48,8 % ефективність ремінералізації кісткової тканини.

На базі плацебо-контрольованого клінічного дослідження застосованого комплексу препаратів, які направлені на відновлення гормонального статусу, ліпідного обміну, мінеральної щільності кісткової тканини хворих із ПОЕС, показана їхня висока терапевтична ефективність і розроблені схеми терапії з урахуванням тривалості ПОЕС.

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено актуальне наукове завдання – удосконалення методів діагностики обмінно-ендокринних порушень та розробка патогенетичних лікувально-профілактичних заходів, направлених на зменшення клінічних проявів і ускладнень ПОЕС у жінок репродуктивного віку, які зазнали двобічної оваріоектомії, а також покращення якості їхнього життя.

1.    Хірургічне вилучення функції яєчників у репродуктивному віці порушує природну біологічну трансформацію організму, веде до зриву захисно-пристосувальних механізмів, що супроводжуються комплексом нейроендокринних, вегетоневротичних, імунологічних і урогенітальних змін, сприяє виникненню або ускладненню екстрагенітальної соматичної та інфекційної патології, дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта, а також створює ризик виникнення переломів, що в комплексі істотно погіршує якість життя жінки.

2.    У перші шість місяців після двобічної оваріоектомії відзначається найбільш критична нейроендокринна перебудова функціонування організму, коли поряд із закономірним адаптаційним підвищенням вмісту гонадотропінів (ФСГ до 57,82±6,03 МЕ/л та ЛГ до 29,33±3,57 МЕ/л) відбувається  значне зниження АКТГ (5,19±0,55 нг/л) і пов'язане з ним достовірне підвищення концентрації кортизолу (відносний гіперкортицизм) зі схильністю до переваги біогенних моноамінів (серотонін та адреналін) – медіаторів стрес-реакції, що в комплексі обмежує адаптивні можливості ЦНС, може сприяти розвитку симпатоадреналових кризів і артеріальної гіпертензії.

3.       Через 6 місяців після операції посилюється коагуляційний потенціал крові з одночасним зниженням активності антитромбіну ІІІ (98,5±2,8 %) й розвитком тромбоцитопатії, що обумовлює підвищену небезпеку внутрішньосудинного тромбоутворення. У 56,8 % жінок із ПОЕС із часом розвивається дисонанс обміну ліпідів атерогенної направленості, який досягає максимального рівня через 12 – 24 місяців після операції, коли відзначаються високі рівні НЕЖК, ТГ, ВХ і його ефірів, максимальна дисліпопротеїнемія з перевагою атерогених фракцій ХС-ЛПДНЩ і ХС-ЛПНЩ над ХС-ЛПВЩ на тлі гіпофосфоліпідемії (ЗХ > 6,76 ммоль/л; ХС-ЛПНЩ > 2,6 ммоль/л; Кхс > 3,0), що, поряд зі зростанням судинної резистентності (за даними доплерометрії), відображає ризик розвитку атеросклерозу та його ускладнень.

4.    Для 41,9 – 46,0 % пацієнток характерно пригнічення клітинного компоненту імунних реакцій за рахунок зниження субпопуляції Т-лімфоцитів із супресорною функцією і схильністю до інтенсифікації аутоімунних процесів. При цьому найбільш критичне пригнічення імунних реакцій, порівнянне за часом з осциляціями АКТГ, кортизолу й біогенних моноамінів, спостерігається в період від 6 до 12 місяців після операції.

5.    Через 6 – 12 місяців після операції формується патологічний біоценоз сечостатевого тракту, що характеризується елімінацією лактофлори, високим рівнем мікробної інфікованості ступеня 10⁶-10⁷ КУО/мл для облігатних анаеробів і 10⁵-10⁶ КУО/мл для умовно-патогенних бактерій з аеробним і факультативно-анаеробним типом дихання, полімікробністю з переважанням анаеробного компоненту.

6.    Порушення уродинаміки (як клінічно значущі, так і субклінічні за даними урофлоуметрії), виявлені у 44,0 – 47,6 % жінок із ПОЕС, що, у комплексі із прогресуючими атрофічними процесами в урогенітальному тракті на тлі вторинної імунологічної недостатності, створюють сприятливі умови для персистування інфекції і є основою розвитку гіперрефлекторної та/або стресової інконтиненції, що істотно знижує якість життя жінки.

7.     Протягом першого місяця після операції відмічається збільшення середніх показників індексів доплерометрії в досліджуваних судинах, що відображає зростання їхньої резистентності. Через 6 і 12 місяців після двобічної оваріоектомії характерна тенденція до нормалізації доплерометричних параметрів кровообігу в a.iliaca inte a. У віддалені строки після операції (24 місяця і більше) відмічається повторне збільшення середніх показників індексів доплерометрії в досліджуваних судинах,  яке відображається істотним зростанням їхньої резистентності. Протягом першого року після операції у 17,1 % жінок виявлені  явища остеопенії, а швидкість втрати кісткової маси (за даними рентгенденситометрії) досягає 10%; протягом другого-третього року зниження мінеральної щільності кісткової тканини різного ступеню виразності, наявне у половини жінок  (47,0 – 50,0 %), а швидкість втрати кісткової маси досягає 18,5 – 24,1 % виразності.

8.    Терапевтична комбінація, що складається з тканинно-селективного регулятора естрогенної активності, інгібітора ендогенного синтезу холестерину, ремодулятору кісткової тканини та препарату, який регулює обмін кальцію та фосфору, є високоефективним (регресія клінічних проявів – 82,9 %; покращення імунологічної реактивності й вагінальної мікроекології – 69,6 %; регресія імперативної інконтиненції – 68,2 %; відновлення мінеральної щільності кісткової тканини – 80,0 %), безпечним, патогенетично виправданим засобом лікування пацієнток із ПОЕС більше року з денситометричними ознаками зниження мінеральної щільності кісткової тканини (-2,5 SD і менше), схильністю до гіперхолестеринемії з дисліпопротеїнемією і надлишком атерогенних субстанцій ЗХ > 6,76 ммоль/л; ХС-ЛПНЩ > 2,6 ммоль/л; Кхс > 3,0).