ОБМІН ЖИТЛА (ЖИЛИХ ПРИМІЩЕНЬ): ЦИВІЛІСТИЧНІ АСПЕКТИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Право на житло, закріплене ст. 47 Конституції України, є одним з найважливіших прав людини. Проголошуючи це право, Конституція встановлює також обов’язок держави створити умови, за яких кожний громадянин матиме можливість побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Сприяти реалізації цього права мають закони та підзаконні акти, прийняті на основі Конституції. Нормативне підґрунтя забезпечення реалізації права на житло складають акти цивільного та житлового законодавства.

Враховуючи те, що житлове законодавство сьогодні перебуває в стані кардинального оновлення, що відображається в розробленні кількох проектів Житлового кодексу України, а також у прийнятті низки спеціальних законів, спрямованих на врегулювання житлових та пов’язаних з ними відносин, необхідним є дослідження на теоретичному рівні низки питань, пов’язаних з реалізацією права на житло. Це стосується, зокрема, такої важливої складової права на житло як право на його обмін, реалізація якого на практиці викликає низку проблем.

Характеризуючи значення дослідження питань обміну житла, слід також звернути увагу на ту обставину, що, проголосивши право кожного громадянина на житло, держава вже не бере на себе обов’язок забезпечити всіх бажаючих житлом з державного або громадського фонду. Лише забезпечення житлом громадян, які потребують соціального захисту, є обов’язком держави й органів місцевого самоврядування. Тому право на обмін житла та його реалізація сприятиме певною мірою вирішенню житлових проблем громадян. Викладене свідчить про актуальність дослідження проблем, пов’язаних з реалізацією права на обмін жилих приміщень, їх велике теоретичне й практичне значення.

Актуальність теми посилюється тим, що на практиці виникає чимало питань, які потребують теоретичного осмислення та законодавчого вирішення. Зокрема, це стосується визначення співвідношення загальних положень Цивільного кодексу України з нормами, присвяченими обміну житла, норм глави 59 ЦК України та положень чинного Житлового кодексу Української РСР з метою розмежування сфери застосування цивільного та спеціального житлового законодавства стосовно обміну житла (жилих приміщень), а також підзаконних нормативних актів у цій сфері.

Слід зазначити, що деякі питання обміну житла побіжно розглядалися в процесі дослідження тих чи інших аспектів здійснення права на житло (Є.В. Богданов, В.Я. Бондар, Л.В. Васильченко, М.К. Галянтич, Я.В. Гуляк, Ю.О. Заїка, І.М. Кучеренко, О.С. Омельчук, Н.О. Саніахметова, С.О. Сліпченко, Т.Р. Федосєєва, Є.О. Харитонов та ін.).

Однак жодне із цих досліджень не було присвячене спеціально дослідженню проблем обміну житла, тим більше на підставі ЦК України, а також забезпеченню прав та інтересів інших учасників правовідносин, що при цьому виникають. Слід зазначити також, що більшість вказаних авторів здійснювала свої дослідження на старому законодавчому та фактичному матеріалі.

Така ситуація свідчить про недостатню вивченість проблематики, пов’язаної з обміном житла, а також забезпеченням при цьому прав і інтересів учасників відповідних відносин.

Це підтверджує необхідність звернення до проблем обміну житла і забезпечення прав і інтересів його учасників на рівні дисертаційного дослідження.